Рішення

від 11.09.2020 по справі 460/4842/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 вересня 2020 року м. Рівне №460/4842/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М. Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Тишицької сільської ради Рівненської області про зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач 1) та ОСОБА_2 (далі іменується - позивач 2) до Тишицької сільської ради Рівненської області (далі іменується - відповідач), в якому позивачі просять суд:

зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення із дотриманням порядку, встановленого статтями 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та статтею 118 Земельного кодексу України про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 0,50 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище Стужне ;

зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення із дотриманням порядку, встановленого статтями 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та статтею 118 Земельного кодексу України про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 0,20 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка, урочище Стужне .

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачі звернулися до Тишицької сільської ради Рівненської області із заявами про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, проте відповідачем у встановлений статтею 118 Земельного кодексу України строк не прийняті відповідні рішення за результатами розгляду таких заяв. Така бездіяльність органу місцевого самоврядування є протиправною. Просили задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що земельний масив в урочищі Стужне за межами населеного пункту села Князівка, на якому розміщені бажані земельні ділянки площею 0,20 га та 0,5 га, за актом приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади Тишицької сільської ради не передавалися; як окремі земельні ділянки не сформовані; державна реєстрація права комунальної власності на таку землю не проведена. Відповідач вказує, що позивачі до своїх заяв не додали необхідних документів - графічних матеріалів бажаних місць розташування земельних ділянок, а тому орган місцевого самоврядування не міг встановити відповідність місць розташування об`єктів. Просив відмовити позивачам у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 08.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 06.08.2020.

Ухвалою суду від 06.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 01.09.2020.

Ухвалою суду від 01.09.2020 постановлено провадити розгляд справи у порядку письмового провадження.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Тишицької сільської ради Рівненської області із заявою від 06.04.2020, відповідно до якої просила відповідно до статті 118 Земельного кодексу України надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,50 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка урочище Стужне, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (а.с. 23).

До заяви від 06.04.2020 ОСОБА_1 додані: копія паспорта та копія ідентифікаційного коду.

Листом №02-21/345 від 07.04.2020 Тишицька сільська рада Рівненської області повідомила ОСОБА_1 про те, що її звернення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність буде розглянуте на черговій сесії сільської ради (а.с. 24).

ОСОБА_2 звернувся до Тишицької сільської ради Рівненської області із заявою від 06.04.2020, відповідно до якої просив відповідно до статті 118 Земельного кодексу України надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,20 га, яка розташована за межами населеного пункту села Князівка урочище Стужне, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (а.с. 25).

До заяви від 06.04.2020 ОСОБА_2 додані: копія паспорта та копія ідентифікаційного коду.

Листом №02-21/344 від 07.04.2020 Тишицька сільська рада Рівненської області повідомила ОСОБА_2 про те, що його звернення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність буде розглянуте на черговій сесії сільської ради (а.с. 26).

Представник позивачів - адвокат Щур О.В. звернувся до Тишицької сільської ради Рівненської області з адвокатським запитом від 12.06.2020, відповідно до якого просив надати: (1) копії поданих у 2020 році до Тишицької сільської ради Рівненської області заяв від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання їм земельних ділянок; (2) належним чином оформлені копії витягів із протоколів сесії Тишицької сільської ради Рівненської області за змістом яких відображено процедуру розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання їм земельних ділянок; (3) інформацію, чи було включено до переліку питань чергових сесій Тишицької сільської ради Рівненської області питання щодо розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 21).

За результатами розгляду адвокатського запиту від 12.06.2020 Тишицькою сільською радою Рівненської області надано відповідь від 17.06.2020, де вказано про наявність двох заяв від позивачів про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність; листів про те, що заяви будуть розглянуті на черговій сесії сільської ради; також повідомлено, що засідання ради у період з 07.04.2020 по 16.06.2020 не проходили (а.с. 22).

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивачі вказують на порушення відповідачем місячного строку для розгляду питання щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою за заявами позивачів та на неприйняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень у такий строк.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

За правилами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 (далі іменується - ЗК України), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зважаючи на те, що позивачами подані до органу місцевого самоврядування заяви про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою саме 06.04.2020, відповідач мав обов`язок розглянути їх протягом одного місяця та прийняти відповідні рішення: про надання згоди або ж про відмову у наданні згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав такого обов`язку щодо розгляду заяв позивачів у строк, встановлений частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка такого суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи - невиконання органом зобов`язань, які необхідно виконати.

У даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо розгляду заяв позивачів від 06.04.2020 у строк, встановлений частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачами при зверненні до суду з позовною заявою був обраний наступний спосіб захисту своїх прав (інтересів):

зобов`язати відповідача прийняти відповідні рішення із дотриманням порядку, встановленого статтями 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та статтею 118 Земельного кодексу України про надання позивачам дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельних ділянок.

Так, 29 липня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, до якого органом місцевого самоврядування додано, зокрема, копії рішень Тишицької сільської ради від 07.07.2020 №1206 та №1207 про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність (а.с. 41, 42).

Тобто, станом на дату розгляду справи по суті, відповідачем прийняті відповідні рішення за результатами розгляду заяв позивачів від 06.04.2020, які не є предметом спору в межах даної адміністративної справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України , заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі Ашингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom).

Стаття 13 Конвенції під назвою Право на ефективний засіб юридичного захисту проголошує: Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження .

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції - ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України.

Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас частинами 3-5 статті 245 КАС України встановлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності встановлених судом певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку.

Зокрема, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

У даному випадку, позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти відповідні рішення із дотриманням порядку, встановленого статтями 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та статтею 118 Земельного кодексу України щодо надання позивачам дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельних ділянок, жодним чином не стосуються поняття спосіб захисту , оскільки відповідні рішення за результатами розгляду заяв позивачів прийняті.

При чому, рішення органу місцевого самоврядування від 07.07.2020 про відмову позивачам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою прийняті після моменту звернення до суду з позовом та не оскаржуються позивачами.

Таким чином, суд констатує, що позивачами обраний неналежний спосіб захисту порушених прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини1 очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Тишицької сільської ради Рівненської області (вулиця Незалежності, 93, село Тишиця, Березнівський район, Рівненська область, 34620; код ЄДРПОУ 04388053) про зобов`язання вчинення певних дій - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 11 вересня 2020 року.

Суддя К.М. Недашківська