Рішення

від 04.09.2020 по справі 910/2946/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2020Справа № 910/2946/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівторг"

(Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корп. 2; ідентифікаційний код: 35687180)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартбудінвест"

(Україна, 04201, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, буд. 35; ідентифікаційний код: 41032002)

про стягнення 88 328,90 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівторг" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартбудінвест" (далі - відповідач) про стягнення 88 328,90 грн, з яких 61 635,78 грн основного боргу, 9 671,12 грн пені, 15 298,37 грн штрафу, 990,15 грн 3 % річних та 733,48 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки № 010000735 від 01.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

12.03.2020 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04201, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, буд. 35.

На вказану адресу судом, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 17.03.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

До суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 26.03.2020 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали суду від 17.03.2020).

Крім того, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 17.03.2020 була надіслана на поштову адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: Україна, 14017, м. Чернігів, вул. І.Мазепи, буд. 48, оф. 5.

29.04.2020 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачеві разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 17.03.2020, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку не вручене під час доставки відповідачеві та за закінченням встановленого строку зберігання повернуто до суду.

Таким чином, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

01.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівторг" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смартбудінвест" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 010000735 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару), в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами цього Договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти та оплатити вказаний товар.

Згідно з п. 1.2 Договору предметом поставки є товари з найменуванням, зазначеним у додатку(ах) до договору і визначені родовими ознаками.

За умовами п. 2.1 Договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана постачальником у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником.

Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить до покупця з моменту отримання товару від постачальника та підписання сторонами видаткової накладної, що засвідчує факт отримання покупцем товару (пункт 2.4 Договору).

Відповідно до п. 2.5 Договору поставка товару (партії товару) вважається виконаною постачальником в момент передачі товару уповноваженому представнику покупця (покупцю), що підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей та його підписом у видатковій накладній.

У пункті 3.1 Договору сторони домовились, що передавання-прийняття товару здійснюється згідно з накладною представником покупця на підставі довіреності на отримання цінностей, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно з п. 3.6 Договору підпис уповноваженої особи покупця або печатка (штамп) покупця на відповідній, належним чином оформленій видатковій накладній свідчить про приймання зазначеного в ній товару та про згоду з тим, що товар у накладній відповідає найменуванню та кількості, зазначеним у замовленні покупця, а також про належну якість товару.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору ціни на товари, що постачаються постачальником, є звичайними вільними відпускними та визначаються по взаємному погодженню сторін на кожну окрему поставку. Асортимент, кількість та вартість товару (з урахуванням ПДВ) остаточно узгоджуються та відображаються сторонами у видатковій накладній по кожній партії окремо.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 91 635,78 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 41005244 від 22.08.2019.

Товар було прийнято уповноваженим за довіреністю № 13 від 22.08.2019 на отримання товарно-матеріальних цінностей представником (директором) відповідача - Бованом С.А. (копія вказаної довіреності міститься в матеріалах справи), що підтверджується його підписом та відтиском печатки відповідача у зазначеній вище видатковій накладній.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 41006001 від 22.08.2019 на суму 91 635,78 грн.

Згідно з п. 6.1 Договору покупець зобов`язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового або готівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За умовами п. 6.2 Договору при здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату первинного документу (номер договору, рахунка-фактури, видаткової накладної), виписаного постачальником на оплату поставленої партії товару.

Проте, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором виконав частково, оплативши вартість поставленого товару (згідно з рахунком 41006001 від 22.08.2019) на суму 30 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача № НОМЕР_1 за 10.12.2019.

Договір вступає в дію з дати його укладення обома сторонами і діє до 31 грудня 2019. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (п. 9.1 Договору).

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 61 635,78 грн основного боргу, 9 671,12 грн пені, 15 298,37 грн штрафу, 990,15 грн 3% річних та 733,48 грн інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором на суму 91 635,78 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 41005244 від 22.08.2019 та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підпис уповноваженого за довіреністю № 13 від 22.08.2019 на отримання товарно-матеріальних цінностей представника (директора) відповідача - Бована С.А. та відтиск печатки відповідача у вказаній видатковій накладній.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 6.1 Договору, обов`язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового або готівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням дати поставки позивачем товару, відповідно до п. 2.1 Договору (22.08.2019), а також зважаючи на те, що останній день передбаченого п. 6.1 Договору строку на оплату відповідачем вартості поставленого товару припав на 21.09.2019 (вихідний день), днем закінчення строку на оплату товару є 23.09.2019 (перший за вихідним робочий день).

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару на суму 30 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача № НОМЕР_1 за 10.12.2019.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 61 635,78 грн основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9 671,12 грн пені, 15 298,37 грн штрафу, 990,15 грн 3% річних та 733,48 грн інфляційних втрат.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п. 6.1 Договору постачальник має право стягувати з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов`язання, від суми боргу за кожен день прострочки.

Суд перевірив розрахунок пені та встановив, що він частково не відповідає вищевказаним положенням законодавства України та умовам Договору, а саме в частині періоду її нарахування, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок пені.

За розрахунком суду, за період з 24.09.2019 по 09.12.2019 на суму 91 635,78 грн обґрунтованою є пеня в розмірі 6 148,38 грн, а за період з 10.12.2019 по 25.02.2020 на суму 61 635,78 грн - в розмірі 3 354,40 грн, що разом становить 9 502,78 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 7.4 Договору в разі порушення грошових зобов`язань за Договором постачальник також має право стягнути з покупця штраф в розмірі 25 % (двадцять п`ять відсотків) від вартості поставлених, але неоплачених товарів.

Розрахований позивачем штраф у розмірі 15 298,37 грн на заборгованість за Договором в розмірі 61 193,47 грн, виходячи із заявлених позовних вимог, є обґрунтованим.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, тоді як здійснивши перерахунок 3 % річних, суд встановив, що за період з 24.09.2019 по 09.12.2019 на суму 91 635,78 грн обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 579,94 грн, а за період з 10.12.2019 по 25.02.2020 на суму 61 635,78 грн - в розмірі 394,37 грн, що разом становить 974,31 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 61 635,78 грн основного боргу, 9 502,78 грн пені, 15 298,37 грн штрафу, 974,31 грн 3% річних та 733,48 грн інфляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судовий збір у розмірі 2 097,62 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2020 між позивачем (клієнт) та адвокатом Малишенком О.М. було укладено Договір про надання правової допомоги № 08/01-20, відповідно до пункту 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

На підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчену, підписану позивачем та адвокатом Малишенком О.М. копію Акту приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання правової допомоги № 08/01-20 від 08.01.2020, датованого 25.02.2020, відповідно до якого вартість наданих адвокатом послуг склала 2 000,00 грн, а також платіжне доручення № 2526 від 25.02.2020, відповідно до якого в рахунок оплати вартості адвокатських послуг за вказаним договором позивачем було перераховано адвокату Малишенку О.М. грошові кошти в сумі 2 000,00 грн.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у встановленому процесуальним законом порядку відповідного клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подав, водночас судом встановлено співмірність витрат позивача на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та ціною позову, у зв`язку з чим витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1 995,83 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартбудінвест" (Україна, 04201, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, буд. 35; ідентифікаційний код: 41032002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівторг" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корп. 2; ідентифікаційний код: 35687180) 61 635 (шістдесят одну тисячу шістсот тридцять п`ять) грн 78 коп. основного боргу, 9 502 (дев`ять тисяч п`ятсот дві) грн 78 коп. пені, 15 298 (п`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто вісім) грн 37 коп. штрафу, 974 (дев`ятсот сімдесят чотири) грн 31 коп. 3% річних, 733 (сімсот тридцять три) грн 48 коп. інфляційних втрат, 2 097 (дві тисячі дев`яносто сім) грн 62 коп. судового збору та 1 995 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто п`ять) грн 83 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 4,38 грн та на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4,17 грн покласти на позивача.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.09.2020

Суддя О.В. Нечай