Рішення

від 03.09.2020 по справі 909/113/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.09.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/113/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Енергомашінвест"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод"

про стягнення заборгованості в сумі 411676 грн 71 к.

за участю:

від позивача: Масеха Богдан Олегович,

від відповідача: представник не з`явився,

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Приватне акціонерне товариство "Енергомашінвест" із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" про стягнення заборгованості за договором № 14/10 від 13.11.2017 в сумі 411676 грн 71 к.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

20.02.2020 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 19.03.2020 (ухвала від 20.02.2020).

16.03.2020 представник позивача подав клопотання про долучення доказів в підтвердження понесених судових витрат вх.№4177/20, яке суд прийняв до розгляду.

19.03.2020 суд постановив відкласти підготовче засідання у зв`язку з неможливістю забезпечення проведення судового засідання в період дії карантину (ухвала від 19.03.2020).

23.03.2020 представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження повноважень представника, які суд приєднав до матеріалів справи.

14.05.2020 суд постановив призначити підготовче судове засідання на 29.05.2020 (ухвала від 14.05.2020), яке у зв"язку з продовженням дії карантину відклав (ухвала від 29.05.2020).

27.05.2020 представник відповідача подав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів погашення основної заборгованості вх.№6537/20, які суд оглянув та приєднав до матеріалів справи.

09.06.2020 представник позивача подав додаткові пояснення по справі вх.№7036/20, які суд прийняв до розгляду.

02.07.2020 представник відповідача подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої (правової) допомоги адвоката вх.№8176/20, яке суд прийняв до розгляду.

07.07.2020 суд у зв"язку із введенням Кабінетом Міністрів України часткових послаблень протиепідемічних заходів та з метою виконання завдань господарського судочинства призначив підготовче засідання на 30.07.2020.

30.07.2020 суд постановив суд постановив підготовче провадження у справі № 909/113/20 закрити, розгляд справи по суті призначити на 03.09.2020.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, хоча був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 10.08.20, яким вручено ухвалу суду від 30.07.2020.

Суд застосовуючи частину 2 статті 11 ГПК України, норми статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що з правом особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 03.09.2020 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №14/10 від 13.11.2017 поставив відповідачу товар, однак відповідач в порушення умов договору отриманий товар не оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 35000 грн 00 к. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 525, 526, 610, 611, 612, 712 ЦК України. На підставі ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов"язання, позивач нарахував відповідачу 5465 грн 75 к. - 3% річних та 700 грн 00 к. - інфляційних втрат. Керуючись п.5.4. вказаного договору, за порушення строків оплати нарахував 55510 грн 96 к. пені, а також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24600 грн 00 к. та судовий збір в розмірі 6175 грн 15 к.

Позиція відповідача.

Відповідач відзив на позов не надав, проти позову не заперечив, натомість подав докази оплати основної частини заборгованості на суму 350 000 грн 00 к.

Обставини справи. Оцінка доказів.

Предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар.

13.11.2017 сторони спору уклали договір поставки №14/10, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов"язався в порядку та на умовах, визначених договором поставити продукцію, а покупець зобов"язався відповідно до цього договору своєчасно й належним чином прийняти та оплатити продукцію.

Найменування продукції, асортимент, її кількість, ціна за одиницю, загальна вартість та строки поставки визначаються у специфікаціях до договору, що додаються до нього та є його невід"ємною частиною (п.1.2. договору).

Ціна продукції визначається в національній валюті України та вказується у Специфікаціях до договору з урахуванням ПДВ (п.2.1 договору).

Умови оплати продукції зазначаються в специфікаціях до договору (п.2.5. договору).

Відповідно до п.3 Специфікації №21 від 01.07.2019 "Умови оплати": 20 % від загальної вартості продукції, що передається в рамках цієї специфікації, здійснюється покупцем на користь постачальника в день підписання сторонами специфікації за реквізитами вказаними у відповідному рахунку на оплату; 80 % від загальної вартості обладнання, що передається здійснюється протягом 1 (одного) місяця з дати фактичної поставки (дати підписання покупцем видаткової накладної) за реквізитами вказаними у цій специфікації.

21.10.2019 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору поставки № 14/11 від 13.11.2017, відповідно до п.3 якої умови оплати виклали в такій редакції: Покупець здійснює оплату вартості продукції, що передається в рамках цієї специфікації, на користь постачальника, згідно наступного графіку: 10 % вартості продукції, що становить 35000 грн 00 к. , в т.ч. ПДВ, в строк до 31.10.2019 року за реквізитами у відповідному рахунку на оплату; 45 % вартості продукції , що становить 157500 грн 00 к. в т.ч. ПДВ, в строк до 15.11. 2019 року за реквізитами у відповідному рахунку на оплату; 45 % вартості продукції , що становить 157500 грн 00 к. в т.ч. ПДВ, в строк до 30.11.2019 року за реквізитами у відповідному рахунку на оплату. В разі прострочення оплати з боку покупця будь-якого платежу, визначеного цим пунктом специфікації, більш ніж на 3 (три) робочі дні, постачальник має право дострокового стягнення всієї суми заборгованості з покупця (в тому числі шляхом подання відповідного позову), при цьому покупець бере на себе зобов"язання компенсувати постачальнику всі можливі штрафні санкції, витрати на правову допомогу (в тому числі юридичні послуги та судовий збір в повному обсязі ).

В пункті 5.4 договору сторони погодили, що при простроченні строків оплати замовленої продукції, покупець зобов"язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочки, за кожний день прострочення від суми заборгованості.

Відповідно до п.8.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов"язань відповідно до договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 350000 грн 00 к., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями специфікації №21 від 01.07.2019, рахунком фактурою №01/07-2019 - р від 01.07.2019 та видатковою накладною №20 від 04.087.2019, які підписані сторонами та скріплені печатками товариств.

В порушення умов договору, відповідач прийняті на себе договірні зобов"язання не виконав, отриманий товар згідно графіка, погодженого сторонами у додатковій угоді №2 не оплатив. Внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 350000 грн 00 к.

З метою досудового врегулювання спору позивач 03.02.2020 на адресу відповідача направив лист вимогу вих.№03/02/01 -2020, згідно якого наполягав на негайному погашенні заборгованості, докази направлення якого приєднані до матеріалів справи. Проте ця вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Станом на 17.02.2020 сума боргу залишилась не погашеною, у зв"язку з чим позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України та п.5.4 договору за прострочення виконання грошового зобов"язання, нарахував відповідачу 5465 грн 75к. - 3 % річних, 700 грн 00 к. - інфляційних втрат, 55510 грн 96 к. - пені та звернувся до суду за захистом порушеного права.

Після відкриття провадження у справі відповідач погасив основну заборгованість в розмірі 350000 грн 00 к., що підтверджується платіжним дорученням №3213 від 23 березня 2020 року, копія якого приєднана відповідачем до матеріалів справи.

Оскільки, предмет спору існував на момент відкриття провадження у справі та припинив існування в процесі її розгляду, провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, за змістом якої господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, предметом цього спору залишилась вимога позивача про стягнення з відповідача 5465 грн 75к. - 3 % річних, 700 грн 00 к. - інфляційних втрат, 55510 грн 96 к. - пені.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

На підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.173, 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов"язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновок суду.

В частині позовних вимог про стягнення 350000 грн провадження належить закрити, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв"язку з відсутністю предмету спору.

Суд перевірив правильність нарахування позивачем інфляційних втрат за період серпень 2019 року - грудень 2019 року, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищують суму інфляційних втрат заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення інфляційних збитків в межах заявлених позовних вимог.

Також, суд перевірив правильність нарахування позивачем 3% річних та пені за період з 05.08.2019 - 10.02.2019, сума яких менша за суму заявлену позивачем до стягнення та задовольняє вимоги в частині стягнення 5117 грн 33 к. - 3% річних та 51513 грн 54 к. - пені. В частині стягнення 348 грн 42 к. - 3% річних та 3997 грн 42 к. - пені суд відмовляє, оскільки позивач при їх розрахунку не врахував положення укладеної сторонами 21.10.2019 додаткової угоди, відповідно до яких сторони внесли зміни в п.3 Специфікації №21 від 01.07.2019 до договору поставки №14/11 від 13.11.2017 "Умови оплати" та змінили графік погашення заборгованості. Відтак нарахування позивачем 3 % річних та пені за період з 21.10.2019 (дата укладення додаткової угоди) до 31.10.2019 (дата внесення відповідачем 10% вартості продукції, погоджена сторонами в додатковій угоді) є неправомірним.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 51513 грн 54 к. - пені, 5117 грн 33 к. - 3% річних, 700 грн 00 к. - інфляційних нарахувань.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 6175 грн 15 к., що підтверджується платіжним дорученням №25 від 12 лютого 2020 року.

Відповідно до ч.3 ст.130 ГПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Суд, враховуючи часткове задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову та заяву позивача про стягнення частини понесених ним витрат з відповідача, судовий збір в розмірі 5250 грн 00 к. покладає на відповідача.

Щодо судового збору сплаченого позивачем за розгляд позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог в цій частині, судовий збір в розмірі 859 грн 96 к. суд поскладає на відповідача. Судовий збір в розмірі 65 грн 19 к. - на позивача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

10.07.2019 позивач (клієнт) та Адвокатське об"єднання "ЛЕЗО" уклали договір про надання правничої ( правової ) допомоги №10/07/2019.

18.03.2020 Приватне акціонерне товариство "Енергомашінвест" згідно ордера серії АА № 1023371 уповноважило адвоката Адвокатського об"єднання "ЛЕЗО" Масеху Богдана Олеговича який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №000154 від 09.06.2018, представляти інтереси товариства.

Згідно актів виконаних (наданих послуг) №1-2 від 13.02.2020 на суму 13200 грн 00 к.; №2-2 від 29.04.2020 на суму 4200 грн 00 к. та №3-2 від 03.06.2020 на суму 7200 грн 00 к. до додаткової угоди №2 від 07.02.2020 до договору про надання правничої (правової) допомоги №10/07/2019 від 10.07.2019, вартість наданих послуг становить 24600 грн 00 к.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги №10/07/2019 від 10.07.2019, позивач перерахував Адвокатському об"єднанню "ЛЕЗО" кошти в сумі 24600 грн 00 к., що підтверджується платіжними дорученнями №32 від 19 лютого 2020 року, №91 від 12 травня 2020 року та №112 від 04 червня 2020 року.

В ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

02.07.2020 відповідач подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката вх.№8176/20. Відповідач не погоджується та вважає надмірними суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавались Адвокатським об"єднанням "ЛЕЗО", що зазначені в актах, зокрема здійснення адвокатом розрахунків заборгованості, формування адвокатом додатків до позовної заяви на суму 3 600 грн 00 к.; підготовка та відправка клопотання про відшкодування судових витрат на суму 2400 грн 00 к.; підготовка адвокатом та відправка засобами поштового зв"язку до суду та відповідача по справі додаткових пояснень з додатками по справі на суму 4800 грн 00 к. Вважає, що зазначені послуги адвоката не стосуються суті спору та не є правничою допомогою.

Однак суд вважає такі заперечення відповідача помилковими, оскільки виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Крім того, відповідно до пункту 2.2.6.1. договору № 10/07/2019 про надання правової допомоги від 10.07.2019 адвокат як захисник і представник клієнта має право на складання і подачу скарг, клопотань, пояснень, заперечень, відзивів , відповіді на відзиви, заяв та інше.

Із матеріалів справи вбачається, що такі дії адвоката відповідають умовам договору про надання правової допомоги, витрати є співмірними із складністю справи та ціною позову, а час, витрачений на складання та подання цих документів, є обґрунтованим. Відтак клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до задоволення не належить.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладені положення процесуального законодавства, враховуючи те, що позов задоволено частково, суд покладає судові витрати заявника, пов`язані з наданням правничої допомоги, на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на часткове задоволення позову, підготовку адвокатом документів для подання до суду та виклад правової позиції, присутність в судових засіданнях, а також підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідними документами, суд дійшов висновку про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" 22866 грн 64 к. витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1733 грн 36 к. належить покласти на позивача.

Керуючись ст. 2, 86, 126, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В частині позовних вимог про стягнення 350000 (триста п"ятдесят тисяч гривень) 00 к. провадження закрити.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Енергомашінвест" до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" про стягнення 55510 грн 96 к.- пені, 5465,75 к. -3% річних та 700 грн 00 к.- інфляційних нарахувань задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод", вул. Євгена Коновальця, буд.229,м. Івано-Франківськ,76014 (код 00218271 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Енергомашінвест" , бульвар Дружби народів, буд. 9,м. Київ,01042 (код 30968855) - 51513 (п"ятдесят одну тисячу п"ятсот тринадцять гривень) 54 к. - пені, 5117 (п"ять тисяч сто сімнадцять гривень) 33 к. - 3% річних, 700 (сімсот гривень) 00 к. - інфляційних нарахувань, а також 6109 (шість тисяч сто дев"ять гривень) 96 к. судового збору та 22866 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість гривень) 64 к. витрат на професійну правничу (правову ) допомогу.

В частині позовних вимог про стягнення 3997 (три тисячі дев"ятсот дев"яносто сім гривень) 42 к. - пені та 348 (триста сорок вісім гривень) 42 к. - 3% річних відмовити.

Судовий збір в розмірі 65 (шістдесят п"ять гривень ) 19 к. та витрати на професійну правничу (правову ) допомогу в розмірі 1733 грн 36 к. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11.09.2020

Суддя Т.В. Максимів