Рішення

від 07.09.2020 по справі 159/5247/19

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/5247/19

Провадження № 2/159/78/20

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м. Ковель

Ковельський міськрайсуд Волинської обл.

в складі: головуючого - судді Логвинюк І. М.,

при секретарі судового засідання Щесюк Н.Й.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1. ,

представника позивача - адвоката Гарбарчук Н.М.,

представника відповідача - адвоката Клімук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі Волинської обл. цивільну справу за позовом житлово - будівельного кооперативу ім. Гагаріна (м. Ковель Волинської області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Ковельська міська рада Волинської області, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 12.09.19 р. подав до суду вказану вище позовну заяву, просить зобов`язати відповідача усунути йому перешкоди у користуванні його земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом облаштування входу до свого будинковолодіння зі сторони АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідача на його користь судові витрати у справі. Свої вимоги обгрунтовує тим, що ЖБК був створений співвласниками багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 . На його балансі є також земельна ділянка, на якій розміщений цей багатоквартирний будинок, заг. пл. 0, 3 297 га, з призначенням - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, к. н. 071040000: 01:002:0081, що надана йому за рішенням Ковельської міськради Волинської області № 73/35 від 10.06.15 р.. У своїй південно - західній частині його земельна ділянка межує із земельною ділянкою відповідача: від т. В до т. Г. Остання облаштувала в`їзд та вхід на територію своєї земельної ділянки зі сторони ЖБК; постійно користується його двором, чим створює йому перешкоди у користуванні його земельною ділянкою. При виготовленні ним техдокументації щодо встановлення меж його земельної ділянки для отримання її у власність, відповідач відмовилась погоджувати межі і тому він був змушений звертатись до третьої особи у справі з проханням погодження меж суміжного землекористування по АДРЕСА_2 . Узгоджувальною комісією щодо вирішення земельних спорів було погоджено межі В - Г земельної ділянки із суміжним землекористувачем за планом земельної ділянки; рекомендовано відповідачеві перенести в`їзд та вхід на її присадибну земельну ділянку зі сторони АДРЕСА_2 ; демонтувати частину навісу шириною 1 м від суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 до 27.06.14 р.. Однак відповідач ігнорує ці рекомендації і продовжує користуватись входом і в`їздом до своєї садиби зі сторони його прибудинкової території. Відповідач має можливість облаштування в`їзду та входу на свою територію. Відповідне користування його двором та земельною ділянкою відповідачем створює йому перешкоди у користуванні нею, що полягають у неможливості влаштування автомайданчика. Відповідач, фактично, незаконно змінила функціональне призначення його приватної земельної ділянки. Покликаючись на ст. ст. 41, 50 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 293, 317, 319, 386, 391, ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, п. п. г , е ч. 1 ст. 91 ЗК України, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 13.09.19 р. було залишено позовну заяву без руху.

26.09.19 р. позивачем було усунуто недоліки його позовної заяви.

Ухвалою суду від 24.10.19 р. було постановлено відкрити провадження у справі та розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Копію вказаної вище ухвали суду та копію позовної заяви з додатками відповідачем отримано особисто 08.11.19 р., що стверджується даними трекінгу рекомендованого відправлення судової кореспонденції № 4500810877070 з офіційного сайту Укрпошти.

02.12.19 р. - з порушенням строків подання відзиву на позовну заяву до суду, що визначені ч. 7 ст. 178 ЦПК України - до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, за змістом якого відповідач позову не визнає. Суд, з огляду на вік відповідача та укладення нею договору з адвокатом на надання їй правової допомоги в останній день подання відзиву на позовну заяву, вважає, що відзив відповідача на позовну заяву слід прийняти. У такому відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що з приводу її обов`язку перенесення в`їзду та входу на свою присадибну ділянку зі сторони АДРЕСА_2 та демонтажу частини навісу шириною 1 м від суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1 в строк до 27.06.14 р. позивач до виконкому Ковельської міськради Волинської області щодо факту побудови навісу з порушенням законодавства, не звертався. Прибудова знаходиться на відстані 1 м від огорожі, що не порушує вимоги п. 3.17 Б. 2.4. - 1 - 94 Планування та забудови міських та сільських поселень . Покликаючись на ст. 14 Конституції України, ст. ст. 1, 91, 78, 152, 158 ЗК України, ч. 1 ст. 317, ст. 373, ч. 2 ст. 319, ст. 391 ЦК України, зазначає, що права позивача нею будівництвом навісу не порушено. Вимоги позивача вважає безпідставними. Вона є власником домоволодіння, а саме: кв. № 4 заг. пл. 60, 2 кв. м., по АДРЕСА_2 . Вона також є власником земельної ділянки заг. пл. 304 кв. м. (земельна ділянка № 1 пл. 20 кв. м., земельна ділянка № 2 пл. 284 кв. м.) для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель за цією ж адресою, з к. номерами, відповідно, 0710400000:01:002:0018, 0710400000:01:002:0017, відповідно до державних актів. Її земельна ділянка межує із земельною ділянкою позивача. За протоколом виїзного засідання узгоджувальної комісії від 26.11.04 р. затверджено межі суміжного землекористування між сторонами. Рішенням третьої особи у справі від 10.12.04 р. № 25/7 Про безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), ведення садівництва, гаражного будівництва їй передано у приватну власність вказану вище земельну ділянку заг. пл. 304 кв. м. для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 . Техдокументація із землеустрою щодо складання Державного акта на право власності на земельну ділянку виготовлена та погоджена у встановленому законом порядку відповідно до наказу Держкому України по земресурсах № 43 від 04.05.99 р., що втратив чинність відповідно до наказу Мінагрополітики та продовольства № 404 від 03.07.13 р., та якою затверджена відповідна Інструкція. Покликаючись на п. 1.6 останньої, зазначає, що доїзд та прохід до своєї земельної ділянки вона здійснює по дорозі спільного користування, що не підлягає приватизації. У буд. АДРЕСА_2 вона проживає із сім`єю з 1970 р., тобто, з часу ще до будівництва будинку - ЖБК - позивача - і на землі, що перебувала у користуванні мешканців її будинку. Коли вона мала намір облаштувати центральну каналізацію від її будинку з врахуванням об`єктивно можливих техумов, то позивач цьому - перешкодив. У її користуванні було 4 000 кв. м. земельної ділянки, але у приватну власність було передано 3 207 кв. м., так як дорогу спільного користування приватизувати неможливо. Покликаючись на ст. 116, ч. 1 ст. 79, ч. ч. 1, 4 ст. 79 - 1 ЗК, ст. ст. 125, 126 України, ч. ч. 1, 2 ст. 321, ст. ст. 328, 386, ч. 3 ст. 373 ЦК України, зазначає, що можливо облаштувати в`їзд та вхід до її ділянки зі сторони АДРЕСА_2 , однак, доказів цього суду не надано, а рішення узгоджувальної комісії щодо вирішення земельних спорів від 27.05.14 р. - має рекомендаційних характер. Покликаючись на ч. 4 ст. 319, ст. 15 ЦК України, ст. 41 Конституції України, просить у задоволенні позову відмовити.

Копію відзиву на позовну заяву позивачем було отримано під розпис 06.12.19 р., що стверджується даними про відстеження рекомендованого листа № 4500810974289 на офіційному сайті Укрпошти.

Однак лише 23.12.19 р., тобто, з порушенням строку, встановленого судом відповідно до положень ч. 4 ст. 179 ЦПК України представником позивача - адвокатом, угода з яким була укладена заздалегідь, подано відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, що надійшла до суду 24.12.19 р.; подана без надання документа на підтвердження надіслання її копії іншим учасникам справи. Тому відповідь на відзив суд до уваги при вирішенні спору не приймає.

02.01.20 р. відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, що подане без надання документа на підтвердження надіслання його копії іншим учасникам справи (за винятком представника позивача - адвоката), що суд також до уваги при вирішенні спору не приймає з огляду на положення ст. 178 ЦПК України.

За ухвалою суду від 04.03.20 р. залучено спеціаліста.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали з наведених у позовній заяві підстав, надали суду пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Просить, кожна зокрема, позов задовольнити.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча третя особа - належно повідомлена. Про причини неявки свого представника суду не повідомила. Заяви про відкладення розгляду справи 07.09.20 р. до суду не подала.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, хоча належно повідомлена. Про причини неявки суду не повідомила. Заяви про відкладення розгляду справи 07.09.20 р. до суду не подала.

Представник відповідача - адвокат у судовому засіданні позову не визнала та надала суду пояснення, аналогічні доводам, викладеним відповідачем у її відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши, із участю спеціаліста, докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги безпідставні та не підлягають до задоволення.

Як зазначено у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів місцевого самоврядування.

За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до змісту ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, може бути зобов`язання до вчинення дій. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з копією частини аркушів (7 - 9, 11) Статуту ЖБК ім. Гагаріна, затвердженого загальними зборами його членів (протокол загальних зборів від 04.02.18 р.), копії виписки з ЄДРПОУ від 19.01.18 р., позивач є юридичною особою (далі - позивач, ЖБК), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та голова його правління діє у його інтересах без довіреності.

Як стверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 24.01.94 р., відповідач є власником кв. АДРЕСА_3 .

Таким чином відповідач набула права власності на одну з квартир у одноповерховому житловому будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії техдокументації із землеустрою щодо складання Державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я відповідача, виготовленого у 2004 р., така передбачала передачу відповідачеві у власність частини земельної ділянки, що стосувалась цілого вказаного вище житлового будинку, а саме: пл. 304 кв. м. як такої, що стосується лише квартири відповідача.

Як стверджується копією протоколу виїзного засідання узгоджувальної комісії від 26.11.04 р., перед передачею земельної ділянки, що перебувала у користуванні, серед інших, і відповідача у її власність, було затверджено межі землекористування між трьома різними співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 , у т. ч. - щодо земельної ділянки відповідача.

У подальшому за рішенням Ковельської міськради Волинської області від 10.12.04 р. № 25/7 Про безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), ведення садівництва, гаражного будівництва , відповідачеві у приватну власність було передано земельну ділянку пл. 304 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 (в межах згідно з планом техдокументації).

Наведена вище обставина стверджується копією такого рішення та копією техдокументації.

Відповідно до копії Державного акта на право власності на земельну ділянку від 01.08.05 р., відповідач є власником вказаної у рішенні міськради від 10.12.04 р. № 25/7 земельної ділянки пл. 304 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , в межах згідно з планом.

Таким чином відповідач з 1994 р. та 2005 р. є власником, відповідно, квартири у житловому будинку АДРЕСА_2 , та земельної ділянки пл. 304 кв. м., що за адресою: АДРЕСА_2 , розмір та конфігурація якої попередньо узгоджено з органом місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як вбачається із змісту ст. ст. 317 - 319, 321, 325 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов`язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Як слідує з копії Витягу з Держземкадастру про земельну ділянку № НВ - 0702017022016 від 30.03.16 р., ЖБК став власником земельної ділянки із к. № 0710400000:01:002:0081 у АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: землі житлової та громадської забудови, для розміщення і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, пл. 0, 3 297 га в межах згідно з планом за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 14.05.12 р., з 22.03.16 р., із встановленими обмеженнями. Межі від літери В до літери Г - межі із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 ..

За змістом ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

відповідно до ст. 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, спір вирішується судом.

Суд зважає на те, що відповідно до матеріалів проектної документації по відведенню земельної ділянки у власність позивача, та земельна ділянка, що відведена позивачеві у власність (співвласність його членів) має обмеження, серед яких: її частина перебуває у зоні дії обмежень - для проїзду до житлового будинку по АДРЕСА_2 , пл. 323 кв. м., що розташована саме на межі земельних ділянок позивача та домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_2 і у т. ч. - у місці примикання земельної ділянки, що перебуває у зоні такого обмеження, до земельної ділянки, що є у власності саме сторін.

Як вбачається з копії листа № КО - 549 від 13.06.14 р., адресованого ОСОБА_3 та ін. за адресою розташування позивача, виконкомом Ковельської міськради Волинської області, вже тоді узгоджувались та вживались заходи до вирішення спорів з приводу землекористування за адресою: АДРЕСА_2 - та земельної ділянки позивача - узгоджувальною комісією. Останньою вивчались матеріали: кадастровий план земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачеві. Межі від літери В до літери Г - було узгоджено комісією. При цьому відповідачеві у розглядуваній справі комісія, дійсно, рекомендувала перенести в`їзд та вхід на її присадибну земельну ділянку зі сторони АДРЕСА_2 ; демонтувати частину навісу шириною 1 м від суміжної земельної ділянки - земельної ділянки позивача.

Таким чином узгоджувальна комісія жодним чином не наголошувала на тому, що земельна ділянка домоволодіння, що по АДРЕСА_2 накладається на ту земельну ділянку, що проектувалась для виділення у власність позивача, а в даний - час - є у його власності; чи таким своїм розташуванням та використанням земельна ділянка відповідача та користування нею відповідачем створює перешкоди у користуванні позивачем його земельною ділянкою тощо.

Такий висновок суду підтверджується копією протоколу № 43 засідання узгоджувальної комісії щодо вирішення земельних спорів від 27.05.14 р..

Як вбачається з копії протоколу № 4 загальних зборів членів ЖБК, останні, дійсно, ініціювали розширення автомайданчика біля будинку.

Однак документальних даних про те, що такий майданчик запроектовано чи його розташуванню у певному місці земельної ділянки позивача є необхідним і його певному розташуванню перешкоджає облаштування відповідачем в"їзду та входу на її земельну ділянку з боку земельної ділянки позивача, суду не надано. Тому таке обгрунтування позовних вимог як необхідність облаштування земельної ділянки позивача, суд вважає надуманим.

Позивач, фактично, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що підставою його звернення до суду із розглядуваним позовом стало те, що відповідач тим, що ще до набуття ним статусу власника його земельної ділянки, розташувала вхід у свою частину житлового будинку - квартиру, та в`їзд на свою власну земельну ділянку таким чином, як це влаштовувало її і як це погодив орган місцевого самоврядування, що, на твердження представників позивача, на даний час створює йому перешкоди у користуванні його власною земельною ділянкою.

Однак аналізуючи доводи сторін та наявні у матеріалах справи докази, суд враховує, що земельна ділянка того розміру та конфігурації, що є на даний час у власності відповідача, останньою набута у встановленому законом порядку і доказів протилежного позивачам суду не надано.

При відведенні і наданні у власність позивачеві належної йому нині земельної ділянки, органом місцевого самоврядування було враховано розмір та конфігурацію земельних ділянок суміжних землекористувачів (землевласників) (у т. ч. - відповідача) і встановлено обмеження саме у тій її частині, що і перебуває у зоні дії обмежень - для проїзду до житлового будинку по АДРЕСА_2 , пл. 323 кв. м., що розташована саме на межі земельних ділянок позивача та домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_2 і у т. ч. - у місці примикання земельної ділянки, що перебуває у зоні такого обмеження, до земельної ділянки, що є у власності саме сторін у справі.

При вивченні такого документа судом із залученням спеціаліста, достеменно з`ясовано, що таке обмеження встановлено законно та чинне на даний час.

Тому покликання позивача на те, що паркан відповідача протиправно розташований суто по межі між земельними ділянками сторін; що відповідач переносила свій паркан у сторону земельної ділянки позивача, протиправно розширивши свою земельну ділянку; що під"їздом до своєї частини земельної ділянки через його земельну ділянку (у зоні обмеження) відповідач користується наналежно - із заподіянням шкоди позивачеві - є голослівним.

Рішення третьої особи про надання йому земельної ділянки саме з таким обмеженням, позивач не оспорив. Натомість попри існування такого обмеження, позивач вважає, що його можна проігнорувати з огляду на такі цілі як облаштування власної земельної ділянки відповідно до побажань її співвласників - членів ЖБК. Тільки цим можна пояснити прагнення позивача регулювати зовні питання розташування входу, в`їзду, що належать виключно до повноважень відповідача як власника земельної ділянки, без належного обґрунтування того, що його права та охоронювані законом інтереси порушені.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80 - 82, 89, 141, 209, 223, 263 - 265, п. 9 ст. 1 розд. ХIII Прикінцеві положення ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, ч. 1 ст. 316, ст. ст. 317 - 319, 321 - 325 ЦК України, ст. ст. 81, 158 ЗК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач - житлово - будівельний кооператив ім. Гагаріна (м. Ковель Волинської області), юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, бульв. Лесі Українки, 3 а , код ЄДРПОУ 20146496;

представник позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ;

представник позивача - адвокат адвокат Гарбарчук Наталія Миколаївна, ІНФОРМАЦІЯ_2 , і. н. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Ковельська міська рада Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 04051402;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , прож. за адресою: АДРЕСА_6 ;

представник відповідача - адвокат - Клімук Надія Анатоліївна, 30.06.86 р. н., адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. С. Бандери, 5.

Головуючий:І. М. Логвинюк

Повний текст рішення суду складено 11.09.20 р..