Ухвала

від 09.09.2020 по справі 922/1799/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1799/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 (Россолов В.В., Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) та рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 (Погорелова О.В.) у справі № 922/1799/19

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до 1)Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 2) ОСОБА_1 , 3) Фермерського господарства "Новоогульчанське" про скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2), Фермерського господарства "Новоогульчанське" (далі - Відповідач-3) про: 1) визнання незаконним наказу Відповідача-1 №789-СГ від 14.04.2015 щодо надання в оренду Відповідачу-2 для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельної ділянки площею 19,7855 га з кадастровим номером 6321285500:02:000:0741 із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), розташованої за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області; 2) визнання недійсним договору від 30.07.2015 оренди землі площею 19,7855 га із кадастровим номером 6321285500:02:000:0741, який укладений між Відповідачами - 1 та 2; 3)скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 03.08.2015, площею 19,7855 га із кадастровим номером №6321285500:02:000:0741, який укладений між Відповідачами - 1 та 2; 4)зобов`язання Відповідачів - 2 та 3 повернути у відання Держави в особі Відповідача-1 земельну ділянку державної власності, загальною площею 19,7855 га (кадастровий номер 6321285500:02:000:0741), яка розташована за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор, посилаючись на порушення статті 124 ЗК України, згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, зазначив, що Відповідач-2 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснювали свою діяльність тривалий час до моменту відведення йому у користування Відповідачем-1 спірної земельної ділянки площею 19,7855 га. В користуванні зазначених сільськогосподарських підприємств перебуває значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності. Прокурор вважає, що оспорюваний наказ про передачу в оренду Відповідачу-2 земельної ділянки державної власності площею 19,7855 га без проведення земельних торгів (аукціону) на позаконкурсній основі прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки громадянин правом на отримання земельної ділянки державної власності може скористатися лише одноразово. У зв`язку з тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, Прокурор звернувся з даним позовом самостійно. Крім того, Прокурор у позові просив поновити пропущений строк на звернення до суду, посилаючись на його пропуск з поважних причин, оскільки про зазначені правопорушення Прокурор дізнався 01.06.2017 після надходження до Прокуратури Харківської області листа Відповідача-1 від 25.04.2017 з копіями оспорюваних наказу та договору оренди у відповідь на запит Прокуратури Харківської області щодо передачі у користування Відповідачу-2 земельних ділянок.

Під час розгляду справи Відповідач-2 подав заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2019, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанова судів обох інстанцій мотивовані доведеністю порушень вимог чинного законодавства під час передачі в оренду земельної ділянки державної власності, але відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності. Відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю підстав вважати поважними наведені Прокурором в позові підстави пропуску строку на звернення до суду, суди виходили з того, що Прокурор, який звернувся до суду з даним позовом, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки в межах встановленого законом строку позовної давності та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства, що Прокурором зроблено не було. З позовом Прокурор звернувся до суду лише 10.06.2019, тобто, з пропуском встановленого законом строку позовної давності, тоді, як спірний наказ був прийнятий 14.04.2015, а спірний договір укладений 30.07.2015.

Прокурор подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з тих підстав, що: 1)судами попередніх інстанцій не враховано висновку щодо застосування статті 261 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц і постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2020 у справі № 183/4638/16, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16; 2)судами першої та апеляційної інстанції, як початок перебігу строку позовної давності, визначено момент прийняття оскаржуваного наказу, з огляду на те, що про зазначені порушення було відомо Державі в особі Відповідача-1, проте у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2020 у справі № 183/4638/16, суд застосував норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 45 ЦПК України; (аналогічна - стаття 53 ГПК України), пункт 6 частини 2 статті 119 ЦПК України (аналогічна - пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України) та дійшов висновку про неможливість одночасного набуття органом виконавчої влади статусу позивача і відповідача; 3)оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 15-16, 256, 257, 261, 267 ЦК України) та процесуального права (статей 76-79, 86, 236 ГПК України), а також при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Відповідач-1 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Відповідачами - 2 та 3 подано спільний відзив на касаційну скаргу, в якому вони послалися на те, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що Прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом та правомірно, з дотриманням вимог статей 256, 257, 261 ЦК України, відмовили в задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності.

Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Прокурор оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У поданій касаційній скарзі Прокурор, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судами попередніх інстанцій не враховано висновку щодо застосування статті 261 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц і постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2020 у справі № 183/4638/16, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, а також судами першої та апеляційної інстанції, як початок перебігу строку позовної давності, визначено момент прийняття оскаржуваного наказу, з огляду на те, що про зазначені порушення було відомо Державі в особі Відповідача-1, проте у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2020 у справі № 183/4638/16, суд застосував норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 45 ЦПК України; (аналогічна - стаття 53 ГПК України), пункт 6 частини 2 статті 119 ЦПК України (аналогічна - пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України) та дійшов висновку про неможливість одночасного набуття органом виконавчої влади статусу позивача і відповідача.

Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17, на яку Прокурор послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначила, що на віндикаційні позови Держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь Держави, є несумісною із принципом правової визначеності. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність належить обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений Державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

В постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, висновками у яких Прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, визначено правові позиції щодо підстав для представництва в суді законних інтересів Держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави прокурором та статусу прокурора у справі у разі, якщо суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів Держави, не здійснює такого захисту.

У цій справі №922/1799/19, в якій Прокурором подано касаційну скаргу, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор згідно з чинним законодавством наділений правом звернення до суду з позовом в інтересах Держави. Також, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду про сплив позовної давності, про застосування якої заявлено Відповідачем-2. Суд апеляційної інстанції встановив, що позов про визнання незаконним наказу Відповідача-1 від 14.04.2015, про визнання недійсним договору оренди землі та повернення орендованої земельної ділянки Прокурор подав у 2019 році, тобто, майже через чотири роки з часу видання спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору. Апеляційний господарський суд зазначив, що Прокурор, зважаючи на надані йому згідно з Законом України "Про прокуратуру" повноваження, міг довідатися про наявність спірного наказу Відповідача-1 від 14.04.2015 та укладення на його підставі договору оренди з Відповідачем-2 з моменту видання такого наказу та вчинення відповідного правочину, тобто, у 2015 році, а позов було подано у 2019 році.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій, зроблені під час встановлення обставин справи, що стосуються позовної давності, а також на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17 щодо обчислення початку строку перебігу позовної давності за позовом прокурора, слід зазначити, що висновки, викладені в оскаржуваній постанові у цій справі, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі №183/4638/16, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц та від 06.02.2019 у справі №587/430/16-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, на які послався Прокурор у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, і саме залежно від встановлених обставин суди й застосували відповідні норми права.

У постанові від 18.05.2016 у справі №6-248цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Оскільки відповідач є засновником чотирьох підприємств, можливість обробляти земельні ділянки має лише одне фермерське господарство, інші два фермерських господарства створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі, в необґрунтованих розмірах, тому надання відповідачеві для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення суперечить зазначеним правовим нормам.

У справі №922/1799/19 суди, встановивши, що до моменту відведення Відповідачем-1 у користування Відповідачу-2 земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, у користуванні як самого Відповідача-2, так і заснованих ним підприємств, уже перебувала значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності, дійшли висновків, що додатково земельні ділянки Відповідач-2 міг отримати виключно на конкурентних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому, суди врахували судову практику, зокрема, взяли до уваги постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц та постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі №389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі №378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі №366/2648/16-ц.

Щодо посилання Прокурора, що підставою для скасування судових рішень у справі №922/1799/19 та ухвалення нового рішення про задоволення позову є також порушення норм процесуального права (статей 76-79, 86, 236 ГПК України), що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібраних у справі доказів (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, Прокурором не зазначено у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 у справі №922/1799/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 у справі №922/1799/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.