Постанова

від 10.09.2020 по справі 380/1833/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1833/20 пров. № А/857/7932/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.

за участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.

представника позивача Шандарівського Т.Г.,

представника відповідача Рудницької М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року (рішення ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження у м. Львові, судом під головуванням судді Братичак У.В., дата складання повного тексту рішення - не зазначено) у справі № 380/1833/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП до Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, суд,-

В С Т А Н О В И В:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

04.03.2020 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП звернулося до суду з позовом до Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), в якому просило:

визнати незаконною бездіяльність начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Львів) щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, - документів та відомостей, що необхідні для перерахування ТзОВ УКРДИЗАЙНГРУП коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25023/15;

зобов`язати начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Львів) подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТзОВ УКРДИЗАЙНГРУП коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі №910/25023/15.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року задоволено повністю адміністративний позов.

Визнано протиправною бездіяльність начальника Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25023/15.

Зобов`язано начальника Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі №910/25023/15. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП судовий збір, сплачений за подання цього позову в сумі 4204 грн 00 коп.

У позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про понесення судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу і 26.05.2020 до суду подано заяву про присудження на користь позивача судових витрат в розмірі 10204,00 грн. (з них: судового збору - в розмірі 4204 грн 00 коп., витрат, понесених на професійну правничу допомогу - в розмірі 6000,00 грн.).

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2020 року заяву представника позивача про відшкодування судових витрат у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП до Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задоволено. Стягнуто з Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн 00 коп.

Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Сихівський відділ Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) оскаржив його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог (заяви) відмовити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що на виконанні в Сихівському відділі державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження №53050299 до складу якого входить 19 виконавчих проваджень на загальну суму боргу 10737 548,18 грн. Державним виконавцем здійснюється одна процесуальна дія в межах зведеного провадження по одному боржнику відносно усіх стягувачів. Для проведення судової експертизи, відповідно до ст. 43 Закону України Про виконавче провадження , Сихівським ДВС було скероване звернення від 11.11.2019 щодо авансування витрат виконавчого провадження в межах суми експертизи. 25.11.2019 на адресу Сихівського ДВС надійшла заява ТОВ Укрдизайнгруп №21/11.19-АУ від 20.11.2019, згідно якої позивач зазначає, що авансування витрат на проведення виконавчих дій повинен здійснювати інший стягувач у зведеному виконавчому провадженні.

Тобто, відмовляючись здійснити авансування витрат на проведення виконавчих дій (оплату експерта) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій.

З врахуванням зазначеного, а також те, що у боржника наявне інше майно а, стягувачем не здійснено авансування витрат (чиняться перешкоди), апелянт вважає, що застосування процедури, передбаченою Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , а саме передачі документів та відомостей до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для перерахування стягувану коштів є передчасною.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скаргу по суті співпадають з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні. Окрім того, просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4200 грн пов`язані з розглядом даної справи в апеляційному суді.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/25023/15 від 11.11.2015 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю Укрдизайнгруп . Стягнуто з Державного підприємства Дирекція з будівництва об`єктів до ЄВРО 2012 у місті Львові (03118, м. Київ, вул. Хотівська, буд.4, літера А код ЄДРПОУ 37122901), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрдизайнгруп (79005, м. Львів, Личаківський район, вул. Самійленка, буд. 38, кв.17 код ЄДРПОУ 34668062) грошові кошти у розмірі 1 760 668, 02 (один мільйон сімсот шістдесят тисяч шістсот шістдесят вісім грн. 02 коп.) грн. та 26 410,02 (двадцять шість тисяч чотириста десять грн. 02 коп.) грн. - судового збору.

04.02.2016 державним виконавцем Голосіївського районного відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №50067948 з виконання наказу №910/25023/15, виданого Господарським судом м. Києва 30.11.2015 про стягнення з Державного підприємства Дирекція з будівництва об`єктів до ЄВРО 2012 у місті Львові на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрдизайнгруп заборгованості у розмірі 1 760 668, 02 грн.

05.12.2016 постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу ДВС м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві об`єднано виконавчі провадження №50067948, №50099998 у зведене виконавче провадження №53050299.

08.11.2019 постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві матеріали зведеного виконавчого провадження передано до Сихівського відділу ДВС м.Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

11.11.2019 постановою державного виконавця Сихівського відділу ДВС м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області прийнято виконавче провадження №50067948.

26.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про забезпечення складання акту про наявність обставин, які визначені п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження та направлення в Державну казначейську службу України переліку документів, що вимагається Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників з метою забезпечення виконання рішення Господарського суду м.Києва у справі №910/25023/15 від 11.11.2015, відповідно до наказу цього суду від 30.11.2015.

Вважаючи незаконною бездіяльність начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Львів) щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - документів та відомостей, що необхідні для перерахування ТзОВ УКРДИЗАЙНГРУП коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25023/15, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконавче провадження № 50067948 відкрито 04.02.2016, тобто 04.08.2016 закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішення, на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України Про виконавче провадження , іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Таким чином, з 05.08.2016 примусове виконання цього рішення повинно здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

Боржником у даній справі є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-III щодо мораторію на застосування примусової реалізації майна. Отже, кошти отримані виконавчою службою від примусової реалізації нерухомого майна боржника, не можуть бути спрямовані на погашення заборгованості перед ТзОВ УКРДИЗАЙНГРУП . Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами

При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що не здійснення авансування витрат на проведення виконавчих дій, не перешкоджає відповідачу подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів.

За таких обставин, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, тому позовні вимоги ТзОВ УКРДИЗАЙНГРУП підлягають задоволенню.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону № 1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частинами 1 та 2 ст.15 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

За частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 2 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (далі - Закон №4901-VI) визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст.4 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №4901-VI у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно ч.3 ст.4 Закону №4901-VI протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Приписами п.2, п.4, п.9 ч.1 ст.37 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII Про виконавче провадження визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

Відповідно до частини 2 даної статті про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Згідно частин 6, 7 ст. 4 Закону №4901-VI передбачено, що перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з одночасним направленням повідомлення такому органу.

Отже, сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Встановлено, що виконавче провадження № 50067948 відкрито 04.02.2016 року, тобто на час оскарження позивачем бездіяльності державного виконавця, визначений частиною 2 статті 4 Закону №4901-VI строк сплинув. 04.08.2016 року закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішення, на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України Про виконавче провадження , іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Відтак, з 05.08.2016 примусове виконання цього рішення повинно здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

Частиною 1 ст.1 Закону України від 29.11.2001 №2864-III Про введення мораторію на примусову реалізацію майна (далі - Закон №2864-III) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Дія мораторію, встановлена ч.1 цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об`єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією Нафтогаз України та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.2 Закону № 2864-III для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Встановлено, що у даній справі боржником є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна від 29 листопада 2001 року № 2864-III щодо мораторію на застосування примусової реалізації майна.

Отже, кошти отримані виконавчою службою від примусової реалізації нерухомого майна боржника, не можуть бути спрямовані на погашення заборгованості перед ТзОВ УКРДИЗАЙНГРУП .

Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За практикою Європейського суду з прав людини саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Отже, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливість домогтися виконання рішень у розумний строк (протягом шести місяців) у порядку, який встановлений Законом України Про виконавче провадження . У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Аналогічні правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 908/2671/13.

Відтак, підстави, передбачені ч.2 та ч.3 ст.4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме: частина ст.4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку; частина 3 ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Щодо покликань відповідача на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП повинно було здійснити авансування витрат на проведення виконавчих дій, що в свою чергу перешкоджає проведенню виконавчих дій, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із ст.43 Закону № 1404-VIII у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

З метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов`язкового авансування стягувачем.

Після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Встановлено, що постанова про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні від 04.10.2019 прийнята на виконання доручення керівника виконавчої групи від 04.10.2019 №20.1/5305029 для визначення майна, яке підлягає передачі в рахунок погашення боргу відповідно до постанови про передачу стягувачу за рахунок погашення боргу від 11.05.2019, іншому стягувачу, а саме - Підприємству з іноземними інвестиціями БІЛФІНГЕР ТЕБОДІН Україна .

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що не здійснення авансування витрат на проведення виконавчих дій, не перешкоджає відповідачу подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що Сихівським відділом Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) допущено протиправну бездіяльність.

Водночас, колегією суддів враховано, що згідно ч.3 ст.287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Пунктом 1 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 1183/5 від 20.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві

юстиції України 2204.2016року за № 618/28748 передбачено, що органом державної виконавчої служби є відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.

Натомість, задовольняючи позов до Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), суд першої інстанції не зважив, що відповідачем у даній справі є відповідний відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України та фактично вирішив вказаний спір не до відповідача, а до його посадової особи, поклавши на неї відповідні зобов`язання. Проте, посадова особа - начальник відділу не є відповідачем у даній справі та не був залучений до розгляду справи в установленому порядку.

За наведених обставин, апеляційна скарга відповідача та заявлений адміністративний позов підлягають до задоволення частково саме по відношенню до відповідача- Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), а не до його посадової особи - начальника.

Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування, як таке що постановлено по відношенню до неналежного відповідача який, окрім того не був залучений до участі у даній справі.

Враховуючи викладені обставини справи, а також положення ст.9 КАС України в частині яка стосується ефективного захисту порушеного права особи, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги по відношенню саме до належного відповідача, який був в установленому порядку залучений до розгляду даної справи та протиправна бездіяльність якого підтверджується зібраними у справі доказами.

Стосовно ж решти доводів апеляційної скарги, то у відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Приведені в апеляційній скарзі доводи віповідача стосовно відсутності протиправної бездіяльності, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Стосовно ж заявленого позивачем клопотання про присудження йому витрат на професійну правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги відповідача в суді апеляційної інстанції у розмірі 4200грн, то колегія суддів зазначає, що розмір понесених позивачем витрат підтверджується договором про надання правової допомоги, додатковою угодою №1 до вказаного договору від 27.07.2020року, актом приймання -передачі наданих послуг на професійну правничу допомогу у даній справі від 13.08.2020року, платіжним дорученням №71 від 13.08.2020року.

Окрім того, позивачем понесено витрати у розмірі 4204грн по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до п.3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на приведені обставини справи, положення ст.ст.132, 134, 139 КАС України, а також враховуючи обставини щодо часткового задоволення позову та апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем витрати на сплату судового збору при поданні позовної заяви та професійну правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції підлягають до задоволення частково у розмірі: 2100грн.- витрат на професійну правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції та 2102грн - витрат на сплату судового збору, всього разом 4202грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем у відповідності до ч.6 ст. 134 КАС України не подавалось клопотань до суду апеляційної інстанції про зменшення, понесених позивачем, судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року у справі № 380/1833/20 скасувати та ухвалити постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП до Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25023/15.

Зобов`язати Сихівський відділ Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі №910/25023/15.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (місцезнаходження: пр.Червоної калини, 109, м.Львів, 79049; код ЄДРПОУ: 35009295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДИЗАЙНГРУП» (місцезнаходження: вул.Самійленка, 38/17, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 34668062) судові витрати у розмірі 4202грн (чотири тисячі двісті дві гривні), з яких: судовий збір, сплачений за подання позову в сумі 2102грн та 2100грн -витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДИЗАЙНГРУП до начальника Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 10 вересня 2020 року.