Рішення

від 14.09.2020 по справі 200/5438/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 р. Справа№200/5438/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) про стягнення коштів на загальнообов`язкове державне соціальне страхування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138), в якому просить суд:

- стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№ 138)" на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління заборгованість по коштам на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 102632грн. 80коп. та перерахувати її на рахунок UA388999980000355419000105051 в Державній казначейській службі України, м. Київ (ЕАП), код ЄДРПОУ 41419282.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 23.03.2020 року відносно юридичної особи Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації. Маріупольське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області направило до ліквідатора Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) заяву про визнання кредитором на суму 102632,80грн. щодо капіталізованих платежів по 1 особі. Відділення направило до ліквідатора Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) заяву про визнання кредитором на суму 102632,80грн. щодо капіталізованих платежів по 1 особі, однак відповідач відмовився їх перераховувати у зв`язку з їх відсутністю.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/5438/20-а в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач 17 червня 2020 року отримав ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у адміністративній справі №200/5438/20-а, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, судом виконано вимоги щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач своєчасно та належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

На час прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву або заява про визнання позову від відповідача до суду не надходили.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді у щорічній відпустці, розгляд справи здійснюється у перший робочий день судді.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) (ЄДРПОУ: 08679965; місцезнаходження: 87527, Донецька область, місто Маріуполь, Іллічівський район, вулиця Каменська, будинок 71) зареєстроване як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.03.2020.

Судом встановлено, що на обліку в Маріупольському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 21 серпня 2007 року перебуває ОСОБА_1 , яка отримала травму 20 липня 1983 року під час роботи у відповідача.

Факт отримання травми ОСОБА_1 підтверджується актом №1 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 23 липня 2007 року.

За висновком МСЕК від 27 серпня 2007 року серія ДОН-04 №064573 ОСОБА_1 встановлена стійка втрата професійної працездатності 10 % безстроково.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 26 червня 2007 року №2-343/2007, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Встановлено факт нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, який відбувся з ОСОБА_1 . Зобов`язано керівництво Маріупольської виховної колонії Управління ДДУПВП у Донецькі області провести розслідування нещасного випадку, який відбувся з ОСОБА_1 20 липня 1993 року, внаслідок якого в неї перелом основи V плюясневої кістки правої стопи, пошкодження зв`язаного апарату, посттравматичний артрит правого голеностопного суставу за участю представника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Маріуполі Донецької області та зобов`язати скласти акт форми Н-5 та за результатами розслідування зобов`язати скласти акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом (форма Н-1).

Постановою Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 15.03.2019 №0533/4250/4250/12 потерпілій ОСОБА_1 з 01 березня 2019 року призначено перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 464,57 грн.

23 березня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію, що Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) перебуває в стані припинення за рішенням засновників, відомості про правонаступника відповідача у Реєстрі відсутні.

06 квітня 2020 року позивач звернувся до голови комісії з припинення (ліквідатору) Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) з заявою № 28.05/1401 про визнання кредитором на суму 102 632,80 грн.

08 травня 2020 року головою комісії з припинення (ліквідатором) листом № 253 повідомлено позивача про те, що ліквідаційна комісія Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) визнає кредиторські вимоги управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по капіталізованим платежам перед потерпілим внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю на загальну суму 102 632 грн.80 коп. та включить до проміжного ліквідаційного балансу.

Листом від 15.05.2020 року №253 головою комісії з припинення (ліквідатором) також повідомлено позивача, що грошові кошти не буде перераховано у зв`язку з їх відсутністю.

На підставі вищевикладеного та з метою стягнення капіталізованих платежів з відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 №1105-XIV (далі Закон №1105-XIV) та Порядку капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №986 (далі Порядок №986).

Згідно зі статтею 3 Закону №1105-ХІV соціальне страхування здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; 2) обов`язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов`язковості фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу; 7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; 8) економічної заінтересованості суб`єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; 9) цільового використання коштів соціального страхування; 10) відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

У силу вимог пункту 1 частини другої статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

За змістом статті 4 Закону №1105-XIV Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 11 Закону №1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу пункту 1 частини другої вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.

Зазначеною нормою законодавець зобов`язує страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації (не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута, але й за інших підстав, передбачених законодавством).

Згідно з пунктами 1-3 Порядку №986 капіталізація платежів здійснюється до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством) страхувальника (далі платежі) для задоволення вимог, що виникли із його зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам.

У цьому Порядку термін капіталізація платежів означає визначення суми грошових зобов`язань страхувальника у випадку його ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством), що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам, які належить сплатити до Фонду соціального страхування України для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Терміни застрахована особа та страхувальники вживаються у значенні, наведеному в Законі України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час капіталізації платежів враховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством.

Пунктом 4 Порядку №986 передбачено, що капіталізація платежів перед застрахованими особами або перед особами, визначеними у статті 41 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , розраховується на період, що визначається як різниця між середньою очікуваною тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та віком особи на момент її проведення, та обчислюється щодо кожного платежу таким чином: 1) щомісячні страхові виплати втраченого заробітку - з урахуванням середньомісячного заробітку та ступеня втрати професійної працездатності; 2) витрати на догляд за потерпілим відповідно до медичного висновку - згідно з нормами, встановленими нормативно-правовими актами; 3) витрати на забезпечення потерпілого автомобілем безоплатно чи на пільгових умовах, організацію та оплату навчання водінню автомобіля, а також на виплату компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування - згідно з нормами, встановленими нормативно-правовими актами; 4) витрати на санаторно-курортне лікування - із розрахунку середньої вартості санаторно-курортної путівки: для осіб з інвалідністю I групи - щороку, для інших осіб з інвалідністю - не рідше одного разу на три роки.

За приписами пункту 8 Порядку № 986, у кредиторських вимогах Фонду соціального страхування України до страхувальника, щодо якого розпочато ліквідацію, зазначається сума грошових зобов`язань, обчислена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації.

Суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку.

Отже, наведеними нормами законодавства передбачено обов`язок страхувальника проводити капіталізацію для продовження страхових виплат особам, потерпілим на підприємстві, протягом їхнього життя.

Капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів, коли страхувальник припинить свою діяльність та не буде сплачувати страхові внески, при цьому, визначено обов`язок страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації (і у разі визнання останнього банкрутом, і за власним рішенням).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі №812/862/17 (адміністративне провадження №К/9901/45677/18).

Згідно зі статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявленім кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Статтею 111 Цивільного кодексу України передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор), після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи, вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом, у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Частиною другою статті 1205 ЦК України встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що капіталізація платежів здійснюється у всіх випадках ліквідації юридичної особи, а не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута.

Верховним Судом України у постанові 26.06.2012 в справі №21-156а12 сформовані правові висновки з приводу того, що вимоги Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №765 від 06.05.2000 поширюються на правовідносини щодо стягнення заборгованості по капіталізації платежів з підприємств, які ліквідуються поза процедурою банкрутства.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, розрахунку потреби в капіталізації платежів для відшкодування шкоди потерпілому Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) , потреба в капіталізації коштів для розрахунку із потерпілим на виробництві ОСОБА_1 становить 102 632,80 грн.

Судом встановлено, що для визначення періоду, на який розраховувалася капіталізація платежів, позивачем використано дані Таблиці смертності та середньої очікуваної тривалості життя по Україні на 2018 рік, надані Державною службою статистики України (http://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/08/zb_tabl nar_2018. pdf ).

Згідно зазначених даних середня очікувана тривалість життя для жінок у віці 63 роки (потерпіла ОСОБА_1 станом на дату ліквідації страхувальника) становить 18,41 років.

З розрахунку потреби в капіталізації коштів, проведеного позивачем, вбачається, що його здійснено шляхом множення розміру щомісячної виплати потерпілій особі на середню очікувану тривалість життя.

Таким чином, розрахунок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань відповідача перед потерпілою ОСОБА_1 з відшкодування страхових виплат у розмірі 102 632,80 грн. здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у позивача існує необхідність у капіталізації коштів для здійснення виплат ОСОБА_1 , яка20 липня 1983 року втратила працездатність на 10%, яка згідно з розрахунком потреби в капіталізації платежів становить 102 632,80 грн.

Суд зазначає, що станом на час ухвалення судового рішення у даній справі Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) (ЄДРПОУ: 08679965) не припинено, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Положення частини першої статті 9 КАС України передбачають, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 вказаного Кодексу.

Відповідач жодних доказів на спростування позовних вимог не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Позивач не надав суду доказів понесення ним таких витрат, у зв`язку з чим підстави для стягнення судових витрат на його користь з відповідача відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№138) про стягнення коштів на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№ 138)" (ЄДРПОУ: 08679965, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Каменська, буд.71) на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, юридична адреса: м.Слов`янськ, вул.Свободи, 5, 84122) капіталізовані платежі в сумі 102 632, 80 грн. (сто дві тисячі шістсот тридцять дві гривні 80 коп.) за реквізитами: рахунок UA 388 999 98 0000 355 419 000 105 051 в Державній казначейській службі України, м. Київ (ЕАП), код ЄДРПОУ 41419282.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 14 вересня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя П.В. Кочанова