Постанова

від 10.09.2020 по справі 805/3461/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 805/3461/16-а

адміністративне провадження №К/9901/40502/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мединський і К на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року (головуючий суддя Чебанов О.О., судді: Сіваченко І.В., Шишов О.О.) у справі №805/3461/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мединський і К до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Оушен Сістемс про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2016 року №0000381400 та №0000391400,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мединський і К (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.08.2016 року №0000381400, яким товариству зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість по декларації за грудень 2015 року в сумі 1 880 192 грн. та №0000391400, яким підприємству збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 631 995 грн., у тому числі за основним платежем 421 330 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 210 665 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій підприємства з його контрагентами. Зазначає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2017 року адміністративний позов задоволений, скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 18.08.2016 року №0000381400 та №0000391400.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року скасовано частково, адміністративний позов задоволено частково. Частково скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 18.08.2016 року №0000381400, яким товариству зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість по декларації за грудень 2015 року в сумі 1 047 157 грн., скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.08.2016 року №0000391400, яким товариству збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 631 995 грн., у тому числі за основним платежем 421 330 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 210 665 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2017 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку підприємства, полягають у неврахуванні судом, що факт здійснення підприємством господарської діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами. Зазначає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Податковий орган 14.09.2018 року подав до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за участю представників податкового органу.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області від 06.07.2016 року №202 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства, за результатами якої складений акт від 01.08.2016 року №280/05-10-14/32276975 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення підприємством підпунктів 14.1.36, 14.1.185 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством завищено від`ємне значення з податку на додану вартість в сумі 1 880 192 грн. за грудень 2015 року; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 421 330 грн. за грудень 2015 року.

На підставі акту перевірки, податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.08.2016 року №0000381400, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість по декларації за грудень 2015 року в сумі 1 880 192 грн. та №0000391400, яким товариству збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 631 995 грн., у тому числі за основним платежем - 421 330 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 210 665 грн.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу приписів пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

За змістом пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-XIV.

Статтею 1 Закону №996-XIV передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частиною першою статті 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити, визначені пунктом 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Відповідно до пункту 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону №996-XIV фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб`єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.10.2015 року між товариством (Покупець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "КВАНТ ПАРТНЕР (Постачальник) укладений договір поставки нафтопродуктів №3010дт.

Пунктом 1.1. договору визначено, що Постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, іменовані в договорі "товар", найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Відповідно до додаткових угод від 14.12.2015 року, від 16.12.2015 року до вказаного договору контрагент повинен поставити позивачу у грудні 2015 року на умовах (Інкотермс-2010- EXW) м. Маріуполь, склад Покупця дизельне паливо на загальну суму 12 582 000 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 2 097 000 грн. та на суму 5 020 800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 836 800 грн. відповідно.

Судами також встановлено, що наведений договір поставки є чинним, не був визнаний судом недійсним та був діючим на момент спірних правовідносин.

В цій частині судами попередніх інстанцій визнано необґрунтованими донарахування податковим органом податкових зобов`язань, та рішення прийнято на користь позивача і не є предметом касаційного перегляду на підставі касаційної скарги позивача.

Разом з тим, по взаємовідносинам позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Оушен Сістемс Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.12.2015 року між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОУШЕН СІСТЕМС (Постачальник) був укладений договір поставки нафтопродуктів №1612дт.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, іменовані в договорі товар , найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

За умовами договору Товариство з обмеженою відповідальністю повинно поставити позивачу у грудні 2015 року на умовах DAP (Інкотермс-2010) м. Маріуполь, склад покупця дизельне паливо на загальну суму 5 020 800 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 836 800 грн.

На виконання умов укладеного договору позивачем надані видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), акти списання, реєстри виданих довіреностей.

Суму податку на додану вартість згідно вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту грудня 2015 року, що відобразив у відповідних податкових деклараціях в розрізі контрагентів, які подано до податкового органу, де в Додатку №5 до декларації , в розділі ІІ Податковий кредит визначено контрагента Товариство з обмеженою відповідальністю ОУШЕН СІСТЕМС .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо якості товару та його технічних характеристик, відсутні паспорти якості паливно-мастильних матеріалів, відсутні акти приймання паливно-мастильних матеріалів, журнали реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП, книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП; журнали обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься протокол допиту свідка від 04.03.2016 року та інформація щодо кримінального провадження №32016100100000092.

Апеляційним судом на підставі протоколу допиту свідка встановлено, що ОСОБА_1 - директор та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Оушен Системс зареєстрував товариство за грошову винагороду, заперечує свою участь у створенні та фінансово-господарській діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних податкових та бухгалтерських документів, що судом першої інстанції не взято до уваги.

Неналежним чином оформлені (підписана не уповноваженою особою) податкові накладні не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту.

Судам апеляційної інстанції встановлено, що протокол допиту свідка свідчить про те, що після реєстрації товариства директор підприємницьку діяльність не здійснював, угод фінансового характеру не складав, печатками підприємств не користувався, а реєстраційні і установчі документи зазначеного підприємства передав невстановленим досудовим слідством особам, що надало змогу невстановленим особам вести господарську діяльність, зокрема, складати від імені директора Товариства необхідні документи фінансово-господарської діяльності (договори, податкові, видаткові накладні, акти виконаних робіт та інші документи), звітні документи зазначених підприємств по сплаті податків, які зовні складені вірно, але фактично не відповідали дійсності, та надало змогу перераховувати грошові кошти без фактичного проведення фінансово-господарських операцій, тобто в подальшому невстановлені слідством особи використали печатки, статутні документи та реквізити товариства для здійснення удаваних (безтоварних) операцій та незаконного одержання доходів.

Судами встановлено, що засновник та директор визнав, що товариство було створено з метою фіктивного підприємництва, а замовлені у товариства послуги дублюються з послугами замовленими позивачем у інших контрагентів, наведених вище.

Таким чином, Касаційний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Оушен Системс не мали на меті реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а тому спірні податкові повідомлення-рішення в частині господарських зобов`язань із зазначеним товариством є неправомірними.

За таких обставин, Касаційний Суд погоджується з висновком апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині донарахування податкових зобов`язань за наслідками правовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Оушен Системс , з огляду на те, що позивач в цій частині не підтвердив реальність вчинених господарських операцій та ним не доведено правомірність своїх дій в цій частині.

Доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мединський і К на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року у справі №805/3461/16-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник