Рішення

від 14.09.2020 по справі 918/619/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р. м. Рівне

Справа № 918/619/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А. , за участі секретаря судового засідання Андишули Ю.С. ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до Селянського (Фермерського) господарства "Тесівське" ,

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 19 219 грн 33 коп. ,

у судове засідання учасники справи не з`явилися.

Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Селянського (Фермерського) господарства "Тесівське" (далі - Господарство, відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16.04.2019 року в сумі 19 219 грн 33 коп., з яких: 17 868 грн 27 коп. - заборгованість за кредитом, 1 351 грн 06 коп. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Господарством порушено умови кредитного договору, що призвело до виникнення у відповідача-1 перед позивачем заборгованості в сумі 19 219 грн 33 коп., з яких: 17 868 грн 27 коп. - заборгованість за кредитом, 1 351 грн 06 коп. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії. Оскільки ОСОБА_1 поручився за виконання Господарством умов кредитного договору, Банк просить стягнути заявлену суму боргу солідарно з обох відповідачів на підставі статей 554 та 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 176 ГПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

В даній позовній заяві відповідачем-2 вказана фізична особа, що не є підприємцем, ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, 24 червня 2020 року суд звернувся з листом до начальника відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області Пятака С.М. про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області про ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

2 липня 2020 року від відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області на адресу суду надійшла інформація (а.с. 43), згідно якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 3 липня 2020 року позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" від 27.05.2020 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 27 липня 2020 року.

20 липня 2020 року від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про перенесення дати розгляду справи (а.с. 51).

Засідання, призначене на 27.07.2020 р., не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Політики Н.А. на лікарняному.

Ухвалою суду від 5 серпня 2020 року розгляд справи призначено на 7 вересня 2020 року.

У судове засідання 7 вересня 2020 року позивач не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень № 3301310879941, № 3301310879933 (а.с. 57, 59). Крім того, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач-1 у судове засідання 7 вересня 2020 року також не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 3301310879917 (а.с. 58). Крім того, про причини неявки суд не повідомив.

Крім того, відповідач-2 у судове засідання 7 вересня 2020 року також не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 3301310879925 (а.с. 60), однак про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідачі не подали до суду відзиву на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, а неявка останніх не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про судове засідання, призначене на 07.09.2020 р., суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).

У судовому засіданні 7 вересня 2020 року судом було прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2019 року Селянським (Фермерським) господарством "Тесівське" через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису Анкету-заяву (а.с. 18) про приєднання до Умов та правил надання послуг "КУБ" (далі - Заява). Відповідно до цієї заяви позичальник приєднався до розділу 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), що розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ "ПриватБанк" http://privatdank.ua. (а.с.20-25).

Пунктом 3.2.8.1. Умов визначено, що Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Клієнту строковий "Кредит КУБ" для фінансування поточної діяльності Клієнта, в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим Договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" (далі - Заява), а також в системі Приват 24. Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі "Paperless" або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги. Якість послуг має відповідати законодавству України, нормативним актам Національного Банку України (далі - НБУ), які регулюють кредитні відносини.

Розмір кредиту, який може бути наданий в рамках Послуги, складає від 50 000 до 1 000 000 грн. (п. 3.2.8.2. Умов).

За змістом пункту 3.2.8.3.1 Умов, повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві.

Для позичальників, що працюють у сегменті агро-бізнесу, може бути встановлений окремий порядок погашення, що передбачає погашення основного боргу на протязі 6 місяців користування кредитом на вибір Клієнта за погодженням Банку (п. 3.2.8.1.1. Умов).

Пунктом 3.2.8.3.1.3. Умов передбачено, що Клієнт доручає Банку щомісячно у строки, зазначені в Заяві, здійснювати договірне списання з його рахунків, відкритих у Банку, на погашення заборгованості за Послугою у кількості та розмірі, зазначеному в кредитному договорі. Остаточним терміном погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту.

За користування послугою Клієнт сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно графіку, визначених в Заяві та Тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений графіком, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання Договору згідно з п. 3.2.8.6.2.). При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов`язання Клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому у Заяві. Уразі порушення Клієнтом будь - якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку, передбаченого п. 3.2.8.3.1., Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення (п. 3.2.8.3.2. та п. 3.2.8.3.3. Умов).

У відповідності до пунктів 3.2.8.5.2. та 3.2.8.5.3. Умов Клієнт взяв на себе зобов`язання оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з п. 3.2.8.3.2., а також повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені Договором, у терміни і в сумах, як встановлено в п.п. 3.2.8.3.1., 3.2.8.3.2., 3.2.8.5.14., 3.2.8.6.2., а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

Відповідно до п. 3.2.8.9.1. Умов за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 3.2.8.1., 3.2.8.2.3. цього договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.8.3.2.

Пункт 3.2.8.9.3. Умов передбачає, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначених у Заяві (п. 3.2.8.3.1.).

Пунктом 1.3. Заяви встановлено, що кредит надається на строк 12 місяців з моменту видачі коштів.

Розмір кредиту: 50 000 грн (п. 1.2. Заяви).

Проценти за користування кредитом: перші 6 місяців 1,8% в місяць від початкового розміру кредиту, починаючи з 7-го місяця - 1,6% від початкового розміру кредиту (в т.ч. при достроковому погашенні кредиту) (п. 1.4. Заяви).

Порядок погашення заборгованості за кредитом відповідно до п.1.5. Заяви: щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем видачі коштів Клієнту, передбачено адаптований графік (на вибір Клієнта та за узгодженням з банком): 6 місяців користування кредитом: погашення тільки процентів, до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом; інші 6 місяців користування кредитом: погашення основного боргу рівними частинами з процентами щомісяця, до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом.

Згідно з п. 1.6. Заяви, у випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в п. 1.5. Заяви, Клієнт зобов`язаний додатково до процентів, вказаних в п.1.4., сплатити Банку проценти у розмірі 4% в місяць від суми простроченої заборгованості та неустойку в розмірі і згідно розділу 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг.

16 квітня 2019 року на підставі укладеного договору, позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача-1 кредитні кошти у розмірі 50 000 грн 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 28).

Спір виник внаслідок того, що відповідач-1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а саме не повернув кредитні кошти в сумі 17 868 грн 27 коп. у передбачений Договором термін та не сплатив 1 351 грн 06 коп. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не надано.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із виконанням зобов`язань за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредиту, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом (далі - ГК України), Цивільним кодексом (далі - ЦК України), тощо.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, вищевикладена правова норма відносить до компетенції господарських судів дві категорії справ: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого (тобто зобов`язання) є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

При цьому, друга складова п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не містить обмежень щодо суб`єктного складу самого правочину, визначальним в даному випадку є суб`єктний склад зобов`язання, в забезпечення виконання якого було укладено правочин.

У свою чергу, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 ГПК України).

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 р. по справі № 910/1733/18 викладено наступні висновки щодо підсудності аналогічного спору господарським судам.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у редакції вищевказаного Закону (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" як кредитор подало до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа. Тобто, між позивачем та відповідачем-2 наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).

Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя фізичної особи, який уклав правочин в забезпечення виконання зобов`язання відповідача-1 (суб`єкта господарської діяльності). За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 175 ГПК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 16.04.2019 року відповідачем-1 через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання послуг "КУБ". Відповідно до цієї заяви відповідач-1 приєднався до розділу 3.2.8. Умов та правил надання послуги "КУБ", що розміщені на сайті ПриватБанку http://privatdank.ua.

Таким чином, 16.04.2020 року між відповідачем-1 та позивачем було укладено кредитний договір № б/н, який за своєю правовою природою є договором приєднання, та складається із вищевказаних Анкети-заяви та Умов.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Укладений між Банком та відповідачем-1 договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 ЦК України укладений сторонами кредитний договір № б/н від 16.04.2019 року, як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас, вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом, відповідач-1 прийняті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконав, в обумовлені строки кредитні кошти за вказаним договором не повернув, у зв`язку з чим, у відповідача-1 виникла заборгованість перед позивачем з погашення отриманого кредиту (тілом кредиту) в розмірі 17 868 грн 27 коп. та заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії в розмірі 1 351 грн 06 коп. -

Судом встановлено, що 29.03.2019 р. між Банком (далі - Кредитор) та ОСОБА_1 (далі - Поручитель) було укладено договір поруки № POR1553878720725 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Господарством (далі - Боржник) зобов`язань за угодами приєднання до: 1.1.1. розділу 3.2.8. "Кредит КУБ" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно з п. 3.2.8.3.2. Угоди 1 - перші 6 місяців 1,8 відсотка (одна цілі вісім десятих) в місяць від початкового розміру кредиту, починаючи з 7-го місяця - 1,6 відсотка (одна ціла шість десятих) від початкового розміру кредиту; за період користування кредитом згідно з пп. 3.2.8.3.3. Угоди 1 - 4,0% (чотири) відсотки в місяць від початкового розміру кредиту; б) кредиту в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. (а.с. 33).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 ЦК України встановлено у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 1.2. Договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1" в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно пп. 2.1.2. Договору поруки у випадку невиконання Боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого п.1.1 цього Договору, Кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення Кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права Кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе Поручителем зобов`язання або вимагати від Поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний Боржник у випадку невиконання Боржником зобов`язань за "Угодою 1", незалежно від факту направлення чи ненаправлення Кредитором Поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

На момент розгляду справи ні позичальник, ні поручитель заборгованість перед Кредитором в повному обсязі не сплатили.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом та заборгованості за відсотками, прийшов до висновку, що вказаний розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитом в сумі 17 868 грн 27 коп. та заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії в сумі 1 351 грн 06 коп. є законними, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а відповідно такими, що підлягають до задоволення.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Селянського (Фермерського) господарства "Тесівське", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16.04.2019 року в сумі 19 219 грн 33 коп., з яких: 17 868 грн 27 коп. - заборгованість за кредитом, 1 351 грн 06 коп. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, підтверджуються належними та допустимими доказами, ґрунтуються на законі та договорі, не спростовані відповідачами, а тому підлягають задоволенню повністю.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі 2 102 грн 00 коп. судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з Селянського (Фермерського) господарства "Тесівське" (35810, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Тесів, код ЄДРПОУ 22575824) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.04.2019 року, в сумі 19 219 (дев`ятнадцять тисяч двісті дев`ятнадцять) грн 33 коп., з яких: 17 868 (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн 27 коп. - заборгованість за кредитом та 1 351 (одну тисячу триста п`ятдесят одну) грн 06 коп. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії.

Стягнути з Селянського (Фермерського) господарства "Тесівське" (35810, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Тесів, код ЄДРПОУ 22575824) на користь Акціонерного товариства комерційного банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 1 051 (одну тисячу п`ятдесят одну) грн 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 1 051 (одну тисячу п`ятдесят одну) грн 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 14 вересня 2020 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 5 примірників:

1 - до справи;

2-3 - позивачу рекомендованим (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1-Д; 49027, м. Дніпро, а/с 1800);

4 - відповідачу-1 рекомендованим (35810, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Тесів);

5 - відповідачу-2 рекомендованим (35812, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Сіянці, вул. Молодіжна, буд. 40 ).