Рішення
від 06.09.2020 по справі 380/4605/20
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- розглянути позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами;

- визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року;

- стягнути з відповідача військової частини НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року у сумі 103006,89 гривень;

- стягнути з відповідача військової частини НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме: витрати пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи № 3704 від 03 червня 2020 року у розмірі 1961,28 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що до 26 вересня 2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (на момент звільнення обіймав посаду начальника радіорелейної станції польового центру зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 225 від 26 вересня 2018 року (по стройовій частині) його виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Вказує, що станом на день виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повного розрахунку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яка гарантована йому чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року. 13 грудня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по вересень 2018 року, однак отримав відмову. Позивач вважає, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення є протиправною та необґрунтованою, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку із зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Позивач зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань та свідомо відмовляти у проведенні індексації грошового забезпечення, доки відповідні правові положення національного законодавства, які її передбачають, є чинними.

Крім цього, на думку позивача, невиплата індексації грошового забезпечення у зв`язку із збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців за рахунок їх преміювання є необґрунтованою та незаконною, оскільки якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі умови, необхідні для цього органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.

Позивач вважає, що відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення його права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та невиплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Крім цього, позивач зазначає про те, що на підставі його заяви від 21 травня 2020 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз надано висновок судово-економічної експертизи № 3704 від 03 червня 2020 року, згідно з яким сума індексації грошового забезпечення, яка підлягала виплаті на його користь за період з січня 2016 року по вересень 2018 року становить 103006,89 грн.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вважає, що позивач пропустив, встановлений частиною другою статті 122 КАС України строк звернення до суду, оскільки його виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 26 вересня 2018 року, а з цим адміністративним позовом до суду він звернувся 09 червня 2020 року. При цьому, на думку відповідача, на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення він знав або мав знати про те, що має право на отримання індексації грошового забезпечення. Щодо посилань позивача на статтю 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлює інші строки звернення до суду, відповідач зазначає про те, що передбачені законодавством України про працю норми щодо її оплати та порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року відповідач вказує про те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачали видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Тому зазначені витрати у 2016-2017 роках не були передбачені кошторисами Міністерства оборони України та відповідних розпорядників бюджетних коштів і можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України Міністерство оборони України не мало, що підтверджується роз`ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року № 248/1485 стосовно порядку нарахування і виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Зауважує, що оскільки військова частина НОМЕР_1 є структурою, яка повністю фінансується за рахунок коштів Державного бюджету та не має жодних інших джерел фінансування, то об`єктивно не мала можливості виконати свої зобов`язання, як бюджетної установи щодо виплати індексації грошового забезпечення позивачу.

Відповідач зазначає про те, що підставою для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року стало прийняття Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала чинності з 01 березня 2018 року), якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців. З урахуванням пункту 5 Порядку індексації грошових доходів населення, зважаючи на підвищення посадового окладу позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1, а тому індексація грошового забезпечення позивачу у цьому місяці не нараховувалася. Починаючи з квітня 2018 року, відповідно до даних, що містяться на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін не перевищував 103%, у зв`язку з чим, на думку відповідача, передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року не було.

Щодо тверджень позивача про те, що збільшення розміру його грошового забезпечення у березні 2018 року не перевищувало суму індексації нараховану у цьому місяці відповідач звертає увагу на те, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про розмір грошового забезпечення, у березні 2018 року відбулося не тільки підвищення посадового окладу позивача на 2225,00 грн., а й збільшення окладу за військовим званням на 760,00 грн., надбавки за вислугу років на 2406,75 грн., надбавки за таємність на 1596,00 грн. Загалом у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року зростання грошового забезпечення позивача у частині виплат, які не мають разового характеру становило 4581,00 грн. Отже, розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року значно перевищив суму індексації у цьому ж місяці, яка відповідно до висновку експерта становила 4100,17 грн. Тому, на думку відповідача, права на отримання індексації у фіксованій сумі за період з березня 2018 року по вересень 2018 року позивач не набув.

Щодо позовних вимог про стягнення індексації грошового забезпечення у сумі 103006,89 грн. на підставі висновку експерта № 3704 від 03 червня 2020 року, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою позивача, відповідач зазначає про те, що обчислення сум індексації відноситься до повноважень підприємств, установ та організацій і є їх обов`язком, як роботодавців. Вважає, що жоден інший орган державної влади, в тому числі й органи судової влади не наділені повноваженнями щодо самостійного визначення розміру індексації чи затвердження її розміру, визначеного особами, які не мають відповідних на це повноважень.

Щодо наданого позивачем висновку експерта № 3704 від 03 червня 2020 року відповідач зазначає про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зроблений експертом у цьому висновку, не відповідає вимогам чинного законодавства та є необґрунтованим, а вказаний висновок не може визначати розмір індексації.

Крім того, відповідач зауважує, що в січні 2016 року до військової частини НОМЕР_1 надійшло роз`яснення Фінансового економічного управління Повітряних Сил ЗСУ від 04 січня 2016 року № 248/3/3/1/2, пунктом 7 якого прямо передбачалась заборона на нарахування та виплати індексації грошового забезпечення до окремого розпорядження. Вказана заборона скасована лише роз`ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року № 248/1485 щодо порядку нарахування і виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.

Також відповідач просить звернути увагу на те, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення він погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не мав жодних претензій до військової частини НОМЕР_1 . Крім того, зауважує, що зазначений наказ позивач не оскаржував у встановленому порядку.

У зв`язку з вищевикладеним просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає про те, що справа, яка розглядається не відноситься до категорії складних справ, які потребують надання значного обсягу правової допомоги. Крім того, зауважує, що Адвокатське об`єднання «Мицик і Партнери», з яким позивач уклав договір про надання правової допомоги представляє інтереси багатьох інших військовослужбовців у аналогічній категорії справ. Також відповідач вказує, що узгоджена сторонами в Акті виконаних робіт від 09 червня 2020 року вартість однієї роботи адвоката у розмірі 1000,00 грн. є необґрунтованою та занадто високою, оскільки складає половину встановленого державою прожиткового мінімуму на 2020 рік. Стверджує, що до Акту виконаних робіт не додано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вважає, що до Акту виконаних робіт безпідставно включено вартість послуг за оформлення заяви від імені Клієнта до військової частини НОМЕР_1 , оскільки обставини справи та чинне законодавство не вимагають обов`язкового подання такої заяви, тому пов`язаних з цим витрат можна було б уникнути.

Враховуючи вищевикладене, просить суд у разі прийняття рішення у цій справі не на користь військової частини НОМЕР_1 зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Також просить суд врахувати ту обставину, що військова частина НОМЕР_1 фінансується з Державного бюджету України і виплата витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. може призвести до неефективного використання коштів Державного бюджету.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково зазначає про те, що доводи відповідача про пропуск позивачем встановленого строку звернення із цим позовом до суду є необґрунтованими, оскільки питання строку звернення до суду із позовною заявою щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення регулюється саме частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження строку.

Також позивач вказує про безпідставність доводів відповідача щодо наявності у нього дискреційних повноважень в частині нарахування індексації грошового забезпечення, оскільки останній неправильно тлумачить зміст поняття дискреційних повноважень. Позивач зауважує, що у контексті спірних правовідносин у відповідача наявний лише один правомірний варіант дій, а саме виплатити індексацію грошового забезпечення. Натомість, на думку позивача, зазначаючи про дискреційні повноваження та, посилаючись на те, що лише військова частина може здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, відповідач хоче провести власні розрахунки такої індексації, розмір якої в кінцевому результаті може бути у рази менший за той, що вказаний у позовних вимогах.

Звертає увагу на те, що наслідком зазначених дій відповідача стане суттєве порушення прав позивача в контексті реалізації права на власність та справедливий судовий розгляд. Крім того, такі дії відповідача можуть призвести до необхідності подання нової позовної заяви (з приводу неправильного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду).

Щодо доводів відповідача про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зроблений експертом у висновку № 3704 від 03 червня 2020 року, не відповідає вимогам чинного законодавства та є необґрунтованим позивач зазначає про те, що вказаний висновок наданий відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки його складено для подання до суду на підставі договору № 3704 від 26 травня 2020 року.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідно до інформації, яка вказана у довідці військової частини НОМЕР_2 від 26 грудня 2019 року № 350/489/47/1462пс загальний розмір грошового забезпечення позивача, передбаченого для займаної ним посади після підвищення розміру посадового окладу з 01 березня 2018 року зріс на 799,63 грн., а саме з 8108,69 грн. до 8908,32 грн. Враховуючи наведене, позивач вважає, що сума індексації його грошового забезпечення у березні 2018 року (4100,17 грн.) перевищує суму зростання грошового доходу (грошового забезпечення) (799,63 грн.) у цьому ж місяці на 3300,54 грн. Таким чином, фіксована місячна сума індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по серпень 2018 року становить 3300,54 грн. Загальна ж фіксована сума індексації грошового забезпечення за вказаний період складає 19803,24 грн. Таким чином, на думку позивача, нарахування індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по серпень 2018 року здійснювалося відповідачем відповідно до вимог законодавства, однак без урахування фіксованої величини індексації у сумі 3300,54 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач на момент його звільнення з військової служби не звертався до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення та не мав будь-яких претензій позивач вважає, що зазначене жодним чином не впливає на наявність у нього права на нарахування індексації грошового забезпечення та обов`язок відповідача здійснити таке нарахування та виплату.

Крім того, на переконання позивача, сума витрат на правничу допомогу у цій справі в розмірі 8000,00 грн. є належним чином аргументованою та підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , виданого 29 грудня 2016 року Військовою частиною НОМЕР_4 Повітряних Сил Збройних Сил України ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.24).

Згідно з Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 225 від 26 вересня 2018 року старшого сержанта ОСОБА_1 , начальника радіорелейної станції польового центру зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21 вересня 2018 року № 53-РС у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 26 вересня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.10).

Відповідно до довідки № 380/489/47/1462пс від 26 грудня 2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 з січня 2016 року по вересень 2018 року позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення (а.с.23).

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року протиправними, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом спору у цій справі є оцінка наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року у сумі 103006,89 гривень.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Змістом позовних вимог у цій справі є визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року та стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року у сумі 103006,89 гривень.

Таким чином, спірні правовідносини стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування йому індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби, а саме з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року.

Суд зазначає, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, які регулюють строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

При цьому, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати, то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 340/184/19.

Разом з цим, суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України у справі від 15 жовтня 2013 року за № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) викладено правову позицію згідно із якою у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що відповідач в період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення. Вказана обставина сторонами не заперечується.

Оцінюючи наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву підстави для ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає наступне.

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України у січні 2016 року лютому 2018 року, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

З огляду на наведене посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України у січні 2016 року лютому 2018 року, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року є безпідставними та до уваги судом не приймаються.

Щодо посилань відповідача на роз`яснення Фінансового економічного управління Повітряних Сил ЗСУ від 04 січня 2016 року № 248/3/3/1/2, пунктом 7 якого прямо передбачалась заборона на нарахування та виплати індексації грошового забезпечення до окремого розпорядження та роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України стосовно порядку нарахування і виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України від 26 березня 2018 року № 248/1485 суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки зазначені роз`яснення не є нормативно-правовими актами, а відповідач має діяти відповідно до вимог закону, який має вищу юридичну силу.

Суд не враховує аргументи відповідача про те, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не мав жодних претензій до військової частини НОМЕР_1 , а також не оскаржував зазначений наказ у встановленому порядку, як на підставу для не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

За таких обставин, оскільки, як вже було зазначено судом вище, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), сам факт звільнення позивача з військової служби зобов`язував відповідача в силу вимог чинного законодавства провести з ним повний розрахунок, в тому числі й у частині виплати індексації його грошового забезпечення.

Слід також зазначити, що нарахування та виплата індексації нерозривно пов`язані із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на її нарахування та виплату, а тому у контексті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, індексація грошового забезпечення мала бути нарахована та виплачена відповідачем, як роботодавцем позивача саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Оцінюючи доводи відповідача в частині наявності підстав для ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 вересня 2018 року суд враховує наступне.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Як слідує з наявної у матеріалах справи довідки № 380/489/47/1462пс від 26 грудня 2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 , у березні 2018 року посадовий оклад позивача збільшився порівняно з лютим 2018 року на 2225,00 грн. (2910,00 грн. за березень 2018 року 685,00 грн. за лютий 2018 року). Крім того, згідно вказаної ж довідки у березні 2018 року відбулося підвищення не тільки посадового окладу позивача на 2225,00 грн., а й збільшення окладу за військовим званням на 760,00 грн. (810,00 грн. за березень 2018 року 50,00 грн. за лютий 2018 року), надбавки за вислугу років на 1566,00 грн. (1860,00 грн. за березень 2018 року 294,00 грн. за лютий 2018 року), а також почала виплачуватися надбавка за особливості проходження служби у розмірі 558,00 грн.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків. Вказана обставина сторонами не заперечується.

Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по грудень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою визначення наявності підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує про те, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про розмір грошового забезпечення позивача, у березні 2018 року відбулося не тільки підвищення посадового окладу позивача на 2225,00 грн., а й збільшення окладу за військовим званням на 760,00 грн., надбавки за вислугу років на 2406,75 грн., надбавки за таємність на 1596,00 грн. Загалом, у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року зростання грошового забезпечення позивача у частині виплат, які не мають разового характеру становило 4581,00 грн. Отже, розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року значно перевищив суму індексації у цьому ж місяці, яка відповідно до висновку експерта становила 4100,17 грн., у зв`язку з чим права на отримання індексації у фіксованій сумі за період з березня 2018 року по вересень 2018 року позивач не набув.

З приводу таких тверджень відповідача суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Щодо визначеного відповідачем розміру підвищення грошового доходу позивача у місяці його підвищення (березень 2018 року).

Відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Оскільки у березні 2018 року відбулося підвищення посадового окладу позивача, то при визначенні суми індексації у місяці підвищення доходу, належить враховувати всі складові заробітної плати (грошового забезпечення) позивача, які не мають разового характеру.

З цього приводу суд зазначає також про те, що приклади проведення індексації грошових доходів громадян у разі їх підвищення наведено у додатку 4 Порядку № 1078 (Приклади 1-3). Крім того, у Прикладі 2 додатку 4 Порядку № 1078, серед іншого наведено приклад визначення розміру підвищення грошового доходу працівника.

Так, з наведеного Прикладу 2 додатку 4 Порядку № 1078 слідує, що розмір підвищення грошового доходу необхідно визначати як різницю між розміром заробітної плати (грошового забезпечення) (з урахуванням складових, які не мають разового характеру виплати) після підвищення та розміром заробітної плати (грошового забезпечення) до її підвищення.

Визначаючи розмір підвищення грошового доходу позивача, відповідач вказує про те, що «за довідкою військової частини НОМЕР_1 про розмір грошового забезпечення, яка є в матеріалах справи, у березні 2018 року відбулось не тільки підвищення посадового окладу позивача на 2225,00 грн., але й збільшення окладу за військовим званням на 760,00 гривень, надбавки за вислугу років на 2406,75 гривень, надбавки за таємність на 1596,00 гривні. В цілому у березні 2018 року, порівняно з лютим 2018 року, зростання грошового забезпечення позивача у частині виплат, які не мають разового характеру становило 4581,00 гривень».

Проте, з наявної у матеріалах справи довідки № 380/489/47/1462пс від 26 грудня 2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 (а.с.23) суд встановив, що у березні 2018 року посадовий оклад позивача збільшився порівняно з лютим 2018 року на 2225,00 грн. (2910,00 грн. за березень 2018 року 685,00 грн. за лютий 2018 року). Крім того, згідно вказаної ж довідки у березні 2018 року відбулося також збільшення окладу позивача за військовим званням на 760,00 грн. (810,00 грн. за березень 2018 року 50,00 грн. за лютий 2018 року), надбавки за вислугу років на 1566,00 грн. (1860,00 грн. за березень 2018 року 294,00 грн. за лютий 2018 року), а також почала виплачуватися надбавка за особливості проходження служби у розмірі 558,00 грн.

З наведеного вище видно, що між відомостями щодо підвищення з березня 2018 року складових грошового забезпечення позивача, про які вказує відповідач у відзиві на позовну заяву та відомостями, які встановлені судом з наявної у матеріалах справи довідки № 380/489/47/1462пс від 26 грудня 2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 наявні розбіжності, а саме:

- відповідач вказує про збільшення позивачу з березня 2018 року надбавки за вислугу років на 2406,75 гривень, однак з наявної у матеріалах справи довідки № 380/489/47/1462пс від 26 грудня 2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 видно, що збільшення позивачу надбавки за вислугу років відбулося на 1566,00 грн. (1860,00 грн. за березень 2018 року 294,00 грн. за лютий 2018 року);

- відповідач вказує про збільшення позивачу з березня 2018 року надбавки за таємність на 1596,00 гривні, однак з наявної у матеріалах справи довідки № 380/489/47/1462пс від 26 грудня 2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 видно, що надбавка за таємність позивачу не виплачувалася з січня 2016 року по вересень 2018 року, натомість з березня 2018 року почала виплачуватися надбавка за особливості проходження служби у розмірі 558,00 грн., про яку відповідач не зазначає.

На переконання суду вищевказані розбіжності щодо визначення складових грошового забезпечення позивача, які не мають разового характеру є суттєвими, оскільки безпосередньо впливають на розмір підвищення грошового доходу позивача у місяці його підвищення.

Крім того, з наявної у матеріалах справи довідки № 380/489/47/1462пс від 26 грудня 2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 слідує, що розмір грошового забезпечення позивача після його підвищення у березні 2018 року (колонка довідки «разом нараховано») становить 8908,32 грн., а розмір грошового забезпечення позивача до його підвищення у березні 2018 року (лютий 2018 року) (колонка довідки «разом нараховано») становив 5304,15 грн. Відтак, різниця між розміром заробітної плати (грошового забезпечення) позивача після підвищення та розміром заробітної плати (грошового забезпечення) до її підвищення складає 3604,17 грн. (8908,32 грн. 5304,15 грн.).

Беручи до уваги вищенаведене, суд ставить під сумнів визначений відповідачем розмір підвищення грошового доходу позивача у місяці його підвищення (4581,00 грн.).

Щодо суми індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що сума індексації у березні 2018 року за висновком експерта становила 4100,17 грн.

З цього приводу необхідно звернути увагу на те, що як уже зазначив суд вище обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу покладається безпосередньо на роботодавця. Вказаний обов`язок роботодавця прямо випливає з норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078.

Отже, військова частина НОМЕР_1 , як роботодавець позивача була зобов`язана саме у місяці підвищення грошового доходу позивача (березень 2018 року) визначити суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього доходу, з метою встановлення наявності підстав для виплати позивачу індексації у місяці підвищення його грошового доходу (базовому місяці) відповідно до вимог абзаців третього шостого пункту 5 Порядку № 1078, а не посилатися на ту суму індексації, яка визначена у наданому позивачем висновку експерта, складеному за результатами проведення судово-економічної експертизи більш ніж через два роки (червень 2020 року) після підвищення грошового доходу позивача.

При цьому, жодних доказів проведення розрахунку суми індексації грошового доходу позивача у місяці його підвищення з метою встановлення наявності підстав для виплати позивачу індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) відповідач суду не надав.

Тому, з урахуванням наведених обставин, зокрема, обґрунтованих сумнівів щодо правильності здійснення відповідачем обрахунку розміру підвищення грошового доходу позивача у місяці його підвищення та відсутності доказів визначення відповідачем суми індексації, що склалася у місяці підвищення грошового доходу позивача саме у місяці його підвищення (березень 2018 року) суд переконується у необґрунтованості доводів відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року, відповідач протиправно, за відсутності для цього правових підстав не нараховував та не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення, а тому доводи позивача в цій частині є обґрунтованими та підставними, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи доказами та ґрунтуються на вимогах чинних нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини.

Разом з тим, у позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року.

З приводу цієї позовної вимоги суд зазначає про те, що за своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов`язків, завдань), які він зобов`язаний вчинити (виконати) в силу норм чинних законодавчих актів.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач не вчиняв жодних дій в частині нарахування чи виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року, з чим і не погодився позивач, звернувшись з цим адміністративним позовом до суду. Таким чином, не нарахувавши та, не виплативши позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року, за відсутності для цього правових підстав, відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, а не дії, а тому позовну вимогу в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року належить задоволити частково у спосіб: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року у сумі 103006,89 гривень суд зазначає наступне.

Вищевказана сума індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року розрахована на підставі висновку експерта № 3704 від 03 червня 2020 року, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 14 травня 2020 року згідно з яким «дослідженням поданих документів документально підтверджується розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 26.09.2018 відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 № 1282-VІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в загальній сумі 103006,89 (сто три тисячі шість грн. 89 копійок)».

Відповідно до статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. Оскільки індексація грошового забезпечення за спірний період позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.

Так, з аналізу норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Оскільки на час розгляду цієї справи та прийняття рішення у ній нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення відповідачем, як роботодавцем позивача не здійснені, суд вважає, що за таких обставин та встановленого правового регулювання відсутні порушення прав позивача щодо правильного нарахування на його користь відповідачем розміру індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку.

Тому з цих підстав суд відхиляє висновок експерта № 3704 від 03 червня 2020 року, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 14 травня 2020 року.

Доводи позивача, що відповідач, посилаючись на те, що лише військова частина може здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, хоче провести власні розрахунки такої індексації, розмір якої в кінцевому результаті може бути у рази менший за той, що вказаний у позовних вимогах суд оцінює критично, оскільки такі доводи є лише припущеннями і на їх підтвердження позивач не надав жодних доказів.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року у сумі 103006,89 гривень є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права позивача (конкретна сума індексації грошового забезпечення ще не нарахована відповідачем за спірний період), що суперечить статті 5 КАС України, в той час, як судовий захист може надаватися лише порушеним правам, а тому у її задоволенні належить відмовити.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Пунктом четвертим частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Оскільки суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пунктів першого, третього частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як уже зазначав суд вище до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Мицик і Партнери» (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 234 від 10 грудня 2019 року (далі - Договір) (а.с.25).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Договору передбачено, що відповідно до предмету цього Договору Клієнт приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, оплатити Виконавцю вартість правової допомоги (Гонорар), а також відшкодувати витрати пов`язані з наданням правової допомоги, зокрема: державне мито та інші обов`язкові платежі, вартість проживання у готелях, транспорті витрати, друкарські, копіювальні та інші роботи, переклад, нотаріальне посвідчення документів тощо.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що правова допомога, передбачена предметом цього Договору оплачується відповідно до акту виконаних робіт.

Відповідно до пункту 3.3 Договору гонорар сплачується Клієнтом в момент підписання Договору або протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку.

Як слідує зі змісту акта виконаних робіт від 09 червня 2020 року (а.с.28), Виконавцем (Адвокатським об`єднанням «Мицик і партнери») в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) згідно договору про надання правової допомоги № 234 від 10 грудня 2019 року у повному обсязі виконано зобов`язання:

- надання консультацій та узгодження правової позиції 1 год.;

- опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення 1 год.;

- оформлення заяви від імені Клієнта до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення 1 год.;

- пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук рішень Конституційного Суду України, а також Європейського Суду з прав людини, які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців 2 год.;

- складання позовної заяви 3 год.

Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години 1000,00 гривень. (8 год. х 1000,00 гривень = 8000,00 гривень). Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 8000,00 гривень.

Відповідно до квитанції № 0.0.1554198060.1 від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 сплатив 2000,00 грн. на рахунок отримувача Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери», призначення платежу: оплата за надання правової допомоги у справі згідно договору № 234 від 10 грудня 2019 року (а.с.29).

Відповідно до дубліката квитанції № 0.0.1725204376.1 від 02 червня 2020 року ОСОБА_1 сплатив 3000,00 грн. на рахунок отримувача Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери», призначення платежу: оплата за надання правової допомоги у справі згідно договору № 234 від 10 грудня 2019 року (а.с.30).

Відповідно до дубліката квитанції № 0.0.1725205706.1 від 02 червня 2020 року ОСОБА_1 сплатив 3000,00 грн. на рахунок отримувача Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери», призначення платежу: оплата за надання правової допомоги у справі згідно договору № 234 від 10 грудня 2019 року (а.с.31).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа відповідно до положень статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.

Окрім того, згідно із частиною шостою статті 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.

Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді: надання консультацій та узгодження правової позиції 1 год.; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення 1 год.; пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук рішень Конституційного Суду України, а також Європейського Суду з прав людини, які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців 2 год.; складання позовної заяви 3 год. суд вважає завищеним, з огляду, зокрема, на те, що правова позиція щодо предмету позову у цій справі висловлена Верховним Судом у постанові від 07 серпня 2019 у справі № 825/694/17.

Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, які приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Відшкодування витрат за оформлення заяви від імені Клієнта до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення суд вважає необґрунтованим з огляду на те, що в ордері на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1013614 від 24 січня 2020 року чітко зазначено про те, що органом, у якому надається правова допомога є Львівський окружний адміністративний суд.

З огляду на вказані обставини справи, суд вважає, що визначений проміжок часу у підготовці цього позову тривалістю у 8 годин та вартістю таких послуг у розмірі 8000,00 грн. не є співрозмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд у разі прийняття рішення у цій справі не на користь військової частини НОМЕР_1 зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами у зв`язку із їх завищенням.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги часткове задоволення позову судом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правничу допомогу адвоката у сумі 8000,00 грн., належить задоволити частково, шляхом стягнення таких витрат в сумі 2000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи № 3704 від 03 червня 2020 року у розмірі 1961,28 грн. слід зазначити про те, що оскільки суд відхилив висновок експерта № 3704 від 03 червня 2020 року, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 14 травня 2020 року та відмовив у стягненні на користь позивача визначеної у ньому суми індексації грошового забезпечення, витрати пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 2000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 6000,00 грн. витрат на правничу допомогу відмовити.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи № 3704 від 03 червня 2020 року у розмірі 1961,28 грн. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.


Суд	Львівський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	06.09.2020
Оприлюднено	08.09.2022
Номер документу	91374120
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них

Судовий реєстр по справі —380/4605/20

Постанова від 23.11.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Шавель Руслан Миронович

Ухвала від 18.10.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Шавель Руслан Миронович

Ухвала від 18.10.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Шавель Руслан Миронович

Ухвала від 14.10.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Глушко Ігор Володимирович

Рішення від 06.09.2020

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Клименко Оксана Миколаївна

Ухвала від 17.06.2020

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Клименко Оксана Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 06.09.2020 по справі 380/4605/20ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —380/4605/20

Постанова від 23.11.2020

Ухвала від 18.10.2020

Ухвала від 18.10.2020

Ухвала від 14.10.2020

Рішення від 06.09.2020

Ухвала від 17.06.2020

Рішення
від 06.09.2020 по справі 380/4605/20
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД