Постанова

від 02.09.2020 по справі 392/556/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 392/556/17

провадження № 61-42862св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нововознесенська ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року у складі судді

Березія Ю. А. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області

від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нововознесенська (далі - СТОВ Агрофірма Нововознесенська ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки, загальною площею 6,30 га, кадастровий номер 3523183700:02:000:0256,

що розташована на території Нововознесенської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

Зазначав, що 15 лютого 2017 року, звернувшись до відділу Держгеокадастру у Маловисківському районі Кіровоградської області, йому стало відомо, що на належній йому земельній ділянці є обмеження у вигляді договору оренди землі від 01 березня 2007 року, укладеного між ним та СТОВ Агрофірма Нововознесенська строком на 15 років.

Вказував, що зазначений договір оренди він не підписував.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 6,30 га, кадастровий номер 3523183700:02:000:0256, що розташована на території Нововознесенської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, укладений 01 березня 2007 року між ним

та СТОВ Агрофірма Нововознесенська та зареєстрований у Книзі записів реєстрації договорів оренди землі № 4, реєстраційний № 20 від 01 червня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 02 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, незважаючи на наявність порушеного права позивача на вільне волевиявлення щодо укладання договору оренди землі, у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з тим, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності у три роки на визнання спірного правочину недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 02 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що про оспорюваний договір позивачу стало відомо у грудні 2009 року, а з позовом він звернувся у квітні 2017 року, тобто з пропуском встановленого трирічного строку звернення до суду, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив визначений законом строк звернення до суду без поважних причин та відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) за позовом ОСОБА_3 до Селянського фермерського господарства Терра про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи та дійшли помилкових висновків про відмову в позові у зв`язку з пропуском позовної давності.

Зазначає, що він договору оренди не підписував, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи, і лише 15 лютого 2017 року дізнався, що його земельна ділянка перебуває в оренді у СТОВ Агрофірма Нововознесенська та отримав примірник оспорюваного договору оренди землі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 6,30 га, кадастровий номер 3523183700:02:000:0256, яка розташована на території Нововознесенської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, що підтверджується копією відповідного державного акта (а.с. 9)

01 березня 2007 року від імені орендодавця ОСОБА_1 і орендаря СТОВ Агрофірма Новонознесенська укладено договір оренди землі № 33, строком дії 15 років (а.с. 10-11).

24 грудня 2009 року ОСОБА_1 отримав примірник договору оренди землі від 01 березня 2007 року, що підтверджується записом № 202

в журналі видачі договорів оренди (а.с. 135).

Як встановлено висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1469/1470/17-27

від 10 січня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 01 березня 2007 року та у двох примірниках акта приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 01 березня

2007 року виконані не самим ОСОБА_1 , а іншою особою

(а.с. 117-121).

23 березня 2018 року СТОВ Агрофірма Нововознесенська звернулася

до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником

ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажанняособи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У частині першій статті 215 у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір він не підписував, підпис у ньому вчинено іншою особою.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону

є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга

статті 15 Закону України Про оренду землі ).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку

в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме

у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача приведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір він не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно стверджує про укладення договору оренди на умовах зазначеного договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.

Судом встановлено, що відповідно до висновку експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

№ 1469/1470/17-27 від 10 січня 2018 року підпис від імені

ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 01 березня 2007 року та у двох примірниках акта приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 01 березня 2007 року виконані не самим

ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 117-121).

Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті

215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися,

бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

З огляду на викладене касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Частиною першою статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті).

Враховуючи висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати, понесені у зв`язку

з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 02 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини

в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк