Постанова

від 04.09.2020 по справі 813/6430/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2020 року

Київ

справа №813/6430/14

адміністративне провадження №К/9901/27692/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді -доповідача - Гончарової І .А.,

суддів - Олендера І .Я., Ханової Р .Ф .,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року (головуючий суддя - Братичак У.В.)

та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Попко Я.С., судді - Сеник Р.П., Обрізко І.М.)

у справі №876/2695/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКА ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АКА ЛТД" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган), правонаступником якої є Галицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що надані позивачем первинні документи у повній мірі підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та ПП "Ворк Супорт", ТОВ "Стек-Комп`ютер" договорів, а також вказує, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, адміністартивний позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 11.08.2014 за №0003132204 та за №0003142204;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АКА ЛТД судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи у повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Ворк Супорт", ТОВ "Стек-Комп`ютер", натомість відповідачем не надано будь-яких належних та беззаперечних доказів того, що укладені між позивачем та вказаними вище контрагентами договори реально не виконувалися, а були спрямовані на мінімізацію грошових зобов`язань Товариства.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність фактичного здійснення господарських операцій мід позивачем та ПП "Ворк Супорт", ТОВ "Стек-Комп`ютер", а також вказує, що Товариством не надано доказів фактичного здійснення поставки товару, зокрема товарно-транспортних накладних, шляхових листів, тощо.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 червня лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача .

13 березня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу .

22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень КАС Украни.

Заслухавши суддю -доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке .

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача у період з 15.07.2014 по 21.07.2014 проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ АКА ЛТД з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП Ворк Супорт за період січень 2014 року, грудень 2013 року, ТОВ Стек-Компютер за період січень 2013 року, травень 2013 року, липень 2013 року, жовтень 2013 року, листопад 2013 року, а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), отриманих від вищевказаних контрагентів.

За результатами перевірки складено акт від 28.07.2014 за №941/23-04/23268389 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається із Акта перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 п. 200.1, ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету на загальну суму 103 799,85 грн, в тому числі: за січень 2014 року 14 478,20 грн, грудень 2013 року - 47 210,82 грн, січень 2013 року 10 402,98 грн, травень 2013 року 7 131,72 грн, липень 2013 року 9 484,40 грн, жовтень 2013 року 11 133,35 грн, листопад 2013 року 3 958,38 грн;

- п.п. 138.1.1, п.п. 138.2, п.п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 84 884,40 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.08.2014:

- за №0003132204, яким Товариству збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 127 326,60 грн, з яких за основним платежем - 84 884,40 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 42 442,20 грн;

- за №0003142204, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 155 700,00 грн, в тому числі за основним платежем 103 799,85 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 51 900,00 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного виконання умов укладених між позивачем та ПП Ворк Супорт , ТОВ Стек-Компютер договорів.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів виходить із наступного .

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення .

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом .

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства .

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу .

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку .

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції .

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків .

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту .

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними .

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст . 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції, чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову .

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч . 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (Покупець) та ПП Ворк Супорт (Постачальник) укладено договір поставки від 01.08.2013, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар (комп`ютерна техніка, оргтехніка, канцелярські вироби, комплектуючі до оргтехніки та електронного обладнання), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором. Поставка товару здійснюється на умовах EXW - згідно з Інкотермс 2000 (п.3.4 договору).

Крім того, позивач у перевіряємому періоді мав господарські відносини з ТОВ Стек-Комп`ютер та придбавав у останнього комп`ютерну техніку, витратні матеріали, тощо.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами .

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України є підставою для податкового обліку, зокрема такі як видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки на оплату, тощо. Також Товариством надано технічні паспорти на автомобілі, якими здійснювалася поставка придбаного позивачем товару.

Вказані документи містять відомості, які належним чином відображають суть господарських операцій, що відбулися між позивачем та його контрагентами .

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, визначеного статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена у частині другій статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про фактичне вчинення господарських операцій з ПП "Ворк Супорт", ТОВ "Стек-Комп`ютер", натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувалися .

Суди обґрунтовано не взяли до уваги посилання контролюючого органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних по взаємовідносинах із контрагентами, оскільки відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій, проведених із контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №818/118/15.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема посилання контролюючого органу на наявність актів про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, так як під час складання таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувалися, а отже оформлення вказаних актів з відображенням у них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а тому не є належними доказами в розумінні КАС України.

Також контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) та ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла після 15.12.2017) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов укладених договорів, як не було надано і доказів про наявність фактів, які встановлені судами, однак не враховані під час прийняття рішень, та свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними .

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій .

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення .

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін .

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення .

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає .

Суддя -доповідач І .А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова