Постанова

від 03.09.2020 по справі 388/1518/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2020 року м. Кропивницький

справа № 388/1518/19

провадження № 22-ц/4809/918/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Дьомич Л. М.

за участі секретаря - Тимошенко Т. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО-ПАРК 31 ,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Максимова Романа Ігоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2020 року у складі судді Баранського Д. М. і

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПАРК 31 (далі - ТОВ АГРО-ПАРК 31 ) та з урахуванням уточненої позовної заяви просила визнати недійсним договір міни № 1018 від 06.12.2018 земельних ділянок з кадастровим номером 3521981300:03:000:0650 та з кадастровим номером 3525287600:02:000:3071, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ АГРО-ПАРК 31 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І. Д.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 3,1747 га, яка знаходиться на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області з кадастровим номером 3521981300:03:000:0650.

ОСОБА_1 з метою надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3521981300:03:000:0650 уклала договір оренди від 20.03.2009 з СФГ Роксолана .

У зв`язку з закінченням строку дії вказаного договору позивач звернулася у вересні 2019 року до СФГ Роксолана з метою розірвання договору оренди землі від 20.03.2009, повернення земельної ділянки та повернення оригіналу державного акта про право власності на вказану земельну ділянку.

Представник СФГ Роксолана повідомив ОСОБА_1 про те, що не поверне їй земельну ділянку та оригінал державного акта, оскільки ділянка, що була предметом договору вже не належить їй, а належить третій особі, оскільки, ОСОБА_1 обміняла її на іншу земельну ділянку.

У відповідь на звернення позивача, Департамент адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області надав їй інформаційну довідку відповідно до якої, земельна ділянка з кадастровим номером 3521981300:03:000:0650 належить ТОВ АГРО-ПАРК 31 на підставі договору міни № 1018 від 06.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І. Д.

З метою встановлення земельної ділянки, на яку позивачем ОСОБА_1 здійснено обмін, представником позивача адвокатом Максимовим Р. І. здійснено запит до Державного реєстру прав на нерухоме майно та отримано інформаційну довідку № 187030002 від 27.10.2019, відповідно до якої ОСОБА_1 здійснила обмін своєї земельної ділянки з кадастровим номером 3521981300:03:000:0650 площею 3,1747 га на земельну ділянку з кадастровим номером 3525287600:02:000:3071 площею 0,005 га.

З наявних у приватного нотаріуса Бєлінського І. Д. копій документів вбачається, що оспорюваний договір укладався між позивачем, від імені якої діяв представник ОСОБА_2 , та ТОВ АГРО-ПАРК 31 .

Оскільки, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб є обмежено оборотоздатними, законодавством України не визначений порядок та можливість обміну виділених в натурі (на місцевості) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які вже сформовані, як об`єкти цивільних прав, договір міни № 1018 від 06.12.2018 укладений в порядку та у спосіб, що суперечить ЗК України, ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, що є однією з підстав визнання його недійсним.

Окрім того, з оспорюваного договору міни вбачається, що він укладений з метою приховання договору відчуження земельних ділянок, а саме договору дарування земельної ділянки, оскільки обмін земельних ділянок проведено без грошової доплати та сторони домовились, що вартість земельних ділянок відповідає одна одній, хоча насправді вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3525287600:02:000:3071 в 1 357 разів менша від вартості земельної ділянки з кадастровим номером 3521981300:03:000:0650, що є також підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що доводи ОСОБА_1 з приводу порушення спірним правочином актів цивільного законодавства, а також інтересів держави, є необґрунтованими.

Твердження позивача про те, що за спірним договором міни було здійснено міну земельної ділянки площею 3,1747 га на земельну ділянку площею 0,005 га, а тому за цих обставин він укладений з метою приховати договір відчуження земельної ділянки, а саме дарування, вчинення якого заборонено ЗК України, не свідчать про вчинення між сторонами договору дарування, оскільки за приписами ст. 715 ЦК України доплата за товар, що обмінюється більшої вартості не є обов`язком жодної зі сторін такого правочину, а може мати місце лише за їх волевиявленням. Тобто такі відносини мають нормативне закріплення.

З огляду на те, що ОСОБА_1 за спірним правочином набула у власність майно взамін на інше майно, тобто стала власником майна, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість її доводів щодо укладення між сторонами договору дарування.

В апеляційній скарзі адвокат Максимов Р. І., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судом першої інстанції неправильно розтлумачено норми ЗК України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , оскільки договір міни укладений з метою приховання насправді вчиненого правочину, вчинення якого заборонено ЗК України та укладений в порядку та у спосіб, що суперечить ЗК України, ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, що є підставою для визнання його недійсним.

Від адвоката Белашова К. В., який представляє інтереси ТОВ АГРО-ПАРК 31 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Максимов Р. І. підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник ТОВ АГРО-ПАРК 31 та приватний нотаріус Бєлінський І. Д. в судове засідання апеляційного суду не з`явилися про дату, час і місце розгляду справ повідомлялися належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками

У відзиві на апеляційну представник ТОВ АГРО-ПАРК 31 просив розглянути справу без участі відповідача.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи вразі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки всі учасники справи про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без участі осіб, які не з`явилися, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 022027, виданим 18 липня 2008 року, мала у власності земельну ділянку площею 3,1747 га на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 81).

Згідно з договором оренди землі, укладеним 8 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та СФГ Роксолана , зареєстрованим 14 грудня 2011 року у відділі Держкомзему у Долинському районі за № 352190004001463, вищезазначену земельну ділянку передано в оренду (а. с. 46-47).

За змістом вказаного договору, в оренду передана земельна ділянка строком на дев`ять років.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 6 грудня 2018 року (інформаційна довідка № 148315876), ТОВ АГРО-ПАРК 31 є власником земельної ділянки площею 0,005 га, з кадастровим номером 3525287600:02:000:3071, що знаходиться на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про право власності: 24861469 від 15 лютого 2018 року (а. с. 92).

8 квітня 2011 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Каліушко Д.І., зареєстровану у реєстрі за № 568.

Вказаною довіреністю ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 , зокрема, вчиняти будь-які дії щодо належного їй рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд та укладати всі дозволені правочини цивільно-правового характеру (а. с. 96).

6 грудня 2018 року між ТОВ АГРО-ПАРК 31 через представника Бойченка О.О. (далі - Сторона 2) та ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 (далі - Сторона 1) укладено договір міни земельних ділянок, що посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д., зареєстрований у реєстрі за № 1018 (а. с. 79-80) (далі - Договір).

6 грудня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності, що виникло за Договором (№ 29367014 та № 29367179 (а. с. 17, 18).

За Договором, Сторона 1 передає у власність належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а Сторона 2, взамін передає у власність, належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У власність Сторони 1 переходить земельна ділянка площею 0,0050 га в межах згідно з планом, кадастровий номер: 3525287600:02:000:3071, розташована на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, а у власність Сторони 2 переходить земельна ділянка площею 3,1747 га в межах згідно з планом, кадастровий номер: 3521981300:03:000:0650, розташована на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Сторона 2 та Сторона 1 домовилися, що вартість земельної ділянки, що належить Стороні 1 відповідає вартості земельної ділянки належної Стороні 2.

Сторона 2 та Сторона 1 стверджують один одному про те, що обмінюване майно знаходиться у стані, який повністю придатний для використання його за цільовим призначенням, внаслідок укладення договору не буде порушено прав та інтересів інших осіб, договір не укладено під впливом тяжких для сторін обставин, сторони не визнані судом недієздатними чи обмежено дієздатними, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені ним, неповнолітні і малолітні діти земельними ділянками не користувалися.

Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються міни майна.

Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору не мають правового значення.

Представник Сторони 1 стверджує, що земельна ділянка є особистою приватною власністю Сторони 1.

Осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними права на земельну ділянку, що передається немає, про що є відповідна заява, зміст якої доведений до Сторони 2.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Порядок обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх обміну визначено нормами Цивільного кодексу (далі ЦК) України, Земельного кодексу (далі ЗК) України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі Закон).

Відповідно до ч. 1ст. 78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2ст. 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. в ч. 1ст. 5 ЗК України).

Відповідно до п. а ч. 1ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЗК України, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України(ч. 2 ст. 131 ЗК України).

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земель, що перейшли до комунальної власності відповідно до пункту 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно до статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац 11 ч. 1ст. 5 Закону).

Частина 1ст. 14 Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок,що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці 11 ч. 1 ст. 5 Закону повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149).

Суд вказав, що Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників(§ 104).

Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105).

Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети.

Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19) (далі Постанова), у якому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно частини першої статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний маскувати волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Отже, стверджуючи, що між позивачем і відповідачем вчинено не договір міни, а договір дарування, позивач має довести яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, договір дарування.

У позовній заяві позивач, як на підставу для визнання договору недійсним, посилався на те, що законодавством України не визначений порядок та можливість обміну виділених в натурі (на місцевості) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які вже сформовані, як об`єкти цивільних прав, а також на те, що договір міни, укладений з метою приховання договору відчуження земельних ділянок, а саме договору дарування земельної ділянки, а відтак являється удаваним.

Суд звертає увагу, що наведені позивачем вищезазначені підстави для визнання договору недійсним є взаємовиключними підставами і договір не може бути визнаний недійсним одночасно з цих двох підстав.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази й надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір відповідає приписам статей 203,715 ЦК України та не суперечить підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Максимова Романа Ігоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2020 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 03.09.2020.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді А. М. Головань

Л. М. Дьомич