Рішення

від 14.09.2020 по справі 910/5715/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2020Справа № 910/5715/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефелє Україна" (79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 200, 1 поверх)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 175 662,85 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гефелє Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 175 662,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №ПРО-КІС-01 купівлі-продажу товарів від 30.03.2018, а саме в частині здійснення своєчасної та повної оплати за отриманий в період з 04.06.2019 по 20.06.2019 товар, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 175 662,85 грн, з яких: 125 961,22 грн. - основний борг, 27 615,95 грн - пеня, 2 741,53 грн - 3% річних, 19 344,15 грн - штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 суд постановив звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної державної адміністрації у м. Києві із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

26.05.2020 у відповідь на запит Голосіївська районна державна адміністрація у м. Києві надала відповідні відомості по фізичній особі ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефелє Україна" було залишено без руху.

15.05.2020 до відділу діловодства господарського суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 29.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/5715/20 та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачам строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача.

Станом на 09.06.2020 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місцезнаходження ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та повернення його до суду з відміткою "адресат відсутній" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

30 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Гефелє Україна (надалі - продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - покупець, відповідач) був укладений договір № ПРО-КІС-ОІ купівлі-продажу товарів (надалі - договір).

Згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач як Фізична особа-підприємець припинив свою господарську діяльність 14.11.2019.

Таким чином, станом на день звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Гефелє Україна до суду з позовом у даній справі, діяльність ФОП ОСОБА_1 було припинено.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестав існувати, тому відповідач відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Згідно з правовою позицією, викладеною в п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Відповідно до п. 2.1. договору продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами (вартістю), що вказуються у рахунках продавця, які є специфікацією до цього договору.

Згідно з п. 2.3. договору точна кількість, асортимент та ціни на товари визначаються виключно в специфікаціях (рахунках), які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна сума договору складається із загальної суми всіх специфікацій (рахунків) до нього. Ціна кожної окремої партії Товару визначається у замовленні, рахунку на оплату та видатковій накладній на кожну окрему партію Товару. В ціну Товарів включається податок на додану вартість та інші обов`язкові платежі згідно чинного законодавства України.

У відповідності з п. 4.1. договору покупець проводить оплату кожної партії Товарів. Оплата здійснюється на підставі виставлених рахунків шляхом перерахування покупцем коштів на банківський рахунок продавця не пізніше ніж протягом 1-ого (одного) календарного дня з дати виставлення рахунку, якщо інше не передбачено в Додатковій угоді.

Згідно з п. 7.2 договору факт передачі товару у власність покупцеві оформляється сторонами шляхом підписання видаткової накладної, які підписуються обома сторонами у момент передачі-приймання товару.

Пунктом 7.11. договору передбачено, що покупець зобов`язаний повернути продавцю один екземпляр видаткової накладної з одноразовою довіреністю на отримання товарно- матеріальних цінностей протягом 14 (чотирнадцяти) днів з моменту відправлення Товару. У випадку. якщо покупець не здійснить продавцю повернення підписаних документів, що зазначені у цьому пункті, то підтвердженням факту передачі Товару у власність покупцеві є товаро-транспортна накладна від перевізника.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та зберігає чинність протягом двох років (п. 15.1 договору).

Відповідно до п. 15.5 договору закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке має місце під час дії договору.

На виконання умов договору позивачем було відвантажено відповідачу товар, який відправлявся через перевізника ТОВ ТК САТ , в період з 04 по 20 червня 2019 року на загальну суму 133 385,30 грн, зокрема:

- за видатковою накладною № 64316 від 04.06.2019 товар в асортименті, в кількості на суму 27 113,89 грн, що підтверджується Товарно-транспортною накладною (накладна на вантаж відправника) № 015020555 від 04.06.2019 від ТОВ ТК САТ ;

- за видатковою накладною № 64659 від 11.06.2019 товар в асортименті, в кількості на суму 571,68 грн та видатковою накладною № 64698 від 12.06.2019 товар в асортименті, в кількості на суму 55 977,18 грн., що підтверджується Товарно-транспортною накладною (накладна на вантаж відправника) № 015021769 від 12.06.2019 від ТОВ ТК САТ ;

- за видатковою накладною № 65145 від 20.06.2019 року товар в асортименті, в кількості на суму 25 920,37 грн., за видатковою накладною № 65147 від 20.06.2019 року товар в асортименті, в кількості на суму 532,51 грн, за видатковою накладною № 65149 від 20.06.2019 року товар в асортименті, в кількості на суму 15 201, 98 грн та за видатковою накладною № 65199 від 20.06.2019 року товар в асортименті, в кількості на суму 1 386,61 грн., що підтверджується Товарно-транспортною накладною (накладна на вантаж відправника) № 015022824 від 20.06.2019 від ТОВ ТК САТ .

Відповідач в свою чергу, після отримання товару за вищевказаними видатковими накладними, здійснив лише часткову оплату за поставлений товар, що стало підставою для звернення позивача до відповідача з вимогою №01-05/08-16 від 11.02.2020 про сплату існуючої заборгованості за договором у розмірі 128 961,22 грн.

У відповідь на вищевказану вимогу відповідач направив лист від 11.02.2020, у якому зобов`язався повністю погасити існуючу заборгованість до 30.05.2020. У листі відповідач також повідомив, що оплату існуючого боргу буде здійснювати щомісячно, згідно запропонованого ним графіка.

За доводами позивача, відповідач всупереч запропонованому графіку здійснив лише часткову оплату поставленого товару 19.02.2020 на суму 3 000,00 грн, що свідчить про порушення останнім умов договору та не виконання вимог щодо сплати заборгованості за отриманий товар на суму 125 961,22 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають часткового задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 133 385,30 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (накладна на вантаж відправника) від ТОВ ТК САТ , як перевізника.

Тобто, позивачем були належним чином виконані зобов`язання в частині продажу та передачі відповідачеві товару в кількості, комплектації та якості, що передбачена умовами договору.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що оплата здійснюється на підставі виставлених рахунків шляхом перерахування покупцем коштів на банківський рахунок продавця не пізніше ніж протягом 1-ого (одного) календарного дня з дати виставлення рахунку, якщо інше не передбачено в Додатковій угоді.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач всупереч виставлених рахунків на оплату №145639 від 04.06.2019, №145639 від 04.06.2019, №146511 від 19.06.2019 та №146543 від 20.06.2019 здійснив лише часткову оплату поставленого товару, а саме на суму 7 424,08 грн. Інша частина товару на суму 125 961,22 грн, станом на момент розгляду спору по суті, залишена відповідачем без оплати.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням умов п. 4.1 договору та положень ст. 530 Цивільного кодексу України, виконання грошового зобов`язання відповідача по сплаті 125 961,22 грн, станом на момент розгляду справи, настало.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 125 961,22 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем було нараховано до стягнення штраф у розмірі 19 344,15 грн та пеня у розмірі 27 615,95 грн.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

Судом встановлено, що у п. 10.1. договору сторони визначили, що за порушення передбачених цим договором пунктів 4.1. та 7.7 винна сторона виплачує пеню вартістю подвійної облікової ставки, встановленої Національним Банком України, від суми невиконання зобов`язання за кожен день затримки. Нарахування пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою кінцевим терміном щодо виконання свого зобов`язання стороною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що при обрахунку останньої позивачем було нерівно визначено початок періоду прострочення, оскільки приймаючи до уваги виставлені рахунки на оплату від 20.06.2019 та положення п. 4.1 договору останній день оплати є 21.06.2019, тобто, з 22.06.2019 відбулось прострочення по рахункам від 20.06.2019 на загальну суму 16 588,59 грн.

Крім того, в силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума у розмірі 20 788,60 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 10.2. договору у випадку виникнення прострочення заборгованості та порушення покупцем строків оплати товару, що передбачені умовами цього договору, більше ніж на 40 (сорок) днів, що спричинило за собою звернення продавця до судових органів, покупець сплачує штраф у розмірі 15% від суми невиконаного зобов`язання.

Перевіривши заявлену до стягнення з відповідача суму штрафу, суд встановив, що її розмір становить більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає штраф у у заявленому позивачем розмірі 19 344,15 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних, суд встановив, що з урахуванням прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у відповідача з 22.06.2019 по рахункам від 20.06.2019 на суму 16 588,59 грн, з останнього підлягають до стягнення 3% річних у розмірі 2 740,17 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефелє Україна", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гефелє Україна" (79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 200, 1 поверх, ідентифікаційний код: 36190394) основний борг у розмірі 125 961 (сто двадцять п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят одну) грн 22 коп., 3% річних у розмірі 2 740 (дві тисячі сімсот сорок) грн 17 коп., пеню у розмірі 20 788 (двадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 60 коп., штраф у розмірі 19 344 (дев`ятнадцять тисяч триста сорок чотири) грн 15 коп. та судовий збір у розмірі 2 532 (дві тисячі п`ятсот тридцять дві) грн 50 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.09.2020

Суддя Л. Г. Пукшин