Рішення

від 07.09.2020 по справі 120/2980/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 вересня 2020 р. Справа № 120/2980/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу і зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ,, законний представник) в інтересах неповнолітньої доньки (далі- ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування наказу №2-9009/15-20-СГ від 21.04.2020 р.;

- зобов`язання надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Позовні вимоги мотивовані тим, що в березні 2020 року ОСОБА_1 діючи в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, за результатами розгляду якого відмовлено у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, враховуючи те, що дана земельна ділянка має схил більше 5-7 градусів, а тому відповідно до ст. 47 Закону України Про охорону земель (далі - ЗУ Про охорону земель ) забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів).

На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Ухвалою суду від 06.07.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін в порядку спрощеного позовного провадження.

22.07.2020 р. подано відзив "представником Головного управління М.О.Тиховським", однак такий не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 43 КАС України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з частини третьої статті 55 КАС України, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.

Відтак підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Отже, законодавець розмежував поняття "самопредставництво" та "представництво інтересів", які, відповідно, передбачають участь, зокрема, органу державної влади у судовій справі через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тобто в порядку самопредставництва, або ж через представника.

Таким чином, самопредставництво органу державної влади в адміністративній справі може здійснюватись лише особами, коло яких визначено у ч. 3 ст. 55 КАС України.

Водночас в силу положень ст.ст. 131-1, 131-2, абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що у разі здійснення самопредставництва повноваження особи, яка від імені органу державної влади подає (підписує) заяву, клопотання, скаргу, мають бути підтверджені належними документами, наприклад статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) або відомостями про займану посаду.

Відповідна правова позиція наведена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 480/1886/19.

До відзиву відповідача не надано документів, які б підтверджували повноваження М.О. Тиховського на здійснення самопредставництва чи представництва відповідного органу державної влади.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що від імені відповідача відзив подано (підписано) особою, права якої на вчинення відповідних дій не підтверджені у встановленому законом порядку, а відтак, доводи викладені в ньому не беруться судом до уваги.

31.07.2020 р. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що ЗК України та ЗУ "Про особисте селянське господарство" не містить обмежень щодо передачі у власність земельних ділянок на схилах крутизною від 3 до 7 градусів. А отже, відмова з підстав зазначених у спірному наказі є протиправною.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

14.03.2020 р. до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 , серед інших в інтересех ОСОБА_2 із клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання ОСОБА_1 , серед іншого додані викопіювання з Публічної кадастрової картки щодо земельної ділянки, копії паспорту та свідоцтва про народження ОСОБА_2 .

За наслідком розгляду вказаного звернення, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9009/15-20-СГ від 21.04.2020 р. відмовлено в тому числі ОСОБА_2 у наданні дозволу на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, враховуючи те, що дана земельна ділянка має схил більше 5-7 градусів, а тому відповідно до ст. 47 Закону України Про охорону земель (далі - ЗУ Про охорону земель ) забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів). Якщо земельна ділянка має схил більше 5 градусів, то вона не придатна для ведення особистого селянського господарства.

Не погоджуючись із такою відмовою суб`єкта владних повноважень, позивач звернулась до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України. Зокрема частиною 6 цієї норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Крім того, частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб`єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні.

Як встановлено судом, 14.03.2020 р. законний представник позивача звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та подав відповідні документи, передбачені нормами ЗК України.

За наслідком розгляду даного звернення, оскаржуваним наказом відмовлено у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, враховуючи те, що дана земельна ділянка має схил більше 5-7 градусів, а тому відповідно до ст. 47 Закону України Про охорону земель (далі - ЗУ Про охорону земель ) забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів).

Оцінюючи дані доводи відповідача, суд вказує, що підстави для відмови у наданні дозволів є вичерпними, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідачем не зазначено, яким саме вимогам законів, нормативно-правовим актам невідповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність.

Окремо суд вказує, що графічні матеріали надані позивачем чітко вказують місце розтащування та розмір бажаної земельної ділянки.

Суд також акцентує увагу й на тому, що ст. 47 ЗУ Про охорону земель також визначено, що використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.

Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Таким чином, суд доходить висновку, що зазначена норма обмежує здійснення деяких видів діяльності на схилах крутизною понад 7 градусів та покладає додаткові зобов`язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами таких земельних ділянок, але не обмежує їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому. А своєю відмовою відповідач надає оцінку можливим видам діяльності, які позивач може здійснювати у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.

Окрім того, жодних належних доказів того, що землі, за рахунок яких позивачем планується формування земельної ділянки, відносяться до земель із крутизною схилів понад 5- 7 градусів відповідачем не надано.

Разом із тим, суд зазначає, що згідно з ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Водночас, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" (далі - ЗУ Про особисте селянське господарство ) встановлено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (ч. 4 ст. 5 ЗУ Про особисте селянське господарство ).

Статтею 33 ЗК України визначено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Відтак враховуюючи, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, у тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, і спірна земельна ділянка має схили 5-7 градусів, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки позивачу з посиланням на приписи ст. 47 ЗУ "Про охорону земель".

А отже, із урахуванням вищевикладеного, відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу з підстав зазначених в наказі стосовно ОСОБА_2 .

При вирішенні даного спору, суд також керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ в частині ОСОБА_2 , не ґрунтується на нормах закону, є протиправним, відповідно, підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл, суд вказує на наступне.

Абзацом 1 частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так , у постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст. 122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

На думку суду, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.04.2020 № 2-9009/15-20-СГ.

Згідно з приписами частини сьомої статті 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з`ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення.

За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно з абзацом другим з частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів неповнолітної ОСОБА_2 є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача ОСОБА_1 подане в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки): для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, щодо земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520655900:07:008:0232, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано рішення відповідача протиправним.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9009/15-20-СГ від 21.04.2020 р. в частині відмови у наданні дозволу на розробку докментації ОСОБА_2 .

В решті позовних вимог відмовити.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 14.03.2020 р. в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки , сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).

Повний текст рішення виготовлено: 07.09.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна