Рішення

від 07.09.2020 по справі 183/1550/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1550/20

№ 2/183/2302/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа: Новомосковська товарна біржа, про визнання договору купівлі - продажу нерухомості дійсним та визнання права власності,-

в с т а н о в и в:

16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, який в подальшому уточнила та просить визнати дійсним договір купівлі - продажу житлового будинку, що знаходитися за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 21.02.2000 року між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований на Новомосковській товарній біржі, та визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 21 лютого 2000 року між ОСОБА_2 (далі - відповідач, продавець) та ОСОБА_1 (далі - позивач, покупець) був укладений договір-купівлі продажу нерухомості, а саме житлового будинку, що знаходитися за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі - продажу нерухомості був зареєстрований в Новомосковській товарній біржі за реєстровим номером 000057 від 21.02.2000 року, окрім того, зазначений Договір зареєстровано і в Новомосковському районному комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор за р.№116 від 21.02.2000 року.

За вищевказаний житловий будинок позивач сплатила заздалегідь обумовлену грошову суму у розмірі 5199,00 грн., а відповідач передав їй в розпорядження об`єкт нерухомості. В тім, з огляду на юридичну необізнаність, на час укладення договору купівлі - продажу, сторонами не було дотримано законну вимогу щодо нотаріального посвідчення угод.

На сьогоднішній день у позивач має намір розпорядитися своєю власністю, а саме подарувати житловий будинок своєму синові, однак в нотаріальній конторі позивачеві було роз`яснено, що договір купівлі - продажу нерухомості від 21.02.2000 року укладений без дотримання нотаріальної форми правочину, а тому не може бути прийнятий як правовстановлюючий документ на об`єкт нерухомого майна.

На теперішній час здійснити нотаріальне посвідчення договору позивач позбавлена можливості, тому вона звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 16 березня 2020 відкрито провадження у справі (а.с.19).

В судове засідання представник позивача - адвокат Лазуренко І.Ф. не з`явилася, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність, одночасно позов підтримала, просить задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - Вільненської сільської ради в судове засідання не з`явився, надіславши до суду заяву в якій просили позов вирішити на розсуд суду, справу розглядати у відсутність представника сільської ради (а.с.24).

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, вважається таким, що повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток за останнім відомим місцем проживання, причина неявки не відома.

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що справа вже досить тривалий час перебуває на розгляді, відповідач був повідомлений належним чином, у встановлений законом строк відзив на позов не подав без поважних причин, а тому з метою дотримання права позивача на доступ до правосуддя, суд провів розгляд справи без участі відповідача, за наявними у справі доказами.

Представник третьої особи в судове засідання також не з`явився, однак його неявка не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши подані докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, приходить до наступного висновку.

Судом по справі встановлено, що 21 лютого 2000 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 за 5199,00 грн. об`єкт нерухомості: житловий будинок - А, гл.битн., розміром 17,1 кв.м. житлової площі з надвірними побудовами: гараж-сарай-Б, л/кухня-В, сарай-Г, вбиральня-Д, огорожа №1-4, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який 21.02.2000 року був зареєстрований за ОСОБА_1 на праві приватної власності в Новомосковському районному КП БТІ Інвентаризатор за р.№116, реєстрова книга 1 (а.с.8).

10 січня 2001 року на ім`я ОСОБА_1 Вільненською сільською радою, на підставі рішення 15 сесії 23 скликання від 21.10.2000 року, видано Державний акт Серії ІІ-ДП №095464 на право приватної власності на землю площею 0,1875 га розташованої на території АДРЕСА_1 , переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.9).

При цьому, як зазначає позивач у своєму позові, не дотримання вимог ст.657 ЦК України, щодо нотаріального посвідчення правочину - договору купівлі-продажу нерухомості від 21.02.2020 року, перешкоджає їй у реалізації її прав, як власника нерухомого майна, і на теперішній час здійснити нотаріальне посвідчення договору позивач позбавлена можливості.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.

Відповідно до ст. 49 Закону України Про власність , чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.

За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст. 15 ЗУ Про товарну біржу №1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року згідно ч. 2 якої - угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Міністерство юстиції України за №17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз`яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.

Положеннями ст. 47 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 Кодексу). Договір купівлі-продажу квартири підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року Про судову практику по справам про визнання угод недійсними , з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Відповідно до п. 5 ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст. 227, 242 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст. 15 ЗУ Про товарну біржу , біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Як вбачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомості (а.с.8), сторони за договором - уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж належного продавцю на праві власності нерухомого майна. Покупцем усі умови за договором виконані, згідно із пунктом 3 вищевказаного договору відчужувана нерухомість продана останньому за 5199,00 грн., які отримані Продавцем від Покупця до підписання угоди, про що зазначено в самій угоді.

Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, згідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не було надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.

Оскільки покупець повністю виконав умови договору купівлі-продажу, сплатив за придбане нерухоме майно грошові кошти, фактично володіла об`єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 ЗУ Про власність набула право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для невизнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу нерухомості в судовому порядку немає.

У відповідності до ст.392 ЦК України, яку суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин, як норму права, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до п.4 ч.2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В свою чергу, відповідачем ОСОБА_2 по справі суду не надано жодного належного та допустимого в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України доказу на спростування обставин, викладених в позові.

Отже, в судовому засіданні встановлений факт повного виконання спірного договору сторонами, факт неможливості нотаріального посвідчення договору, зокрема, у зв`язку із невідомим місцезнаходженням відповідача - однієї із сторін договору, і за таких обставин, право позивача, як власника майна, має бути визнане в судовому порядку.

Аналізуючи викладе, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та має бути задоволений, суд вважає за можливе визнати договір купівлі продажу - дійсним та визнати за позивачем право власності на вищевказаний об`єкт нерухомості.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 392 ЦК України, ст. ст. 12, 76, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі - продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 21.02.2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений на Новомосковській товарній біржі за реєстраційним №000057 від 21.02.2000 року та зареєстрований в Новомосковському бюро технічної інвентаризації 21.02.2000 року за реєстровим №116, реєстрова книга І.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок загальною площею 37,9 кв.м., житловою площею 17,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Сорока.