Рішення

від 09.09.2020 по справі 160/6718/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

09 вересня 2020 року Справа №160/6718/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВАРГУС ГРУП до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

19.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ВАРГУС ГРУП з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області № 1558861/42782811 від 12.05.2020 року, яким відмовлено в реєстрації податкової накладної № 13 від 30.03.2020 року;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 13 від 13.03.2020 року датою їх фактичного отримання;

- зобов`язати Державну податкову службу України надати в 30-ти денний строк з дня набрання законної сили рішення суду звіт про його виконання.

Ухвалою суду від 23.06.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ВАРГУС ГРУП до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області № 1558861/42782811 від 12.05.2020 року, яким відмовлено в реєстрації податкової накладної № 13 від 30.03.2020 року. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 13 від 13.03.2020 року датою її фактичного отримання. В іншій частині позовних вимог, відмовлено.

04.09.2020 року від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат по справі, в якій позивач просить суд стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) та Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393, 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ Варгус Груп (код ЄДРПОУ 42782811, 49000, місто Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, буд. 1, офіс 201) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі15 000,00 грн.

В обґрунтування своєї заяви позивач надав суду копії: договору про надання правової допомоги від 03.06.2020 року №0306-1, додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги №0306-1 від 03.06.2020 року, рахунку на оплату по замовленню № 1 від 03.06.2020 року на суму 15000,00 грн., прибуткового касового ордеру № 1 від 04.06.2020 року на суму 15000,00 грн., акт надання послуг №1 (без дати) до договору №0306-1 від 03.06.2020 року на суму 15000,00 грн. Також, за поясненнями позивача, ним були повністю оплачені послуги з правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн.

Позивач зазначає, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн. є співмірною та відповідає принципу розумності, саме така сума витрат, з урахуванням об`єму виконаної роботи та умов договору про правову допомогу, домовленостей сторін, була фактичною, а її розмір - обґрунтованим.

Суд, вивчивши матеріали адміністративної справи та надані докази на підтвердження заявлених вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

- на професійну правничу допомогу;

- сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

- пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

- пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

- пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ст. 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначені такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який, у свою чергу, врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема,ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність );

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ;

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

При цьому, у разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 06.03.2019 року, справа №922/1163/18.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477- IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У справі East/WestAllianceLimited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16.

Оцінюючи заявлену суму витрат на надання професійної (правничої допомоги) у сумі 15000,00 грн. суд виходить з того, що на підтвердження заявленої суми витрат позивача на оплату правничої допомоги його представником надані копії: договору про надання правової допомоги від 03.06.2020 року № 0306-1, додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 0306-1 від 03.06.2020 року, рахунку на оплату по замовленню № 1 від 03.06.2020 року на суму 15000,00 грн., прибуткового касового ордеру № 1 від 04.06.2020 року на суму 15000,00 грн., акт надання послуг №1 (без дати) до договору №0306-1 від 03.06.2020 року на суму 15000,00 грн.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем не надано квитанцію до прибуткового касового ордеру або платіжних доручень про передачу коштів адвокату. Тобто, витрати позивача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами та не встановлено й не зазначено, якими доказами підтверджується фактичне понесення позивачем витрат на правову допомогу (їх оплати).

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З огляду на викладене, суд вважає, що заява позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВАРГУС ГРУП до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 143, ч. ч. 3, 8 ст. 243, ст. 250, 252 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ВАРГУС ГРУП про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВАРГУ СГРУП до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії -відмовити.

Копію додаткового рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст додаткового рішення суду складений 09.09.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька