Рішення

від 14.09.2020 по справі 922/1145/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1145/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Житлово-будівельного кооперативу "ЖБК-98", м. Харків про стягнення 39 338,80 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулось до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "ЖБК-98" (відповідач) заборгованість за договором постачання природного газу №1276/1718-ТЕ-32 від 06.10.2017. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлення відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2020 продовжено строк розгляду справи на строк дії карантину.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, ухвали суду не отримав.

При цьому, суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.04.2020 та про продовження строку розгляду справи від 08.07.2020 направлялись відповідачу на адресу зазначену позивачем у позовній заяві: 61037, м. Харків, пр. Московський, 128, яка співпадає з адресою, зазначеною у ЄДРПОУ, проте ухвали були повернуті до суду з відміткою Укрпошти за закінченням терміну зберігання та "адресат відсутній".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте відзив на позовну заяву у строк встановлений судом або докази погашення заборгованості не подав, суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2020 продовжено строк розгляду справи на строк дії карантину. Враховуючи те, що карантин на всій території України було продовжено до 31 жовтня 2020 року, втім матеріали справи містять докази та документи, необхідні для правильного вирішення спору, з метою уникнення затягування судового процесу, та враховуючи права та інтереси сторін, суд дійшов висновку про розгляд даної справи з винесенням судового рішення.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом ЖБК-98 (споживач) 06.10.2017 укладено договір № 1276/1718-ТЕ-32 постачання природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставляти споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплачувати його на умовах цього договору.

Додатковими угодами №1-5 сторони внесли зміни до Договору (а.с. №27-32). Строк дії договору сторони визначили в частині реалізації природного газу з 1 жовтня 2017 по 30 вересня 2019 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як стверджує позивач, на виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 618416,18 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. (а.с. №33-38).

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В позовній заяві позивач вказує про те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 509 ЦК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

За приписами ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ч.1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, строк оплати за постачання природного газу сторони визначили у пункті 6.1 Договору, а саме оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, як стверджує позивач, відповідач свої зобов`язання у встановлений Договором строк не виконав, оплату за поставлений природний газ позивачу в повному обсязі своєчасно не здійснив.

За актами приймання-передачі газу від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, 31.03.2018 позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 618 416,18 грн. (а.с. №33-38), проте відповідач оплату за природний газ здійснив несвоєчасно, чим порушив п.6.1 Договору.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до частини 2 статті 343 ГК України, пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 8.2 Договору сторони визначили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що розрахунок пені, що заявлено позивачем до стягнення, здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання споживачем умов Договору складає 24 584,66 грн.

Позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню на суму заборгованості у розмірі 24 584,66 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та не спростовано відповідачем.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5 315,99 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9 438,15 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд, перевіривши розрахунок позивача та період нарахування ним 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, оскільки відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача в заявленій сумі 5 315,99 грн. 3% річних та 9 438,15 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 2102,00 грн покладається на відповідача.

На підставі ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України та керуючись ст.ст. 526, 546, 548, 549, 610-612, 623-625, 629, 631 ЦК України; ст.ст. 173, 174, 179, 224, 225 ГК України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "ЖБК-98" (61037, м. Харків, пр. Московський, 128, код ЄДРПОУ 25187637) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у сумі 24 584,66 грн., 3 % річних у сумі 5 315,99 грн., інфляційні втрати у сумі 9 438,15 грн., судовий збір в сумі 2 102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "14" вересня 2020 р.

Суддя Л.В. Шарко