Рішення

від 09.09.2020 по справі 910/7625/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2020Справа № 910/7625/20

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства Промсистема

до Товариства з обмеженою відповідальністю Макс-Парк

про стягнення 190 050,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Промсистема (надалі - ПрАТ Промсистема ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Макс-Парк (надалі - ТОВ Макс-Парк ) про стягнення 190 050,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за платіжними дорученнями №29 від 15.02.2016 на суму 9 540,00 грн., №39 від 23.02.2016 на суму 36 960,00 грн., №50 від 16.03.2016 на суму 9 570,00 грн., №66 від 23.03.2016 на суму 30 000,00 грн., №84 від 01.04.2016 на суму 11 438,00 грн., №104 від 10.04.2016 на суму 30 000,00 грн., №113 від 23.04.2016 на суму 62 542,00 грн. перераховано відповідачу суму у загальному розмірі 190 050,00 грн., проте жодних товарів або послуг не отримано, у зв`язку з чим позивач просить повернути на його користь безпідставно отримані кошти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

03.06.2020 через канцелярію суду від ТОВ Макс-Парк надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вказуючи на те, що в призначеннях платежу кожного з платіжних доручень, на які посилається позивач, вказано: оплата згідно договору №80 від 08.02.2016, в т.ч. ПДВ 20% =1 590,00 грн. , а відтак відповідач вважає господарську операцію за вказаним договором реальною.

16.07.2020 через канцелярію суду від ПрАТ Промсистема надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач підтримав позовні вимоги та заперечив проти доводів відповідача.

31.07.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів та про долучення письмових доказів до матеріалів справи, які судом долучено до матеріалів справи, а саме: копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань та протоколу допиту свідка від 24.07.2020.

03.08.2020 до Господарського суду міста Києва від Головного управління Державної податкової служби України, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2020, надійшов фінансовий звіт ПрАТ Промсистема .

03.09.2020 через канцелярію суду від ПрАТ Промсистема надійшли відповіді на запитання відповідача, які були викладені ТОВ Макс-Парк у додатку до відзиву.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Позивачем було перераховано відповідачу 190 050,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №29 від 15.02.2016 на суму 9 540,00 грн., №39 від 23.02.2016 на суму 36 960,00 грн., №50 від 16.03.2016 на суму 9 570,00 грн., №66 від 23.03.2016 на суму 30 000,00 грн., №84 від 01.04.2016 на суму 11 438,00 грн., №104 від 10.04.2016 на суму 30 000,00 грн., №113 від 23.04.2016 на суму 62 542,00 грн., в призначенні платежу яких зазначено: оплата згідно договору №80 від 08.02.2016, в т.ч. ПДВ 20% =1 590,00 грн. .

17.03.2020 позивач звернувся до відповідача з листом №0317 від 17.03.2020, у якому просив повернути на його користь сплачені грошові кошти у розмірі 190 050,00 грн., у зв`язку з тим, що істотних умов договору №80 від 08.02.2016 між сторонами не досягнуто і договір не укладено.

Спір у справі виник у зв`язку із перерахуванням позивачем відповідачу грошових коштів без правової підстави, у зв`язку з чим позивач вказує на обов`язок відповідача повернути кошти у розмірі 190 050,00 грн.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Так само, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 р. у справі № 904/5844/17.

Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 24.09.2016 у справі № 6-122цс14).

Позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 190 050,00 грн. згідно платіжних доручень №29 від 15.02.2016 на суму 9 540,00 грн., №39 від 23.02.2016 на суму 36 960,00 грн., №50 від 16.03.2016 на суму 9 570,00 грн., №66 від 23.03.2016 на суму 30 000,00 грн., №84 від 01.04.2016 на суму 11 438,00 грн., №104 від 10.04.2016 на суму 30 000,00 грн., №113 від 23.04.2016 на суму 62 542,00 грн., із призначенням платежу: оплата згідно договору №80 від 08.02.2016, в т.ч. ПДВ 20% =1 590,00 грн. .

Поряд з цим, позивач стверджує, що він мав намір придбати у відповідача товар за який і було перераховано вказану суму грошових коштів, у зв`язку з чим сторонами планувалось укласти договір №80 від 08.02.2016, проте його істотних умов не було досягнуто і як наслідок не укладено.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За умовами статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів існування будь-яких договорів укладених між позивачем і відповідачем на виконання яких у позивача наявне зобов`язання з перерахування відповідачу 190 050,00 грн.

Відповідно до абз. 2 п.п. 1.24 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно абз. 2 п.п. 1.23 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

За умовами пункту 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 190 050,00 грн., суд дійшов висновку, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 190 050,00 грн.

За таких обставин, позовні вимоги ПрАТ Промсистема про стягнення з ТОВ Макс-Парк заборгованості у розмірі 190 050,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства Промсистема задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Макс-Парк (03069, м. Київ, вул. Володимира Брожка, будинок 19; ідентифікаційний код 32850282) на користь Приватного акціонерного товариства Промсистема (03190, м. Київ, вул. Черняховського, будинок 16/30; ідентифікаційний код 24053113) заборгованість у розмірі 190 050 (сто дев`яносто тисяч п`ятдесят) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 850 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят) грн. 75 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий