Рішення

від 10.09.2020 по справі 440/3876/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3876/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

22 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації в якому просить:

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації матеріальну (грошову) допомогу на оздоровлення за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати,

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що являється викривачем відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". Крім того, з 05 березня 2019 року перебуває на лікуванні у зв`язку із захворюванням на туберкульоз. При цьому, відповідачем протиправно не виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

12 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. При цьому, протягом 2019 року до Департаменту не надходили від позивача заяви про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Стверджував, що статтею 57 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. В силу статті 12 Закону України "Про відпустки" щорічну основну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна, безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому ця частина відпустки не обов`язково повинна бути першою її частиною. Таким чином, у разі поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за хзаявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки. Однак, позивач 29 січня 2019 року звернувся тільки із заявою про надання йому частини щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, без заяви про надання грошової допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 161-164).

13 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла відповідь позивача на відзив. У відповіді позивач наполягав на правомірності своїх вимог. Стверджував, що ним у 2019 році подано також заяву 28 грудня 2019 року, тобто до завершення бюджетного року. Зазначив, що відповідач не повідомляв ні усно, ні письмово, що є можливість отримати допомогу на вирішення соціально-побутових питань. При цьому матеріальна допомога позивачу була виплачена і в 2018 році, і за 2020 рік (а.с. 173-174).

17 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшли заперечення Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації на відповідь на відзив. У запереченнях відповідач зазначив, що ОСОБА_1 у 2019 році своїм правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань не скористався (а.с. 179-191).

Розгляд цієї справи здійснюється у порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України; без повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Як випливає із матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 у 2019 році займав посаду начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції управління інвестиційної політики, зовнішньоекономічної діяльності та міжнародного співробітництва.

23 січня 2019 року ОСОБА_1 подано до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації заяву про надання відпустки з 04 лютого 2019 року на 7 днів за рахунок частини основної та додаткової відпустки за 2018 рік (а.с. 47).

24 січня 2019 року директором Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації І.С.Іщенко, на підставі заяви ОСОБА_1 , винесено наказ № 3-в "Про відпустку ОСОБА_1 " (а.с. 46).

Згідно вищевказаного , відповідно до статей 57, 58 Закону України "Про державну службу", статті 12 Закону України "Про відпустки" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання державним службовцям оплачуваних відпусток" від 06 квітня 2016 року № 270 надано державному службовцю ОСОБА_1 , начальнику відділу зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції управління інвестиційної політики, зовнішньоекономічної діяльності та міжнародного співробітництва, частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2017 року по 31 травня 2018 року тривалістю 2 календарних дні та частину додаткової відпустки за 2018 рік тривалістю 5 календарних днів з 04 лютого 2019 року по 10 лютого 2019 року включно (а.с. 46).

До позовної заяви ОСОБА_1 також додано заяву від 28 грудня 2019 року, за змістом якої позивач просив Департамент економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації надати невикористану відпустку за 2018 рік з виплатою грошової допомоги на оздоровлення з 03 січня 2020 року (а.с. 38).

Вважаючи, що відповідачем не виплачено ОСОБА_1 матеріальну (грошову) допомогу на оздоровлення за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати та допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Статтею 57 Закону України "Про державну службу" встановлено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що державним службовцям безумовно виплачується грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати в разі надання щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 30 календарних днів за відпрацьований (базовий) робочий рік.

Судом встановлено, що відпрацьований робочий рік ОСОБА_1 відліковується з 01 червня відповідного року.

Як випливає із матеріалів справи 12 червня 2018 року ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою в якій просив надати чергову відпустку за 2018 рік з виплатою матеріальною допомогою на оздоровлення (а.с. 189).

Наказом Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації № 75-в від 19 червня 2018 року ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01 червня 2017 року по 31 травня 2018 року тривалістю 15 календарних днів. Надано грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 188).

У подальшому за заявою позивача від 23 січня 2019 року, наказом директора Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації І.С.Іщенко ОСОБА_1 надано з 04 лютого 2019 року по 10 лютого 2019 року частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2017 року по 31 травня 2018 року тривалістю 2 календарних дні та частину додаткової відпустки за 2018 рік тривалістю 5 календарних дні.

Таким чином наказом № 3-в від 24 січня 2019 року ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01 червня 2017 року по 31 травня 2018 року тривалістю 2 календарних дні.

Враховуючи, що позивач звернувся до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації із заявою від 23 січня 2019 року про надання частини щорічної основної відпустки тривалістю 2 календарних дні, без заяви щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, у відповідача не виникло обов`язку виплачувати таку допомогу, позаяк статтею 57 Закону України "Про державну службу" встановлено виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати в разі надання відпустки тривалістю 30 календарних днів і більше.

Стосовно доданої до матеріалів позову заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2019 року, суд зазначає, що дана заява не містить доказів її доведення до відома Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації, крім того позивач просить здійснити виплату грошової допомоги на оздоровлення з 03 січня 2020 року.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 54 Закону України "Про державну службу" державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) та її розмір визначається Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року № 500.

Відповідно до пунктів 2, 3 та 4 означеного Порядку державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці. Рішення про надання керівнику державної служби у державному органі та його заступникам матеріальної допомоги приймається керівником відповідного державного органу за погодженням із відповідним органом вищого рівня (у разі наявності такого органу).

Аналіз вищенаведених норм свідчить на користь висновку про те, що надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника державної служби, яке може бути реалізовано лише за наявності відповідної фінансової можливості державного органу в межах затвердженого фонду оплати праці.

У ході розгляду справи не встановлено, що ОСОБА_1 виконано умови Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому у відповідача не виникло обов`язку виплачувати таку допомогу.

Стосовно тверджень позивача, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати та допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, не виплачені у зв`язку із тим, що позивач є викривачем, суд зазначає, що така допомога не нарахована за відсутності правових підстав у Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації для її нарахування та виплати.

Стосовно тверджень позивача, що Департаментом економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації допущено відносно ОСОБА_1 дискримінацію, як до особи, яка хворіє на туберкульоз та є особою з інвалідністю, суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах "Карсон та інші проти Сполученого Королівства", "Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії"). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія "інші ознаки" поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі "Петерка проти Чеської Республіки").

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Разом з тим, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що невиплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати та допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати відбулася за відсутності правових підстав у Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації для її нарахування та виплати.

У зв`язку із чим, суд вважає, що має місце припущення позивача про обмеження його прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 02741539) про стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Суддя С.О. Удовіченко