Рішення від 27.08.2020 по справі 914/1356/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2020 справа № 914/1356/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергозбереження Львів , м.Львів

до відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України Готель Власта , м.Львів

про стягнення 1297250,53 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Енергозбереження Львів до Державного підприємства Міністерства оборони України Готель Власта про стягнення 1297250,53 грн.

Ухвалою суду від 10.06.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.06.2020 р.

23.06.2020 р. від відповідача надійшла заява (вх.№20253/20) про продовження процесуального строку розгляду справи на строк дії карантину.

В судове засідання 25.06.2020 р. з`явилися представники сторін.

Ухвалою суду від 25.06.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 25.06.2020 р., закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 03.08.2020 р.

13.07.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№21736/20), в якому відповідач визнав основний борг в сумі 1173296,77 грн, зазначив, що відповідач пропонував позивачеві свої умови щодо укладення мирової угоди та її затвердження в судовому порядку (у відзиві наведено такі умови), однак позивач не прийняв умов відповідача та не надав своїх.

Стосовно процесуальних строків у даній справі, зокрема строку подання відзиву, та заяви відповідача суд вважає за необхідне пояснити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 р. було встановлено карантин, який продовжувався та триває і на даний час відповідно до подальших змін до згаданої постанови, а також постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів ; від 17.06.2020 р. №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України та від 22.07.2020 р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 р., який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Отже, вказаними законодавчими змінами було продовжено на строк дії карантину, в тому числі, і строк подання відзиву.

Як передбачено ч.3 ст.3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Виходячи зі змісту ст.3 ГПК України, а також того, що законодавчі зміни не встановлювали нових обов`язків, не скасовували і не звужували прав учасників судового процесу, такі норми мали зворотну силу, а, враховуючи те, що встановлений судом строк для подання відзиву не сплив до початку дії карантину та повинен був закінчитися в межах строку його дії, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву в будь-який день до закінчення карантину, оскільки нові норми процесуального законодавства імперативно та безумовно продовжили відповідачеві такий строк до кінця карантину.

Відповідач подав відзив на позовну заяву 09.07.2020 р., тобто, виходячи з вищенаведеного, в межах строку його подання, а тому враховуючи це, а також те, що позивач був ознайомлений з поданим відзивом в судовому засіданні 03.08.2020 р, розгляд справи слід здійснювати з врахуванням даного документа.

Крім того, нормами вищезгаданого Закону було продовжено на строк дії карантину і строк розгляду справи, тому подання відповідачем окремої заяви про таке продовження не було необхідним.

Разом з тим, згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 р., що набрав чинності 17.07.2020 р., п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Також пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень останнього зі згаданих законів було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені, в тому числі, відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з набранням чинності 17.07.2020 р. Законом України від 18.06.2020 р., суд, починаючи з 17.07.2020 р., при здійсненні судочинства почав керуватись його нормами та зміненою цим Законом редакцією п.4 розділу X Прикінцеві положення ГПК України, яка не передбачає автоматичного продовження на строк дії карантину процесуальних строків без подання відповідної заяви.

Враховуючи раніше подану відповідачем заяву, проте водночас беручи до уваги те, що сторони вчинили всі необхідні процесуальні дії, в тому числі відповідач - подав відзив на позовну заяву, суд, дотримуючись принципу розумності строків розгляду справи, прийшов до висновку, що продовження строку розгляду справи та здійснення її розгляду протягом всього часу дії карантину є безпідставним та неприпустимим.

В судовому засіданні 03.08.2020 р. суд розпочав розгляд справи по суті. Присутній представник позивача виступив з вступним словом та надав усні пояснення.

Ухвалою суду від 03.08.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 03.08.2020 р., судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 13.08.2020 р.

В судове засідання 13.08.2020 р. сторони явку представників не забезпечили.

Ухвалою суду від 13.08.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 13.08.2020 р., судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 27.08.2020 р.

В судове засідання 27.08.2020 р. сторони повторно явку представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Відправлення на адреси сторін ухвали суду про виклик в судове засідання з розгляду справи по суті на 27.08.2020 р. підтверджується списком рекомендованих листів та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 14.08.2020 р. (штрихкодові ідентифікатори поштового відправлення - 7901413366626 та 790141336618). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ Укрпошта , поштові відправлення з даними штрихкодовими ідентифікаторами були вручені позивачеві та відповідачеві 17.08.2020 р.

Дослідивши наявні у справі докази, врахувавши, що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, і взявши до уваги відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 27.08.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом повідомлено про складення вступної та резолютивної частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами було укладено договір стосовно закупівлі теплової енергії, на виконання умов якого позивач поставив теплову енергію на суму 1173296,77 грн, проте відповідач в порушення умов договору не здійснив її оплати. У зв`язку з цим, позивач просив суду стягнути з відповідача 1173296,77 грн заборгованості, 115065,08 грн пені та 8888,68 грн 3% річних.

Відповідач визнав основний борг в сумі 1173296,77 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

04.02.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Енергозбереження Львів (виконавець, позивач у справі) та Державним підприємством Міністерства оборони України Готель Власта (споживач, відповідач у справі) було укладено договір №22/2020 про закупівлю ДК 021:2015: 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція.

Пунктом 7.1. договору визначено наступне. Договір вступив в силу з моменту його укладення та діє до 31.12.2020 р. Дію договору може бути продовжено на строк, достатній для проведення процедури закупівлі. Сторони домовились у відповідності до ч.3 ст.631 ЦК України, застосувати умови цього договору до відносин що виникли між сторонами до моменту укладення договору.

Відповідно до п.1.1. договору, виконавець зобов`язався у 2020 році поставити споживачеві - ДК 021:2015: 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (надалі - теплова енергія) на об`єкти споживача вчасно та відповідної якості, а споживач зобов`язався своєчасно оплачувати виконавцю за надану теплову енергію у строки і на умовах, передбачених договором.

Загальна сума договору становить 1833620 грн, в т.ч. ПДВ. Орієнтовний обсяг закупівлі послуг становить 1000,00 Гкал (п.1.2. договору).

Згідно з п.2.2. договору, теплова енергія постачається постійно з урахуванням сезонності, своєчасно та в обсягах в залежності від потреби споживача з урахуванням технічних можливостей та правил експлуатації котелень.

Як передбачено п.2.3. договору, обсяг наданої теплової енергії розраховується на основі даних засобів обліку теплової енергії (лічильників), що встановлені в котельні. Межею продажу теплової енергії є сукупність точок теплової мережі, де встановлені теплові лічильники.

Пунктом 3.1. договору сторони встановили, що ціни/тарифи на теплову енергію вказуються у додатку №1 до цього договору та визначаються сторонами на рівні 90% від середньозважених тарифів на теплову енергію, що встановлюються Держенергоефективносгі для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету на відповідний період.

Так, додатком №1 до договору Ціни/тарифи на теплову енергію вказано ціну/тариф 1833,62 грн за 1 Гкал.

За умовами п.4.1. договору, оплата вартості послуг теплопостачання здійснюється за розрахунковим періодом календарний місяць.

Кількість теплової енергії поставленої за розрахунковий період визначається на основі даних приладів обліку (лічильників) теплової енергії встановлених в котельні (п.4.2. договору).

Відповідно до п.4.3. договору, датою зняття показів приладів обліку (лічильників) теплової енергії є останній робочий день місяця.

Пунктом 4.5. договору погоджено, що вартість наданої теплової енергії визначається виконавцем шляхом множення кількості наданої теплової енергії на діючу у відповідний період ціну теплової енергії.

В матеріалах справи наявні засвідчені копії наступних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) всього на загальну суму 1173296,77 грн: №15 від 04.02.2020 р. про постачання теплової енергії в кількості 227 Гкал на суму 416231,74 грн з ПДВ; №52 від 28.02.2020 р. про постачання теплової енергії з 04.02.2020 р. по 28.02.2020 р. в кількості 233 Гкал на суму 427233,46грн з ПДВ; №94 від 31.03.2020 р. про постачання пари, гарячої води та пов`язаної продукції в кількості 150 Гкал на суму 275043 грн з ПДВ; №98 від 13.04.2020 р. про постачання пари, гарячої води та пов`язаної продукції в кількості 29,88 Гкал на суму 54788,57 грн з ПДВ.

Дані акти підписано без зауважень директором виконавця і представником споживача, затверджено керівниками сторін та скріплено печатками відповідних юридичних осіб.

Як передбачено п.4.6. договору, споживач здійснює оплату за надану теплову енергію до 5 числа місяця наступного за звітним за фактично надану теплову енергію на підставі виставлених виконавцем рахунків шляхом перерахування коштів виконавцю на розрахунковий рахунок вказаний у цьому договорі та відповідному виставленому рахунку. У випадку необхідності виконавець на вимогу споживача зобов`язаний разом з рахунком надати споживачу акт надання послуг.

Пунктом 5.2. договору сторони встановили обов`язки споживача, зокрема обов`язки: своєчасно оплачувати виконавцю за поставлену теплову енергію у встановлені договором терміни (пп.5.2.1.); у разі несвоєчасного внесення плати за теплову енергію нести відповідальність передбачену договором та чинним законодавством України (пп.5.2.3.).

У претензії-вимозі №20/05-05 від 05.05.2020 р., адресованій керівнику ДП МОУ Готель Власта , ТзОВ Енергозбереження Львів зазначило, що протягом опалювального сезону 2019/2020 років товариство своєчасно та на постійній основі надавало послуги теплопостачання відповідно до договорів №22/2019 від 14.11.2019 р. та №22/2020 від 04.02.2020 р., проте станом на 05.05.2020 р. заборгованість підприємства становить 268292,30 грн за договором №22/2019 від 14.11.2019 р. та 1173269,77 грн за договором №22/2020. Враховуючи викладене, ТзОВ Енергозбереження Львів вимагало терміново погасити прострочену заборгованість у розмірі 1441589,07 грн.

Надіслання претензії підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист та накладної АТ Укрпошта від 05.05.2020 р.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 1173269,77грн заборгованості за договором №22/2020 від 04.02.2020 р.

Відповідно до пп.6.3.1. договору, споживач несе відповідальність за прострочення оплати за надану теплову енергію шляхом сплати виконавцю пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення незалежно від терміну прострочення.

Керуючись цим положенням договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 115065,08 грн пені за період з 05.02.2020 р. по 04.06.2020 р. включно, а також на підставі ст.625 Цивільного кодексу України - 8888,68 грн за цей же період.

Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявлених до стягнення сум.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

За визначенням ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах. (ч.ч.1, 3 ст. 275 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.276 ГК України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін.

Частиною 6 ст.276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Як визначено статтею першою Закону України Про теплопостачання ,тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.6. договору сторони встановили, що споживач здійснює оплату за надану теплову енергію до 5 числа місяця наступного за звітним за фактично надану теплову енергію на підставі виставлених виконавцем рахунків шляхом перерахування коштів виконавцю на розрахунковий рахунок вказаний у цьому договорі та відповідному виставленому рахунку.

На переконання суду, хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється на підставі виставлених рахунків, однак за змістом статті 692 ЦК України та вищенаведеного пункту договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується з дня отримання товару, а не отримання чи складення рахунку.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Можливе непредставлення рахунку відповідачеві не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29.08.2019 р. у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 р. у справі №915/400/18, від 29.04.2020 р. у справі №915/641/19 тощо.

Отже, споживач повинен оплачувати поставлену йому енергію включно по 4 число місяця, наступного за місяцем, в якому таку енергію було поставлено.

Частина третя статті 631 ЦК України надає сторонам право встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення

Як вбачається з п.7.1. договору, сторони домовились у відповідності до ч.3 ст.631 ЦК України, застосувати умови цього договору до відносин що виникли між сторонами до моменту укладення договору.

Виходячи зі змісту цих положень законодавства і договору, а також проаналізувавши наявні в матеріалах справи акти, суд вважає, що вони підтверджують отримання відповідачем теплової енергії протягом січня - квітня 2020 року, яка, з врахуванням положень ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), мала бути оплачена таким чином: до 05.02.2020 р. (за актом №15 від 04.02.2020 р.); до 05.03.2020 р. (за актом №52 від 28.02.2020 р.); до 07.04.2020 р. (за актом №94 від 31.03.2020 р.); до 05.05.2020 р. (за актом №98 від 13.04.2020 р.).

Сторонами визнається, що вартість наданої теплової енергії не була оплачена взагалі.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч.6 ст.236 ГПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

За таких обставин, врахувавши і визнання відповідачем пред`явленої вимоги про стягнення заборгованості, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що, в свою чергу, є підставою для стягнення боргу за поставлену і неоплачену теплову енергію в сумі 1173269,77грн.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пп.6.3.1. договору, споживач несе відповідальність за прострочення оплати за надану теплову енергію шляхом сплати виконавцю пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення незалежно від терміну прострочення.

Суд, з врахуванням наведених вище обставин стосовно початку прострочення за актом за березень 2020 року, здійснив розрахунок пені по кожній з сум, оплата яких була прострочена, -

Сума боргу (грн)Розмір подвійної облікової ставки (% річних)Кількість днів у роціКількість днів простроченняПеріод прострочення (включно)Сума пені (грн) 416231,74 22 366 37 05.02.2020 - 12.03.2020 9257,18 416231,74 20 366 42 13.03.2020 - 23.04.2020 9552,86 416231,74 16 366 42 24.04.2020 - 04.06.2020 7642,29 427233,46 22 366 8 05.03.2020 - 12.03.2020 2054,46 427233,46 20 366 42 13.03.2020 - 23.04.2020 9805,36 427233,46 16 366 42 24.04.2020 - 04.06.2020 7844,29 275043 20 366 17 07.04.2020 - 23.04.2020 2555,04 275043 16 366 42 24.04.2020 - 04.06.2020 5049,97 54788,57 16 366 31 05.05.2020 - 04.06.2020 742,49 Всього 54503,94 та прийшов до висновку, що дійсною сумою пені є 54503,94 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом по кожній з сум, оплата яких була прострочена, здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3% річних - ((416231,74 грн х 3% / 366 днів х 121 день (з 05.02.2020 р. по 04.06.2020 р. включно)) + (427233,46 грн х 3% / 366 днів х 92 дні (з 05.03.2020 р. по 04.06.2020 р. включно)) + (275043 грн х 3% / 366 днів х 59 днів (з 07.04.2020 р. по 04.06.2020 р. включно)) + (54788,57грн х 3% / 366 днів х 31 день (з 05.05.2020 р. по 04.06.2020 р. включно)) = 4128,20 грн + 3221,76 грн + 1330,13 грн + 139,22 грн = 8819,31грн), внаслідок чого встановлено, що їх розмір повинен становити 8819,31 грн.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 1173296,77 грн основного боргу, 54503,94 грн пені та 8819,31 грн 3% річних. В задоволенні 60561,14 грн пені та 69,37 грн 3% річних слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат. Також у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору (п.4 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення міститься в ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір .

У ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір наведено вичерпний перелік обставин, коли для повернення судового збору необхідною є наявність відповідного клопотання особи.

Аналіз вищезгаданих положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд повертає 50% судового збору навіть без клопотання особи.

Отже, зважаючи на визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення 1173296,77 грн, яке було зроблене у відзиві на позовну заяву, поданому до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе повернути позивачеві з державного бюджету 50 відсотків судового збору від суми судового збору, що була сплачена з 1173296,77 грн, - 50% від 1,5% з 1173296,77 грн, тобто 8799,73 грн.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, решта судового збору, крім 50% судового збору з вимоги про стягнення основного боргу, підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись Законом України Про судовий збір , ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 191, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України Готель Власта , м.Львів, вул.Клепарівська, 30 (ідентифікаційний код 31362413) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енергозбереження Львів , м.Львів, вул.Героїв УПА, 72 (ідентифікаційний код 39674924) 1173296,77 грн основного боргу, 54503,94 грн пені, 8819,31 грн 3% річних та 9749,57 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Енергозбереження Львів , м.Львів, вул.Героїв УПА, 72 (ідентифікаційний код 39674924) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8799,73 грн, сплачений згідно з платіжним дорученням №688 від 05.06.2020 р.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 27.08.2020 р. підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 07.09.2020 р.

Суддя З.П. Гоменюк