Рішення

від 07.09.2020 по справі 916/1671/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1671/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Ісак Д.П.

розглянувши справу №916/1671/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, буд. 3, код ЄДРПОУ 19199961)

до відповідача Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Одеській області (65014, м. Одеса, Лідерсовський бульвар, буд. 17, код ЄДРПОУ 41322025)

про стягнення 9 838,77грн., -

Представники сторін:

від позивача - Пойденко О.С., довіреність № 1794, дата видачі : 31.08.20;

від відповідача - Терешенкова Ю.В., довіреність № 61, дата видачі : 15.07.20;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Фарлеп-Інвест" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення 9 838,77грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання телекомунікаційних послуг №769648/12 від 12.11.2012р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2020р. провадження по справі №916/1671/20 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

07.07.2020р. за вх. №17666/20 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

12.11.2012р. між Приватним акціонерним товариством "Фарлеп-Інвест" (Оператор) та Одеською міською виконавчою дирекцією одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (Абонент), правонаступником якої, було укладено господарський договір № 769648| 12 про надання телекомунікаційних послуг від 12.11.2012р. (далі - Договір).

За умовами Договору, Оператор надає Абоненту телекомунікаційні послуги в обсягах та кількості, обумовлених Сторонами в додатках до цього Договору, за встановленими значеннями показників якості (надалі - Послуги ), а також виконує роботи по підключенню Абонента до Послуг (надалі - Роботи), а Абонент отримує та зобов`язується оплачувати їх відповідно до умов Договору та відповідного тарифного плану.

Відповідно до п.3.1.7. вказаного Договору, Абонент зобов`язаний оплачувати рахунки за Послуги в повному обсязі та не пізніше 20 го числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду (1 календарний місяць).

Відповідно до п.4.2. Договору, нарахування плати за користування Послугами здійснюється з дня їх підключення. За час, протягом якого послуги не надавалися з вини Абонента, Абонентська плата, та інші обов`язкові платежі нараховуються Абоненту в повному обсязі.

Позивача вказує, що на підставі п.1.2. Договору та Додатку №1 від 13.11.2012р. Абоненту було підключено 47 телефонних ліній

Починаючи з дати укладення Договору 12.11.2012р. по 31.07.2017р. зобов`язання по оплаті за спожиті послуги виконувались належним чином, але, починаючи з серпня 2017р. Відповідач порушує взяті на себе зобов`язання.

Як наголошуєш відповідача, рахунки на оплату неодноразово направлялись Відповідачу за його поштовою адресою.

22.11.2019р. разом з рахунком, Відповідачу було направлено Претензію, але ніякої відповіді від Відповідача не повернулось.

На підтвердження правонаступництва Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (код ЄДРПОУ 41322052) за Одеською міською виконавчою дирекцією одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності яка була структурним підрозділом Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (код ЄДРПОУ 20987675) на адресу Позивача надійшла відповідь №01/орг-102-ЗПІ/111 від 19.12.2019 р. від 10.12.2019 №283/01- 08/06.

Відповідно до п.4.1. Договору Оплата послуг здійснюється на послуги підставі рахунків Оператора у строки вказані в рахунку. Відповідно до п. 72 Правил розрахунки за отримані послуги на умовах наступної оплати здійснюються шляхом надсилання на адресу абонента рахунків або в іншій спосіб відповідно до законодавства та договору.

У разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної оплати абонент оплачує послуги після закінчення розрахункового періоду. Плата вноситься після отримання ним рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не встановлено договором відповідно до законодавства.

Додатком №1 до Договору №769648|12 від 12.11.2012р. передбачено спосіб отримання рахунків шляхом відправки на email: ІНФОРМАЦІЯ_1 Отже рахунки на оплату послуг направлялись Відповідачу у спосіб передбачений Договором.

Окрім цього, Рахунок-акт №0118769648 від 31.01.2018, Рахунок-акт №1217769648 від 31.12.2017, Рахунок-акт №1117769648 від 30.11.2017, Рахунок-акт №1017769648 від 31.10.2017, Рахунок-акт №0917769648 від 30.09.2017, Рахунок-акт №0817769648 від 31.08.2017, Рахунок-акт №0717769648 від 31.07.2017, які були надіслані Позивачем на email: ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідача, є одночасно актами наданих послуг (виконаних робіт) за відповідні розрахункові періоди.

Отже, на думку позивача, все вищевикладене свідчить, що існує грошова заборгованість за укладеним Договором, строк оплати за яку настав. Загальна сума грошового зобов`язання складає 9011,42 грн.

Крім того за неналежне виконання свої зобов`язань за договором № 769648| 12 від 12.11.2012р. позивачем нараховано пеню в сумі 359,90грн., 3% річних в розмірі 79грн. та інфляційні витрати в сумі 388,45грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання телекомунікаційних послуг № 769648| 12 від 12.11.2012р. стало підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Дійсно, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у томі числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як встановлено судом, 12.11.2012р. між Приватним акціонерним товариством "Фарлеп-Інвест" (Оператор) та Одеською міською виконавчою дирекцією одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (Абонент), правонаступником якої, було укладено господарський договір № 769648| 12 про надання телекомунікаційних послуг. За умовами Договору, Оператор надає Абоненту телекомунікаційні послуги в обсягах та кількості, обумовлених Сторонами в додатках до цього Договору, за встановленими значеннями показників якості (надалі - Послуги ), а також виконує роботи по підключенню Абонента до Послуг (надалі - Роботи), а Абонент отримує та зобов`язується оплачувати їх відповідно до умов Договору та відповідного тарифного плану.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір про надання телекомунікаційних послуг.

Позивач виконав належним чином взяті на себе обов`язки та у період з травня 2017р. по січень 2018р. надано телекомунікаційні на загальну суму 14 640,69грн.

Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В свою чергу Абонентом в порушення приписів ст.ст.525,526,610,629,901,903 ЦК України, ст.193 ГК України та умов Договору вартість спожитих послуг оплачено лише в сумі 5 629,27 грн, не дивлячись на те, що з урахуванням приписів ч.1 ст.530, ч.1 ст.903 ЦК України та умов Договору, строк виконання відповідних зобов`язань настав.

Приймаючи до уваги викладене, позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 9 011,42 грн підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання).

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов`язань за договором поставки № 769648| 12 від 12.11.2012р., що зумовило нарахування останнім пені в сумі 359,90грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.3 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання Абонентом грошових зобов`язань, включаючи затримку по оплаті за надані Послуги понад встановлений термін, Абонент сплачує Оператору пеню, яка обчислюється виходячи з вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня.

Перевіривши розрахунок пені, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір нарахованої відповідачу пені становить 359,90 грн., господарським судом встановлено відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення відповідача.

В той же час, відповідачем в відзиві на позов зроблено заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац пятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Господарський суд зазначає, що вказані приписи ст. 267 ЦК України знайшли своє відображення у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.11.2012р. у справі № 6-101 цс 12.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за період з травня 2017р. по січень 2018р. Відповідно позовної давності на звернення до суду про стягнення пень спливає травнем 2018р.

Враховуючи наведене, суд погоджується із доводами відповідача, щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення із вимогою про стягнення спірної суми пені, у зв`язку з чим, відповідну заяву відповідача задовольняє і з цих підстав відмовляє у задоволені позову в частині стягнення 359,90грн.

Щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, суд не погоджується з відповідними посиланнями відповідача, оскільки позивна давність застосовується лише до стягнення основного боргу, штрафу та пені, тоді як вимоги про сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.

Ч.2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів оплати отриманих послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних та інфляційні витрати. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 79грн. та інфляційних витрат в сумі 388,45грн., судом встановлено, що розрахунки 3% річних та інфляційних витрат було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 79грн. та інфляційних витрат в сумі 388,45грн.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Так щодо строк дії договору. Відповідно до п.7.4. Договору, Договір розривається чи припиняється Сторонами після проведення повного взаєморозрахунку між Сторонами. У випадку існування заборгованості Абонента перед Оператором, сума заборгованості повинна бути сплачена Абонентом, або підлягає стягненню. Договір №760871 від 07.12.2007р. укладений між ПрАТ Фарлеп- Інвест та Виконавчою обласною дирекції Фонду соціального страхування по ТВП дійсно було розірвано за заявою Абонента з повним розрахунком між Сторонами, але цей договір не має відношення до Договору за яким заявлено позов.

Щодо перерахування боргу. Платіжні доручення №227 від 21.08.2017р. на 5,00 грн. та №226 від 21.08.2017р. на 4041,64 на які посилається Відповідач як на докази сплати заборгованості, були враховані в рахунок погашення заборгованості за Договором №760871 від 07.12.2007р. між ПрАТ Фарлеп-Інвест та Виконавчою обласною дирекції Фонду соціального страхування по ТВП. Отже ці платежі не відносяться до предмету спору що розглядається за позовом Позивача.

Отже для розірвання Договору (між Позивачем та Одеською міською виконавчою дирекцією одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, правонаступником якої, відповідно до даних ЄДРПОУ є Відповідач, № 769648|12 про надання телекомунікаційних послуг від 12.11.2012р.) в Позивача не було достатніх підстав та залишається заборгованість, що перешкоджає розірванню. У зв`язку з цим, правовідносини продовжують існувати та регулюватись саме Договором.

Крім того, суд зазнає, що відповідачем у відзиві на позов підтверджено надання послуг Позивачем Одеській міській виконавчій дирекції одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та визнано факт правонаступництва Відповідачем за Одеською міською виконавчою дирекцією одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Отже Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області є належним Відповідачем у справі.

При цьому суд зауважує, що відповідачем, як правонаступником, доказі сплати заборгованості за отримані послуги до суду не надано,

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші заперечення відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, буд. 3, код ЄДРПОУ 19199961) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Одеській області (65014, м. Одеса, Лідерсовський бульвар, буд. 17, код ЄДРПОУ 41322025) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Одеській області (65014, м. Одеса, Лідерсовський бульвар, буд. 17, код ЄДРПОУ 41322025) на користь Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, буд. 3, код ЄДРПОУ 19199961) основний борг в сумі 9 011 (девять тисяч одинадцять)грн. 42коп., інфляційні нарахування у розмірі 388 (триста вісімдесят вісім) грн. 45 коп., 3% річних у розмірі 79 (сімдесят дев`ять) грн. 00 коп. та судовий збір 2 025 (дві тисяч двадцять п`ять) грн. 11коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 11 вересня 2020 р.

Суддя К.Ф. Погребна