Постанова

від 09.09.2020 по справі 904/2218/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/2218/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 (головуючий суддя: Антонік С.Г., судді: Іванов О.Г., Березкіна О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича

до Криворізької міської ради

про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки №1406 від 25.12.2006 року,

За участю представників сторін:

від позивача: Штефан В.О. - особисто, Лісовий Д.О. - адвокат

від відповідача: Чабарай К.В. - представник

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Криворізької міської ради, з урахуванням уточненої позовної заяви, про тлумачення пунктів 6, 11, 19 договору оренди земельної ділянки №1406 від 25.12.2006 року, зареєстрованого у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 28.12.2006 року за №040610801406.

1.2. В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на положення діючого законодавства України, позивач вважає, що слід розтлумачити:

п. 6 договору щодо підстав для розрахунку розміру орендної плати, на підставі якого саме витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки має здійснюватися розрахунок розміру орендної плати за землю;

п. 11 договору щодо перегляду розміру орендної плати, її зміни, порядку перегляду такого розміру орендної плати та в якому саме розмірі зобов`язався сплачувати орендну плату позивач. Доцільним буде розтлумачити п. 11 договору в частині перегляду зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста в односторонньому порядку за відсутності між сторонами спору правовідносин на основі рішення Криворізької міської ради від 14.05.2010 року №3884 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу";

- п. 19 договору щодо обсягу обов`язків позивача щодо розміру орендної плати після закінчення строку дії договору, сторони відповідно мають різне уявлення щодо волевиявлення іншої сторони правочину в цій частині, оскільки сторони договору по різному розуміють обсяг обов`язків позивача щодо розміру орендної плати після закінчення строку дії договору, відповідно мають різне уявлення щодо волевиявлення іншої сторони правочину в цій частині У сторін існують розбіжності у розумінні, на підставі якого документу має здійснюватися розрахунок розміру орендної плати за землю.

Вважав, що даний договір оренди не є разовим (оренда на 1 місяць, тощо), а згідно п.8 договору, орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, а зазначене підтверджує, що сторони повинні розуміти, в якому розмірі має сплачуватися щомісячна орендна плата після його закінчення, враховуючи ту обставину, що положеннями договору не визначено чіткої фіксованої суми щомісячної орендної плати.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2019 (суддя Бондарєв Е.М.) позов Фізичної особи-підприємця Штефан В.О. задоволено частково. Розтлумачено пункт 11 договору оренди земельної ділянки №1406 від 25.12.2006 року таким чином, що розмір та сума орендної плати переглядається у порядку, який зазначено у п.33 договору оренди, а саме: "Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо умов договору спір розв`язується у судовому порядку". В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Криворізької міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Штефан В.О. витрати по сплаті судового збору 640,33 грн.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2019 скасовано в частині тлумачення п.11 Договору оренди земельної ділянки № 1406 від 25.12.2006р. та прийнято нове рішення.

Розтлумачено пункт 11 договору оренди земельної ділянки № 1406 від 25.12.2006р. таким чином, що розмір та сума орендної плати переглядається тобто змінюється (зменшується/збільшується) автоматично без внесення змін до договору, за наявності підстав зазначених у даному пункті.

В іншій частині рішення залишено без змін, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської 1 440,75 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 10.04.2020 (згідно з відміткою на конверті) Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем подано касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі №904/2218/19 до Касаційного господарського суду.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2020 у справі № 904/2218/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 904/2218/19 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича залишено без руху до 18.06.2020 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, встановлено скаржнику строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

3.4. 09.06.2020 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду з клопотанням про долучення доказів сплати судового збору. До клопотання скаржник долучив квитанцію № 0.0.1729458618.1 від 09.06.2020 на суму 3 842,00 грн.

3.5. Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 904/2218/19, призначено до розгляду касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі №904/2218/19 на 09 вересня 2020 року о 12:45, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії та виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 904/2218/19

3.6. 19.08.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу, скерований на адресу суду відповідачем 17.08.2020.

3.7. Ухвалою Касаційного господарського суду від 03.09.2020 задоволено заяву Криворізької міської ради та вирішено проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" ( https://easycon.com.ua/ ).

3.8. 08.09.2020 від позивача надійшли письмові пояснення.

3.9. Також 08.09.2020 скаржником подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в задоволенні якого судом касаційної інстанції відмовлено з підстав, зазначених нижче.

3.10. У судове засідання 09.09.2020 з`явилися представники учасників справи. Позивач та представник позивача підтримали касаційну скаргу. Представник відповідача виклала заперечення проти касаційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У касаційній скарзі позивач просить постанову у справі скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

4.2. Ці вимоги мотивовано помилковістю висновків апеляційного суду на відміну від вірних висновків суду першої інстанції. Cкаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №317/39/17, що фактично відповідає нормам п.1 ч. 2 ст.287 ГПК України.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Між фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - позивач, орендар) та Криворізькою міською радою (далі - відповідач, орендодавець) 25.12.2006 укладено договір оренди земельної ділянки №1406, який зареєстровано у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 28.12.2016 за №040610801406 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1 договору, орендодавець на підставі рішення міської ради від 27.09.2006 №347 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП, яка знаходиться на мікрорайоні 5-му Зарічному у Жовтневому районі м. Кривого Рогу.

Згідно з пунктом 6 договору, річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Криворізького міського управління земельних ресурсів на рахунок Відділення держказначейства у Жовтневому районі м. Кривого Рогу № 33219815600022, у банку УДК в Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 24237505.

У пункті 11 договору сторони погодили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін за станом на кожне перше число кварталу в межах терміну дії договору у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки);

- зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста, здійснення індексації грошової оцінки земель, зміни цін, тарифів, у т.ч. внаслідок індексації;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- зміни розмірів земельного податку;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Відповідно до пункту 19 договору, не повернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє орендаря від орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування земельною ділянкою вноситися у розмірах, визначених розділом "Орендна плата" цього договору.

5.2. Сторонами 24.02.2010 укладена Додаткова угода про продовження терміну дії договору та внесення змін до нього, яка зареєстрована в Державному реєстрі земель 23.03.2010р. за №041010800232. Згідно даної угоди внесені зміни в пункти 4.1., 4.4., 6.6, та інш. Оскільки в договорі така нумерація пунктів взагалі відсутня, то на вимогу суду відповідачем були надані письмові пояснення, згідно яких при підготовці проектів додаткових угод була допущена технічна помилка, а пункти додаткової угоди, зокрема 4.1., 4.4., 4.6. відповідають відповідно пунктам 6, 11, 19 Договору.

6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. В обґрунтування прийнятого рішення суд, посилаючись на норми діючого законодавства України, положення укладеного між сторонами договору, вказав, що підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту договору або його частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст договору або його частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. Разом з тим, суд вважає, що в пунктах 6, 19 договору відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з`ясувати сторонам їх дійсні наміри при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до ст. 213 ЦК України.

Таким чином, суд не вбачає підстав для тлумачення пунктів 6 та 19 договору. Щодо тлумачення пункту 11 договору суд зазначає, що сторони, підписуючи договір мали усвідомлювати зміст договору, який укладено на основі вільного волевиявлення сторін (протилежного сторонами не доведено).

Суд указує, що в пункті 33 договору сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. Суд вважає, що виходячи з умов договору положення пункту 11 договору у частині порядку перегляду розміру та суми орендної плати слід порівняти, зокрема, зі змістом пункту 33 договору, тобто вбачається, що воля сторін при зміні умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Таким чином, суд вважає, що розмір та сума орендної плати передається у порядку, який зазначено у п.33 договору. Що стосується строку позовної давності, то господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності тривалістю в три роки не сплив, оскільки в період з 01.01.2013 року по 13.11.2018 року у відповідача не було сумнівів, щодо погодженого сторонами розміру орендної плати за спірним договором.

6.2. В апеляційному порядку оспорювалося лише тлумачення пункту 11 договору. Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд свої висновки мотивував тим, що оскільки в договорі, з урахуванням додаткової угоди, сторони погодили, що зміна орендної плати здійснюється без внесення змін до договору, то зміна здійснюється автоматично без укладання додаткової угоди до договору.

Оскільки сторони в п.11 Договору прямо передбачили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього Договору, то Господарський суд, розтлумачивши п.11 Договору таким чином, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо умов договору спір розв`язується у судовому порядку фактично вніс зміни у даний пункт, що не є тлумаченням.

Що стосується строку позовної давності, то господарський суд правильно зазначив, що як вбачається з матеріалів справи у грудні 2018 року Криворізька міська рада звернулася до господарського суду із позовом про стягнення заборгованості за 2016 рік (справа №904/5898/18) та позов мотивований тим, що Криворізькою міською радою було прийнято рішення про встановлення нових ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста №3727 від 24.06.2015, що, як наслідок, потягло за собою зміну (збільшення) розміру орендної плати. Таким чином, у період з 01.01.2013 по 13.11.2018 у відповідача не було сумнівів, щодо погодженого сторонами розміру орендної плати за спірним договором. В даному випадку строк позовної давності тривалістю в три роки не сплив.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) у редакції Закону України № 460-IX від 15.01.2020:

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.3. Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що cкаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №317/39/17, що фактично відповідає нормам п.1 ч. 2 ст.287 ГПК України.

7.4. Дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень на неї колегія суддів касаційного суду приймає до уваги таке.

7.5. Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Статтею 213 ЦК України встановлено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) (ч.1).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину(ч.2).

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (ч.3).

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (ч.4).

7.6. Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього кодексу. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:

Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

Таку правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15, від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц та у постановах Верховного суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 11.09.2019 у справі №922/3740/18.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №317/39/17 вказано наступний правовий висновок.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто, суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

7.7. Як вірно встановлено апеляційним судом, згідно з п.11 в редакції додаткової угоди, розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього Договору у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки);

- зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

7.8. Відповідно до ст.15 Закону України Про оренду землі , однією з істотних умов договору є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Стаття 23 даного Закону має назву Зміна орендної плати . В ній зазначено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Таким чином, згідно діючого законодавства та усталеної практики в договорах оренди земельних ділянок слово переглядається розуміється як змінюється .

Оскільки в договорі, з урахуванням додаткової угоди, сторони погодили, що зміна орендної плати здійснюється без внесення змін до договору, то зміна здійснюється автоматично без укладання додаткової угоди до договору.

7.9. Відтак апеляційний суд вірно визначився, що оскільки сторони в п.11 Договору прямо передбачили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього Договору, то Господарський суд, розтлумачивши п.11 Договору таким чином, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо умов договору спір розв`язується у судовому порядку фактично вніс зміни у даний пункт, що не є тлумаченням.

7.10. Посилання у касаційній скарзі на невідповідність висновків апеляційного суду висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц та у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №317/39/17 відхиляються касаційним судом, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд дійшов до подібних висновків щодо застосування норми права, а саме, щодо загальних способів тлумачення умов договорів відповідно до статті 213 ЦК України, а також щодо загальних підстав для тлумачення судом договорів на підставі цієї статті, а касаційна скарга, в свою чергу, по суті зводиться до оспорювання результатів тлумачення апеляційним судом окремого пункту певного, конкретного договору.

Відтак аргументи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.

7.11. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційного суду також відмовляє у поданому скаржником клопотанні про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовано необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики в частині застосування ст. 23, 30 Закону України "Про оренду землі", умов Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", письмової форми погодженого розрахунку розміру орендної плати, яка визначена постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 "Деякі питання оренди земель" та додатків №1. №2 до цієї постанови, оскільки наведені правові норми не стосуються предмету позову у даній справі, яким є тлумачення саме умов договору, а не вказаних правових норм, або визнання недійсними вказаних умов договору з підстав їх невідповідності зазначеним правовим нормам, та, відповідно, взагалі не покладалися в основу своїх судових рішень судами попередніх інстанцій, в тому числі і місцевим судом, чиє рішення просить залишити в силі скаржник.

При цьому, суд касаційної інстанції приймає до уваги, що відповідно до ч.3 ст.237 ГПК:

Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача , поданою до закінчення підготовчого провадження , може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин .

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

8.2. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу ФОП Штефана В.О. необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

8.3. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі №904/2218/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський