Постанова

від 09.09.2020 по справі 925/1224/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/1224/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кролевець О.А., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Шпак Д.Р., Музичко Р.В. - адвокат, Грачова А.В. - адвокат;

відповідача - Стойка А.О. - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "АТП-2361"

на рішення Господарського суду Черкаської області

(суддя Спаських Н.М.)

від 17.12.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий -Андрієнко В.В., судді Демидова А.М., Сітайло Л.Г.)

від 02.06.2020

у справі за позовом ОСОБА_1

до Закритого акціонерного товариства "АТП-2361"

про визнання недійсним рішення загальних зборів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1. 20.11.2018 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), який є акціонером та власником 22729 штук простих іменних акцій ЗАТ "АТП-2361", що становить 42,3543 % статутного капіталу цього товариства, звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" (надалі - ЗАТ "АТП-2361", відповідач) про визнання недійсним з моменту прийняття рішення позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "АТП-2361" від 21 серпня 2018 року з питання №4 порядку денного, яким схвалено правочини, що були укладені протягом 2017 року, а саме:

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1473 від 21.02.2017 - навіс зварювального цеху під літерою "Ж" площею 31,9 кв м частина замощення І площею 5 537,0 кв м, сума договору 259 862 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1469 від 21.02.2017 - навіс зварювального цеху під літерою "З" площею 972,0 кв м частина замощення І площею 4 242,0 кв м сума договору 342 722 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1465 від 21.02.2017 - огорожа під № 1-3, частина замощення І площею 4 242,0 м кв, сума договору 298 724 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1461 від 21.02.2017 - компресорна під літерою "З" площею 7,8 кв м, навіс під літерою "Ш" площею 172,9 кв м, гараж під літ. "Ю" площею 51,9 кв м, склад під літерою "Я", площею 110,5 кв м, підвал під літерою "Q" площею 99,9 кв м, сума договору 227 638 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1347 від 17.02.2017 - ангар під літерою "Л" площею 679,4 кв м, сума договору 336 155 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1344 від 17.02.2017 - майстерня під літерою "Д-І" площею 359,2 кв м, склад НЗ під літерою "К" площею 81 кв м, акумуляторна під літерами "М-І, м" площею 102,6 кв м, трансформаторна підстанція під літерою "Ф" площею 44,2 кв м, сума договору 332153 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1341 від 17.02.2017 - адміністративно виробничий корпус під літерою "П-II" площею 761,9 кв м, сума договору 471 311 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1338 від 17.02.2017 - ангар під літерою "В-І" площею 691,7 кв м, сума договору 340194 гривень;

- договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1335 від 17.02.2017 - мийка пост заміни масел під літерою "Г-II" площею 774,4 кв м, сума договору 403294 гривень.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням порядку реалізації права позивача, який зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про схвалення значного правочину, вимагати здійснення обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому простих акцій.

1.3. Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджував, що: у позивача відсутні підстави вимагати здійснення обов`язкового викупу акцій, оскільки рішенням зборів не надавалась згода на вчинення товариством значного правочину відповідно до частини 1 статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства", а приймалось рішення щодо наступного схвалення вчиненого правочину; предмет правочину не ділився, оскільки весь цілісний майновий комплекс не відчужився, а за окремими договорами купівлі - продажу було відчужено лише 865/100 його частин; загальна вартість відчуженого майна становила 2 510 044,18 грн (без ПДВ), оскільки не перевищувала 25 % вартості активів акціонерного товариства за даними останньої річної фінансової звітності (10 342 900,00 грн).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.03.2019 у справі № 925/1224/18 у позові відмовлено повністю з підстав недоведеності порушення прав позивача.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 рішення Господарського суду Черкаської області від 05.03.2019 у справі № 925/1224/18 залишено без змін.

2.3. Постановою Верховного Суду від 21.08.2019 рішення Господарського суду Черкаської області від 05.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.4. У постанові від 21.08.2019 Верховний Суд зробив такі висновки, що:

1) системний аналіз норм пункту 2 частини 1 статті 68, частини 2 статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" свідчить, що подальше схвалення правочину товариством здійснюється у тому самому порядку, що встановлений для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, в тому числі щодо реалізації акціонерами права вимоги обов`язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій. Інше тлумачення та застосування цих норм призвело б до обходу механізму обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій, спрямованого на захист прав акціонерів, які голосують проти щодо вчинення значного правочину відчуження активів товариства;

2) чинне законодавство прямо передбачає, що акціонер, якому відмовлено в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій, вправі захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом оскарження рішення загальних зборів;

3) наявність у акціонера права на примусовий викуп акцій товариства жодним чином не перешкоджає реалізації його права на оскарження цього рішення.

2.5. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд доручив дослідити і надати правову оцінку усім зібраним у справі доказам у сукупності, та встановити: 1) яка ринкова вартість, що є предметом значного правочину (у цьому випадку вартість майна за усіма договорами); 2) яка вартість активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства; 3) чи перевищує ринкова вартість, що є предметом значного правочину 25 відсотків вартості активів товариства. Залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

2.6. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.12.2019 позов задоволено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що:

2.6.1. оскаржуваним рішенням загальних зборів товариства від 21.08.2018 було схвалено вчинення правочинів, які укладені відповідачем з ТОВ "ПМ -Арсенал" протягом 2017 року;

2.6.2. предмет договорів купівлі-продажу було подрібнено для ухилення від необхідності отримання згоди загальних зборів на їх укладення, вказують ті обставини, що об`єкти входять до складу цілісного майнового комплексу АТ "АТП-2361", правочини укладено між одними і тими ж сторонами та протягом короткого періоду часу (17-21 лютого 2017);

2.6.3. загальна вартість ціни продажу всіх частин цілісного майнового комплексу за договорами купівлі-продажу, що затверджені рішенням загальних зборів товариства від 21.08.2018, становить 3 012 053,00 грн із ПДВ;

2.6.4. за даними балансу АТ "АТП-2361" на 31.12.2016 вартість активів відповідача становить 10 342 900,00 грн, з яких 25% складає 2 585 725,00 грн;

2.6.5. сукупна ринкова вартість (з ПДВ) всіх об`єктів, які відчужені за договорами купівлі-продажу частин цілісного майнового комплексу від 17-21 лютого 2017 перевищує 25% вартості активів АТ "АТП-2361" і потребувала прийняття рішення загальних зборів про надання згоди на вчинення такого правочину;

2.6.6. сторони договорів не могли керуватися даними фінансового звіту відповідача за 2016 рік, який було офіційно подано Державній фіскальній службі України лише 28.02.2017. Окрім того, за відчужені об`єкти нерухомості відповідачу з боку ТОВ "ПМ-Арсенал" були сплачені кошти в загальній сумі 3 032 239,48 грн, починаючи з вересня 2016;

2.6.7. позивач є акціонером ЗАТ "АПТ-2361" і володіє 22 729 шт. простих іменних акцій вартістю 227 290,00 грн, що становить 42,3543 % статутного капіталу товариства;

2.6.8. рішення загальних зборів від 21.08.2018 про схвалення правочинів, які були вчинені товариством у 2017 році, дає право позивачу вимагати обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому акцій на підставі статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства";

2.6.9. права позивача порушено через невжиття з боку відповідача передбачених Законом України "Про акціонерні товариства" заходів по обов`язковому викупу акцій;

2.6.10. у частині 2 статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених частиною першою статті 68 цього Закону питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.

2.7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2020 рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.2019 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

3.1. 06.07.2020 ЗАТ "АТП-2361" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 925/1224/18, в якій просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3.2. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень:

3.3. пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме - неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права, без урахування висновків щодо застосування у подібних правовідносинах:

3.3.1. щодо обрання позивачем способу захисту, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №; 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19);

3.3.2. щодо відсутності порушення корпоративних прав учасника товариства/акціонера вчиненням правочинів без попереднього погодження його загальними зборами товариства, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19);

3.4. неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 4 частини 1 статті 2 та частини 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" та відсутність висновку Верховного Суду про застосування цих норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Скаржник вважає, що ринкова вартість майна, що є предметом значного правочину, має визначатися без урахування податку на додану вартість, а 25 відсотків вартості активів - за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, що передувала року, в якому вчинено значний правочин.

3.5. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 925/1224/18 - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

4.3. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.4. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.5. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.6. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4.7. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

4.8. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

4.9. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

4.10. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

4.11. У постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду позову фізичної особи, оскільки громадянин, який мав статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі у такому процесі. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства;

4.12. У справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) предметом спору було зобов`язання відповідача виконати умови укладеного з ПАТ "Донбасенерго" договору № АУП-20-07/0003 від 20 липня 2015 року, а саме: прийняти виконання зобов`язань шляхом надання ПАТ "Донбасенерго" актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди. У постанові від 11.09.2018 Велика Палата Верховного Суду посилаючись на статтю 16 Цивільного кодексу України та статтю 20 Господарського кодексу Ураїни дійшла висновку, що вимога позивача про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача.

4.13. У справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) предметом спору було зобов`язання здійснити публікацію про порушення авторських прав на офіційному сайті відповідача: http://sfera-tv.com.ua та стягнути суму компенсації за використання твору. У постанові від 30.01.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовна вимога про публікацію у пресі інформації про допущене порушення відповідає належному способу захисту особистого немайнового права інтелектуальної власності на зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору. Встановлення кількості порушень особистого немайнового права та точних дат таких порушень не є обов`язковим для задоволення позову в частині цієї позовної вимоги.

4.14. У справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) спір стосувався визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна. У постанові від 02.07.2019 Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій та відмовила в задоволенні позову вказавши, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

4.15. У справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) спір стосувався визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, змін до статуту та визнання права власності. У постанові від 22.10.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заявлений позивачем як учасником товариства, який вибув, позов підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Також, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає про важливість установлення правових підстав для відчуження частки у статутному капіталі товариства.

4.16. Таким чином, спірні правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, є очевидно неподібними.

4.17. Необґрунтованим є також посилання скаржника на інші постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, оскільки висновки у цих справах стосувалися відсутності порушення корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю і наявністю у нього права оскаржувати в судовому порядку договори, укладені самим товариством. Водночас, у справі, що переглядається, спір виник між акціонером та акціонерним товариством щодо оскарження рішення загальних зборів (не договорів), і таке право на оскарження прямо передбачено у частині 2 статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до якої акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених частиною першою статті 68 цього Закону питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.

4.18. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.19. Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 925/1224/18.

4.20. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.21. Вирішуючи питання про правильне застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми пункту 4 частини 1 статті 2 та частини 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", Верховний Суд виходить з такого.

4.22. Значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства").

4.23. Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.

4.24. Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про акціонерні товариства" ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

4.25. У частині 3 цієї статті передбачено, що наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), затверджує ринкову вартість майна (включно з цінними паперами), визначену відповідно до частин першої і другої цієї статті. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від вартості майна, визначеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), повинна мотивувати своє рішення.

4.26. Згідно з визначенням, яке наведене в Національному стандарті № 1, що затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440, ринкова вартість - це вартість за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна сторона діяла із знанням справи, розсудливо та без примусу. У звіті про оцінку майна та у висновку про вартість об`єкта оцінки оцінювач відображає факт про включення або невключення до ринкової вартості суми податку на додану вартість. Оціночні процедури, пов`язані з визначенням ринкової вартості, здійснюються з урахуванням включення або невключення до неї суми податку на додану вартість (абзац 1 пункту 17 Національного стандарту).

4.27. Беручи до уваги те, що у договорах купівлі -продажу, який є значним, вартість майна визначена з ПДВ, згідно зі звітом про оцінку вартості нерухомого майна, складеного оцінювачем Печиборщ В.З., ринкова вартість об`єкта оцінки, а саме: комплексу будівель та спору, що розташовані по вул. Первомайська, 3 в м. Черкаси, визначена з урахуванням ПДВ, і рішенням загальних зборів акціонерів, що оскаржується, ринкова вартість майна, що є предметом значного правочину, затверджена відповідно до ціни договорів, тобто з включенням до неї суми податку на додану вартість, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" ринкова вартість майна, що є предметом значного правочину, визначається з урахуванням ПДВ.

4.28. Щодо вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, то Верховний Суд зазначає, що відповідно до пунктів 4, 5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 N 419 (у редакції, що діяла на момент вчинення правочину), передбачено, що датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою - дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв`язку, що обслуговує адресата. Річна фінансова звітність повинна бути подана не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.

4.29. Беручи до уваги те, що в абзаці 1 частини 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" прямо відсутнє застереження щодо врахування вартості активів за даними фінансової звітності акціонерного товариства за останній рік, що передує вчиненню правочину, а річна фінансова звітність повинна бути подана не пізніше 28 лютого наступного за звітним року, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що якщо значний правочин вчиняється до 28 лютого поточного року, і відповідно підприємство не виконала свій обов`язок щодо подання фінансової звітності за минулий рік, то в такому разі вартість активів для цілей цього Закону визначається за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, яка була подана відповідно до пункту 4 Порядку подання фінансової звітності станом на момент вчинення значного правочину.

4.30. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою дотримання порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину (його схвалення), слід виходити із даних останньої оприлюдненої фінансової звітності станом на момент вчинення такого правочину, а не з тієї, яка буде оприлюднена в майбутньому, хоч і в установлені для цього строки.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а допущені судом апеляційної інстанції помилки не призвели до ухвалення незаконного рішення. Верховний Суд також враховує, що обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, крім випадків визначених частиною 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а в касаційній скарзі скаржник не посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права з визначенням підстав, передбачених статтею 287 цього Кодексу.

5.4. За таких обставин, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі у цій частині.

6. Розподіл судових витрат.

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 5 статті 296, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 925/1224/18 за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "АТП-2361", в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 925/1224/18 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Кролевець

І. Ткач