Постанова

від 07.09.2020 по справі 927/49/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2020 р. Справа№ 927/49/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Дідиченко М.А.

Кропивної Л.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 07.09.2020

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю МІК

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.06.2020 (повне рішення складено - 30.06.2020)

у справі № 927/49/20 (суддя - Фетисова І.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МІК

до Товариства з обмеженою відповідальністю СОРЕК

про стягнення 710 766, 30 грн,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Зовнішньоторгова фірма МІК (далі - ТОВ МІК ) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СОРЕК (далі - ТОВ СОРЕК ) про стягнення боргу 350 000 грн, пені в сумі 37 371, 84 грн, штрафу в сумі 319 372, 20 грн, 3 % річних в сумі 4 022, 26 грн.

Позовні вимоги про стягнення боргу, 3 % річних, пені та штрафу обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань по оплаті товару по договору № 010719 постачання товару від 01.07.2019 та видатковим накладним РН-10/07/01 від 07.10.2019 та РН-11/12/01 від 12.11.2019, в тому числі, з урахуванням умов п. 4.1, 4.2 договору.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.06.2020 позов ТОВ МІК до ТОВ СОРЕК про стягнення 710 766, 30 грн задоволено частково. Стягнуто з ТОВ СОРЕК на користь ТОВ МІК борг в сумі 350 000 грн, 3 % річних в сумі 4 022, 26 грн, пені в сумі 36 505, 75 грн та штрафу в сумі 31 937, 22 грн та 6 336, 98 грн судового збору. В решті позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 866, 09 грн та штрафу в сумі 287 434, 98 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що за відповідачем рахується заборгованість в сумі 350 000, 00 грн за поставлений товар по видатковій накладній № РН-11/12/01 від 12.11.2019, яка визнана відповідачем. Докази повної оплати відсутні, що свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару. У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання судом також було задоволено вимоги про стягнення 3 % річних та пені (з урахуванням здійсненого перерахунку).

Водночас, суд першої інстанції відмовив у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення штрафу (в частині стягнення 90 % заявленого штрафу) з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, Так, розрахунок було здійснено від загальної ціни договору не враховуючи виконання відповідачем грошових обов`язків, що не є справедливим, наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. А тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, буде зменшення розміру нарахованого штрафу.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У липні 2020 року ТОВ МІК звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.06.2020 в частині відмови в стягненні штрафу в сумі 287 434, 98 грн та ухвалити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з ТОВ СОРЕК штраф в сумі 287 434, 98 грн. Також скаржник просив стягнути з відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ МІК , встановлено учасникам справи строк для подачі відзивів та заяв. Справу призначено до розгляду на 08.09.2020.

02.09.2020 у судове засідання з`явилися представники сторін - позивача та відповідача.

Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

ТОВ МІК в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про часткову відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в стягненні 90% від заявленої суми штрафу, оскільки відповідач не звертався до позивача з пропозицію щодо вирішення питання погашення заборгованості.

Також заявник стверджує, що обставини даної справи не свідчать їх про винятковість, які слід брати до уваги при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки і, відповідно, відсутні правові підстави для зменшення неустойки на 90 %.

Скаржник також вважає, що сама по собі фінансова звітність підприємства за 2019 рік не може бути належним доказом збитковості. Зокрема, заявник зазначає, що розмір дебіторської заборгованості (1 770, 7 тис. грн) в звіті перевищує розмір мінусового прибутку (1 098 тис. грн), а тому, в разі погашення контрагентами такої заборгованості, сума сплачених коштів перекриватиме мінусовий розмір чистого прибутку за 2019 рік.

Крім того, скаржник посилається на позиції Верховного Суду у справах №917/562/18, № 910/22964/17, № 910/7970/19, № 916/469/19, № 910/15484/17, які, на переконання сторони, помилково не враховані судом першої інстанції під час розгляду даної справи.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень

Відзив на апеляційну скаргу від відповідач не надійшло. Клопотань про продовження строку для подачі відзиву стороною та її представником в судовому засіданні не заявлялося.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, 01.07.2019 між ТОВ МІК (постачальник) та ТОВ СОРЕК (покупець) укладено договір № 010719 постачання товару, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність товар, а покупець зобов`язується забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2 до договору номенклатура та розміри товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, місце поставки товару визначаються специфікацією (додаток № 1) та ростовкою (додаток № 2), які є невід`ємною частиною даного договору.

У пункті 3.1 сторони узгодили ціну договору, яка становить 4 562 460, 00 грн, у т.ч. ПДВ 760 410 грн.

Згідно з п. 4.1, 4.2, 4.3 договору покупець сплачує постачальнику за товар договірну ціну в національній валюті України згідно затвердженої специфікації (додаток 1), яка є невід`ємною частиною даного договору. Розрахунки за товар проводяться покупцем шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) у безготівковому вигляді на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання коштів від держзамовника (Міністерства оборони України). До кожної партії товару, що постачається, постачальник обов`язково надає покупцю накладну, рахунок та товарно-транспортну накладну, завірені печаткою та підписом особи постачальника, уповноваженої на підписання господарських та фінансових документів.

Положенням п. 5.1 сторони узгодили, що строк поставки товару за цим договором вказаний в специфікації (додаток № 1).

Відповідно до п. 5.7 договору поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника до місця постачання товару, зазначеного у специфікації (додатком № 1 до цього договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання (п. 10.1 договору).

Специфікацією № 1 до договору сторони погодили поставку товару у кількості 45 000 шт., за ціною 72, 42 грн за одиницю товару на суму 3 258 900, 00 грн - до 08.10.2019 (включно) та поставку товару у кількості 18 000 шт. за ціною 72, 42 грн за одиницю товару на суму 1 303 560, 00 грн - до 17.11.2019 (включно). Загальна суму поставки товару за специфікацією №1 складає 4 562 460, 00 грн. Місце поставки товару вказано: м. Харків-34, вул. Переможців, 6а (25 000 шт.) та м. Хмельницький, вул. Чорновола, 39 (38 000 шт.).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору поставлено товар по видатковим накладним № РН-10/07/01 від 07.10.2019 на суму 3 258 900 грн та № РН-11/12/01 від 12.11.2019 на суму 1 303 560, 00 грн. Всього поставлено товару на загальну суму 4 562 460 грн. Відповідачем товар отримано, що підтверджується підписами та печатками товариства на накладних. Факт поставки та отримання товару відповідачем не оспорювався.

В матеріалах справи наявні банківські виписки від 28.10.2019 на суму 1 836 000 грн, 29.10.2019 на суму 1 468 800 грн, 28.11.2019 на суму 1 321 920 грн, на загальну суму 4 626 720 грн, згідно з якими указані кошти перераховано Міністерством оборони України відповідачу.

Відповідно до п. 6.1. покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар; приймати поставлений товар згідно з накладною; повідомляти постачальника про виявлені факти браку, нестачі чи надлишків товару.

Так, враховуючи п. 4.2 договору, відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар по видатковій накладній № РН-10/07/01 від 07.10.2019 до 04.11.2019 та по накладній № РН-11/12/01 від 12.11.2019 до 04.12.2019, з урахуванням перерахування Міністерством оборони України коштів та обов`язку перерахування коштів відповідачем протягом 5 банківських днів з моменту отримання коштів від державного замовника (п. 4.1, 4.2 договору). Відповідно, період прострочення починається з 05.11.2019 та 05.12.2019.

Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар по видатковій накладній № РН-10/07/01 від 07.10.2019 на суму 4 212 460 грн відповідно до платіжних доручень № 998 від 30.10.2019 на суму 1 810 500, 00 грн, № 1021 від 27.11.2019 на суму 1 000 000, 00 грн. Також залишок оплати боргу було сплачено платіжним дорученням № 1025 від 28.11.2019 на суму 1 303 560, 00 грн, решта суми 855 160 грн було прийнято в якості оплати по видатковій накладній № РН-11/12/01 від 12.11.2019 та сплачено наступними платіжними дорученнями: № 1028 від 10.12.2019 на суму 48 400, 00 грн, № 1037 від 20.12.2019 на суму 50 000,00 грн.

Таким чином, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 350 000 грн за поставлений товар по видатковій накладній № РН-11/12/01 від 12.11.2019.

Наведені обставини не заперечувалися та не спростовувалися сторонами, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між сторонами склалися правовідносини з поставки товару. Спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки, пені, штрафу та 3 % річних внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

При цьому скаржник оскаржує судове рішення в частині відмови в стягненні штрафу в розмірі 287 434, 98 грн. Під час апеляційного перегляду справи Північним апеляційним господарським судом порушення норм процесуального права і обов`язкових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції в не оскаржуваній частині, передбачених ч. 2, 3 ст. 277 ШПК України, не встановлено. А тому в силу приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України апеляційний перегляд здійснюється в межах вимог апеляційної скарги (відмови у стягненні 287 434, 98 грн штрафу).

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом та не випливає із характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача по оплаті отриманого товару в сумі 350 000 грн, а тому вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою. Також обґрунтованим є вимоги про стягнення 3 % річних та пені, з урахуванням здійсненого судом першої інстанції перерахунку.

Також скаржником було заявлено до стягнення з відповідача штраф в розмірі 7 % вартості договору в сумі 319 372, 20 грн, який є вірно розрахованим з урахуванням п. 7.3.5 договору та правомірно заявлений, враховуючи прострочення відповідачем оплати товару понад 10 днів.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу до розміру 0,00 грн, яке обґрунтоване тяжким матеріальним станом підприємства. В підтвердження обставин перебування відповідача у важкому фінансовому стані надано копію фінансової звітності за 2019 рік, копію кредитного договору, договорів оренди.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Згідно із ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Нормами ст. 530, 610 - 612 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджено, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором поставки складає 350 000 грн. Тобто позивачем доведено порушення відповідачем умов договору та наявність заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 551 Цивільного кодексу України у випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 3 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, у випадку нарахування санкцій, які є явно завищеними, не відповідають передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549 - 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодекс України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

За ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За змістом п. 7.3.5 договору встановлено штраф в розмірі 7 % від вартості договору за прострочення виконання відповідачем оплати товару понад 10 днів. Так, відповідачем нарахований штраф в сумі 319 372, 20 грн, з урахуванням положень ст. 611 та ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, сума штрафу у визначеному за договором розмірі від загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка та проценти річних перетворюються на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення врахував, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Статтею 15 ГПК України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, 13.01.2020 у справі № 902/855/18. А тому посилання скаржника на судові рішення, ухвалені Верховним Судом, відхиляються судом як безпідставні з огляду на те, що питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації та залежать від обставин справи, що розглядаються. Натомість, обставини справ, наведені скаржником, не є подібними до даних, оскільки винятковість випадку залежить від діяльності конкретного суб`єкта господарювання.

Суд першої інстанції правомірно врахував ту обставину, що відповідачем здійснені оплати позивачу в розмірі 4 212 460 грн, що складає 92, 4% виконання грошового обов`язку й залишок розміру заборгованості в частині невиконаних грошових обов`язків (350 000 грн) складає 7, 6 % (значно менша частина від загальної вартості товару). 7% штрафу, за умовами п. 7.3.4. договору № 010719 від 01.07.2019, визначається від загального розміру ціни договору 4 562 460 грн, не враховуючи виконання грошового обов`язку відповідачем, які вчинено своєчасно, що свідчить про застосування штрафу без врахування здійснених оплат відповідачем, а залежить виключно від 10 денної прострочки та стягується додатково.

Як вбачається із наданих відповідачем до матеріалів справи доказів щодо неможливості відповідача своєчасно розрахуватись за отриманий товар, останні свідчать про його тяжкий фінансовий стан та відсутність грошових коштів, що підтверджується фінансовим звітом суб`єкта мікропідприємництва за 2019 рік, із якого слідує, що збитки підприємства складають 1 098 тис. грн, наявність зобов`язань за орендними та кредитними правовідносинами. Доводи скаржника на наявність у відповідача дебіторської заборгованості не свідчить про фактичне отримання таких коштів від контрагентів, а тому суд першої інстанції правомірно врахував наданий звіт. До того ж, посилання заявника на ненадання боржником виписок з банківських рахунків не свідчить про погашення дебіторської заборгованості, оскільки така інформація також відображається у фінансовому звіті, а тому відхиляються судом.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, який розраховується від загальної ціни договору, не враховуючи виконання відповідачем грошових обов`язків, що не є справедливим, та коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове зменшення штрафу. Так, справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам даної конкретної справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, є зменшення розміру нарахованого штрафу судом першої інстанції до 10 %.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що правомірно враховано судом першої інстанції при оцінці клопотання відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 916/2586/19.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Чернігівської області про те, що заперечення позивача щодо необхідності відмови в зменшенні штрафу є безпідставними, а доводи відповідача про необхідність зменшення розміру штрафу більш ґрунтовними, що також відповідає дотриманню балансу інтересів сторін. При цьому посилання скаржника на відсутність винятковості випадку є необґрунтованим, оскільки зводиться до власної суб`єктивної оцінки обставин, яка полягає у фактичній незгоді з частковою відмовою у стягненні штрафу. Доказів понесення збитків або ж додаткових витрат стороною не надано.

Суд першої інстанції правомірно врахував інтереси сторін, поведінку винної сторони та ступінь виконання зобов`язання, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу та компенсацій розміри стягнення річних, пені; взяв до уваги скрутний фінансовий стан відповідача та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій і зменшив штрафу на суму 287 434, 98 грн до суми 31 937, 22 грн, яка становить 10% від заявленої до стягнення.

Отже, оскільки відповідач, в порушення ст. 525, 526, 615 Цивільного кодексу України, взяті на себе зобов`язання по своєчасній оплаті товару в повному розмірі не виконав, враховуючи часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: борг в сумі 350 000 грн, 3 % річних в сумі 4 022, 26 грн, пені в сумі 36 505, 75 грн та штрафу в сумі 31 937, 22 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 866,09 грн та штрафу в сумі 287434,98 грн суд першої інстанції правомірно відмовив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог стягувача про стягнення суми основної заборгованості, 3% річних, пені (з урахування перерахунку) та часткового задоволення вимог про стягнення штрафу (10 % від заявленої суми) за порушення зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МІК на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.06.2020 у справі № 927/49/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.06.2020 у справі №927/49/20 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.09.2020

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді М.А. Дідиченко

Л.В. Кропивна