Рішення

від 07.09.2020 по справі 910/6416/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2020Справа № 910/6416/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позовну заяву Приватного підприємства Приватної фірми Мастер плюс , м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю Нікатранссервіс , м. Київ

про стягнення 2 102 844,08 грн.

Представники сторін:

від позивача: Стрільчук Т.М., Есаулов В.О.;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Приватна фірма Мастер плюс (далі - ПП ПФ Мастер плюс /позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Нікатранссервіс (далі - ТзОВ Нікатранссервіс /відповідач) про стягнення 2 102 844,08 грн, в тому числі: 1 180 100,00 грн - заборгованості та 922 744,08 грн - штрафних санкцій, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором поставки товару №04/07-18-01 від 04.07.2018.

Одночасно із позовною заявою 07.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ПП ПФ Мастер плюс про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд вжити до ТзОВ Нікатранссервіс заходи забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу в межах суми позову у розмірі 2 102 844,08 грн, на його розрахункових рахунках, у тому числі у ПАТ Укрсиббанк , МФО 351005, р/р НОМЕР_1 .

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.05.2020 заяву ПП ПФ Мастер плюс про вжиття заходів до забезпечення позову задовольнив частково шляхом накладення арешту на грошові кошти ТзОВ Нікатранссервіс , що обліковуються на будь-яких рахунках ТзОВ Нікатранссервіс , виявлених державним або приватним виконавцем, в межах суми 1 180 100,00 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.05.2020 позовну заяву ПП ПФ Мастер плюс залишив без руху, встановив позивачу спосіб та строк усунення недоліків поданої позовної заяви.

25.05.2020 до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Зважаючи на викладені в заяві обставини та долучені докази, суд дійшов висновку про усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений строк.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.05.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 06.07.2020.

06.07.2020 суд відклав підготовче засідання на 30.07.2020 у зв`язку із неявкою представника відповідача.

30.07.2020 у підготовче засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

30.07.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.09.2020.

07.09.2020 у судове засідання з`явились представники позивача, які підтримали позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання втретє не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.07.2018 між Приватним підприємством Приватною фірмою Мастер плюс (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нікатранссервіс (далі - постачальник) укладено договір поставки товару № 04/07-18-01, відповідно до якого постачальник зобов`язався протягом дії цього договору передавати у власність покупця, а покупець своєчасно приймати та оплачувати щебеневу продукцію, що іменується надалі - товар.

Згідно п. 2.1. договору поставка товару здійснюється залізничним транспортом в рухомому складі, що належить ПАТ Укрзалізниця . Умови постачання згідно заявок. В ціну товару включається вартість витрат постачальника на поставку товару.

У відповідності до п. 2.4., договору постачальник повинен розпочати поставку товару в оговорений з покупцем час, а саме протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання коштів на своєму розрахунковому рахунку. Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання за цим договором в момент отримання товару покупцем на станції призначення. З настанням вказаного моменту будь-які претензії щодо кількості товару постачальником не приймаються.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що ціна одиниці виміру товару визначається за домовленістю між сторонами та зазначається у додатках до цього договору, котрі є невід`ємними частинами цього договору. Сторони погодилися з тим, що ціна товару, зазначена у додатку погодження договірної ціни до цього договору не може бути змінена за ініціативи постачальника/покупця в односторонньому порядку. При зміні ціни товару сторони підписують новий додаток погодження договірної ціни.

В п. 4.1. договору встановлено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем на підставі рахунків-фактур, виставлених постачальником на оплату на умовах 100% попередньої оплати, як мінімум за партію товару, що готується до відвантаження.

Сторони в п. 4.2. договори погодили, що оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений у рахунку-фактурі на оплату товару в термін протягом до 2 банківських днів від дати підписання цього договору, або в інший термін, погоджений сторонами.

Відповідно до п. 6.1. договору, у випадку невиконання постачальником прийнятих на себе зобов`язань, покупець має право нарахувати йому пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків до моменту повного їх виконання сторонами (п. 8.1. договору).

Згідно п. 8.2. договору у разі, якщо до моменту закінчення строку дії договору сторони не повідомляють один одному у письмовій формі про необхідність розірвання договору, дія договору вважається автоматично пролонгованою на один календарний рік на тих самих умовах.

18.07.2018 позивачем перераховано передоплату за поставку товару на суму 1 535 100,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

Так, згідно з умовами договору відповідач повинен був здійснити відвантаження товару 26.07.2018. Проте, в порушення п. 2.4. договору відповідачем поставку товару на суму 1 535 100,00 грн не здійснено.

При цьому, відповідач частково повернув на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 355 000,00 грн, а саме: 24.07.2018 в сумі 240 000,00 грн, 26.07.2018 в сумі 90 000,00 грн та 17.08.2018 в сумі 25 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

13.12.2019 відповідачем надано позивачу гарантійний лист за вих. № 13/12-002, в якому ТзОВ Нікатранссервіс повідомило, що заборгованість в розмірі 1 180 100,00 грн буде відправлена на реквізити ПП ПФ Мастер плюс в термін до 23.12.2019.

Позивач стверджує, що відповідачем взяте зобов`язання щодо поставки товару не виконано, при цьому, також не повернуто сплачені грошові кошти в розмірі 1 180 100,00 грн в термін до 23.12.2019, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Окрім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 732 780,10 грн, 3% річних в сумі 60 298,79 грн та інфляційні втрати в розмірі 129 665,29 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару № 04/07-18-01 від 04.07.2018, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, у відповідності до п. 2.4. договору постачальник повинен розпочати поставку товару в оговорений з покупцем час, а саме протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання коштів на своєму розрахунковому рахунку. Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання за цим договором в момент отримання товару покупцем на станції призначення. З настанням вказаного моменту будь-які претензії щодо кількості товару постачальником не приймаються.

Судом встановлено, що 18.07.2018 на виконання умов договору позивач здійснив передоплату на загальну суму 1 535 100,00 грн, проте відповідач у визначений термін поставку товару не здійснив, на підтвердження іншого відповідачем не надано суду будь-яких доказів.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Водночас, судом встановлено, що відповідачем частково повернуто на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 355 000,00 грн. При цьому, ТзОВ Нікатранссервіс гарантійним листом за вих. № 13/12-002 від 13.12.2019 повідомило позивача про те, що заборгованість в розмірі 1 180 100,00 грн буде сплачена до 23.12.2019.

Проте, станом на день розгляду справи відповідачем грошові кошти в розмірі 1 180 100,00 грн на рахунок позивача не повернуто.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Приватного підприємства Приватної фірми Мастер плюс про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Нікатранссервіс заборгованості в розмірі 1 180 100,00 грн, що має наслідком задоволення цих вимог.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 732 780,10 грн, нарахованої на суму непоставленого товару за період з 18.08.2018 по 29.04.2020, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Так, відповідно до п. 6.1. договору, у випадку невиконання постачальником прийнятих на себе зобов`язань, покупець має право нарахувати йому пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування пені. За розрахунком, обчисленим судом за період з 18.08.2018 по 18.02.2019, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 218 318,50 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 60 298,79 грн та інфляційні втрати в сумі 129 665,29 грн, нараховані на суму непоставленого товару за період з 17.08.2018 по 29.04.2020.

Так, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не направлено на адресу відповідача вимоги щодо повернення сплачених грошових коштів. При цьому, позивач починає нарахування 3% річних та інфляційних втрат через місяць з моменту здійснення позивачем передоплати, що не є грошовим зобов`язанням відповідача перед позивачем, відповідно нарахування цих сум не відповідає вимогам ст. 625 ЦК України.

Ураховуючи встановлене, суд визнає необґрунтованими нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму непоставленого товару, що має наслідком відмову у їх задоволенні.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Приватного підприємства Приватної фірми Мастер плюс задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нікатранссервіс (02660, місто Київ, вулиця Віталія Шиманського, будинок 2/1; ідентифікаційний код 38134077) на користь Приватного підприємства Приватної фірми Мастер плюс (49024, місто Дніпро, вулиця Янтарна, будинок 40, квартира 248; ідентифікаційний код 30375496) заборгованість в розмірі 1 180 100 (один мільйон сто вісімдесят тисяч сто) грн 00 коп., пеню в сумі 218 318 (двісті вісімнадцять тисяч триста вісімнадцять) грн 50 коп. та судовий збір в розмірі 20 976 (двадцять тисяч дев`ятсот сімдесят шість) грн 28 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено: 11.09.2020.

Суддя В.В. Бондарчук