Постанова

від 27.08.2020 по справі 922/1948/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1948/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників:

Офісу ГПУ - Скрипка М. В.,

відповідача-1 - Надьон О. В.,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - Надьон Р. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 (судді: Слободін М. М. (головуючий), Терещенко О. І., Сіверін В. І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2019 (суддя Аріт К.В.)

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1. ОСОБА_1 ,

2. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

3. СФГ "Сухини"

про визнання незаконним наказу, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення землі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та СФГ "Сухини" про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №1399 від 01.03.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 ; визнання недійсними договір оренди землі від 27.04.2016, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078; визнання недійсним договори суборенди землі від 21.03.2017, укладені між ОСОБА_1 та ФГ "Сухини" щодо суборенди земельної ділянки площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078; скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 №29598587, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504156 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) за ОСОБА_1 ; скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 №34435139, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди №19616792 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) за ФГ "Сухини"; зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності у останнього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі №922/1948/19 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на встановлений факт повторного звернення ОСОБА_1 для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів, проте, відмова у задоволенні позову зумовлена спливом строку позовної давності.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі №922/1948/19 вищезазначене судове рішення залишено без змін із наведенням іншої правової оцінки обставин справи.

Апеляційна інстанція переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку дійшла висновку про відсутність у діях відповідачів порушень вимог законодавства, будь-яких порушень, інтересів держави у спірних правовідносинах та суперечності дій відповідачів моральним засадам суспільства.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Заступник прокурора Харківської області просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 щодо застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах; висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.05.2018 у справі №389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі №587/430/16-ц щодо представництва інтересів держави; а також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2018 у справі №469/777/16-ц щодо застосування статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" у аналогічних правовідносинах.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу СФГ "Сухини" просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, акцентуючи увагу на тому, що законодавством не встановлено кількісних обмежень щодо права звернення громадян для отримання землі у користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства .

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін та зазначає, що співставлення дат адміністративних актів - наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 01.03.2016 про надання земельної ділянки 41,0026 (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) та рішення "Про утворення суб`єкта господарювання ФГ "Сухини" (23.08.2016), зареєстровано ФГ "Сухини" 26.08.2016, свідчить про те, що фермерське господарство було створене саме після отримання фізичною особою ОСОБА_1 земельної ділянки.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №922/1948/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Багай Н.О., Дроботової Т.Б., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2020.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2020 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, визначено дату проведення судового засідання.

4.3. Ухвалами Верховного Суду від 04.06.2020 та 09.07.2020 відкладався розгляд касаційної скарги.

4.4. У зв`язку з відпусткою суддів Багай Н.О. та Дроботової Т.Б. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №922/1948/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Кушніра І.В., Случа О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2020.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги.

4.6. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020 у зв`язку з відпусткою суддів Кушніра І.В., Случа О.В. для розгляду справи №922/1948/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Багай Н.О., Чумака Ю.Я.

4.7. Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги до 25.08.2020.

4.8. Крім того, з урахуванням карантину запровадженого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" з 12.03.2020, а також внесення змін та доповнень до Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо процесуальних строків відповідно до пункту 11 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розгляд касаційної скарги здійснюється в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" надано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 41,0026 га, у тому числі: земельна ділянка площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921478263208).

5.2. 27.04.2016 між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016, укладений договір оренди землі строком на 20 років, згідно з яким ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 41,0026 га, розташовану за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 41,0026 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, сільськогосподарські угіддя (рілля).

5.3. На виконання вищезазначеного наказу (№1399-СГ від 01.03.2016) та договору оренди землі зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме щодо земельної ділянки 6320888100:02:001:0078 на підставі рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 №14504073.

5.4. Згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ОСОБА_1 18.07.2006 зареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 (ідентифікаційний код фізичної особи - НОМЕР_1 ).

5.5. Для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, укладено договори оренди землі строком на 25 років, згідно з якими ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:

- загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер 6320888100:02:001:0242,

- загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243,

- загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178,

- загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278,

- загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175,

- загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.

5.6. Спір виник у зв`язку із тим, що, за твердженням прокурора, наказ Головного управління Держземагентства в Харківській області №1399 від 01.03.2016 прийнято з порушенням положень статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", тому земельні ділянки загальною площею 41,0026 га надані ОСОБА_1 в оренду незаконно.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (стаття 22 Земельного кодексу України).

6.3. Статтею 31 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

6.4. Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

6.5. За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

6.6. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

6.7. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

6.8. Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

6.9. Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

6.10. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

6.11. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

6.12. Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

6.13. Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

6.14. Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

6.15. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

6.16. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

6.17. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

6.18. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

6.19. Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

6.20. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

6.21. Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

6.22. Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

6.23. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №665/2508/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

6.24. Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз . Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах .

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц.

6.25. Місцевим господарським судом встановлено, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищезазначеної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів .

6.26. При цьому, господарським судом першої інстанції констатовано, що ОСОБА_1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останній вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства.

6.27. Встановивши ці обставини, місцевий господарський суд, на відміну від апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області незаконним та його скасування та, відповідно, визнання спірних договорів оренди та суборенди недійсними з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди, та її повернення у державну власність.

6.28. Слід зазначити, що висновки господарського суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права у повному обсязі узгоджуються із вищезазначеними правовими позиціями Верховного Суду.

6.29. Водночас, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором строку позовної давності, про застосування якого заявлено Відповідачем-2.

6.30. Так, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

6.31. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

6.32. Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

6.33. За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

6.34. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.

6.35. У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

6.36. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

6.37. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

6.38. Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі №910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

6.39. При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

6.40. Місцевий господарський суд з огляду на те, що Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу (01.03.2016), відхилив твердження прокурора, що про спірні обставини останньому стало відомо лише 25.09.2018, отримавши відповідь від Відповідача-2 на власний запит від 25.09.2018.

6.41. Отже, доводи прокурора щодо його обізнаності про спірні обставини лише з моменту отримання інформації від Відповідача-2 та те, що саме з цього моменту можна вважати, що він довідався про порушення інтересів держави, відхилені судом першої інстанції з посиланням на положення статті 261 Цивільного кодексу України, з урахуванням встановлених обставин щодо можливості бути обізнаним про порушення прав.

6.42. Зважаючи на те, що за змістом частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати чи вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, судова колегія вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, які спрямовані на встановлення інших обставин щодо початку перебігу позовної давності, ніж ті, які встановлені судом першої інстанції.

6.43. Місцевим господарським судом встановлено, що прокурор в межах строку позовної давності звертався до Богодухівського районного суду Харківської області з позовом з тих самих підстав та з того ж предмету спору, проте, ухвалою зазначеного суду від 14.03.2019 закрито провадження у справі №613/1481/18, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

6.44. Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

6.45. Виходячи з аналізу наведених норм права, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

6.46. Отже, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позовної заяви), не перериває перебігу позовної давності.

6.47. За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

6.48. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

6.49. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

6.50. При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

6.51. Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статті 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

6.52. Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

6.53. Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

6.54. Таким чином, у випадку, якщо прокурором пред`явлено позов в інтересах держави у зв`язку із вчиненням порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, момент початку перебігу строку позовної давності повинен відліковуватися з моменту коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила дізнався або мав можливість дізнатися відповідний орган державної влади.

Разом з тим, прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.

6.55. Водночас, як убачається з матеріалів справи та це прийнято до уваги господарським судом першої інстанції, клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності Прокурор до суду не подав.

6.56. В такий спосіб, колегія суддів доходить висновку, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об`єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. За наведених мотивів судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову з мотивів спливу строку позовної давності.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).

7.3. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 4 частини першої статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1948/19 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі №922/1948/19 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак