Рішення

від 08.09.2020 по справі 910/4234/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2020Справа № 910/4234/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПроЕко Сервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Північно-Український Будівельний альянс

про стягнення 223 413, 17 грн.

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПроЕко Сервіс звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Північно-Український Будівельний альянс про стягнення 223 413, 17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо належних розрахунків за договорами від 16.01.2017 № 1-16/01 та від 31.10.2017 № 1/31-10.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу Господарського суду міста Києва сторони отримали у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

02.04.2020 набули чинності зміни до ГПК України, внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) . Згідно вказаного Закону пункт 4 Прикінцевих положень ГПК України викладений в наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Беручи до уваги вказане, строк на подачу відзиву, передбачений приписами статті 165 ГПК України, був продовжений на строк введення карантину.

У подальшому, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020, було внесено зміни до пункт 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, та викладено його у наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Прикінцевими положеннями Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Вказаний Закон набув чинності 17.07.2020.

Керуючись вказаними вище нормами процесуального права, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право вчинити дії, спрямовані на подачу відзиву на позовну заяву, до 06.08.2020 включно. Станом на день прийняття рішення по даній справі від відповідача жодних документів в якості відзиву на позов до суду не надійшло.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 10.08.2020 по 04.09.2020.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

Між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) 16.01.2017 укладено договір оренди та обслуговування мобільних туалетних кабін № 1-16/01 та 31.10.2017 укладено договір № 1-31-10 про надання послуг з оренди та обслуговування обладнання.

Предметом вказаних договорів є обов`язок виконавця передати замовникові в тимчасове платне користування мобільні туалетні кабіни та виконувати обслуговування даного обладнання, в тому числі: чищення, асенізацію, дезінфекцію, а обов`язок замовника сплачувати орендну плату. Строк договору, вид обладнання, кількість та обслуговування визначаються умовами договорів та замовленнями.

Відповідно до п. 3.2. Договору № 1-16/01 від 16.01.2017, вартість оренди МТК оплачується протягом п`яти банківських днів з дати підписання замовником Акта наданих послуг на підставі рахунку-фактури наданого виконавцем.

Пунктом п. 3.1. Договору № 1/31-10 від 31.10.2017 визначено, що орендар сплачує орендодавцю попередню оплату за договором, яка включає орендну плату за передані в оренду кабіни та плату за обслуговування орендованих кабін. Оплата здійснюється до п`ятнадцятого числа відповідного місяця.

Згідно п. 4.1. Договору № 1-16/01 від 16.01.2017 об`єм виконаних виконавцем робіт (наданих послуг) визначається сторонами шляхом підписання відповідних Актів здачі-прийняття робіт, що надаються Виконавцем.

Відповідно до п. 4.8. Договору № 1/31-10 від 31.10.2017 замовник зобов`язався своєчасно (щомісячно) підписувати акт виконаних робіт. Виконавець не несе відповідальності за відсутності підпису в акті виконаних робіт, при цьому, при відсутності із сторони замовника належним чином обґрунтованого та поданого до кінця поточного календарного місяця заперечення, вважається, що виконавець належним чином виконав свої зобов`язання.

На виконання умов Договору № 1-16/01 від 16.01.2017 в січні 2017 між сторонами було підписано 11 (одинадцять) Актів прийому-передачі мобільних туалетних кабін, які були скріплені печатками сторін.

З січня 2017 по жовтень (включно) 2017 відповідач орендував біотуалети, а позивач здійснював їхнє обслуговування на загальну суму 484 435,81 грн, що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за січень - жовтень 2017, що долучені позивачем до матеріалів справи.

Відповідачем було здійснено оплату за Договору № 1-16/01 від 16.01.2017 на загальну суму 434 323, 87 грн, що підтверджується випискою по рахунку надходження коштів позивачу від відповідача.

Отже у відповідача перед позивачем за договором № 1-16/01 від 16.01.2017 утворилась заборгованість у розмірі 50 111, 94 грн (484 435,81 грн - 434 323, 87 грн).

На виконання умов Договору № 1/31-10 від 31.10.2017 між сторонами було підписано 15 (п`ятнадцять) Актів прийому-передачі обладнання, які були скріплені печатками сторін. Протягом 2018 між сторонами було підписано та скріплено печатками сторін ще 11 (одинадцять) Актів прийому-передачі обладнання.

Починаючи з листопада 2017 по грудень (включно) 2019 відповідач орендував біотуалети, а позивач здійснював їхнє обслуговування, що підтверджується Актами здачі- прийняття робіт (наданих послуг) за листопад 2017 - грудень 2019, які долучені позивачем до позовної заяви.

З листопада 2017 по грудень (включно) 2019 відповідач орендував біотуалети, а позивач здійснював їхнє обслуговування на загальну суму 2 598 538, 75 грн, що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за листопада 2017 - грудень (включно) 2019, що долучені позивачем до матеріалів справи.

Відповідачем було здійснено оплату за Договору № 1/31-10 від 31.10.2017 на загальну суму 2 455 153, 00 грн, що підтверджується випискою по рахунку надходження коштів позивачу від відповідача.

Отже, у відповідача перед позивачем за договором № 1/31-10 від 31.10.2017 утворилась заборгованість у розмірі 143 385, 75 грн (2 598 538, 75 грн - 2 455 153, 00 грн).

З урахуванням зазначеного у відповідача перед позивачем за Договором № 1-16/01 від 16.01.2017 та Договором № 1/31-10 від 31.10.2017 утворилась заборгованість у розмірі 193 497, 69 грн (50 111, 94 грн + 143 385, 75 грн).

Розрахунки між сторонами підтверджуються Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), виписками по рахунку позивача в яких відображені усі платежі здійснені відповідачем, а також Актами звірки взаєморозрахунків за період: з 01.01.2017 року по 31.11.2017, з 01.01.2018 року по 21.11.2018 та за період з 02.01.2019 року по 31.12.2019, які підписані обома сторонами і скріплені печатками.

Враховуючи несвоєчасну та не в повному обсязі оплату відповідачем за договорами, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 193 497, 69 грн.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, позивачем було надано відповідачу в оренду мобільні туалетні кабіни та надано послуги з їх обслуговування, однак відповідач за умовами договорів розрахувався не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 193 497, 69 грн. Доказів на спростування вказаної заборгованості відповідача перед позивачем матеріали справи не містять.

Беручи до уваги вищезазначене та наведені обставини, Господарський суд враховує, що відповідач свої зобов`язання за Договором № 1-16/01 від 16.01.2017 та Договором № 1/31-10 від 31.10.2017 виконував з порушенням умов договорів, факт наявності заборгованості відповідача за вказаними договорами не спростований, доказів їх сплати суду не надано, у той час як розмір відповідно заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 193 497, 69 грн позивачем доведено у повному обсязі.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами п. 5.1. Договору від 31.10.20107 № 1/31-10, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день несвоєчасної сплати або неповної сплати.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11 199, 17 грн пені.

Господарський суд, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у заявленому розмірі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 5942, 96 грн 3% річних та 12 773, 35 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договорами.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 11 200, 01 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 5942, 96 грн.

Позивач просить стягнути з відповідачів понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає докази виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження зазначеного позивачем було надано Договір про надання правової допомоги від 27.02.2020 № 3/02, рахунок на оплату послуг від 27.02.2020 № 01-03/02/20 на суму 15 000 грн, платіжне доручення від 27.02.2020 № 3401 про оплату послуг за договором на суму 15 000 грн та Акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 02.03.2020 на загальну суму 15 000 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 15 000 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3327, 61 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІВНІЧНО-УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС (03150, м. Київ, вул. Горького (Антоновича), будинок 131, ідентифікаційний код 35129952) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОЕКО СЕРВІС (79035, Львівська обл., місто Львів, вул. Білоцерківська, будинок 2 А, квартира 46, ідентифікаційний код 38582754) заборгованість у розмірі 193 497 (сто дев`яносто три тисячі чотириста дев`яносто сім) грн 69 коп., пені у розмірі 11 199 (одинадцять тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн 17 коп., 3 % річних в розмірі 5942 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві) грн 96 коп., інфляційні втрати в розмір 11 200 (одинадцять тисяч двісті) грн 01 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3327 (три тисячі триста двадцять сім) грн 00 коп.

3.В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва