Рішення

від 25.08.2020 по справі 222/1300/19

ВОЛОДАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 222/1300/19

Провадження № 2/222/26/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 року Володарський районний суд Донецької області у складі:

судді Доценко С.І.,

за участі секретаря судового засідання Болбат Н.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Тополинська сільська рада Нікольського району Донецької області

третя особа без самостійних вимог з боку відповідача - Головне Управління Держгеокадастру у Донецькій області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області, 3-тя особа: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, за яким з урахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, просить суд визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , право постійного користування земельною ділянкою площею 12,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області, яка була у постійному користуванні його батька відповідно до державного акту на право постійного користування землею IV-ДН №032220 від 26.06.1997 року, виданого на підставі рішення Володарської районної ради Володарського району Донецької області від 18.04.1997 року для ведення селянського (фермерського) господарства. Цей державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після передачі у постійне користування земельної ділянки на підставі зазначеного державного акта на постійне користування землею для ведення селянського фермерського господарства його батько 27.06.1997 року утворив фермерське господарство ОСОБА_2 , яке було зареєстроване у встановленому законом порядку та йому було присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 25108328. До самої смерті батько займався фермерським господарством та користувався зазначеною земельною ділянкою. Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалось як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку. Згідно з положеннями ст. 125 ч.1 ЗК України в тій же редакції право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником чи користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Користуючись земельною ділянкою на підставі зазначеного державного акту, батько не звертався до уповноважених органів для переоформлення права на неї після набрання чинності ЗК України 2001 року. Помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 та у встановлений законом строк звернувся для прийняття спадщини до нотаріальної контори. Дружина померлого ОСОБА_3 відмовилась у встановленому законом порядку від прийняття спадщини після смерті чоловіка на користь позивача. Після смерті батька, він прийняв спадщину і ,відповідно до положень ст.ст. 1216, 1268 ЦК України, до нього, як спадкоємця перейшли права та обов`язки, що належали спадкодавцю. Він взяв на себе справи Фермерського господарства в тому числі і користування земельною ділянкою. Відповідно до ст.23 Закону України Про фермерське господарство успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону В лютому 2019 року з метою документального оформлення спадщини на фермерське господарства він звернувся до нотаріуса для отримання свідоцтв про право на спадщину за законом, але отримав свідоцтво 11.02.2019 року лише на житловий будинок. На право користування земельною ділянкою право не отримав, тому що окрім державного акту на право користування земельною ділянкою він не зміг надати кадастрові номери земельної ділянки. Йому було відмовлено в їх наданні тому що він не є титульним власником чи користувачем земельної ділянки. Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Вважає, що право постійного користування земельною ділянкою не відноситься до прав які припиняються внаслідок смерті особи відповідно до ст.1219 ЦК України, а тому йому як єдиному спадкоємцю належить право постійного користування земельною ділянкою, як успадковане після смерті батька. Не може бути перешкодою та обставина, що батько, у відповідності до п.6 розділу XПерехідних положень ЗК України в редакції 2001 року, не переоформив у встановленому порядку право власності або право оренди на неї, тому що відповідно до Рішення КСУ від 22.09.2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначений пункт 6 розділу X Перехідних положень ЗК України визнаний неконституційним. Таким чином особа, яка до набрання чинності ЗК 2001 року володіла земельною ділянкою на праві постійного користування землею не може бути позбавлена права на таке володіння. Посилаючись на рішення ЄСПЛ у справі Брумареску проти Румунії , Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , Кантоні проти Франції , Вєренцов проти України зазначив про відсутність правової визначеності в тлумаченні цих положень земельного законодавства, а тому вважає, що він має право на спадкування цього права.

Сторони в судове зсідання не з`явились.

Позивач та його представник подали заяви про розгляд справи у їх відсутність на підставі наявних доказів. Наполягали на його задоволенні.

Відповідач подав заяву про розгляд справи у їх відсутність. Проти задоволення позовних вимог не заперечують

Від представника третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву, в яких, посилаючись на ст.152 ЗК України, Постанови Верховного Суду України в справах №6-3113 цс15 та №6-22329 цс16, вважають, що право користування земельною ділянкою із власником землі припиняється зі смертю особи, якій належить таке право та не входить до складу спадщини. А тому немає підстав для задоволення позову.

Дослідивши заяви по суті справи та надані докази, суд встановив наступні обставини.

Предметом спору у цій справі є право спадкоємця на спадкування права на постійне користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, яке виникло у спадкодавця як в особи - засновника фермерського господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею згідно із Земельним кодексом України у редакції на 13 березня 1992 року.

Так, спадкодавець ОСОБА_2 , згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії IV-ДН №032220 , 26.06.1997 року отримав право постійного користування земельною ділянкою площею 12,00 га, розташованою на території Тополинської сільської ради Володарського (нині- Нікольського) району Донецької області для ведення селянського (фермерського) господарства, в зовнішніх межах, визначених в цьому державному акті, на підставі рішення Володарської районної ради народних депутатів від 18квітня 1997 року. (а.с.9)

Відповідно до ст.7 цього Кодексу постійним користуванням землею визнане землекористування без заздалегідь установленого строку.

Згідно з ч.5 зазначеної статті зазначеного Кодексу у постійне користування земля надавалась Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ст.23 та 24 ЗК України в редакції, на момент виникнення правовідносин право власності або право постійного користування землею, на відміну від права тимчасового користування землею, посвідчувались державними актами, які видавались і реєструвались сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів, форма яких встановлювалась та затверджувалась Верховною Радою України. А тимчасове користування землею, в тому числі і на умовах оренди, оформлювалось договором, форма якого та порядок його реєстрації встановлювався КМ України.

Спадкоємцем ОСОБА_2 , згідно з Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №512272 та Уставом КФГ ОСОБА_2 було утворене фермерське господарство , а тому земельна ділянка згідно з державним актом використовувалась за призначенням. (а.с.10,25-29)

Таким чином, спадкодавець ОСОБА_2 утворив фермерське господарство та продовжував постійно користуватись зазначеною земельною ділянкою за призначенням до самої смерті , яка сталась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 10.05.2012 року. (а.с.8)

З 01.01.2002 року набрав чинності Земельний Кодекс України N 2768-III від 25.10.2001 року.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Але ж, відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 2 квітня 2002 року N 449 (449-2002-п) раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) визнано неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та він втратив чинність з дня ухвалення цього рішення.

Позиція Конституційного Суду України обґрунтована тим, що Приписи пункту 6 Перехідних положень Кодексу (2768-14) є нормами процесуального права і тому не повинні обмежувати норми матеріального права щодо права власності на землю та його набуття громадянами.

Згідно п. 5.6. Рішення КСУ суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і

реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України (254к/96-ВР), Кодексом (2768-14) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс (2768-14) серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

На думку КСУ суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою

суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: - право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; - права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); - постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати; - земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Конституційним Судом України зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як постійне (безстрокове) користування.

Законодавством, що діяло на час виникнення права, поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (435-15) акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Цей принцип закріплено на конституційному рівні (стаття 58 Конституції України (254к/96-ВР), що є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі між державою і громадянином. Він гарантує впевненість громадян у тому, що їхнє теперішнє становище не буде погіршено прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України (254к/96-ВР). У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу (2768-14) у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку.

Неврегульованість питання щодо переважного права постійного землекористувача на придбання земельної ділянки у власність породжує проблеми, пов`язані з вибором способу переоформлення права на землю, відшкодуванням вартості проведених землекористувачем поліпшень за час користування землею тощо.

Спадкодавець ОСОБА_2 не переоформив у встановлений Перехідними положеннями ЗК України строк набуте до набрання чинності новим ЗК України безстрокове право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди та продовжував до самої смерті користуватись спірною земельною ділянкою за цільовим призначенням на підставі державного акту на право остійного користування земельною ділянкою, що є законним, відповідно до зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, до складу якої, відповідно до ст.1218 ЦК України увійшли всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено виключний перелік прав та обов`язків які не входять до складу спадщини, а саме права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст.141 Земельного Кодексу України, в редакції, чинній на момент смерті спадкодавця, встановлено виключний перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою.

Смерть землекористувача не зазначена як підстава для припинення права користування земельною ділянкою.

А тому, на думку суду ,враховуючи, що зазначене право не припинилось зі смертю особи, то воно має бути включеним до складу спадщини, якщо не припинена діяльність фермерського господарства, враховуючи цільове призначення земельної ділянки.

Відповідного до копії спадкової справи №319/2012, розпочатої 28.01.2012 року (а.с.119) -єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є його син ОСОБА_1 , який є позивачем по справі та який отримав у спадщину після смерті батька на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від грошові внески та житловий будинок, що належав спадкодавцю на момент його смерті.

07.02.2013 року державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори Донецької області відмовлено позивачу в отриманні в спадщину права користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, яка була надана спадкодавцю ОСОБА_2 на праві постійного користування земельною ділянкою з посиланням на те, що спадкодавець відповідно до п.6 глави 10 Перехідних положень Земельного Кодексу України не переоформив право постійного користування на право оренди чи право власності, а відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою не ви никає (а.с.126). А тому не можливо видати свідоцтво про право на спадщину, тому що у спадкодавця відсутнє таке право. ( а.с.126)

Позивач стверджує, що після смерті батька фермерське господарство функціонує і він займається діяльністю фермерського господарства.

Відомості про припинення діяльності фермерського господарства у спосіб передбачений Уставом чи Законом України Про фермерське господарств відсутні.

Земля є основою фермерського господарства і лише наявність земельної ділянки, відповідно до Закону про селянське фермерське господарство була підставою для утворення фермерського господарства.

Відповідно до положень п.2 ч1 ст..29 Закону України Про селянське( фермерське) господарство саме припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27,28 Земельного кодексу України зазначено підставою для припинення діяльності фермерського господарства.

Зазначена спірна земельна ділянка після смерті спадкодавця у встановлений законом спосіб не вилучалась у фермерського господарства ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.23 Закону України Про фермерське господарство успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ст..19 цього ж Закону до складу майна фермерського господарства поряд з іншим належить право користування землею.

Відповідно до ст..20 цього ж Закону порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

При дослідженні Статуту крест`янського (фермерського господарства ОСОБА_2 , зареєстрованого 28 серпня 2002 року Володарською райдержадміністрацією було встановлено, що згідно з п.1.3 Статуту зазначеного фермерського господарства ОСОБА_2 був головою фермерського господарства , а члени його родини самостійно приймають участь в діяльності КФГ на основі повної або часткової зайнятості.

Розділ ІІІ Статуту КФГ Права та обов`язки та відповідальність членів фермерського господарства має пункт про те, що член фермерського господарства має право передавати у спадщину земельну ділянку .

Відповідно до п.4.3 розділу ІV Статуту цього ж КФГ майно КФГ належить його членам на правах спільної сумісної власності .

Відповідно до п.4.4 Статуту у разі смерті голови крест`янського господарства його доля спадкується в порядку, передбаченому законодавством. ( а.с.25-30)

У відповідності з вимогами ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Ст. 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами законодавства, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Вирішуючи спір, суд бере за основу правовою позицію Великої Палати Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 20.11.2019 року в справі № 368/54/17 в якій Суд відступає від правової позиції ,яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, в яких вбачається системне посилання у цих судових рішеннях на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

В цій Постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння. Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦКУ, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані. Отже, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

При цьому Велика Палата посилалась також на те, що на відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Суд вважає за можливе застосувати зазначенні висновки верховного Суду до зазначених правовідносин тому що така позиція Суду є останньою,в якій ВС відступає від раніше викладених правових позицій, стосується засновників фермерських товариств, які отримали землю для заснування фермерського господарства на правових нормах, що діяли до набрання чинності ЗК України в редакції 2001 рок та Закону України Про фермерське господарство .

Тому, виходячи із принципу рівності всіх перед законом, спадкоємці засновників фермерських господарств, які отримали земельну ділянку на праві довічного успадкованого володіння, не можуть бути в більш привільованому становищі ніж спадкоємці засновників, які отримали земельні ділянки для заснування фермерського господарства на праві постійного користування за тими ж законам , що діяли на момент утворення фермерських господарств.

Законом України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Розмежування права спадкування користування земельною ділянкою по особам засновків фермерських господарств на осіб, які переоформили право відповідно до Перехідних положень Земельного Кодексу України (які визнані неконституційними), осіб, які отримали у користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства на правах успадкованого володіння та тих, що отримали у користування землю для утворення фермерського господарства, які не встигли переоформити право постійного користування землею на думку суду суперечить нормам Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні.

Із аналізу норм земельного законодавства, що регулюють спірні правовідносини можна зробити висновок про те, що нормативно правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування в зв`язку з смертю особи, та право на спадкування права постійного користування землею набутого до 2002 року.

У відповідності з вимогами ст. 6, ст.1 протоколу № 1 ст. 14 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду висловленої у справах Рисовський проти України , Кривенький проти України дано аналіз питанню власності в контексті ст.1 протоколу № 1 Конвенції.

З цих справ встановлено,що право постійного користування землею є - власністю особи. Також держава (державні органи) не вправі свавільно , всупереч вимог закону, позбавляти особу права власності (чи права користування).

Вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Таким чином, суд, виходячи із принципу верховенства права, прийшов до висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке спадкодавець набув на законних підставах та мав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою до набрання чинності Земельним Кодексом України в редакції 2001 року, яке не припинилось після його смерті за нормами ЗК України, не є в розумінні ст.1218 ЦК України обов`язком, який нерозривно пов`язаний з особою спадкодавця, а тому це право постійного користування земельною ділянкою за її цільовим призначенням для ведення фермерського господарства успадкуванню його спадкоємцями для подальшого функціонування фермерського господарства ОСОБА_2 .

Судовий збір на підставі Ухвали суду від 02.08.2019 року визначений в розмірі 9605 гривень, який сплачений позивачем при зверненні з позовом. Враховуючи, що під час судового розгляду позивачем не надані докази, що давали б підстави для зменшення розміру судового збору, суд залишає розмір судових витрат, відповідно до ухвали суду від 02.08.2019 року - 9605 гривень. Вимога про повернення судового збору не заявлена.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України , суддя,-

в и р і ш и в:

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2 ) право постійного користування земельною ділянкою площею 12 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Тополинької сільської ради Нікольського району Донецької області в межах плану зовнішніх меж землекористування, визначених державним актом ІV-ДН №032220 від 26.06.1997 року на право постійного користування землею, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повний текст рішення виготовлений 04.09.2020 року.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Володарський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.І. Доценко