Рішення

від 14.09.2020 по справі 911/1467/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2020 р. Справа № 911/1467/20

За позовомАдвокатського бюро "Олександра Курінського", 01024, місто Київ, Печерський район, вулиця Банкова, будинок 3, квартира 19

до Фізичної особи-підприємцяКузьміної Анни Ігорівни, АДРЕСА_1

про стягнення 5 000,00 грн авансового платежу

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Адвокатське бюро "Олександра Курінського"звернулось до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця Кузьміної Анни Ігорівни з вимогою про стягнення 5 000,00 грн авансового платежу, сплаченого за договором про надання маркетингових послуг № 23/10-19 від 23.10.2019.

Також позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 13.05.2020 до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в рахунок виконання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг за договором № 23/10-19 від 23.10.2019 Адвокатським бюро "Олександра Курінського" було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Кузьміної Анни Ігорівни авансовий платіж в розмірі 5 000,00 грн, однак вказаний договір не підписано зі сторони Адвокатського об`єднання, оскільки сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов.

Посилаючись на безпідставність набутих Фізичною особою-підприємцем Кузьміною А.І. коштів у розмірі 5 000 грн позивач звернувся до суду з вимогою про їх стягнення.

Звертаючись із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.

Частиною першою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; запропоновано відповідачу після отримання даної ухвали надати суду заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні та відзив на позовну заяву.

Відповідач відзиву на позов не подав, про наявність заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявив.

Про розгляд справи в господарському суді ФОП Кузьміна Анна Ігорівна була повідомлена телефонограмою, переданою Господарським судом Київської області 03.07.2020 за номером телефону, зазначеним у позовній заяві НОМЕР_1 , оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.05.2020, яка була надіслана судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (27.05.2020) на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.06.2020 поштовим відділенням була повернута без вручення відповідачеві з відміткою "Повернення 01601 м. Київ", без зазначення причин повернення.

Крім того, відповідач ФОП Кузьміна Анна Ігорівна ознайомлювалась з матеріалами справи в приміщенні Господарського суду Київської області, про що свідчить наявне в матеріалах справи клопотання про ознайомлення з матеріалами справи з відповідною відміткою.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 Господарськогопроцесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на всій території України було встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)", яким Розділ Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ".

Водночас, 17.07.2020 набув чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни у пункт 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення його в наступній редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Поряд з цим, згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, враховуючи, що відповідних заяв про продовження/поновлення строку для вчинення процесуальної дії, право на подання яких встановлено Законом України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" відповідачем не подано, суд вирішив здійснювати розгляд справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Позивач зазначає, що в жовтні 2019 року Фізична особа-підприємець Кузьміна Анна Ігорівна звернулась до Адвокатського бюро "Олександра Курінського" із пропозицією укласти договір про надання маркетингових послуг.

В якості передоплати за маркетингові послуги позивачем на рахунок відповідача платіжним дорученням № 44 від 24.10.2019 було перераховано авансовий платіж у розмірі 5 000,00 грн.

Водночас сторони не змогли досягнути згоди з усіх істотних умов договору, внаслідок чого договір про надання маркетингових послуг № 23/10-19 від 23.10.2019 не було підписано зі сторони Адвокатського бюро "Олександра Курінського".

Позивач зазначає, що відповідачем маркетингові послуги позивачу не надавались.

04 квітня 2020 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення коштів № 01/04 від 01.04.2020 в розмірі 5 000,00 грн, сплачених в якості передоплати за маркетингові послуги.

В підтвердження направлення вказаної вимоги на адресу відповідача позивач долучив до матеріалів позовної заяви опис вкладення у цінний лист від 04.04.2020, поштову накладну, фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання. Вимога була отримана 02.05.2020.

Проте, дана вимога була залишена без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду.

Оскільки, перераховані позивачем на користь відповідача кошти в сумі 5 000,00 грн так і не були останнім повернуті, а договір про надання маркетингових послуг, на думку позивача, так і не був укладений, останній звернувся до суду з цим позовом, в якому з посиланням, зокрема, на положення статті 1212 Цивільного кодексу України просить суд стягнути їх з відповідача як безпідставно набуті.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до норм статтей 202, 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтями 626-627 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною першою статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з вимогами статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

При цьому, стаття 642 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті зазначається про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому, частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України також передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Фізична особа-підприємець Кузьміна Анна Ігорівна звернулась до Адвокатського бюро "Олександра Курінського" із пропозицією укласти договір про надання маркетингових послуг.

Позивач, сплативши платіжним дорученням № 44 від 24.10.2019 грошові кошти в сумі 5 000,00 грн з посиланням в графі призначення платежу "Передоплата за маркетингові послуги згідно дог. № 23/10-19 від 23.10.2019 р. Без ПДВ", в розумінні статті 642 Цивільного кодексу України вчинив дію (сплатив відповідну суму грошей), яка засвідчує його бажання укласти договір, тобто, своїми конклюдентними діями підтвердив укладання договору про надання маркетингових послуг № 23/10-19 від 23.10.2019 між сторонами, здійснивши фактичні дії на його часткове виконання.

Тобто, предоплата позивачем за договором № 23/10-19 від 23.10.2019 з посиланням в призначенні платежу на реквізити вказаного договору не свідчить про помилковість перерахування таких коштів. Більш того, здійснюючи ці перерахування в якості попередньої оплати за виконання робіт вказує на те, що позивач замовив у відповідача виконання таких послуг (робіт).

Зазначене, в свою чергу, спростовує доводи позивача про те, що оскільки договір є не підписаним з його боку, а тому він є неукладеним.

Згідно умов договору про надання маркетингових послуг № 23/10-19 від 23.10.2019 Фізична особа-підприємець Кузьміна Анна Ігорівна, як Виконавець, зобов`язується надати маркетингові та інформаційно-консультаційні послуги Адвокатському бюро "Олександра Курінського", як Споживачу, в рамках проекту "RichLawyerBootcamp", а Споживач зобов`язується своєчасно прийняти їх та оплатити.

Відповідно до пункту 1.3 Договору надання обумовлених договором послуг розпочинається із 30.10.2019.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 Договору вартість маркетингових послуг відповідно до цього договору становить 9 975,00 грн, оплата яких здійснюється наступним чином:

- передоплата у сумі 5 000,00 грн сплачується протягом двох днів із дня підписання цього Договору;

- залишок оплати в сумі 4 975,00 грн сплачується до 07.11.2019.

Приймання-передача наданих послуг здійснюється за Актом приймання-передачі після закінчення строку дії даного Договору, передбаченого пунктом 8.1 Договору (пункт 3.4 Договору).

Цей договір набирає чинності з дня підписання його Сторонами і діє до 30.01.2020 (пункт 8.1 Договору).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Главою 83 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правової підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

За змістом частини першої статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (постанова Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц).

Судом встановлено, що між сторонами існували договірні відносини. Той факт, що договір не підписаний зі сторони позивача не свідчить про те, що він не є укладеним, оскільки позивачем у відповідь на пропозицію укласти договір було здійснено дію (сплачено авансовий платіж у розмірі 5 000,00 грн), яка засвідчує його бажання укласти договір.

Як встановлено судом, між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого відповідач повинен був надати позивачу маркетингові та інформаційно-консультаційні послуги.

Строк дії даного договору закінчився 30.01.2020. Договором не передбачено умов автоматичної пролонгації договору.

Згідно умов договору відповідач повинен був розпочати надання послуг з 30.10.2019 та за Актом приймання-передачі передати після закінчення строку дії договору, тобто після 30.01.2020.

Відтак, з огляду на положення частини першої статті 530 Цивільного кодексу України та пунктів 1.3, 3.3, 8.2 Договору відповідач зобов`язаний був розпочати надання обумовлених послуг із 30.10.2019 та завершити їх виконання до закінчення строку дії договору (30.01.2020).

Однак, як свідчать матеріали справи, у визначений Договором строк обумовлені послуги Фізичною особою-підприємцем Кузьміною А. І. надані не були.

Докази, які б могли свідчи протилежне, в матеріалах справи відсутні.

Відповідачем, у відповідності довищезазначених приписів процесуального закону, не спростовано належними та достовірними доказами викладені позивачем у позові обставини, вимога № 01/04 від 01.04.2020 залишена відповідачем без задоволення. Відзив на позовну заяву не подано.

Оскільки відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що послуги за договором №23/10-19 від 23.10.2019 позивачу не надані, то сплачені позивачем 5 000,00 грн як передоплата у зв`язку з припиненням 30.01.2020 дії договору відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

У зв`язку з припиненням 30.01.2020 дії договору, отриманням відповідачем вимоги № 01/04 від 01.04.2020 про повернення коштів, неповернутий відповідачем авансовий платіж у сумі 5 000,00грн з 13.05.2020 є грошовим зобов`язанням.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання нарахування у вигляді інфляційного збільшення на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання.

Позивач за прострочення виконання грошового зобов`язання по поверненню 5 000,00 грн просить стягнути із Фізичної особи-підприємця Кузьміної А. І. 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на неповернуту суму авансового платежу на підставі частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України за період з 13.05.2020 до дати виконання рішення суду.

Згідно з приписами частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За таких обставин суд приходить до висновку, що застосування частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у даному спорі є правомірним та цілком співвідноситься із принципом "правової визначеності".

Відтак підлягає зазначенню у резолютивній частині рішення суду наступне формулювання: Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати, починаючи з 13.05.2020 і до моменту виконання цього рішення, проценти за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : 365 : 100 = сума процентів, де:

СОБ - сума основного боргу, простроченого відповідачем; 3 - розмір процентів, визначений законодавством; КДП - кількість днів прострочення сплати відповідачем суми основного боргу; 365 - кількість днів у році, і стягнути отриману суму процентів із відповідача на користь позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд встановити в рішенні зазначений у частині десятій статті 238 Господарського процесуального кодексу України механізм нарахування, в тому числі, і по відношенню до стягуваної суми інфляційних втрат.

Проте, інфляційні втрати за своєю сутністю до відсотків не належать, з огляду на що суд не вважає за можливе застосувати механізм нарахування, визначений частиною десятою статті 238 Господарського процесуального кодексу України, до інфляційних втрат.

Тому суд вважає вимогу позивача про зазначення у рішенні суду про нарахування інфляційних до моменту виконання рішення необґрунтованою та залишає її без задоволення.

Відповідно до чпстини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою та другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кузьміної Анни Ігорівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) на користь Адвокатського бюро "Олександра Курінського" (01024, місто Київ, Печерський район, вулиця Банкова, будинок 3, квартира 19, код 42577258) 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. авансового платежу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

3.Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати починаючи з 13.05.2020 і до моменту виконання цього рішення проценти за такою формулою:

(СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів,

де:

СОБ - сума основного боргу, простроченого відповідачем;

3 - розмір процентів;

КДП - кількість днів прострочення сплати відповідачем суми основного боргу за період: з 13.05.2020 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу;

КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти;

і стягнути отриману суму процентів із Фізичної особи-підприємця Кузьміної Анни Ігорівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) на користь Адвокатського бюро "Олександра Курінського" (01024, місто Київ, Печерський район, вулиця Банкова, будинок 3, квартира 19, код 42577258).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 14.09.2020.