Постанова

від 03.09.2020 по справі 922/971/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2020 р. Справа № 922/971/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№1866 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2020, ухвалене суддею Шарко Л.В. у приміщенні господарського суду Харківської області 02.07.2020 о 15:06 годині (повне рішення складено 09.07.2020) у справі №922/971/20

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", м. Київ,

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтико", м. Харків,

2) Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків,

про стягнення 230000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2020 у справі №922/971/20 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором банківського обслуговування б/н від 30.07.2014 в сумі 230000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3450,00 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з порушеннями зобов`язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку ТОВ "Комтико" станом на 06.03.2020 має заборгованість 230000.00 грн. - заборгованість за кредитом, яка заявлена до стягнення; 13.10.2014 між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № РОR1413189845674, предметом якого є надання поруки ОСОБА_1 за виконання зобов`язань ТОВ "Комтико", які випливають з кредитного договору (п. 1.1. договору поруки); поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; враховуючи те, що відповідачі не надали суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за у сумі 230000,00 грн., суд першої інстанції визнав позовні вимоги позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів 230000,00 грн. заборгованості, правомірними та обґрунтованими.

Другий відповідач, ОСОБА_1 із рішенням не погодився, у межах встановленого законом строку подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах позивача відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

Апелянт зазначає, що ні позовної заяви, ні ухвал господарського суду Харківської області він не отримував, про розгляд даної справи дізнався із державного реєстру судової влади та ознайомився з матеріалами справи 06.07.2020, тобто вже після винесення рішення у справі; апелянт стверджує, що у нього не було можливості скористатися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та бути присутнім у судових засіданнях з метою захисту своїх прав та надання своїх пояснень суду.

Другий відповідач в апеляційній сказі також зазначає, що господарський суд Харківської області при винесенні оскарженого рішення не дослідив та не врахував: фактичних умов Договору банківського обслуговування від 30.07.2014, а саме, щодо суми кредиту, процентної ставки, строків та умов повернення кредиту; відсутності доказів надання (перерахування) позивачем першому відповідачу кредитних коштів, факту відкриття кредитної лінії; відсутності підтвердження ознайомлення відповідачами з текстом Умов та прийняття на себе зобов`язань виконувати Умови; порушення позивачем строків позовної давності; відсутності укладеного договору поруки з апелянтом, згідно якого б забезпечувалось виконання зобов`язань за договором банківського обслуговування від 30.07.2014; змісту договору поруки від 13.10.2014; відсутності підстав для стягнення заборгованості з поручителя - ОСОБА_1 ; висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В. , суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.) відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 03.09.2020.

02.09.2020 у зв`язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В. , суддя Білоусова Я.О., суддя Фоміна В.О.

Присутній в судовому засіданні 03.09.2020 представник апелянта підтримав викладену ним письмово правову позицію, водночас на запитання суду уточнивши, що місцевий господарський суд, на думку другого відповідача, вживав усіх передбачених законом заходів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, направляв процесуальні документи на вірну адресу вказаної особи, однак ОСОБА_1 не отримував ухвал суду, оскільки у зв`язку з карантином перебував за межами м.Харкова. При цьому представником апелянта зазначено, що доводи апеляційної скарги не обґрунтовуються такою підставою як розгляд справи господарським судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Тобто, представник апелянта зазначив, що, на його думку, суд з огляду на запроваджені в Україні в період розгляду справи карантинні заходи, згідно з Перехідними положеннями ГПК України, повинен був відкласти розгляд справи для надання ОСОБА_1 можливості подати відзив на позовну заяву.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, присутній у судовому засіданні представник позивача виклав усні заперечення щодо аргументів апелянта.

Перший відповідач, ТОВ "Комтико", належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відзиву на апеляційну скаргу не надав, не направив у судове засідання 03.09.2020 свого представника та не повідомив суд про причини його неявки.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутні в судовому засіданні представники учасників справи погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

30.07.2014 ТОВ "Комтико" було підписано заяву (а.с.22) про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку www.pb.ua.

Відповідно до даної заяви, підписаної представниками АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Комтико" (від імені вказаного товариства заяву підписав ОСОБА_1 , який станом на 30.07.2014 обіймав посаду директора ТОВ "Комтико") та засвідченої печатками обох сторін, ними погоджено, що АТ КБ "ПриватБанк" відкриває ТОВ "Комтико" рахунки, зокрема, поточний рахунок № НОМЕР_1 . Апелянт, ОСОБА_1 , не заперечує факт підписання ним заяви як керівником ТОВ "Комтико".

31.03.2020 АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути солідарно з ТОВ "Комтико", та фізичної особи ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського обслуговування б/н від 30.07.2014 в сумі 230000,00 грн., посилаючись на те, що на поточному рахунку ТОВ "Комтико" станом на 06.03.2020 наявна заборгованість за наданим банком кредитом у розмірі 230000.00 грн., а також стверджуючи, що 13.10.2014 між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 як фізичною особою було укладено договір поруки № РОR1413189845674, предметом якого є надання поруки ОСОБА_1 за виконання зобов`язань ТОВ "Комтико", які випливають з кредитного договору.

На підтвердження вказаних вимог АТ КБ "ПриватБанк", зокрема, додано до позовної заяви:

- копію заяви від 30.07.2014 про приєднання до умов і правил надання банківських послуг (а.с.22);

- витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" (а.с.23);

- довідку банку про розміри кредитних лімітів встановлених для ТОВ "Комтико", (а.с.40);

- розрахунок заборгованості ТОВ "Комтико" перед АТ КБ "ПриватБанк" за період з 30.07.2014 по 06.03.2020 (а.с.41);

- виписку з рахунку № НОМЕР_2 за період з 30.07.2014 по 06.03.2020 (а.с.45);

- виписку з рахунку № НОМЕР_3 за період з 30.07.2014 по 06.03.2020 (а.с.46);

- копію договору поруки № РОR1413189845674 від 13.10.2014 (а.с.64).

Також в ході розгляду справи позивачем було надано суду виписку з поточного рахунку ТОВ "Комтико" № НОМЕР_1 , відкритого у відповідності до заяви від 30.07.2014, за період з 01.06.2017 по 14.07.2017, а також додані до неї меморіальні ордери та платіжні доручення (а.с. 106 - 120).

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2020 позов задоволено повністю - з наведених вище підстав.

Предметом апеляційного перегляду в даному провадженні за апеляційною скаргою другого відповідача, ОСОБА_1 є вищевказане рішення в повному обсязі.

Як було встановлено вище, апелянт наполягав на скасуванні оскаржуваного рішення, зокрема, з підстав порушення місцевим господарським судом норм процесуального права - а саме, за твердженням заявника скарги, суд з огляду на запроваджені в Україні в період розгляду справи карантинні заходи, згідно з Перехідними положеннями ГПК України, повинен був відкласти розгляд справи для надання ОСОБА_1 можливості подати відзив на позовну заяву.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, місцевий господарський суд належним чином повідомляв ОСОБА_1 про судові засідання в даній справі, розгляд якої неодноразово відкладався і тривав більше двох місяців. Зважаючи на те, що відкладення розгляду справи (в межах установлених законом строків її розгляду) є правом, а не обов`язком суду, і що відповідного обов`язку також не вбачається із самого факту продовження строків розгляду справ згідно з Перехідними положеннями ГПК України у зв`язку з введенням карантинних заходів - колегія суддів не вбачає в діях місцевого господарського суду порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду в порядку ч.3 ст.277 ГПК України.

Окрім того, підставою для скасування оскаржуваного рішення апелянт зазначає нез`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права тощо.

Надаючи оцінку вищенаведеним доводам апелянта, а також аргументам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів статті 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Разом з тим, до спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк , а відтак, з огляду на мінливий характер відповідних Умов та правил, їх не можна вважати складовою кредитного договору.

Відповідне узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, на яку обґрунтовано посилається апелянт і проти застосування висновків якої до спірних правовідносин позивач в ході апеляційного провадження не заперечував.

За таких обставин, посилання місцевого господарського суду в мотивувальній частині оскаржуваного рішення на положення Умов та правил (згідно з витягом, наданим позивачем) колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються з вищенаведеними нормами чинного законодавства та правовою позицією Верховного Суду. Окрім того, місцевим господарським судом не мотивовано, на підтвердження яких саме обставин справи та висновків щодо предмету спору ним детально процитовано норми вказаних Умов та правил, у тому числі і ті, що стосуються порядку нарахування відсотків на суму заборгованості - тоді як позов заявлено банком про стягнення виключно основної суми боргу в розмірі 230000,00 грн., без будь-яких нарахувань.

Стосовно правових підстав для стягнення банком з позичальника суми основного боргу Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 вказано, що у разі якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті банку, підлягають застосуванню приписи частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

У відповідності до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, передумовою для застосування вказаних норм та прийняття рішення про стягнення суми основного боргу на користь банку є встановлення судом обставин щодо факту отримання позичальником та неповернення ним банку відповідної суми.

Місцевий господарський суд зазначив в оскаржуваному рішенні, що свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надавши ТОВ "Комтико" кредитний ліміт в розмірі 250000,00 грн. Посилань на наявні у справі докази на підтвердження вказаного висновку в рішенні не наведено - про що обґрунтовано зазначає апелянт.

Другий відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що факт отримання першим відповідачем коштів від банку має підтверджуватися виключно первинними документами - видатковими касовими ордерами, квитанціями за підписом позичальника тощо. В обґрунтування даного висновку апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц.

Проте, як вбачається зі змісту вказаної постанови, Верховним Судом зазначено, що відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з особового рахунку клієнта є належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 ГПК України на підтвердження операції з перерахування банком коштів на рахунок клієнта.

У судовому засіданні 03.09.2020 представник апелянта проти даного висновку не заперечував, але водночас наполягав на тому, що надані позивачем докази свідчать виключно про здійснення певних внутрішньобанківських операцій з перерахування коштів з одних рахунків на інші, а не про отримання спірної суми позичальником, ТОВ "Комтико".

Судом апеляційної інстанції в ході розгляду даної справи досліджено докази, надані позивачем, АТ КБ "ПриватБанк", до суду першої інстанції, у їх сукупності, відповідно до вимог ст.86 ГПК України, та встановлено наступне.

Як вбачається з розрахунку заборгованості ТОВ "Комтико" перед АТ КБ "ПриватБанк" за період з 30.07.2014 по 06.03.2020 (а.с.41), вказане товариство з 2014 року постійно користувалося коштами АТ КБ "ПриватБанк", здійснюючи погашення поточної заборгованості, що виникала перед кредитором, до липня 2017 року, однак з 13.07.2017 у ТОВ "Комтико" наявна прострочена заборгованість в розмірі 230000,00 грн.

Наведені в розрахунку відомості підтверджуються випискою з поточного рахунку ТОВ "Комтико" № НОМЕР_1 , відкритого у відповідності до заяви від 30.07.2014, за період з 01.06.2017 по 14.07.2017, а також доданими до виписки меморіальними ордерами та платіжними дорученнями (а.с. 106 - 120).

Згідно із наведеними доказами, за період з 01.06.2017 по 14.07.2017 із поточного рахунку ТОВ "Комтико" здійснено витрат на 230000,00 грн. більше, ніж отримано надходжень від контрагентів на цей рахунок.

Відповідну різницю, що узгоджується з розміром кредитного ліміту станом на 2017 рік (а.с.40), було перераховано банком на поточний рахунок ТОВ "Комтико" № НОМЕР_1 як овердрафт, з використанням відповідних кредитних рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , що підтверджується наданими позивачем банківськими виписками з цих рахунків (а.с.45, 46).

Отже, наявними в матеріалах справи доказами спростовуються твердження апелянта про те, що відповідні виписки свідчать лише про певні внутрішньобанківські операції АТ КБ "ПриватБанк" та не доводять факту отримання спірної суми першим відповідачем.

Доказів повернення позивачеві коштів у розмірі 230000,00 грн., отриманих ТОВ "Комтико", матеріали справи не містять.

В апеляційній скарзі другий відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про застосування строків позовної давності,

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Апелянт в обґрунтування незаявлення про позовну давність в суді першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення посилається на те, що ОСОБА_1 не брав участі в розгляді справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим був позбавлений можливості подати відповідну заяву. У судовому засіданні 03.09.2020 представник ОСОБА_1 уточнив, що місцевий господарський суд вживав усіх передбачених законом заходів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, направляв процесуальні документи на вірну адресу вказаної особи, однак ОСОБА_1 не отримував ухвал суду, оскільки у зв`язку з карантином перебував за межами м.Харкова.

Колегія суддів погоджується з тим, що відповідні обставини можуть бути поважною причиною не подання другим відповідачем до суду першої інстанції заяви про застосування позовної давності.

Разом з тим, розглянувши дану заяву, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту вказаної заяви, доводи ОСОБА_1 зводяться до того, що в Умовах та правилах надання банківських послуг (витяг з яких додано до позовної заяви) терміни позовної давності неправомірно збільшено до 5 років і що до спірних правовідносин має бути застосовано загальну позовна давність тривалістю у три роки у відповідності до ст.257 ЦК України.

Водночас заявником у скарзі не зазначено, коли саме, на його думку, починається та закінчується перебіг позовної давності щодо стягнення з ТОВ "Комтико" заборгованості в розмірі 230000,00 грн. Представником ОСОБА_1 в судовому засіданні 03.09.2020 також не надано відповіді на вказане запитання.

Як уже зазначалося вище, Умови та правила надання банківських послуг судом апеляційної інстанції не розглядаються як складова частина укладеного між позивачем та першим відповідачем правочину, зокрема, і в частині збільшення позовної давності, отже, до спірних правовідносин дійсно має бути застосовано загальну позовну давність тривалістю у три роки у відповідності до ст.257 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було встановлено в ході апеляційного провадження на підставі наявних у справі доказів, заборгованість у розмірі 230000,00 грн. перед АТ КБ "ПриватБанк" виникла у ТОВ "Комтико" з 13.07.2017.

Отже, враховуючи, що АТ КБ "ПриватБанк" направило до господарського суду позовну заяву в даній справі 27.03.2020 (тобто в межах трирічного строку, передбаченого ст.257 ЦК України), колегія суддів зазначає, що позовну давність банком не пропущено, отже, підстави для відмови в позові у зв`язку зі спливом позовної давності в порядку ч. 4 ст. 267 ЦК України в даному випадку відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з ТОВ "Комтико" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 230000,00 грн. заборгованості.

Стосовно позовних вимог до ОСОБА_1 як поручителя за договором, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов`язань і при цьому водночас сама має зобов`язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та про договори (розділи І та II кн. 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести наступні: визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо; обсяг відповідальності поручителя, оскільки згідно із частиною другою статті 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі, а частиною другою статті 554 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; відомості про сторони: кредитора і поручителя; відомості про боржника: хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно із частиною першою статті 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі (зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі № 530/1450/16-ц).

Отже, при наданні відповідної оцінки змісту договору поруки слід враховувати конкретні обставини справи та встановити наявність чи відсутність ознак, які б вказували на те, яке саме зобов`язання забезпечене порукою, у якому обсязі та на яких умовах.

Позивач зазначає, що відповідно до умов договору поруки № РОR1413189845674 від 13.10.2014 ОСОБА_1 поручився за виконання ТОВ "Комтико" зобов`язань перед АТ КБ "ПриватБанк", які випливають з кредитного договору (п.1.1 договору поруки).

Місцевий господарський суд погодився із даним твердженням, зазначивши в оскаржуваному рішенні, що пунктом 1.1.1. договору поруки передбачено положення про те, що якщо під час виконання "Угоди1" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою1" в розмірі таких збільшень; відповідно до п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою1 та Угодою2" в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Разом з тим, як вбачається з тексту зазначеного договору поруки №РОR1413189845674 від 13.10.2014 (а.с. 64), не вбачається, який саме кредитний договір забезпечується даною порукою, оскільки договір поруки не містить реквізитів основного договору. Натомість у ньому вжито нечітке формулювання у множині: "за угодами приєднання", при цьому під найменуваннями "Угода1" та "Угода2" в договорі вказані розділи Умов та правил надання банківських послуг, які не можна вважати складовою кредитного договору (з підстав, зазначених вище).

Також у договорі поруки не вказано поточний рахунок, на який надається послуга кредитний ліміт. Отже, фактично визначено лише особу (ТОВ "Комтико"), первинні зобов`язання якої забезпечені порукою.

Тому колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що такий договір не може бути визнаний належною правовою підставою для стягнення коштів із поручителя. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постановах від 31.07.2019 у справі №922/2913/18, від 12.03.2020 у справі №902/447/19.

Однак місцевий господарський суд не надав відповідним обставинам належної правової оцінки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідні умови включено до договору позивачем, колегія суддів вважає за можливе застосувати у цьому випадку принцип сontra (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), за яким особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Отже, з огляду на те, що фактичні та правові підстави для стягнення коштів з поручителя відсутні, колегія суддів зазначає, що в цій частині оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, також має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме, щодо доведеності факту поручительства другого відповідача перед позивачем за виконання першим відповідачем грошового зобов`язання в розмірі 230000,00 грн.

За таких обставин, оскаржуване рішення слід змінити та прийняти в цій частині нове рішення - про відмову в позовних вимогах до другого відповідача, ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 273, п.2 ч.1 статті 275, п.1, 2 ч.1 статті 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2020 у справі №922/971/20 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтико" (61038, м. Харків, Салтівське Шосе, 43, код ЄДР 34470333) на користь Акціонерного товариства "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДР 14360570 ) заборгованість за Договором банківського обслуговування б/н від 30.07.2014 в сумі 230000,00 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3450,00 грн.

У позовних вимогах до Фізичної особи ОСОБА_1 - відмовити".

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.09.2020

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.О. Фоміна