Рішення

від 07.09.2020 по справі 915/860/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року Справа № 915/860/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України, вул. Васильківська, 31/17, м. Київ, 03022 (код ЄДРПОУ 05417242)

до відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство "Агрономія" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України", вул. Паркова, 1, с. Агрономія, Арбузинський район, Миколаївська обл., 55353 (код ЄДРПОУ 00854771)

про стягнення коштів в сумі 90 649, 23 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернувся Інститут фізіології рослин і генетики Національної академії наук України з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство "Агрономія" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України" суму основної заборгованості за ліцензійним договором № 36л/16 від 16.02.2016 року у розмірі 55 383, 28 грн., 27 927, 38 грн. - інфляційних втрат та 7 338, 57 грн. - 3 % річних.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

Заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов ліцензійного договору № 36д/16 від 16.02.2016 року на використання сорту(ів) та гібридів, а саме: зобов`язань щодо сплати винагороди у формі поточних відрахувань (роялті), внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі, та, як наслідок, на суми прострочень позивачем нараховано втрати від інфляції та 3%. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 11, 202, 525, 526, 530, 625, 626, 629, 1107-1109 ЦК України, ст. 180 ГК України та умовами договору.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

20.07.2020 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8809/20), в якому відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що відповідно до абз. "а" п. 5.1 Ліцензійного договору № 36л/16 від 16.02.2016 року кошти, які є предметом даного позову, повинні були бути сплачені до 15.10.2016 року та до 20.04.2017 року. Позивач звернувся до суду із даним позовом 19.06.2020 року.

Позовна давність за домовленістю сторін по договору не збільшувалась. Відповідач вважає, що заборгованість заявлено поза межами строку позовної давності (з пропуском).

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 256, 257, 259, 261, 266 ЦК України.

До відзиву відповідачем додано заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 8812/20 від 20.07.2020).

03.08.2020 року до господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 9480/20), в якій позивач просить позов задовольнити у повному обсязі. Позивач, посилаючись на ст. 264 ЦК України, зазначає, що 10.07.2017 року відповідачем було частково сплачено заборгованість за договором перед позивачем у розмірі 55 383, 28 грн., що свідчить про визнання свого боргу, та, як наслідок, про переривання строку позовної давності. Отже, строк позовної давності не сплинув.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

16.02.2016 року між Інститутом фізіології рослин і генетики Національної академії наук України (ліцензіар) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Агрономія" (ліцензіат) укладено ліцензійний договір на використання сорту (ів) та гібридів № 36л/16 (арк. 21-23), враховуючи те, що:

а) ліцензіар володіє правами на сорти рослин занесених до Реєстру сортів рослин України та необхідними і достатніми відомостями щодо технології їх вирощування, які розглядаються як ноу-хау.

б) ліцензіат виявив бажання придбати на умовах цього договору невиключну ліцензію на використання сортів росин зазначених в додатках з метою розмноження і продажу відтвореного матеріалу.

До договору між сторонами було складено Додаток № 1 Заплановані обсяги виробництва насіння: пшениця озима "Богдана", "Подолянка", "Наталка" (арк. 24).

Договір та додаток підписано та скріплено печатками сторін.

Відповідно до п. 10.1 Договору договір складено на 2016 рік. Термін договору встановлюється з моменту його підписання і автоматично продовжується до повного його виконання, якщо ні одна із сторін не заявить про припинення його дії.

Доказів припинення, розірвання або визнання недійсним договору суду не подано.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1.8 Договору невиключна ліцензія - ліцензія, яка не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видана ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Відповідно до п. 1.1.12 Договору ліцензійний платіж (роялті) - платіж, який сплачує ліцензіат за право використання майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин.

Відповідно до п. 1.1.13 Договору урожай - продукція однієї або кількох однорідних сільськогосподарський культур, отриманих в результаті виробництва (розмноження) насіння сорту рослин.

Відповідно до п. 2.1 Договору ліцензіар передає на час дії даного договору невиключну ліцензію на право виробництва і продажу насіння сортів рослин, зазначених в додатку № 1.

Відповідно до п. 2.2 Договору ліцензіар на умовах, передбачених пунктом 2.5 цього договору, надає ліцензіату на термін його чинності невиключну ліцензію на використання вказаних сортів рослин та технології його виробництва і переробки зерна в зоні не виключного права на всій території України.

При цьому ліцензіату надається право на відтворення і продаж насіння. Ліцензіар залишає за собою право самому використовувати вказаний сорт в зоні не виключного права у частині, яка не передається за цим договором, а також надавати невиключні ліцензії третім особам.

Відповідно до п. 5.1 Договору як відшкодування за надання прав на використання інтелектуальної власності на сорт рослин, передбачених цим договором та за передачу агротехнічної документації ліцензіат сплачує ліцензіару винагороду у формі поточних відрахувань (роялті) протягом чинності цього договору.

а) поточні відрахування (роялті) сплачуються ліцензіару від кількості вирощеного ліцензіатом насіння або товарного зерна (у разі вибракування площ з насіннєвих посівів та переведення збіжжя в товарне зерно), а саме - 10 % від кількості вирощеного насіння (Супереліти), 7 % насіння (Еліт), 5 % сертифікованого насіння (1 генерація) та 3 % від кількості вирощеного товарного зерна, ці кошти ліцензіат зобов`язається виплачувати ліцензіару до 15 жовтня 2016 року по озимих зернових культурах та до 20 квітня 2017 року по ярих культурах згідно чинності даного ліцензійного договору.

Відповідно до п. 5.6 Договору документом, що засвідчує використання договірних зобов`язань у кожному наступному році є Акт здачі - прийомки виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.7 Договору ліцензіар в разі не підписання ліцензіатом акту виконаних робіт може закривати його в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 6.1 Договору ліцензіат до 15 жовтня 2016 року по озимих зернових культурах та до 20 квітня 2017 року по ярих культурах надає ліцензіару зведені бухгалтерські дані про вироблену, продану або передану за ліцензією (за згодою ліцензіара) продукцію третім особам.

На виконання умов договору 23.06.2017 року відповідачем Державним підприємством "Дослідне господарство "Агрономія" направлено на адресу позивача лист № 166 від 23.06.2017, в якому відповідачем зазначено, що насіння озимої пшениці врожаю 2016 року (Богдана 1 репродукція - 644 тн 00 кг, Наталка 1 репродукція - 215 тн 800 кг; Подолянка 1 репродукція - 248 тн 000 кг) було реалізовано як товарне зерно в загальній кількості 1107 тн 800 кг (арк. 25).

Для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу Рахунок-фактуру № 52 від 26.06.2017 року на суму 110 766, 56 грн. (арк. 26), який частково в сумі 55 383, 28 грн. оплачено відповідачем 10.07.2017 року, що підтверджується випискою по рахунку від 10.07.2017 року, в призначенні платежу якої зазначено "50 % сплата роялті за використання сортів пшениці озимої зг. рах. № б/н від 26.06.2017 (арк. 32).

Детальний розрахунок ціни роялті за насіння озимої пшениці урожаю 2017 року наявний в матеріалах справи (арк. 83).

30.07.2018 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію № Ю6/355, в якій позивач вимагав виконати належним чином зобов`язання за договором та перерахувати заборгованість у розмірі 55 383, 28 грн. у строк до 15.08.2018 року (арк. 30). Факт отримання відповідачем 04.08.2018 року претензії № Ю6/355 від 30.07.2018 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. 38).

У зв`язку з непроведенням відповідачем оплати залишку заборгованості, позивачем виставлено відповідачу на залишок заборгованості рахунок-фактуру № 56 від 11.12.2019 року на суму 55 383, 28 грн. (арк. 27).

Відповідно до довідки № 106/117 від 12.03.2020 року, наданої Інститутом фізіології рослин і генетики Національної академії наук України, Інститут підтверджує наявність дебіторської заборгованості ДП ДГ Агрономія по Ліцензійному договору №36л/16 від 16.02.2016 р. в сумі 55 383, 28 грн. згідно акту ревізії за період з 01.01.2013 р. по 28.02.2018р. № 032-30/413 (арк. 29).

Неналежне виконання ліцензіатом умов ліцензійного договору в частині сплати роялті за використання об`єкта інтелектуальної власності на сорт рослин і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу (роялті).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: сорти рослин, породи тварин.

Відповідно до ч. 1 ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до ст. 426 ЦК України способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про охорону прав на сорти рослин законодавство України про права на сорти рослин базується на Конституції України та складається із Цивільного кодексу України, цього Закону, міжнародних договорів у сфері охорони прав на сорти рослин, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про охорону прав на сорти рослин у цьому законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні, зокрема: використання сорту - це будь-яка дія щодо сорту, зазначена в цьому Законі в переліку дій, що потребують дозволу володільця патенту або, за його відсутності, власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України Про охорону прав на сорти рослин майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин є право володільця патенту на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 39 Закону України Про охорону прав на сорти рослин виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: а) виробництво або відтворення (з метою розмноження); б) доведення до кондиції з метою розмноження; в) пропонування до продажу; г) продаж або інший комерційний обіг; д) вивезення за межі митної території України; е) ввезення на митну територію України; є) зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а" - "е" цієї частини.

Володілець патенту може зумовити дозвіл певними умовами та обмеженнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів, зокрема, ліцензійний договір.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1108 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч. 3-4, 6 ст. 1109 ЦК України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Права на використання об`єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Відповідно до ч. 1 ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами укладеного між сторонами ліцензійного договору № 36л/16 від 16.02.2016 року сторони погодили вид ліцензії (невиключна ліцензія) (п. 2.1 Договору), сфера та спосіб використання об`єктів права інтелектуальної власності (використання сортів рослин та технології його виробництва і переробки зерна в зоні не виключного права на всій території України) (п. 2.2 Договору), розмір, порядок і строки виплати роялті (розділ 5 Договору).

Судом встановлено, що умовами п. 5.1 Договору сторони погодили, що поточні відрахування (роялті) сплачуються ліцензіару від кількості вирощеного ліцензіатом насіння або товарного зерна (у разі вибракування площ з насіннєвих посівів та переведення збіжжя в товарне зерно), а саме: 3 % від кількості вирощеного товарного зерна, ці кошти ліцензіат зобов`язався виплачувати ліцензіару до 15 жовтня 2016 року по озимих зернових культурах.

В свою чергу, умовами п. 6.1 договору сторонами погоджено, що ліцензіат до 15 жовтня 2016 року по озимих зернових культурах надає ліцензіару зведені бухгалтерські дані про вироблену, продану або передану за ліцензією (за згодою ліцензіара) продукцію третім особам.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було вироблено та реалізовано насіння озимої пшениці врожаю 2016 року як товарне зерно в загальній кількості 1107 тн 800 кг, а саме: Богдана 1 репродукція - 644 тн 00 кг, Наталка 1 репродукція - 215 тн 800 кг; Подолянка 1 репродукція - 248 тн 000 кг, що підтверджується наданою відповідачем позивачу інформацією (лист № 166 від 23.06.2017) (арк. 25).

Отже, у відповідача в силу умов п.п. "а" п. 5.1 договору виник обов`язок зі сплати роялті за використання об`єкта інтелектуальної власності на сорт рослин, що в даному випадку становить 110 766, 56 грн.

Строк оплати умовами договору встановлено до 15.10.2016 року. Суд зазначає, що обов`язок ліцензіата (відповідача) здійснити відрахування (роялті) до 15.10.2016 року (п. 5.1 договору) є частиною умов договору щодо порядку взаєморозрахунків за укладеним між сторонами ліцензійним договором, і виконання цього обов`язку не залежить від виставлення ліцензіаром (позивачем) рахунку-фактури. Умовами договору взагалі не передбачено виставлення ліцензіаром рахунків-фактур.

Відповідач у відзиві на позовну заяву також підтвердив обов`язок зі сплати роялті до 15.06.2016.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

В постанові Верховного Суду КГС від 08.10.2018 року по справі № 927/490/18 зазначено, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).

15.10.2016 припадало на суботу. Отже, ліцензіат з урахуванням вихідних днів мав здійснити відрахування (роялті) до 17.10.2016 року (включно) . З 18.10.2016 року відповідач є таким, що прострочив оплату відрахувань (роялті) за ліцензійним договором.

Судом встановлено, що відповідачем 10.07.2017, тобто з прострочкою проведено оплату роялті в розмірі 50 %, що становить 55 383, 28 грн., що підтверджується випискою по рахунку (арк. 32).

Суду не подано доказів оплати відповідачем роялті за використання сортів рослин (пшениці озимої) в розмірі 55 383, 28 грн., строк оплати якої настав в силу умов договору, як і не спростовано позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу (роялті) в розмірі 55 383, 28 грн. є обґрунтованими та підставними.

2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (постанова ВС № 910/2615/18 від 25.02.2020, № 912/2750/18 від 10.12.2019.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань і 3 % річних (постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, від 14.08.2019 у справі № 920/200/16, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17).

Позивачем нараховано відповідачу 7 338, 57 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 15.10.2016 року по 19.06.2020 року. Нарахування здійснено з урахуванням проведеної відповідачем оплати.

Перевіривши розрахунок розміру 3 % річних, судом встановлено, що позивачем при нарахуванні 3 % не враховано вихідні дні (ч. 5 ст. 254 ЦК України , а саме не враховано, що останній день строку виконання відповідачем зобов`язання припадає на 17.10.2016 (оскільки 15.10.2016 року - це субота) і лише з 18.10.2016 року боржник є таким, що прострочив виконання зобов`язання. Крім того, не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань і 3 % річних. Вказане мало наслідком неправильне визначення строку нарахування 3 % річних.

Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних. Таким чином, 3 % за період з 18.10.2016 року по 19.06.2020 року становлять 7 306, 60 грн. Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 70). Розрахунок розміру 3 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу з урахуванням оплати.

Отже, нарахування 3 % річних в розмірі 7 306, 60 грн. є обґрунтованим та підставним. В решті 3 % річних в розмірі 31, 97 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню, у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача.

Позивачем також нараховано відповідачу 27 927, 38 грн. - індексу інфляції за прострочення виконання грошових зобов`язань. Нарахування здійснено за період з жовтня 2016 року по червень 2020 року.

Перевіривши розрахунок розміру інфляційних, судом встановлено, що позивачем при нарахуванні інфляційних, аналогічно як при нарахуванні 3 % річних, не враховано, що строк оплати настав 17.10.2016. Вказане мало наслідком неправильне визначення строку нарахування інфляційних.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця . Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця , а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Судом здійснено перерахунок розміру індексу інфляції. Таким чином, інфляційні втрати за період з листопада 2016 по червень 2020 становлять 24 488, 47 грн. Детальний розрахунок інфляційних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 71, 72). Розрахунок розміру інфляційних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу з урахуванням оплат.

Отже, нарахування інфляційних втрат в розмірі 24 488, 47 грн. є обґрунтованим та підставним. В решті інфляційні втрати в розмірі 3 438, 91 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню, у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача.

3. Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц); постанова ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до п. 4.4 вищевказаної Постанови № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

Відповідно до п. 4.4.1 вищевказаної Постанови № 10 у дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину .

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року № 215 та від 25.03.2020 року № 239, відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України постановив установити з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на усій території України карантин.

В подальшому карантин продовжувався. Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 641 від 22.07.2020 року "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України Кабінет від 26.08.2020 року № 760 Кабінет Міністрів України установив з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 жовтня 2020 р. карантин, продовживши на всій території України дію карантину.

Як вказано вище, відповідач зобов`язаний був за умовами ліцензійного договору здійснити оплату роялті (винагороду) до 17.10.2016 (включно), тобто позивач мав право звернутись до суду із даним позовом про стягнення коштів протягом трьох років.

Судом встановлено, що 10.07.2017 року відповідачем частково проведено оплату роялті за використання сортів пшениці озимої у сумі 55 383, 28 грн., що підтверджується випискою по рахунку (арк. 32). Вказані дії свідчать про визнання відповідачем свого боргу та переривання позовної давності.

Таким чином, перебіг позовної давності почався заново з 11.07.2017 року, а в подальшому в силу п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строк позовної давності продовжується на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до п. 4.4.2 Постанови № 10 днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Позовну заяву Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України було надіслано через підприємство зв`язку 22.06.2020 року, про що свідчить дата оформлення поштового відправлення зазначена на поштовій накладній (арк. 38). Отже, позовну заяву подано в межах строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про переривання строку позовної давності, яке відбулось в межах строку позовної давності щодо основного боргу. Строк позовної давності не сплив. Отже, позовна вимога про стягнення основної заборгованості за ліцензійним договором № 36л/16 від 16.02.2016 року у розмірі 55 383, 28 грн. підлягає задоволенню.

Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 року до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу) (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Як вказано вище, відповідно до п. 4.4.1 вищевказаної Постанови Пленуму № 10 визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Отже, позивачем пропущено строк позовної давності в частині стягнення 3 % річних за період з 18.10.2016 по 11.03.2017.

Починаючи з 12.03.2017 року позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки 12.03.2020 на території України введено карантин (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

За період з 12.03.2017 по 19.06.2020 3 % річних становлять 5 988, 37 грн., які підлягають задоволенню. В решті 3 % річних слід відмовити, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

З аналогічних підстав позивачем також пропущено строк позовної давності за період з листопада 2016 по лютий 2017 включно. Отже, інфляційні втрати за період з березня 2017 по червень 2020 становлять 18 768, 76 грн., які підлягають задоволенню. В решті інфляційних втрат слід відмовити, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

За таких обставин, заява відповідача про застосування строку позовної давності підлягає частковому задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 1 858, 32 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Судовий збір в розмірі 243, 68 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство "Агрономія" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України", вул. Паркова, 1, с. Агрономія, Арбузинський район, Миколаївська обл., 55353 (код ЄДРПОУ 00854771) на користь позивача Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України, вул. Васильківська, 31/17, м. Київ, 03022 (код ЄДРПОУ 05417242):

- 55 383, 28 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч триста вісімдесят три грн. 28 коп.) - суму основної заборгованості за ліцензійним договором № 36л/16 від 16.02.2016 року;

- 18 768, 76 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот шістдесят вісім грн. 76 коп.) - інфляційних втрат;

- 5 988, 37 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім грн. 37 коп.) - 3 % річних;

- 1 858, 32 грн. (одна тисяча вісімсот п`ятдесят вісім грн. 32 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.09.2020 року.

Суддя Е.М. Олейняш