Постанова

від 03.09.2020 по справі 815/3163/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 815/3163/17

адміністративне провадження № К/9901/5051/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року (суддя Марин П.П.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року (головуючий суддя Кравченко К.В., судді: Лук`янчук О.В., Градовський Ю.М.) у справі №815/3163/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авантаж Інспект до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Авантаж Інспект (надалі позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 року №0005421402, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 490 719 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122 680 грн. та №0005411402, яким до підприємства застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 32 737 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом в акті перевірки не наведено обставини, які підтверджують безтоварність операцій. Вважає, що відсутність у підприємства товарно-транспортної накладної не спростовує факт отримання від контрагента меблів і техніки. Посилається на реальність здійснення господарських операцій позивача та його контрагентів, які підтверджуються відповідними первинними документами. Зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії його контрагентів.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року, адміністративний позов задоволений повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 28.03.2017 року №0005421402 та №0005411402.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року у справі №815/3163/17 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, відсутності ресурсів та товарно-транспортних накладних.

Позивачем 14.02.2018 року до Верховного Суду наданий відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач просить залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій з підстав їх правомірності та обґрунтованості.

Податковим органом 03.12.2018 року подано до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 22.02.2017 року по 28.02.2017 року на підставі підпунктів 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 21.02.2017 року №361 та направлень від 21.02.2017 року №232/14-02 та №233/14-02, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками за період серпень - вересень 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07.03.2017 року №136/15-32-14-02/39400733 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення підприємством пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у сумі 490719,00 грн., у тому числі по періодам: серпень 2016 року 105551,00 грн., вересень 2016 року 385168,00 грн., та порушення позивачем пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в наслідок чого встановлено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту на загальну суму ПДВ 32737,00 грн. за серпень 2016 року.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 року №0005421402, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 490 719 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122 680 грн. та №0005411402, яким до підприємства застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 32 737 грн.

За результатом адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, рішенням ДФС України від 01.06.2017 року №11933/6/99-99-11-01-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу Vцього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між підприємством та іншим суб`єктом господарювання укладено договір про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування, за умовами якого останній зобов`язується за дорученням товариства організувати вчинення правочинів з надання комплексу послуг, зокрема, але не виключно, перелічених у договорі (організація ТЕО вантажів, організація інспектування рухомого складу, контроль справності рухомого складу, що подається під завантаження, контроль правильності визначення показників якості вантажу замовника (моніторинг вантажу), визначення кодів вантажу, контроль правильності виконання технологічних операцій по оформленню документів на перевезення, контроль правильності виконання технологічних операцій по пломбуванню, організація підготовки документів для митного оформлення (ВМД, ПД) тощо), найменування та порядок розрахунків вартості яких попередньо погоджуються шляхом переговорів, найменуванням та вартістю вказаними в Актах надання послуг, які підписуються сторонами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання зобов`язання контрагентом за договором підтверджується актами надання послуг, вантажно-митними деклараціями, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку та податковими накладними.

Контрагентом позивача було укладено договір про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування, за умовами якого останній зобов`язується за дорученням позивача організувати вчинення правочинів з надання комплексу послуг, зокрема, але не виключно, перелічених у договорі (організація ТЕО вантажів, організація інспектування рухомого складу, контроль справності рухомого складу, що подається під завантаження, контроль правильності визначення показників якості вантажу замовника (моніторинг вантажу), визначення кодів вантажу, контроль правильності виконання технологічних операцій по оформленню документів для перевезення, контроль правильності виконання технологічних операцій по пломбуванню, контроль відсутності ушкоджень пломб при перевезенні, контроль правильності виконання технологічних операцій при розвантаженні, організація підготовки документів для митного оформлення (ВМД, ПД), організація надання відомостей щодо руху вагонів з вантажем (нафтопродукти, вугілля), організація ТЕО вантажів на станціях погранпереходів), найменування та порядок розрахунків вартості яких вказуються у Додатках, які є невід`ємними частинами договору

Судами встановлено, що фактичне виконання зобов`язання контрагентом за цим договором підтверджується актами надання послуг, вантажно-митними деклараціями, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку та податковими накладними.

Між позивачем та іншим суб`єктом господарювання було укладено договір про організацію поточного ремонту офісного приміщення, за умовами якого позивач доручає, а суб`єкт господарювання зобов`язується з власних матеріалів власними або залученими силами на власний ризик та у передбачений договором строк (30 календарних днів з дати підписання договору) виконати роботи з ремонту і герметизації даху на об`єкті замовника, а замовник зобов`язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх, перелік робіт, а також матеріали, які використовуються виконавцем обумовлені в додатку до договору.

Судами також встановлено, що фактичне виконання зобов`язання контрагентом за договором підтверджується актами надання послуг, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку та податковими накладними.

Між позивачем та контрагентом було укладено договір про організацію виконання поточного ремонту вагонів, за умовами якого контрагент доручає, а позивач (виконавець) бере на себе зобов`язання по організації виконання поточного ремонту вагонів замовника рухомого складу на піввагонів (люкових або глухо донних), вартість за виконання яких визначена у додатках до договору з можливістю зміни ціни внаслідок інфляції за схваленням сторін та оформлення і підписання Додаткової угоди до Договору, факт надання (поставки) робіт, послуг підтверджується підписаним сторонами Актом надання послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання зобов`язання контрагентом за договором підтверджується актами надання послуг, вантажно-митними деклараціями, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку та податковими накладними.

Між позивачем та іншим підприємством було укладено договір про постачання меблі та офісної техніки, за з умовами якого підприємство зобов`язується поставити і передати у власність позивача певний товар, а останній зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату в порядку та на умовах, визначених у Договорі, якістю, комплектністю та технічними даними товари мають відповідати вимогам, вказаним у додатку до договору.

Виконання цього договору підтверджується видатковими накладними, вантажно-митними деклараціями, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку, податковими накладними.

Отримані за договором поставки товарно-матеріальні цінності оформлені позивачем на власні склади, приміщеннями яких відповідно до договорів оренди нежитлових приміщень позивач користується для ведення своєї господарської діяльності.

Судами також встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності наданих контрагентами послуг підтверджується вантажно-митними деклараціями.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено реальність господарських операцій позивача, що підтверджується договорами, видатковими накладними, податковими накладними, актами надання послуг, оборотно-сальдовими відомостями по рахунках та іншими документами, які містяться в матеріалах справи.

Податкові накладні, які відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, були видані позивачу та надавали право на формування відповідного податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 додатку до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно мати: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Отже, наявність товарно-транспортної накладної не є обов`язковою умовою для водіїв юридичних осіб, що здійснюють перевезення для власних потреб.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних не являється підставою для беззаперечного висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки зазначені документи є обов`язковими у разі оподаткування операцій за договором перевезення, а не договору постачання, який було укладено позивачем із його контрагентом.

Також необхідно зазначити, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов`язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов`язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з такими контрагентами.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати, а товар, придбаний у контрагента, використано у господарській діяльності, та те, що позивач виконав усі зобов`язання за господарським договором та сплатив на користь контрагента суми грошових коштів за поставлені товари з урахуванням сум податку на додану вартість та відповідно до вимог законодавства задекларував їх, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судів про наявність у позивача права на віднесення таких сум до податкового кредиту.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність і обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року у справі №815/3163/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник