Постанова

від 03.09.2020 по справі 910/6113/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/6113/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Дикунської С.Я.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.09.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.10.2019 (повне рішення підписано 25.10.2019)

у справі №910/6113/19 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство"

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 148 820,73 грн. та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач) про: зобов`язання ПрАТ "ХК "Київміськбуд" безоплатно передати 8,3 м2 для громадян, які постраждали від діяльності ГІБК "Еліта-Центр" у порядку, визначеному договором про передачу функцій замовника від 24.04.2012 № 5344; стягнути з ПрАТ "ХК "Київміськбуд" на користь КП "Київське інвестиційне агентство" 78219,38 грн. компенсації витрат за утримання земельної ділянки; стягнути з ПрАТ "ХК "Київміськбуд" на користь КП "Київське інвестиційне агентство" 12260,65 грн. нарахованих штрафних санкцій (пені); зобов`язати ПрАТ "ХК "Київміськбуд" вчинити всі необхідні дії щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінгу за адресою об`єкта будівництва на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе у Дарницькому районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між ними договору від 24.04.2012 № 5344 у частині передачі обумовленої договором площі збудованих квартир третій особі, оскільки відповідачем залишається непереданими ще 0,06 % від загальної площі квартир. Також, посилаючись на укладений між сторонами договір, позивач зазначав, що відповідач не виконав його умови у частині зобов`язань із будівництва підземного паркінгу. Крім того, за відповідачем станом на 30.04.2019 утворилась заборгованість у розмірі 78219,38 грн., що становить компенсацію позивачу коштів за утримання земельної ділянки, внаслідок несплати якої позивач нарахував також 12260,65 грн. пені.

Короткий зміст заперечень на позов

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що ні укладеним між сторонами договором, ні рішеннями Київської міської ради не погоджено передачу 5,6 % від загальної площі квартир безоплатно. При цьому, управненою особою, на користь якої відповідач мав передати майно, є не позивач, а третя особа, а відтак відповідач вважає відповідне зобов`язання припиненим виконанням належним чином. Заперечення відповідача з приводу позовної вимоги про стягнення компенсації витрат за утримання земельної ділянки ґрунтуються на тому, що обов`язок по укладенню угоди про компенсацію таких витрат договором віднесено до обов`язків позивача. Оскільки останній відповідний договір так і не уклав, відповідач просив застосувати аналогію закону та застосувати частину 12 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо визначення строку на укладення позивачем такого договору. До того ж, із поданих позивачем копій рахунків та платіжних доручень не зрозуміло чи входять вказані у відповідних рахунках суми до наданих платіжних доручень. Також відповідач заперечував проти задоволення позовної вимоги щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінг з огляду на відсутність договірного обов`язку відповідача передати нежитлову площу для постраждалих громадян, а також через відсутність порушеного права позивача.

Також, відповідачем до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, подано заяву про застосування загального (трирічного) строку позовної давності до вимог про зобов`язання передати 8,3 кв.м. для громадян та спеціального (річного) строку позовної давності до вимог про стягнення пені за лютий-квітень 2018 року, що згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставами для відмовиу задоволенні позову.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 в справі №910/6113/19 у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- позивач не довів чим порушені його права та охоронювані законом інтереси, на захист яких позивачем заявлена позовна вимога зобов`язати відповідача передати 0,06 % збудованої площі постраждалим громадянам, беручи до уваги що суб`єктами відповідних правовідносин є відповідач та третя особа, якій передбачено передачу певної площі квартир для потерпілих громадян;

- за наявності обставин відсутності у відповідача обов`язку з будівництва підземного паркінгу на виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360, майнові права на який у будь-якому випадку належали би відповідачу, а також враховуючи підтверджену звітом експерта неможливість здійснення будівництва підземного паркінгу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснювати таке будівництво за вимогою позивача;

- порушення прав позивача відсутністю дій відповідача щодо будівництва підземного паркінуг не є доведеним, оскільки за умовами договору фінансування всього комплексу робіт здійснюється відповідачем, який отримує всі майнові права на об`єкт будівництва, включаючи паркінг, окрім 5,6 % збудованої площі, що передається третій особі;

- звертаючись із даними позовними вимогами про зобов`язання відповідача безоплатно передати 8,3 кв.м. житлової площі для постраждалих громадян та здійснити будівництво підземного паркінгу позивачем не доведено наявності у нього відповідного порушеного права та інтересу, а також їх порушення відповідачем, у зв`язку з чим задоволення таких вимог не матиме наслідком здійснення ефективного судового захисту;

- чинним законодавством розмежовано поняття земельного податку і плати за землю - орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; отримання компенсації за понесені витрати зі сплати земельного податку не може розцінюватись як операція з постачання послуг для цілей оподаткування ПДВ, а тому позивачем не доведено підстави включення сум податку на додану вартість до виставлених відповідачу рахунків;

- оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення компенсації плати за утримання земельної ділянки має похідний характер від вимоги про стягнення самої компенсації, у задоволенні якої відмовлено, відповідна похідна вимога також не підлягає задоволенню;

- оскільки заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд першої інстанції дійшов висновку також про відсутність підстав для застосування позовної давності, обумовленої ст. ст. 256-258 Цивільного кодексу України - відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач (Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) "Київське інвестиційне агентство") 08.11.2019 (згідно відтиску печатки вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 в справі №910/6113/19 та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Крім того, скаржник просить стягнути судові витрати з відповідача у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що:

- згідно умов укладеного договору, відповідача взяв на себе зобов`язання щодо будівництва об`єкту в цілому, включаючи паркінг;

- намір відповідача здійснити будівництво паркінгу випливав із умов укладеного договору, гарантійного листа № 04730/0/2-14 від 29.09.2014, а також із дій відповідача по утриманню земельної ділянки, адже відповідач продовжував сплачувати компенсацію позивачу за утримання земельної ділянки до лютого 2018 року;

- матеріали справи не містять належних доказів того, що будівництво паркінгу є неможливим, як не містять доказів і того, що проектна документація потребувала коригування чи була відкоригована внаслідок того, що будівництво парінгу було небезпечним для навколишніх споруд та/або довкілля/техногенної безпеки/санітарних умов, тощо;

- до спірних правовідносин суд не застосував ст. 50 Конституції України, невірно застосував в контекст конкретних правовідносин вимог ст. 55 Конституції України, не застосував ст. ст. 614, 636, а також главу 77 Цивільного кодексу України, не застосував вимоги Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2007 № 1269, Поряду затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 560, ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, ст. 42 Земельного кодексу України (в частині підстав відшкодування земельного податку);

- вимоги позивача стосовно стягнення 78 219,38 грн. компенсації витрат за утримання земельної ділянки та 12 260,65 грн. нарахованих штрафних санкцій - є обґрунтованими з огляду на п. 3.5, 3.2.4, 3.2.14, 4.2 договору (в редакції додаткової угоди), а обов`язок по їх відшкодуванню покладено саме на відповідача;

- згідно сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28.10.2014 серії ІУ № 165143010109 загальна площа квартир по об`єкту становить 13 887,3 кв.м., а актами № 46 від 19.03.2015 та № 30 від 16.02.2015 відповідачем було передано 13 квартир загальною площею 776,8 кв.м., що становить 5,59% від загальної площі квартир по об`єкту, із них 7,39 м2, що становить 0,05% від загальної площі квартир по об`єкту , оплачена потерпілими на користь відповідача, таким чином, площа, передана безоплатно складає 769,41 м2, що становить 5,54% від загальної площі квартир по об`єкту, а тому залишається безоплатно не переданими 0,06% від загальної площі квартир по об`єкту, що становить 8,3 м2.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

10.12.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" у встановлений судом апеляційної інстанції строк, надійшов засобами поштового зв`язку відзив на апеляційну скаргу (направлений 09.12.2019), який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Зокрема, відповідач посилався на те, що:

- судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання передати 8,3 кв. м третій особі, у зв`язку із недоведеністю порушення відповідачем п. 4.5 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 18.11.2013) та факту порушення прав позивача або його охоронюваного законом інтересу;

- відсутність у відповідача обов`язку передати нежитлову площу (паркомісця) для постраждалих громадян, свідчить про відсутність порушеного права позивача, оскільки у нього фактично та юридично відсутній законний інтерес та право на паркінг у об`єкті будівництва;

- укладений між сторонами договір - не є договором про спільну діяльність, оскільки укладений між учасниками спору договір містить кореспондуючі права та обов`язки сторін договору та не містить спільну мету його сторін, а навпаки, мета сторін договору є різною: у відповідача - отримання прибутку, а у позивача - виключно виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360; укладений договір не і договором на користь третьої особи;

- у відповідача не виникло зобов`язання щодо компенсації земельного податку за користування земельною ділянкою на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе у Дарницькому районі м. Києва у зв`язку з невиконанням позивачем умов договору, а надані ним докази - не відповідають ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України; крім того, отримання компенсації за понесені витрати зі сплати земельного податку не може розцінюватися як операція з постачання послуг для цілей оподаткування ПДВ;

- позивачем подано відповідний позов як з порушенням ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, так і з пропуском спеціального (річного) строку позовної давності до вимог про стягнення пені за лютий-квітень 2018 року, так і з пропуском загального трирічного строку позовної давності щодо вимог по зобов`язання вчинити дії, що згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є підставами для відмови у задоволенні позову.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 в справі №910/6113/19, розгляд справи призначено на 19.12.2019.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, здійснити подальший розгляд справи у визначеному складі колегії суддів неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 справу №910/6113/19 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 30.01.2020.

30.01.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на навчанні для підвищення кваліфікації у Національній школі суддів України в період з 27.01.2020 по 31.01.2020.

У зв`язку з перебуванням 03.02.2020 судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.02.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 справу №910/6113/19 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я. , розгляд справи призначено на 19.03.2020.

19.03.2020 судове засідання у справі не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному, а у зв`язку з виходом головуючого судді з лікарняного, справа призначена до розгляду на 14.05.2020 визначеним складом суду з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 N 215 та від 25.03.2020 N 239.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 розгляд справи №910/6113/19 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 призначено на 18.06.2020, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 N 215 та від 25.03.2020 N 239.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 09.07.2020.

09.07.2020 розгляд справи №910/6113/19 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 - не відбувся.

У зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити розгляд справи у визначеному складі суду - неможливо.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. у відпустці, розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/6113/19.

У відповідності витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями автоматичної зміни складу колегії суддів від 09.07.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 справу №910/6113/19 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Куксов В.В., розгляд справи призначено на 03.09.2020.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №910/6113/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 03.09.2020 для розгляду справи №910/6113/19 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 справу №910/6113/19 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 прийнято до провадження у складі колегії суддів: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я., розгляд справи ухвалено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 03.09.2020.

В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 17.07.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

В подальшому, Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020.

Отже, з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності з 17.07.2020, строк на подання учасниками справи додаткових заяв та клопотань, і станом на 03.09.2020 (з урахуванням часу на поштовий обіг) на адресу Північного апеляційного господарського суду відповідні документи від учасників спору - не надходили.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 03.09.2020 з`явились представники скаржника (позивача) та відповідача.

Представники скаржника в судовому засіданні 03.09.2020 підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.09.2020 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Представники третьої особи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, сторони повідомлялися належним чином.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників третьої особи, що не з`явились у судове засідання.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Учасниками спору не заперечувалось, що відповідно до державного акту від 24.03.2011 № 389533, позивачу надана в постійне користування земельна ділянка площею 0,2662 га, розташована на перетині вул. Вірменської та Харківського шоссе у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом (кадастровий номер 8 000 000 000:90:159:0184).

Рішенням Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 "Про вирішення окремих питань будівництва житлових будинків, в тому числі для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр" вирішено, зокрема, комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" укласти з акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" договори на передачу функцій замовника з будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення, в тому числі для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр", за адресами: перетин вул. Вірменської та Харківського шосе, вул. Драгоманова, 40, вул. Радунська, 28-32, вул. Ревуцького, 7-в, вул. Гарматна, 39-г, вул. Хорольська, 1-а. Договорами, зазначеними у пункті 2 цього рішення, передбачити після введення житлових будинків в експлуатацію передачу Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсотка збудованого житла у розмірі 5,6 % від загальної площі квартир для забезпечення житлом громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр".

Відповідно до преамбули договору від 24.04.2012 № 5344 про передачу функцій замовника, сторони - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство", з однієї сторони, та Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", з іншої сторони, уклали його керуючись пунктом 2 рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 "Про вирішення окремих питань будівництва житлових будинків, в тому числі для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр".

Відповідно до пункту 1.1 договору, позивач передає відповідачу функції замовника з будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе у Дарницькому районі м. Києва.

Також, 18.11.2013 між сторонами - Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство", з однієї сторони, та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд", з іншої сторони, укладено додаткову угоду до договору.

За умовами пунктів 2.3, 4.1, 4.4 договору, відповідач здійснює фінансування всього комплексу робіт, пов`язаних з будівництвом, та одночасно з укладенням договору набуває право власності на майнові права на об`єкт будівництва в повному обсязі, якими має право розпоряджатися на власний розсуд з урахуванням необхідності передати 5,6 % збудованої площі для визначеної категорії громадян.

Згідно пункту 4.6 договору (у редакції додаткової угоди) після здачі об`єкта в експлуатацію відповідач передає 5,6 % від загальної площі квартир для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр", у порядку, визначеному рішенням Київської міської ради, та надає позивачу копії підтверджуючих документів.

Відповідно до пункту 3.5 договору (у редакції додаткової угоди), відповідач компенсує позивачу плату за користування земельною ділянкою в порядку, у визначеному пунктом 4.2 цього договору до моменту укладення позивачем угоди з експлуатуючою організацією про компенсацію витрат за користування земельною ділянкою.

Згідно пункту 4.2 договору (у редакції додаткової угоди), відповідач компенсує позивачу грошові кошти за утримання земельної ділянки протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку та підтверджуючих документів.

Пунктом 5.4 договору (у редакції додаткової угоди), за порушення відповідачем строків, передбачених пунктом 4.2 договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28.10.2014 серії ІУ № 165143010109 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе у Дарницькому районі м. Києва І та ІІ черги будівництва житловий будинок із вбудованими приміщеннями та творчими майстернями.

Відповідно до актів приймання-передачі площ за договором відповідачем передано третій особі 1 квартира загальною площею 72 кв.м. за актом від 19.03.2015 № 46 та 12 квартир загальною площею 704,80 кв.м. за актом від 16.02.2015 № 30. Дані акти складені та підписані відповідачем і третьою особою, а також не містять будь-яких зауважень та заперечень.

Також у матеріалах справи наявний підписаний відповідачем і третьою особою розрахунок площ по кожному потерпілому, що підлягають оплаті по ринковій вартості за ціною продажу в будинку на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе (поштова адреса: Харківське шосе, 182) для оформлення з потерпілими договорів про оплату вартості різниці площ квартир, в якому визначений перелік потерпілих громадян, загальна площа квартир, частка сплачених коштів на користь груп компаній "Еліта-Центр" та різниця площі, що підлягає доплаті відповідачу.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надані виставлені відповідачу рахунки на оплату компенсації позивачу земельного податку на загальну суму 78219,38 грн. станом на 30.04.2019 (за спірний період з лютого 2018 року по лютий 2019 року) та платіжні доручення щодо сплати позивачем земельного податку за спірний період.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Наявність спору через порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими, а тому обов`язком позивача відповідно до статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачами в справі.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Згідно рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 "Про вирішення окремих питань будівництва житлових будинків, в тому числі для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр" в договорі на передачу функцій замовника з будівництва зобов`язано позивача передбачити умови після введення житлових будинків в експлуатацію передачу відповідачем Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідної частини від загальної площі квартир для постраждалих громадян.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інтанції про те, що покладені рішенням Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360 на позивача обов`язки щодо передбачення в договорах умови про передачу відповідачем певного відсотку площ збудованих квартир для визначених громадян - позивачем виконані, а сам порядок передачі, визначений наведеним рішенням, передбачає передачу такої площі третій особі, без участі позивача, якому надаються лише копії підтверджуючих документів. При цьому, із умов договору не вбачається наявність у позивача права вимагати здійснення передачі певної площі квартир третій особі, оскільки метою укладеного договору є саме передача функцій замовника будівництва.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, зазначає, що укладений між сторонами договір - не є договором про спільну діяльність, оскільки укладений між учасниками спору договір містить кореспондуючі права та обов`язки сторін договору та не містить спільну мету його сторін, а навпаки, мета сторін договору є різною: у відповідача - отримання прибутку, а у позивача - виключно виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360.

Із матеріалів справи вбачається, що за відповідними актами приймання-передачі у відповідності до розрахунків площ по кожному потерпілому відповідач передав, а третя особа прийняла без жодних зауважень 12 квартир загальною площею 704,80 кв.м. за актом від 16.02.2015 № 30 та 1 квартиру загальною площею 72 кв.м. за актом від 19.03.2015 № 46.

Частина 4 статті 636 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України відмови третьої особи від прийняття від відповідача 5,6 % від загальної площі квартир для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр", у матеріалах справи - відсутні.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, згідно з вказаними актами приймання-передачі площі квартир третій особі та розрахунком площ по кожному потерпілому відповідне майно вже є переданим визначеним громадянам та у певній площі. У зв`язку з цим, пред`явлення позивачем вимоги про передачу третій особі непереданих 0,06 % від загальної площі квартир - не має обґрунтовано визначений механізм примусового виконання такої вимоги, оскільки будівництво будинку є завершеним введенням в експлуатацію та позивачем не визначено за рахунок якої саме площі, на користь яких громадянин із визначених у розрахунку, та за яким принципом має відбутися розподіл спірних 0,06 % площі збудованих квартир, у зв`язку з чим за даних умов обраний позивачем спосіб захисту щодо виконання обов`язку в натурі - не є ефективним.

Водночас, позивачем не було доведено ні суду першої інстанції під час розгляду спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України як наявності, так і факту порушення його прав та охоронюваних законом інтереси, на захист яких позивачем заявлена позовна вимога зобов`язати відповідача передати 0,06 % збудованої площі постраждалим громадянам, беручи до уваги що суб`єктами відповідних правовідносин є відповідач та третя особа, якій передбачено передачу певної площі квартир для потерпілих громадян.

З огляду на викладене, вимоги позивача про зобов`язання ПрАТ "ХК "Київміськбуд" безоплатно передати 8,3 м2 для громадян, які постраждали від діяльності ГІБК "Еліта-Центр" у порядку, визначеному договором про передачу функцій замовника від 24.04.2012 № 5344 - не є законними та обґрунтованими, не були доведені позивачем в розумінні ст. ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити всі необхідні дії щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінгу на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе у Дарницькому районі м. Києва, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано зроблено висновки про відмову у задоволенні наведених позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, укладення між сторонами договору від 24.04.2012 здійснено саме на виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360, направленого на забезпечення певної категорії громадян житлом, та яким не встановлено додаткового спорудження підземного паркінгу на їх користь. Тобто, передача визначеного договором відсотку збудованої площі має відбуватися саме за рахунок житлової площі, до якої площа підземного паркінгу не відноситься.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що введенням будинку в експлуатацію та передачею певного відсотка збудованого житла Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вичерпується визначена рішенням Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360, мета договору.

Також, пунктами 2.3, 4.1, 4.4 договору визначено, що відповідач здійснює фінансування всього комплексу робіт, пов`язаних з будівництвом, та одночасно з укладенням договору набуває право власності на майнові права на об`єкт будівництва в повному обсязі, якими має право розпоряджатися на власний розсуд з урахуванням необхідності передати 5,6 % збудованої площі для визначеної категорії громадян.

З урахуванням здійснення відповідачем фінансування будівництва та наявності в останнього майнових прав на об`єкт будівництва, дія договору вичерпується передачею відповідачем частини збудованого житла визначеному суб`єкту.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за наведених обставин відсутності у відповідача обов`язку з будівництва підземного паркінгу на виконання рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 23/7360, майнові права на який у будь-якому випадку належали би відповідачу, а також враховуючи підтверджену звітом експерта неможливість здійснення будівництва підземного паркінгу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснювати таке будівництво за вимогою позивача.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване позивачем порушення, було б обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Проте, порушення прав позивача відсутністю дій відповідача щодо будівництва підземного паркінгу - не є доведеним, оскільки за умовами договору фінансування всього комплексу робіт здійснюється відповідачем, який отримує всі майнові права на об`єкт будівництва, включаючи паркінг, окрім 5,6 % збудованої площі, що передається третій особі.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звертаючись з відповідними позовними вимогами про зобов`язання відповідача безоплатно передати 8,3 кв.м. житлової площі для постраждалих громадян та здійснити будівництво підземного паркінгу, позивачем не доведено наявності у нього відповідного порушеного права та інтересу, а також їх порушення відповідачем, у зв`язку з чим задоволення таких вимог не матиме наслідком здійснення ефективного судового захисту.

При цьому, захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення, зокрема, про примусове виконання відповідачем певних дій. Однак, заявлені позивачем вимоги щодо зобов`язання вчинити всі необхідні дії з будівництва паркінгу у разі їх задоволення не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначено, що стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Також, розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 78219,38 грн. компенсації витрат за утримання земельної ділянки та 12260,65 грн. нарахованих штрафних санкцій (пені) на підставі пункту 5.4 договору за несвоєчасність здійснення таких оплат, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3.5, 4.2 договору, відповідач компенсує позивачу плату за користування земельною ділянкою протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку та підтверджуючих документів до моменту укладення позивачем угоди з експлуатуючою організацією про компенсацію витрат за користування земельною ділянкою.

Як слідує із умов укладеного між сторонами договору, предметом останнього є передача позивачем відповідачу функції замовника з будівництва житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе у Дарницькому районі м. Києва. Тобто, зміст даного договору направлений саме на здійснення відповідачем будівництва, із закінченням якого мета відповідного правочину є досягнутою.

Матеріалами справи, а саме сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28.10.2014 серії ІУ № 165143010109, підтверджується відповідність закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе у Дарницькому районі м. Києва І та ІІ черги будівництва.

Таким чином, після здачі відповідачем закінченого будівництвом об`єкта та отримання відповідного сертифікату, відсутні обґрунтовані підстави вважати справедливим покладення на відповідача, який вже не виконує функції замовника з будівництва та самого будівництва, компенсацію витрат за користування земельною ділянкою у заявленому позивачем розмірі відшкодування.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність у договорі конкретних строків, в які позивач має укласти угоду з експлуатуючою організацією, має наслідком зволікання позивача з виконання такої договірної умови та покладення на відповідача свого обов`язку з внесення плати за землю.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач ще у 2016 році звертався до позивача із листом № 050/30-2077 з проханням укласти відповідні угоди із експлуатуючими організаціями, на баланс яких передані такі об`єкти, однак позивачем відповідні угоди - не укладені станом на момент вирішення даного спору.

Аксіома цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23 жовтня 1985 року, заява № 8848/80, п. 32).

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено таке: "Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що у даному випадку в контексті спірних правовідносин сторін відсутні обумовлені законом підстави для застосування до спірних правовідносин аналогії закону, а саме частини 12 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин, чого в даному випадку судом не встановлено.

За умовами договору на відповідача покладено відшкодування компенсації за утримання земельної ділянки, що у виставлених відповідачу рахунках позивачем нараховано як компенсація за сплату земельного податку.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).

Із наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельного податку і плати за землю - орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції і з доводами відповідача, про те, що поданий позивачем розрахунок компенсації земельного податку - є необгрунтованим, оскільки до сум останнього включений податок на додану вартість. У той же час, отримання компенсації за понесені витрати зі сплати земельного податку, не може розцінюватись як операція з постачання послуг для цілей оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, позивачем не доведено підстави включення сум податку на додану вартість до виставлених відповідачу рахунків.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача компенсації позивачу земельного податку - не є законною та обгрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення компенсації плати за утримання земельної ділянки має похідний характер від вимоги про стягнення самої компенсації, у задоволенні якої відмовлено, відповідна похідна вимога також не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України наявність у відповідача простроченого обов`язку з сплати обумовленої компенсації.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Таким чином, за наслідками апеляційного розгляду справи, оцінивши наявні матеріали справи в сукупності з перевіркою обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника про те, що спірних правовідносин суд першої інстанції не застосував ст. 50 Конституції України, невірно застосував в контекст конкретних правовідносин вимог ст. 55 Конституції України, не застосував ст. ст. 614, 636, а також главу 77 Цивільного кодексу України, не застосував вимоги Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2007 № 1269, Поряду затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 560, ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, ст. 42 Земельного кодексу України (в частині підстав відшкодування земельного податку) - є необґрунтованими та спростовуються як матеріалами справи, так і змістом оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.06.2020 у справі № 910/6110/19. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що судом касаційної інстанції ухвалою від 17.06.2020 у аналогічній справі № 910/6111/19 касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 910/6111/19 закрито, оскільки Верховний Суд у своїй постанові (від 02.06.2020 у справі № 910/6110/19) вже викладав висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, а тому, відсутні правові підстави для подальшого розгляду касаційної скарги.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, подано заяву про застосування загального (трирічного) строку позовної давності до вимог про зобов`язання передати 8,3 кв.м. для громадян та спеціального (річного) строку позовної давності до вимог про стягнення пені за лютий-квітень 2018 року, що згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставами для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність : скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

П. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується , зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у позові по суті в зв`язку з безпідставністю позовних вимог, за даних обставин питання порушення строку позовної давності (як загального - трирічного, так і спеціального - річного) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору обгрунтовано не застосовано судом першої інстанції. А тому доводи відповідача у наведеній частині, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/6113/19 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/6113/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/6113/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство".

4. Матеріали справи №910/6113/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 14.09.2020.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.Я. Дикунська

О.В. Тищенко