Рішення

від 31.07.2020 по справі 160/6369/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року Справа № 160/6369/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

11 червня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) щодо незарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 14 жовтня 2004 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періодів з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 21910427) здійснити зарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 14 жовтня 2004 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періоди з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) нарахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 14 жовтня 2004 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 29 січня 2020 року з врахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року;

- допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було надано відповідь про відмову в призначенні пенсії №1041/03.05.17 від 06 лютого 2020 року, яким позивачу було відмовлено в зарахуванні до загального трудового (страхового) стажу періоди роботи останнього з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року та 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року. Підставою для надання відмови слугувало те, що зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року буде можливо тільки після надходження акта перевірки, оскільки відсутні записи в трудовій книжці та не надані первинні документи. В свою чергу, період роботи позивача з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року, щодо якого останній також подавав необхідні документи, було взагалі проігноровано та не відображено у вищевказаній відповіді. Жодних інших зауважень до вказаних або інших переодів роботи позивача відповідачем зазначено не було. Зокрема, відповідач зарахував до страхового стажу позивача наступні періоди: 1) період роботи позивача в Донецькому відкритому акціонерному товаристві "Точмаш" з 09 вересня 1977 року по 12 квітня 1978 року, що підтверджується відомостями, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 24 грудня 2004 року (0 років 7 місяців 4 дні); 2) період проходження військової служби позивачем у Збройних силах з 11 квітня 1978 року по 18 квітня 1980 року, що підтверджується довідкою № 4/28 від 08 січня 2020 року (2 роки 0 місяців 7 днів); 3) період навчання позивача на денному відділенні Донецького технікуму громадського харчування з 01 вересня 1982 року по 01 березня 1985 року, що підтверджується довідкою № 436 від 22 вересня 2005 року (2 роки 6 місяців 0 днів). Позивач стверджує, що його загальний страховий стаж, який було зараховано відповідачем, складає 5 років 1 місяць 11 днів, що зокрема й було відображено останнім у відповіді відповідача. Позивач також зазначає, що хоча загубив свою трудову книжку, однак почав збирати відомості про періоди свого працевлаштування шляхом внесення запису своєї першої роботи до нової трудової книжки серії НОМЕР_3 від 24 грудня 2004 року, а також отриманням відповідних довідок. Отож, відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди:1) період роботи позивача в Державному відкритому акціонерному товаристві "Шахта "Жовтневий рудник" (станом на сьогодні передано Державному підприємству "Донецька вугільна енергетична компанія" (ЄДРПОУ: 37471933, місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 30) з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, що підтверджується довідкою від 11 серпня 2005 року, а також довідкою щодо відомостей про реорганізацію ДВАТ "Шахта "Жовтневий рудник" від 11 серпня 2005 року (2 роки 1 місяць 15 днів); 2) період роботи позивача в ресторані "Дружба" (товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Дружба" (ЄДРПОУ 13535754) з 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, що підтверджується довідкою вих. № 2 від 10 січня 2006 року (9 років 7 місяців 0 днів); 3) період роботи пзивача в приватному малому багатопрофільному підприємству "Путиловський ринок" (товариство з обмеженою відповідальністю "Путиловський ринок" (ЄДРПОУ 24068155) з 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, що підтверджується довідкою № 12/03-1 від 12 березня 2010 року (1 рік 10 місяців 20 днів); 4) період роботи позивача в відкритому акціонерному товаристві "Точмаш" (ЄДРПОУ 37471933) з 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року, що підтверджується довідкою від 22 лютого 2011 року (1 рік 2 місяці 1 день); 5) період роботи позивача у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року, що підтверджується довідкою від 01 жовтня 2018 року (10 років 4 місяці 0 днів). Окрім того, наявність трьох останніх з зазначених періодів, а саме з 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року підтверджується також довідкою форми ОК-5 від 15 січня 2020 року, відповідно до якої саме в ці періоди регулярно сплачувалися відповідні страхові внески. До речі, вказана довідка форми ОК-5 видана саме відповідачем, що тільки підтверджує те, що в останнього вже були достовірні відомості про періоди роботи позивача, а, отже, посилання відповідача на нібито неможливість перевірки таких відомостей є безпідставними. Позивач звертає увагу на те, що помилка у прізвищі позивача в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме "Побожін" замість правильного "Побожин", виникла з вини уповноважених працівників відповідача, оскільки в усіх документах позивача без виключення, зокрема в паспорті та картці платника податків, прізвище позивача зазначено саме як " ОСОБА_3 ". Крім того, реєстраційний номер облікової картки платника податків, що зазначений в вищевказаній довідці форми ОК-5 та картці платника податків позивача повністю співпадає, а саме НОМЕР_2 . При цьому в самій довідці окрім неправильного також зазначено і правильний варіант прізвища позивача " ОСОБА_3 ". До того ж, ім`я та по батькові позивача взагалі є ідентичними у всіх документах. Отже, загальний страховий стаж позивача, який відповідачем протиправно не було зараховано, складає 25 років 1 місяць 6 днів. Тобто загальний страховий стаж позивача, який відповідач був зобов`язаний зарахувати, складає 30 років 2 місяці 17 днів. Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є протиправними, необґрунтованими та такими, що порушують права останнього.

27.07.2020 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач посилається на те, що до страхового стажу позивача неможливо було зарахувати періоди роботи з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року, оскільки відсутні записи в трудовій книжці та не надані первинні документи. Даний стаж можливо зарахувати після надходження акту перевірки. На адресу відповідача надійшла відповідь заступника начальника ГУ ПФУ в Донецькій області від 07.05.2020 за № 0500-0802-9/8425 про те, що проведення перевірки довідок залишено без розгляду, оскільки згідно Указу Президента України від 07.02.2019 № 32/2019 "Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частини їх територій, тимчасово окупованих в Донецькій та Луганській областях", м. Донецьк (територіальне розташування підприємства та навчального закладу) знаходяться на тимчасово непідконтрольній території України, де органи державної влади тимчасово не виконують свої повноваження та не мають доступу до архівних сховищ.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2020 року зазначена вище справа розподілена та 12.06.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 16.06.2020 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.01.2020 року звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Також, як убачається із матеріалів справи, позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № 1203002333 від 17 лютого 2015 року.

Листом від 06.02.2020 року за №1041/03.05-17 відмовило позивачу у призначенні з огляду на те, що до страхового стажу позивача неможливо було зарахувати періоди роботи з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року, оскільки відсутні записи в трудовій книжці та не надані первинні документи. Відповідно до даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не є можливим, оскільки дані паспорту не співпадають з даними реєстру прізвища. Отже, трудовий стаж позивача складає 5 років 1 місяць 11 днів.

Вважаючи такі дії ПФУ протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України Про пенсійне забезпечення .

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення , громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (частина перша та друга статті 7 Закону №1788-XII).

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок № 637).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року№ 637 із змінами (далі - Порядок) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. В довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників потрібно виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем на підтвердження періоду роботи в Державному відкритому акціонерному товаристві Шахта Жовтневий рудник (станом на теперішній час передано Державному підприємству Донецька вугільна енергетична компанія (ЄДРПОУ: 37471933, місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 30) з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, надана довідка від 11 серпня 2005 року, а також довідка щодо відомостей про реорганізацію ДВАТ Шахта Жовтневий рудник від 11 серпня 2005 року (2 роки 1 місяць 15 днів). Період роботи позивача в ресторані Дружба (на теперішній час товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан Дружба (ЄДРПОУ: 13535754) з 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, підтверджується довідкою вих. № 2 від 10 січня 2006 року (9 років 7 місяців 0 днів). Період роботи позивача в приватному малому багатопрофільному підприємству Путиловський ринок (на теперішній час товариство з обмеженою відповідальністю Путиловський ринок (ЄДРПОУ: 24068155) з 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, підтверджується довідкою № 12/03-1 від 12 березня 2010 року (1 рік 10 місяців 20 днів). Період роботи позивача у відкритому акціонерному товаристві Точмаш (ЄДРПОУ: 37471933) з 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року, підтверджується довідкою від 22 лютого 2011 року (1 рік 2 місяці 1 день). Період роботи позивача у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року, підтверджується довідкою від 01 жовтня 2018 року (10 років 4 місяці 0 днів).

Окрім того, наявність трьох останніх з зазначених періодів, а саме з 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року підтверджується також довідкою форми ОК-5 від 15 січня 2020 року, відповідно до якої саме в ці періоди регулярно сплачувалися відповідні страхові внески.

До того ж, вказана довідка форми ОК-5 видана саме відповідачем, що тільки підтверджує те, що в останнього вже були достовірні відомості про періоди роботи позивача, а, отже, посилання відповідача на нібито неможливість перевірки таких відомостей є безпідставними.

Суд звертає увагу на те, що помилка у прізвищі позивача в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме Побожін замість правильного ОСОБА_3 , виникла не з вини позивача, оскільки в усіх документах позивача без виключення, зокрема в паспорті та картці платника податків, прізвище позивача зазначено саме як ОСОБА_3 .

Крім того, реєстраційний номер облікової картки платника податків, що зазначений в вищевказаній довідці форми ОК-5 та картці платника податків позивача повністю співпадає, а саме НОМЕР_2 . При цьому в самій довідці окрім неправильного також зазначено і правильний варіант прізвища позивача ОСОБА_3 . До того ж, ім`я та по батькові позивача взагалі є ідентичними у всіх документах.

Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звертає увагу, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

В свою чергу, як було вказано вище, страхувальники позивача регулярно сплачували страхові внески, оскільки здійснювали нарахування страхових внесків із заробітної плати останнього, а тому відомості за періоди з 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року містяться в системі персоніфікованого обліку, що підтверджується вказаною довідкою форми ОК-5.

Те, що відповідач через ті чи інші обставини позбавлений можливості провести перевірку відповідних даних, покладає надмірного тягаря та додаткових обов`язків на позивача. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №583/392/17 від 23 січня 2018 року.

Верховний Суд у постанові по справі № 569/15943/16-а від 27 березня 2018 року дійшов висновку, що відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії.

До того ж, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № 1203002333 від 17 лютого 2015 року.

Відтак, суд доходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 14 жовтня 2004 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періоди з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року.

Окрім цього, відповідачем взагалі не зазначено у своєму рішенні підстави щодо зарахування або не зарахування до страхового стажу вище наведених періодів роботи позивача.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Отже, відповідач в межах своїх повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком.

Відтак, відмова ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про призначення пенсії позивачу, яка викладена у листі від 06.02.2020 року №1041/03.05-17 є протиправною та підлягає до скасування.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідність поданих ОСОБА_1 документів для призначення пенсії була досліджена відповідачем поверхнево, неповно та не всебічно у суду відсутня можливість задоволення позову в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

Отже, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком не надав оцінку відомостям наявним або відсутнім в трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень наданих виключно органу Пенсійного фонду.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17.

До того ж, відповідач в межах своїх повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

-визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

-визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

-визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

-інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення , призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.01.2020 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

Також, відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010р. у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.22 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Контроль за додержанням підприємствами законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в частині нарахування, декларування та сплати страхових внесків покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Отже, несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу, необхідного для призначення та обрахунку пенсії в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо сплати, а у випадку несплати примусового стягнення з підприємства-боржника (роботодавця) виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Окрім цього, у рішенні від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абз.1 п.4.1 Рішення).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб між учасниками правовідносин існував юридичний спір, а порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Невід`ємним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1731968620.1 від 11.06.2020 року.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) щодо незарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 14 жовтня 2004 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періодів з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 21910427) здійснити зарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 14 жовтня 2004 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періоди з 14 липня 1980 року по 29 серпня 1982 року, 21 березня 1985 року по 20 жовтня 1994 року, 10 квітня 1998 року по 01 березня 2000 року, 03 січня 2001 року по 04 березня 2002 року та з 01 березня 2004 року по 01 липня 2014 року;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.01.2020 року з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 14 жовтня 2004 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник