Рішення

від 10.09.2020 по справі 910/2873/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2020Справа № 910/2873/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю Промресурс плюс

про стягнення 18 309, 88 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Промресурс плюс про стягнення 18 309, 88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлове приміщення (підвал 82, 20 кв.м.) по вул. Івана Мазепи, буд 3А в м. Києві належить відповідачу, а оскільки Будинок № 3А по вул. Івана Мазепи перебуває на балансі позивача, власникам приміщень відповідно до законодавства України необхідно укладати з балансоутримувачем договір про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території. Відповідачу кожного місяця надаються платіжні квитанції на сплату нарахувань за послуги з утримання будинку та прибудинкової території; даними квитанціями боржнику щомісяця повідомляється про наявність заборгованості за спожиті послуги. Однак, відповідач не сплачував за надані послуги, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за фактично надані житлово-комунальні послуги; в результаті не оплати послуг, станом на день подання позовної заяви за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 18 309, 88 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу сторони отримав 05.03.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

02.04.2020 набули чинності зміни до ГПК України, внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) . Згідно вказаного Закону пункт 4 Прикінцевих положень ГПК України викладений в наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Беручи до уваги вказане, строк на подачу відзиву, передбачений приписами статті 165 ГПК України, був продовжений на строк введення карантину.

У подальшому, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020, було внесено зміни до пункт 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, та викладено його у наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Прикінцевими положеннями Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Вказаний Закон набув чинності 17.07.2020.

Керуючись вказаними вище нормами процесуального права, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право вчинити дії, спрямовані на подачу відзиву на позовну заяву, до 06.08.2020 включно. Станом на день прийняття рішення по даній справі від відповідача жодних документів в якості відзиву на позов до суду не надійшло.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 10.08.2020 по 04.09.2020.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

Розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 20.09.2013 року № 509 Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації передбачено здійснення перезакріплення об`єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва Липкижитлосервіс , Печерська брама , Хрещатик та Печерськжитло на баланс комунального підприємства Печерського району м. Києва Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району міста Києва , яке згідно до розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 28.01.2015 № 48 перейменовано в комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва (далі - позивач).

У будинку, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 3А, знаходиться нежитлове приміщення (підвал, вхід окремо) загальною площею 82, 20 кв.м, яке на праві приватної власності, згідно договору купівлі-продажу № 25/12 від 26.03.2012 належить ТОВ Промресурс плюс (далі - відповідач).

01.04.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2122 Л. експ. про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. За умовами якого, позивач забезпечує споживача послугами з утримання будинку та прибудинкової території пропорційно до займаної, на підставі договору купівлі-продажу № 25/12 від 26.03.2012 власником площі приміщення яка становить 82, 20 кв.м, - підвал, вхід окремий, у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 3А, а Споживачем забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим та на умовах, що передбачені договором.

Відповідачу кожного місяця надаються платіжні квитанції на сплату нарахувань за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Даними квитанціями відповідач щомісяця повідомляється про наявність заборгованості за спожиті послуги, що є претензіями про стан боргу та необхідність його сплати.

Крім того, як стверджує позивач, направлені керуючими компаніями на адресу споживачів рахунки на сплату житлових послуг із зазначенням їх виду та вартості, на думку позивача, слід вважати офертою, а споживання споживачами послуг слід вважати акцептом у розумінні частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного позивачем заявлено період заборгованості відповідача з травня 2015 до моменту укладення договору між позивачем та відповідачем від 01.04.2018 № 2122 та з моменту укладення вказаного договору і по січень 2020 включно.

Заборгованість відповідача перед позивачем за вказаний період становить 18 309, 88 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було надіслано листа від 03.03.2018 № 432-1148 та вимогу від 29.01.2020 щодо сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги разом з розрахунком заборгованості, якими останнього належним чином було повідомлено про наявну заборгованість по експлуатаційним послугам та надано строк для добровільного її погашення.

Однак, відповідачем жодних дій по сплаті боргу за заявлений період вчинено не було, що і стало підставою для звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ст. 208 ЦК України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем за частину заявленого періоду про стягнення боргу за надані послуги з травня 2015 по березень 2018, договір у формі єдиного письмового документу не укладався. Письмовий договір між сторонами було укладено з 01.04.2018 строк дії якого до 01.04.2019. У разі коли за місяць до закінчення дії договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору, цей договір вважається щороку продовженим.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Законом України Про житлово-комунальні послуги (1875-IV), який діяв на період виникнення спірних правовідносин (далі Закон 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону 1875-IV встановлено, що споживач зобов`язаний, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону 1875-IV, виконавець зобов`язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

На час виникнення правовідносин, надання житлово-комунальних послуг регулювалося Законом України Про житлово-комунальні послуги № 1875-IV, проте останній втратив чинність 01.05.2019 на підставі Закону № 2189-VIIІ від 09.11.2017, окрім певних статей, що передбачені в Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIIІ, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (№ 2189-VIIІ) та окрім статей, які вводяться в дію з 01.01.2019.

Договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо згідно з такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно із п. 2, 5, 6, 13 ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VIІI, далі Закон 2189-VIІI), виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VIIІ) індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

При цьому, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VIIІ) виконавець комунальної послуги зобов`язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Частиною 1 та 2 ст. 12 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VIІI) зазначено, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Згідно з ч. 1, 4 ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VІII) договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

З пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом. Необґрунтована відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає договір в інтересах споживача) від укладання договору є підставою для припинення в односторонньому порядку виконавцем надання відповідної комунальної послуги такому споживачу. Відмова будь-якої із сторін від укладання запропонованого другою стороною договору не позбавляє її права звернутися з повторною пропозицією про укладання договору в порядку, визначеному цією частиною.

В позовній заяві позивач заявляє, що оскільки житловий будинок перебуває на балансі позивача, то власникам приміщень необхідно укладати з балансоутримувачем договір Про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території .

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством (Наказ № 76 Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005).

Позивач стверджує, що відповідачу кожного місяця надаються платіжні квитанції на сплату нарахувань за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Водночас, відповідачем у свою чергу не спростовано того, що позивач направляв йому (відповідачу) відповідні квитанції. В матеріалах справи наявний акт від 07.02.2020 складений та підписаний заступником начальника дільниці Липкижитлосервіс та двома майстрами даної дільниці про те, що щомісячні рахунки-фактури за надані послуги в період з 01.05.2015 по 31.01.2020 постійно вручались адміністрації закладу (ТОВ Промресурс плюс ). Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про укладання між сторонами договору про надання житлово - комунальних послуг з травня 2015 і по березень 2018 у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договорів, предметом яких є надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому відповідні зобов`язання, що виникли між сторонами, є дійсними, а їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 916/3566/13.

Водночас, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VIIІ) індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 5 ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VIІI) встановлено, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги (2189-VIІI), споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг в даному випадку за період з травня 2015 по березень 2018 не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України №6-59цс13 від 30.10.2013

Відповідачем не спростовано тверджень позивача щодо надання йому послуг на загальну суму 18 309, 88 грн за період з травня 2015 по березня 2018 без укладення відповідного договору між сторонами та за період з моменту укладення між сторонами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 2122 Л. експ. від 01.04.2018 по січень 2020, а також відповідачем не доведено факту не отримання ним відповідних житлово-комунальних послуг на вказану суму.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 13 Законом України Про житлово-комунальні послуги (1875-IV) зазначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій -прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Законом України Про житлово-комунальні послуги (2189-VІII) встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

Утримання будинку та прибудинкової території у відповідності до Наказу № 76 Держжитлокомунгоспк України від 17.05.2005 це - технічне обслуговування та ремонт, прибирання прибудинкової території, прибирання сходних клітин, вивезення побутових відходів, утримання і обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування, організація пожежної безпеки, полив зелених насаджень, озеленення.

В матеріалах справи наявний витяг про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 34406206 від 07.06.2012, з якого вбачається, що нежилі приміщення загальною площею 82, 20 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Мазепи Івана, 3А належить на праві приватної власності - Товариству з обмеженою відповідальністю Промресурс плюс (відповідачу).

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідач, якому належить зазначене нежитлове приміщення, фактично отримував послуги, які наведені в п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону 1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону 2189-VIІI та Наказу № 76 Держжитлокомунгоспк України від 17.05.2005.

Отже, враховуючи те, що відповідач не надав документів, які б свідчили про погашення ним заборгованості або доказів які б спростували заявлені позовні вимоги, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Позивач в позовній заяві просить поновити строк позовної даності на пред`явлення позову.

За приписами ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем не було заявлено вимогу про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, а тому суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі незалежно від часткового спливу позовної давності до заявлених вимог.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМРЕСУРС ПЛЮС (01010, м. Київ, вул. Суворова, будинок 11, квартира 56, ідентифікаційний код 35392326) на користь Комунального підприємства КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОНУ м. КИЄВА , 01021, м. Київ, провулок Івана Мар`яненка, будинок 7 ідентифікаційний код 35692211) заборгованість у розмірі 18 309 (вісімнадцять тисяч триста дев`ять) грн 88 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва