Рішення

від 10.09.2020 по справі 913/466/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року м.Харків Справа № 913/466/20

Провадження №7/913/466/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/466/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс (61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, буд. 80, кв. 234, ідентифікаційний код 41490014)

до відповідача Фермерського господарства Кринички-Л (92145, Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, буд. 2, ідентифікаційний код 34970573)

про стягнення пені за порушення строків повернення товару за договором зберігання у розмірі 121 812,60 грн.,

Без повідомлення та виклику учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фермерського господарства Кринички-Л про стягнення пені за порушення строків повернення товару за договором зберігання, в якій просить:

- стягнути з ФГ Кринички-Л на свою користь пеню за 182 повних доби затримки несвоєчасно повернутого товару в розмірі 121 812,60 грн.

Крім цього, у прохальній частині позовної заяви позивачем викладена вимога про стягнення з ФГ Кринички-Л на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29.08.2019 року між ним та ФГ Кринички-Л було укладено договір №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання, за яким він передав ФГ Кринички-Л (зберігачу за договором) на відповідальне зберігання матеріальні цінності (товар), а саме: паливо дизельне Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5), яке відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 для ДП-Л-ЄВРО 5-ВО, об`ємом 4 850 дм3, масою 4 049,79 кг, загальна вартість якого складає 133 860,00 грн.

Однак, після отримання товару на зберігання зберігач переданий на зберігання товар не повернув та не допускав його уповноважених представників до фактичного місця зберігання товару. У зв`язку з цим він був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Рішенням суду від 25.03.2020 року у справі №913/87/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс до Фермерського господарства Кринички-Л про стягнення вартості переданого на зберігання товару задоволено повністю та стягнуто з Фермерського господарства Кринички-Л на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс вартість товару переданого на зберігання за договором №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019 року в розмірі 133 860, 00 грн.

А тому наразі позивач вважає, що він має право на підставі п. 6.4 договору стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,5 % від вартості несвоєчасно повернутого товару за 182 доби затримки у сумі 121 812,60 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/466/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у строк, встановлений судом, не скористався, поважні причини неподання якого не повідомив, у зв`язку з чим на підставі приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, в силу приписів п. 4 Розділу Х Прикінцеві положення ГПК України (у чинній редакції) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Однак, жодних заяв від учасників справи про поновлення чи продовження процесуальних строків, встановлених законом та судом відповідно, суду не надходило.

Згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Луганської області від 25.03.2020 року у справі №913/87/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс до Фермерського господарства Кринички-Л про стягнення вартості переданого на зберігання товару задоволено повністю та стягнуто з Фермерського господарства Кринички-Л на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс вартість товару переданого на зберігання за договором №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019 року в розмірі 133 860, 00 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 року рішення Господарського суду Луганської області від 25.03.2020 у справі №913/87/20 залишити без змін.

Ухвалюючи дану постанову суд апеляційної виходив з наступних обставин справи.

29.08.2019 між ТОВ "Компанія "Вікс" (поклажодавець) та ФГ "Кринички-Л" (зберігач) укладено договір №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання, за умовами якого поклажодавець зобов`язався передати, а зберігач прийняти на відповідальне зберігання матеріальні цінності поклажодавця (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору за даним договором товаром є нафтопродукти, зберігання яких зберігач здійснює за адресою: Луганська область, Троїцький район, с.Новочервоне, вул.Гагаріна, буд. 2.

У відповідності до умов договору, зберігач взяв на себе зобов`язання забезпечити схоронність товару та у випадку припинення дії цього договору за вимогою поклажодавця повернути останньому весь товар зі зберігання на умовах повної оплати за надані послуги (пункт 2.1 договору).

Зберігач зобов`язаний у випадку припинення дії цього договору за вимогою поклажодавця повернути останньому весь товар зі зберігання на умовах оплати за надані послуги (підпункт 2.1.5 пункту 2.1 договору).

Згідно з положеннями пункту 3.1 договору передача товару на відповідальне зберігання здійснюється за товарно-транспортною накладною та актом приймання-передачі товару, який є додатком до цього договору.

Зняття товару зі зберігання здійснюється в місці зберігання товару за актами приймання-передачі (пункт 3.2 договору).

Кількість і вартість (заставна) товару, який передається на відповідальне зберігання, зазначається в актах приймання-передачі (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором у розмірі завданих збитків, збитки підлягають відшкодуванню у повній сумі окремо від встановлених даним договором сум на відшкодування пені.

Зберігач зобов`язаний відшкодувати поклажодавцю товару, прийнятого на відповідальне зберігання збитки у разі: 1) втрати (нестачі) товару - у розмірі вартості втраченого товару або товару, якого не вистачає; 2) пошкодження товару - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість (пункт 6.2 договору).

Даний договір скріплений підписами сторін та засвідчений їх печатками, а тому в силу положень пункту 9.1 договору набрав сили з моменту його підписання.

Договір діє до 31.12.2019, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Разом з тим, згідно з умовами пункту 9.2 договору цей договір може бути достроково, в односторонньому порядку, за письмовою заявою поклажодавця, припинений, якщо зберігач ухиляється чи необґрунтовано не допускає поклажодавця для проведення інвентаризації товару. У цьому випадку договір припиняє свою дію в день отримання зберігачем вищезазначеної письмової заяви поклажодавця про дострокове припинення дії цього договору.

29.08.2019 ТОВ Вікс в особі директора Трибуна С.О., що діє на підставі Статуту з одного боку, та Фермерське господарство Кринички Л в особі голови Кушниря О.В., яка діє на підставі Статуту, з іншого боку, було складено акт прийому-передачі, згідно з яким поклажодавець передає, а зберігач приймає паливо дизельне Євро сорт Е екологічний клас К5 (ДТ-Е-К5) відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 для ДП-Л-ЄВРО5-ВО у кількості 4850 літрів за ціною 27,50 грн, загальною вартістю 133860,00 грн. Акт є невід`ємною частиною договору №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019

Крім того, відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2908-2 від 29.08.2019 позивач (поклажодавець) відповідно до пункту 3.1 договору передав на відповідальне зберігання дизпаливо, об`ємом 4850 дм.куб, масою 4049, 75 кг, загальна вартість якого складає 133860, 00 грн, у тому числі 22310,00 грн ПДВ. Відповідач як зберігач прийняв вищевказаний товар.

13.11.2019 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою №2908-2, в якій просив повернути в триденний строк з моменту її отримання переданий на зберігання товар. У разі неможливості повернути отриманий на зберігання товар - сплатити на рахунок поклажодавця його заставну вартість, а саме: 133860,00 грн. Вказану вимогу було отримано відповідачем 16.11.2019.

Факт направлення позивачем та отримання відповідачем вимоги про повернення переданого на зберігання товару підтверджується копіями накладної та опису вкладення у поштове відправлення від 13.11.2019, а також інформацією, отриманою з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта" з розділу "Трекінг відправлень" ("Відстеження").

Однак відповідач переданий на зберігання товар у добровільному порядку не повернув.

А тому, ураховуючи вищенаведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції, оцінивши наявні у справі докази в сукупності, погодилась з висновками господарського суду, який, керуючись приписами ст. 951 ЦК України, встановивши факт вчинення відповідачем цивільного правопорушення, яке виявилося у неповерненні позивачу переданого на зберігання товару, в результаті чого останньому було завдано реальних збитків, розмір яких дорівнює вартості переданого товару, задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача вартість переданого за договором зберігання товару.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені..

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 18.12.2019 року у справі №761/29966/16-ц.

Тобто, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Так, постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 року у справі було встановлено факт порушення відповідачем умов договору №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019 щодо неповернення позивачу переданого на зберігання товару.

А тому даний факт є підтвердженим, не підлягає доказуванню та має обов`язкову силу при розгляді даної справи.

Відповідно до аб. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За положеннями п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з положеннями ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Укладений сторонами договір за своєю суттю, змістом та юридичною природою є договором зберігання.

Згідно приписів ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

У зв`язку з цим, враховуючи встановлений судом факт вчинення відповідачем цивільного правопорушення, яке виявилося у неповерненні переданого на зберігання товару, позивач вважає, що він має право на підставі п. 6.4 договору стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,5 % від вартості несвоєчасно повернутого товару за 182 доби затримки у сумі 121 812,60 грн.

Відповідно до п. 6.4 договору №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019, за порушення строків повернення товару зі зберігання поклажодавець зобов`язується сплатити зберігачу, за його вимогою, пеню в розмірі 0,5 % від суми несвоєчасно сплачених, або неоплачених послуг, за кожну повну добу затримки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

І цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як пеня.

Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, Суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 ЦК України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №904/3565/18.

Так, сторонами було обумовлено у договорі можливість стягнення пені за невиконання негрошового зобов`язання з повернення переданого на зберігання товару.

Даний спір стосується стягнення пені за договором зберігання у зв`язку з прострочення повернення переданого на зберігання товару на вимогу поклажодавця.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, для визначення права на стягнення пені необхідно встановити конкретний період затримки повернення переданого на зберігання товару.

Досліджуючи виниклі між сторонами правовідносини та здійснюючи їх аналіз, суд виходить з наступного.

Згідно приписів ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як було встановлено вище, на виконання вимог даної норми 13.11.2019 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою №2908-2, в якій просив повернути в триденний строк з моменту її отримання переданий на зберігання товар. Вказану вимогу було отримано відповідачем 16.11.2019.

В силу ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, зважаючи на факт отримання 16.11.2019 відповідачем вимоги позивача про повернення переданого на зберігання товару, відповідач зобов`язаний був у семиденний строк, тобто до 23.11.2019 включно, повернути даний товар.

Проте, як було встановлено постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 року у справі №913/87/20 вказаного обов`язку відповідачем виконано не було, товар повернутий не був.

А тому позивач має право на стягнення з відповідача пені на підставі п. 6.4 договору починаючи з 24.11.2019 (наступний день за останнім днем виконання зобов`язання з повернення переданого на зберігання товару).

Разом з тим, згідно п. 9.1 договору, даний договір діє до 31.12.2019 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Тобто укладений між сторонами договір №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019 припинив свою дію 31.12.2019.

Зазначена обставина була встановлена і в рішенні Господарського суду Луганської області від 25.03.2020 року у справі №913/87/20.

Доказів продовження дії (пролонгації) укладеного між сторонами договору суду не надано.

Відповідно до ст. 599 ЦК, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В пункті 9.1 договору сторони погодили, що даний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Наведений пункт договору відповідає вимогам ч. 4 ст. 631 ЦК, якою передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, а не після його припинення.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання

За ч. 1 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи наведені положення законодавства, слід констатувати, що строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними. Закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині повернення переданого на зберігання товару або відшкодування його вартості у разі її втрати. При цьому, нарахування штрафних санкцій у виглідя пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов`язання з повернення товару, яке мало місце під час дії цього договору, є неможливим та не допускається законодавством.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 04.05.2018 року у справі № 927/333/17.

Забезпечення пенею виконання відповідачем зобов`язання з повернення переданого на зберігання товару припинилося у зв`язку із припиненням дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені після припинення дії Договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено пенею виконання відповідачем грошового зобов`язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

Отже, позивач має право на стягнення пені за невиконання зобов`язання з повернення переданого на зберігання товару тільки протягом дії укладеного договору, а саме, у період з 24.11.2019 по 31.12.2019 тривалістю 38 днів.

При цьому, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період тривалістю 182 повних доби з 01.10.2020 по 30.06.2020.

Однак, внаслідок технічної описки позивачем помилково зазначено початкову дату періоду, за який просить стягнути пеню за невиконання зобов`язання з повернення товару переданого на зберігання. Здійснивши відрахування 182 днів, за які позивач просить стягнути пеню, від кінцевої дати означеного періоду, суд встановив, що позивач фактично просить стягнути пеню починаючи з 01.01.2020 року.

Разом з тим, відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 року № 14, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Тобто, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені поза межами дії договору №2908-2 про надання послуг відповідального зберігання від 29.08.2019, після його припинення, у зв`язку з чим нарахування пені є неможливим та не допускається законодавством.

При цьому, суд не має права виходити за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, що є підставою для нарахування відповідного розміру пені.

Крім того, суд зауважує, що згідно положень ст. 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства"), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Таким чином, визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет позову визначається та може в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем на підставі п. 6.4 договору заявлено вимогу про стягнення пені за час прострочення зобов`язання з повернення переданого на зберігання товару поза межами строку дії договору, що є неможливим та не допускається законодавством, та, як наслідок, свідчить про безпідставність і необґрунтованість пред`явлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до платіжного доручення №626 від 07.08.2020 позивачем при зверненні до суду з пред`явленими позовними вимогами було сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Крім цього, у прохальній частині позовної заяви позивачем викладена вимога про стягнення з ФГ Кринички-Л на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Дана вимога є фактично викладеною у змісті позовної заяви заявою позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Види судових витрат визначені ст. 123 ГПК України.

Так, згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами передбачений положеннями ст. 129 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами п. 2 ч. 4 вказаної статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 129 ГПК та враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового та витрат на професійну правничу допомогу слід покласти на позивача, відмовивши у задоволенні його заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс до Фермерського господарства Кринички-Л про стягнення пені за порушення строків повернення товару за договором зберігання у розмірі 121 812,60 грн. - відмовити.

2. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Вікс про розподіл судових витрат - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 10.09.2020 року.

Суддя О.В. Тацій