Ухвала

від 08.09.2020 по справі 918/728/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 918/728/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Омельченка А. В. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 (головуючий - Розізнана І. В., судді Василишин А. Р., Петухов М. Г.) у справі

за позовом Рівненської міської ради

до Дочірнього підприємства "Оптіма-770-Р" Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум"

про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27.03.2002 № 20,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Рівненська міська рада (далі - Рівненська міськрада, Міськрада, Орендодавець) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Дочірнього підприємства "Оптіма-770-Р" Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" (далі - ДП "Оптіма-770-Р", Підприємство, Орендар) про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 27.03.2002 № 20 (далі - договір оренди від 27.03.2020), посилаючись на положення статей 526, 530, 629, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 93, 96, 116, 122, 124, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 286 Господарського кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України та статей 13, 21, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі".

Позовна заява обґрунтовується систематичним невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з внесення орендної плати за договором оренди від 27.03.2020, що є істотним порушенням цього договору та підставою для його дострокового розірвання.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019 (суддя Політика Н. А.) позов задоволено з мотивів неналежного виконання Підприємством своїх зобов`язань зі сплати орендної плати, внаслідок чого за ним рахується заборгованість, що підтверджується листом Головного управління Державної фіскальної служби України у Рівненській області від 25.02.2019 № 1694/9/17-00-50-12-09 та рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.09.2019 у справі № 918/436/19 (між тими ж сторонами), яке набрало законної сили, а встановлені цим судовим рішенням обставини систематичної несплати відповідачем орендної плати та наявної заборгованості мають преюдиціальне значення і не потребують доказування у цій справі.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019 і прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 3, 15, 16, 509, 526, 610, 611, 628, 629, 651, 762, 792 ЦК України, статей 193, 286 ГК України, статей 93, 96, 141 ЗК України, статей 1, 13, 15, 21, 24, 32 Закону України "Про оренду землі", статей 74, 86, 269, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність позивачем належними і допустимими доказами обставин неналежного виконання Орендарем зобов`язання зі внесення орендної плати шляхом систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати саме за користування земельною ділянкою по вул. Черняка, 17 , переданою Підприємству в оренду на підставі договору оренди від 27.03.2002, оскільки у мотивувальній частині рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2019 у справі № 918/436/19 зазначено про існування загальної заборгованості ДП "Оптіма-770-Р" з орендної плати за укладеними 12-ма договорами оренди земельних ділянок комунальної власності в межах міста Рівне, зокрема, стосовно земельної ділянки площею 2,0558 м 2 , розташованої по вул. Богоявленській, 39 , без зазначення кадастрового номеру цієї земельної ділянки, внаслідок чого наразі відсутні передбачені законом підстави для припинення права користування земельною ділянкою і розірвання вказаного договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Міськрада звернулася з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати повністю, а рішення місцевого суду залишити без змін.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 05.06.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Ухвалою Верховного Суду від 17.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Рівненської міськради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 918/728/19 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 08.09.2020 о 15:15.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права (пункту ?д? частини 1 статті 141 ЗК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12.12.2012 у справі № 6-146цс12, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 06.03.2019 у справі № 183/262/17 та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 31.01.2019 у справі № 527/570/17-ц, від 27.01.2020 у справі № 469/908/15-ц, від 19.03.2020 у справі № 371/628/18 стосовно дослідження питання щодо наслідків систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати за землю.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Рівненської міськради у справі № 918/728/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Згідно з пунктом ?д? частини 1 статті 141 ЗК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування норми права (пункту ?д? частини 1 статті 141 ЗК України) у подібних правовідносинах , викладеного у постанові Верховного Суду України від 12.12.2012 у справі № 6-146цс12 постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 06.03.2019 у справі № 183/262/17 та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 31.01.2019 у справі № 527/570/17-ц, від 27.01.2020 у справі № 469/908/15-ц, від 19.03.2020 у справі № 371/628/18, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі (№ 918/728/19) та зазначених скаржником справах є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 918/728/19, під час розгляду якої суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності обставин позивачем належними і допустимими доказами обставин неналежного виконання Орендарем зобов`язання зі внесення орендної плати шляхом систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати саме за користування земельною ділянкою по вул. Черняка, 17 , переданою Підприємству в оренду на підставі договору оренди від 27.03.2002, що зумовило необґрунтованість позовних вимог про розірвання цього договору, у цивільних справах №№ 484/301/18; 527/570/17-ц; 183/262/17 висновки касаційної інстанції ґрунтуються на встановленні судами попередніх інстанцій фактичних обставин щодо систематичного і тривалого порушення орендарем обов`язку зі сплати орендної плати (упродовж декількох років підряд).

Натомість, викладені у постановах у справах № 6-146цс12 і № 371/628/18 висновки Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення позовів орендодавця ґрунтуються на встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставинах одноразової несплати орендарем річної орендної плати у встановлений строк (тобто за відсутності систематичності порушення орендарем обов`язку зі внесення орендної плати), що в розумінні пункту ?д? частини 1 статті 141 ЗК України і частини 2 статті 651 ЦК України не є підставою для розірвання договору оренди землі.

У свою чергу, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи про розірвання договору оренди землі, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду під час ухвалення постанови у справі № 469/908/15-ц погодився з висновком судів про належне виконання відповідачем зобов`язання зі внесення орендної плати у спірний період (2008-2012рр.) та зумовлену цим недоведеність систематичної невиплати орендарем орендної плати.

Таким чином, суди у цій господарській справі та цивільних справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 918/728/19 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права (пункту ?д? частини 1 статті 141 ЗК України), який викладений у постанові Верховного Суду України від 12.12.2012 у справі № 6-146цс12 та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 31.01.2019 у справі № 527/570/17-ц, від 27.01.2020 у справі № 469/908/15-ц, від 19.03.2020 у справі № 371/628/18, та на який послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 918/728/19, що в розумінні пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) є підставою для закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Разом з тим колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права (пункту ?д? частини 1 статті 141 ЗК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 06.03.2019 у справі № 183/262/17, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 висловлено правову позицію про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди від 27.03.2002, апеляційний суд послався на зазначений правовий висновок Верховного Суду, отже, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 918/728/19 у відповідній частині.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 918/728/19 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Рівненської міської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 918/728/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков