Рішення

від 19.08.2020 по справі 910/17299/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2020Справа № 910/17299/19

Суддя Господарського суду міста Києва Ягічева Н.І., при секретарі судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" (вул.Бальзака, 83-А, м.Київ, 02097, код ЄДРПОУ 2519750)

до Деснянської районна в місті Києві державна адміністрації (просп.Маяковського, буд. 29, м. Київ, 02225,код ЄДРПОУ 26077477)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Київська міська рада (вул. Хрещатик 36, м. Київ, 01044);

2) Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) " Київтранспарксервіс" (вул. Леонтовича,6, м.Київ, 04073);

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН" (Харківське шосе, 144-б, м. Київ, 02091).

про визнання права власності

Представники сторін згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Деснянської районна в місті Києві державна адміністрації про визнання права власності за набувальною давністю на автостоянку №2 за її цільовим призначенням для будівництва та експлуатації автотоянки №2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач отримав право власності на спірне нерухоме майно, на думку позивача визнання права власності за набувальною давністю за позивачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2020.

19.12.2019 через відділ діловодства суду (канцелярію) позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд відмінити (скасувати) аукціон про право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м.Київ, Деснянський район, вул. Бальзака, 83-а (вздовж лінії швидкісного трамвая) в межах територіальної зони паркування м.Києва. В обгрунтування своєї заяви надав суду: квитанцію про сплату судового збору; копію витягу електронних торгів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" про забезпечення позову у справі №910/17299/19 повернуто заявнику, на підставі того, що вона подана без додержання вимог статті 139 цього Кодексу.

23.12.2019 через відділ діловодства суду (канцелярію) відповідач подав заяву про заміну первісного відповідача - Деснянську районну в м.Києві державну адміністрацію належним відповідачем Київською міською радою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 у задоволенні клопотання відповідача про заміну відповідача у справі №910/17299/19, відмовлено та відкладене підготовче засідання на 29.01.2020.

29.01.2020 через відділ діловодства суду (канцелярію) відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому просив суд позов позивача залишити без задоволення, посилаючись на те, що позивач не звертався до Київської міської ради з клопотанням про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0003, цільове призначення для будівництва та експлуатації автостоянки №2 та позивачу було відомо про те, що він володіє спірним майном незаконно. В обгрунтування свого відзиву надав суду: копію рішення Київської міської ради від 30.11.2000 №101/1078; копію рішення Київської міської ради від 26.06.2007 №930/1591; копію рішення Київської міської ради від 27.10.2011 №377/6593; копію ухвали Господарського суду міста Києва від 10.01.2013 у справі №10/309; копію протоколу електронного аукціону №UA-PS-2019-11-20-000041-3; копію Договору №ДНП-2019-12/22 від 28.12.2019.

29.01.2020 через відділ діловодства суду (канцелярію) позивач подав суду клопотання, у якому просив суд виправити текст позовної заяви, посилаючись на технічну описку.

У судовому засіданні 29.01.2020 оголошено перерву на 19.02.2020.

10.02.2020 через відділ діловодства суду (канцелярію) позивач подав суду заперечення на відзив.

14.02.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) відповідач подав заперечення на відповідь на відзив та заяву про залучення у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Київську міську раду (Код ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик 36, м. Київ, 01044); Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) " Київтранспарксервіс" (Код ЄДРПОУ 35210379, вул. Леонтовича,6, м.Київ, 04073; Товариство з обмеженою відповідальністю " ВАТІКАН" (Код ЄДРПОУ 30369266, Харківське шосе, 144-б, м. Київ, 02091). В обгрунтування своєї заяви та заперечення надав суду: копію протесту від 17.08.2011 №07/4-638вих-11; копію окремого доручення від 30.08.2011 №7; копію розпорядження від 05.09.2011 №574; копію протоколу від 07.09.2011; копію листа від 14.09.2011; копію листа від 12.09.2011; копію листа від 12.09.2011; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №199655603.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 залучено до участі у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача : Київську міську раду ( Код ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик 36, м. Київ, 01044); Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) " Київтранспарксервіс" (Код ЄДРПОУ 35210379, вул. Леонтовича,6, м.Київ, 04073; Товариство з обмеженою відповідальністю " ВАТІКАН" (Код ЄДРПОУ 30369266, Харківське шосе, 144-б, м. Київ, 02091). Розгляд справи відкладено на 04.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 відкладено розгляд справи на 25.03.2020.

04.03.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) позивач подав суду заяву про повернення судового збору в розмірі 960,50 грн, яке здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із збереження реалізації державної фінансової політики. В обгрунтування своєї заяви надав суду: копію ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2019; копію платіжної квитанції на суму 960,50 грн.

11.03.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) позивач подав суду заяву про залучення у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Державну архітектурно-будівельну інспекцію України; Державне підприємство НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНО-ВИШУКУВАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ТРАНСПОРТНОГО БУДІВНИЦТВА КИЇВДІПРОТРАНС ; Асоціацію Деснянський автомобіліст . В обгрунтування своєї заяви надав суду копію Державного акту про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, яка досліджена судом та визнана такою, що не відповідає вимогам ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим залишена без задоволення. Крім того надав суду відзив на заперечення відповідача у справі.

11.03.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) позивач також подав суду пояснення про виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.02.2020, в обгрунтування яких надав суду: поштові квитанції про відправлення третім особам, суду та відповідачу; опис вкладеного у відправлення третім особам, суду, відповідачу.

17.03.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Київська міська рада подала суду пояснення, у яких просила суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач володіє спірним майном незаконно.

09.04.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтранспарксервіс" подала суду пояснення у яких просила суд поновити строк для подання письмових пояснень на позовну заяву та відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своїх пояснень надала суду: копію схеми ОДР по вул. Оноре де Бальзак, 83-А; копію листа Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.02.2013 №102/02/41-13118; копію нотаріально засвідченої згоди Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.02.2013 №11-118; копію Договору ДНП-2012-12/37 від 21.12.2012; копію Додаткової угоди від 30.12.2013 №1 до Договору; копію листа КП Київтранспарксервіс від 27.02.2014 №325-2; роздруківку з офіційного сайту Київської міської ради про оприлюднення незаконних парковок станом на 19.07.2016; копію листа КП Київтранспарксервіс від 14.08.2015 №2366; копію службової записки КП Київтранспарксервіс від 17.08.2015; копію Договору ДНП-2016-10/03 від 03.10.2016; копію Додаткової угоди від 25.04.2017 №1 до Договору; копію протоколу електронних торгів UA-PS-2019-11-20-000041-3 від 04.12.2019; копію Договору №ДНП-2019-12/22 від 28.12.2019; роздруківку з ЄДРСР Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 призначено справу до судового розгляду на 20.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 відкладено засідання у справі №910/17299/19 на 10.06.2020.

03.06.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) відповідач подав суду клопотання проводити судове засідання без участі представника відповідача.

10.06.2020 року через відділ діловодства суду (канцелярію) позивач подав суду клопотання про відкладення розгляду справи на інший розумний термін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 відкладено розгляд справи №910/17299/19 на 22.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/17299/19 до судового розгляду по суті на 19.08.2020.

Третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН" своїм правом на подання пояснень щодо позовних вимог у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 19.08.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

24.10.1997 між Державним підприємством Київелектротранс та Товариством з обмеженою відповідальністю Хімкомплект укладений Договір про спільну діяльність, в наслідок якого сторонами реалізовано будівництво автостоянки №2 по вул. Бальзака, 81/1 Ватутінський район, а саме контрольно-пропускного пункту, металевої та залізобетонної огорожі, щебеневого покриття для паркування транспорту, залізобетонних опор освітлення, який підтверджує актом від 29.12.1998 №412.

Відповідно свідоцтва про право власності від 29.12.2009 року, що видане Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивач є власником КПП автостоянки № 2, площею 53,70 кв.м. в м. Києві по вул. Бальзака Оноре де, 83- а.

Рішенням Київської міської ради від 12.01.1995 №41 затверджено проект введення земельної ділянки ДКП Київелектротранс , під будівництво трамвайної колії швидкісного руху з житлового масиву Вигурівщина-Троєщина до пр. Возз`єднання та обслуговуючих споруд у Ватутінському районі м.Києва.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19.08.1996 №1306 Про влаштування платних автостоянок уздовж траси Лівобережної лінії швидкісного трамваю дозволено ДКП Київелектротранс побудувати вздовж лінії трамваю швидкісного від вул. Милославської по проспекту Ватутіна тимчасові платні автостоянки по вул. Бальзака.

Спір у справі виник, за ствердженням позивача, з підстав, що він добросовісно володіє, користується та розпоряджається своїм власним майном та земельною ділянкою, яка знаходиться під його власними нерухомими спорудами починаючи з 29.12.1997 і продовжує володіти і користуватися автостоянкою №2 на земельній ділянці площею 0,7140 га по вул.Бальзака, 83-А за кадастровим номером 8000000000:62:701:0003, сплачувати відповідні платежі до бюджету, нести відповідальність власника та здійснювати інші витрати, пов`язані з утриманням та зберіганням власності, у зв`язку з чим просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на автостоянку №2 по вул.Бальзака, 83-А на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:701:0003 за її цільовим призначенням для будівництва та експлуатації автостоянки №2.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно рішення Київської міської ради від 30.11.2000 №101/1078 з 01 січня 2001 року Київське міське територіально-виробниче об`єднання автомобільного транспорту та комунальне підприємство Київелектротранс реорганізовані і створено на їхній базі комунальне підприємство Київпастранс .

За змістом пункту 2 рішення Київської міської ради Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею від 28.03.2002 №380-1/1814, затверджений проект відведення земельних ділянок Деснянській районній у м.Києві державній адміністрації для експлуатації та обслуговування автостоянок вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина - Осокорки) на вул. Оноре де Бальзака у Деснянському районі м.Києва, а також передано Деснянській районній у м.Києві державній адміністрації, за умови виконання п. 2.1 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 13,62 га в межах червоних ліній для експлуатації та обслуговування автостоянок вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина - Осокорки) по вул. Оноре де Бальзака у Деснянському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

Рішенням Київської міської ради від 27.11.2003 №216/1090 Про заходи щодо поліпшення роботи по організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, автостоянок, місць для паркування та інших об`єктів дорожнього сервісу в м.Києві рекомендовано районним у місті Києві радам створити комунальні підприємства по паркуванню та зберіганню транспортних засобів (пункт 3). На виконання вказаного вище рішення Деснянською районною у м.Києві радою створено КП Деснянськпарксервіс .

26.06.2007 рішенням Київської міської ради №930/1591 Про вдосконалення паркування автотранспорту в м.Києві визначено КП Київтранспарксервіс єдиним оператором з паркування транспортних засобів. Також даним рішенням змінено п.3 рішення Київської міської ради №216/1090 від 27.11.2003 Про заходи щодо поліпшення роботи по організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, автостоянок, місць для паркування та інших об`єктів дорожнього сервісу в м.Києві , зазначено, що абзац другий та третій пункту 3 вважати такими, що втратили чинність.

За змістом пункту 1.2 рішення Київської міської ради Про ліквідацію районних комунальних підприємств з паркування транспортних засобів №377/6593 від 27.10.2011, вирішено ліквідувати КП Деснянськпарксервіс .

Пунктом 4 зазначеного рішення доручено районним в місті Києві державним адміністраціям передати до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації Київтранспарксервіс та закріпити за ним на праві господарського відання майно підприємств, зазначених у пункті 1 цього рішення, що залишиться після процедури ліквідації.

Згідно частини 1 статті 28 Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 р. №371/1805 та зареєстровано наказом Міністерства юстиції України від 2 лютого 2005 р. № 14/5 (далі - Статут), відповідно до Конституції України та чинного законодавства України територіальній громаді міста Києва належить право власності на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, доходи міського та районних у місті Києві бюджетів, а також майнові права, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

За змістом частин 2 і 3 статті 28 Статуту Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до чинного законодавства України, володіє, користується та розпоряджається об`єктами права комунальної власності. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються Київською міською радою відповідно до законодавства.

Частиною 2 статті 29 Статуту визначено, що набуття права на землю територіальною громадою міста Києва та передача землі з комунальної власності державі, юридичним та фізичним особам здійснюється Київською міською радою в порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Київська міська рада своїм рішенням від 28.03.2002 №380-1/1814, затвердила проект відведення земельних ділянок для експлуатації та обслуговування автостоянок вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина - Осокорки) на вул. Оноре де Бальзака у Деснянському районі м. Києва Деснянській районній у м.Києві державній адміністрації та передала їй у короткострокову оренду на 5 років.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 Про питання організації управління районами в місті Києві вирішено з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації припинити Деснянську районну у місті Києві раду, її виконавчий орган - Деснянську районну у місті Києві державну адміністрацію.

Згідно із розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) від 30.09.2010 № 787 Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення №7/4819 з 31 жовтня 2010 року у районах міста Києва утворено районні в місті Києві державні адміністрації, в тому числі Деснянську районну в Києві державну адміністрацію, підпорядковану Київській міській державній адміністрації.

Отже, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація та Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація є різними юридичними особами та новоутворена адміністрація не є правонаступником прав та обов`язків попередньої.

Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. №1051/1051 Про Правила благоустрою м.Києва затверджені Правила паркування транспортних засобів у м.Києві, згідно з якими експлуатація паркувальних майданчиків здійснюється лише оператором або контрагентами, які уклали з оператором відповідні договори.

Відповідно рішення Київської міської ради від 23.06.2011 р. №242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві (у редакції рішення Київської міської ради від 02.07.2015 N 667/1531) визначено перелік адрес паркувальних майданчиків, які закріплені за КП Київтранспарксервіс , в числі яких є і майданчик за адресою: м.Київ, вул.Бальзака, 83-а (вздовж лінії швидкісного трамвая).

Відповідно до протоколу електронного аукціону №ІІА-Р8-2019-11-20-000041-3, організатором якого є КП Київтранспарксервіс , переможцем аукціону на право на експлуатацію спірного майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м.Київ, Деснянський район, вул. Бальзака. 83-а (вздовж лінії швидкісного трамвая) в межах 3 територіальної зони паркування м.Києва, що включає 147 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 16 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, є ТОВ Ватікан .

28.12.2019 року між КП Київтранспарксервіс та ТОВ Ватікан укладено договір №ДНП-2019-12/22 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, відповідно якого спірний майданчик для паркування транспортних засобів переданий ТОВ Ватікан на строк 1096 днів від дати підписання акту приймання-передачі в експлуатацію.

З огляду на вищевикладене, вбачається, що власник - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради через спеціалізоване комунальне підприємство Київтранспарксервіс продовжує володіти, користуватись та розпоряджатись належним їй майном. Відтак, посилання позивача на те, що будь-яких зауважень від КП Київпастранс та Деснянської райдержадміністрації до ТОВ ХІМКОМПЛЕКТ не надходило, є недоречними.

Крім того, суд не приймає до уваги стверджень позивача що ним з 29.12.1997 постійно здійснюються відповідні платежі за користування та експлуатацію автостоянкою №2 на земельній ділянці площею 0,7140 га по вул.Бальзака, 83-А за кадастровим номером 8000000000:62:701:0003 до бюджету, оскільки матеріали справи належних та допустимих доказів не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до Київської міської ради з клопотанням про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0003, цільове призначення для будівництва та експлуатації автостоянки №2.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже правова норма, чітко визначає, що звернутися із такими позовними вимогами може тільки власник майна.

Право власності є центральним інститутом будь-якої цивільно-правової системи, а підстави набуття права власності, якими є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно (стає його власником), є підставою виникнення права власності.

Одним із способів набуття речових прав є набувальна давність, порядок реалізації якої визначений положеннями статті 344 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина 4 статті 344 Цивільного кодексу України).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі №910/17274/17).

Таким чином, виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести саме позивач, є: законний об`єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17) набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини 4 статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

Отже, інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Добросовісне володіння означає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Володіння визнається відкритим, якщо особа володіє річчю відкрито і не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

Безперервність володіння означає, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов`язку повернути річ власнику, а також йому не пред`являлося правомочною особою позов про повернення майна.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Однак, позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оскільки позивачем всупереч вимог частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно і наявності у нього добросовісності такого володіння, суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 07.09.2020.

Суддя Н.І.Ягічева