Ухвала від 11.09.2020 по справі 915/1160/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

11 вересня 2020 року Справа № 915/1160/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С. розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОВНИК-БІЗНЕС» (54003, м. Миколаїв, вул. Степова, 35, ідентифікаційний код 37758588) про забезпечення позову до подання позовної заяви

В С Т А Н О В И В:

09.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОВНИК-БІЗНЕС» (далі - ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» ) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із заявою про забезпечення позову № 09-09-20 від 09.09.2020 (вх. № 11163/20) до подання позовної заяви.

Зокрема, позивач просить суд до набрання рішенням суду законної сили вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони КП «Миколаївська ритуальна служба» Миколаївської міської ради та Управлінню комунального майна Миколаївської міської ради вчиняти певні дії, а саме:

- не допускати представників ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» до нежитлових приміщень загальною площею 216,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Миколаїв, вулиця Степова, 35, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі;

- перешкоджати орендарю (ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» ) у виконанні обов`язків щодо збереження орендованого майна, а саме вживати заходи протипожежної безпеки, експлуатації інженерних мереж, санітарії, підтримання режиму безпечної експлуатації електрообладнання, водопроводу, каналізації, газових мереж нежитлових приміщень загальною площею 216,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Миколаїв, вулиця Степова, 35, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі;

- вчиняти дії щодо примусового звільнення нежитлових приміщень загальною площею 216,5 кв.м., розташованих за адресою: м.Миколаїв, вулиця Степова, 35, від майна, належного ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» , до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Заява про забезпечення позову обґрунтована нормами ст. ст. 27, 136, 137, 139 ГПК України, ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та практикою Європейського суду та Верховного Суду.

Заявник зазначає, що має намір звернутися до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності та визнання договору оренди № 786 продовженим.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що 12.08.2015 року між ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» (орендар) та Територіальною громадою міста Миколаєва в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (орендодавець) укладено договір оренди № 786, предметом якого є нежитлові приміщення загальною площею 216,5 кв.м. з цільовим призначенням - для використання під виготовлення предметів ритуальної належності, розташованими за адресою: м. Миколаїв, вулиця Степова, 35.

Відповідно до умов договору договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з 12.08.2015 року до 12.08.2020 року включно (п. 10.1 Договору).

Заявник зазначає, що до спливу строку дії договору оренди ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» звернувся із заявою від 06.07.2020 року до Управління комунального майна Миколаївської міської Ради щодо укладення додаткової угоди про продовження строку дії Договору оренди.

У встановлений строк заявника не повідомлено про результат розгляду заяви.

Натомість, Управління комунального майна у листах № 1549/10/01/08/20 від 02.09.2020 року, № 163 від 11.06.2020 року зазначило, що балансоутримувач КП «Миколаївська ритуальна служба» Миколаївської міської ради у листах № 220 від 04.08.2020, № 258 від 10.08.2020 не надав свого погодження стосовно подальшого використання майна, вважає недоцільним погоджувати продовження договору оренди приміщень, повідомив про необхідність використання приміщень для власних потреб.

Заявником отримано лист КП «Миколаївська ритуальна служба» Миколаївської міської ради № 163 від 11.06.2020, в якому зазначено, що: «враховуючи стратегію розвитку нашого підприємства, направленого на збільшення власного доходу та прибутку, погашення кредиторської заборгованості, накопиченої попереднім керівництвом, а також розширення переліку надання ритуальних послуг, що передбачає використання власних приміщень в повному обсязі, ми як балансоутримувач орендованих Вами приміщень, вважаємо недоцільним погоджувати продовження Договору оренди приміщень» .

Заявник вважає, що незаконність відмови в продовженні строку дії Договору оренди, оформленої листом балансоутримувача, полягає у тому, що виключно власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Заявник вказує, що балансоутримувач не вправі приймати рішення щодо долі орендованого майна, оскільки орендодавцем вказаного майна є Управління.

Крім того, заявником зазначено, що розділом 5 Договору оренди на орендаря покладений обов`язок вживати заходи щодо підтримання належного стану орендованого майна. Перешкоди, що створюються представниками балансоутримувача майна - КП Миколаївська ритуальна служба полягають у не допуску представників заявника до нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Миколаїв, вулиця Степова, 35, унеможливлюють контроль за належною експлуатацією розміщеного там обладнання та може привести до аварії.

З метою документального підтвердження фактів не допуску представників заявника до нежитлових приміщень за спірним договором, останнім був складений акт від 08.09.2020 року, яким зафіксовано факти не допуску до орендованих приміщень, в яких знаходиться і цінне майно, що належить заявнику на праві власності, статутні документи, печатка.

З метою захисту своїх прав заявник звернувся до органів Національної поліції для вжиття заходів реагування, результатом є оформлення документів, що додані до заяви про забезпечення позову.

Звернення до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову обумовлено необхідністю підготовити текст позовної заяви та зібрати необхідні докази.

В разі незадоволення заяви існує ризик позбавлення заявника того, на що він розраховує як добросовісний орендар, який протягом строку дії договору оренди належним чином виконував обов`язки орендаря та здійснив всі дії, достатні та необхідні для продовження строку дії договору оренди комунального майна.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. У зв`язку з цим, якщо припустити передачу орендованого майна третім особам, то цей факт унеможливить виконання рішення суду про задоволення позову. Як наслідок, заявник не зможе захистити порушені права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Заявник пропонує на розсуд суду застосувати зустрічне забезпечення у вигляді внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом, та призначених для відшкодування відповідачам по цій справі витрат на правову допомогу.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1160/20 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

12.08.2015 року між ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» (орендар) та Територіальною громадою міста Миколаєва в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (орендодавець) укладено договір оренди № 786, предметом якого є нежитлові приміщення загальною площею 216,5 кв.м. з цільовим призначенням - для використання під виготовлення предметів ритуальної належності, розташованими за адресою: м. Миколаїв, вулиця Степова, 35.

Відповідно до умов договору договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з 12.08.2015 року до 12.08.2020 року включно (п. 10.1 Договору).

06.07.2020 ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» звернувся до Управління комунального майна Миколаївської міської ради із заявою щодо укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди.

В свою чергу, Управління комунального майна у листах № 1549/10/01/08/20 від 02.09.2020 року, № 163 від 11.06.2020 року зазначило, що балансоутримувач КП «Миколаївська ритуальна служба» Миколаївської міської ради у листах № 220 від 04.08.2020, № 258 від 10.08.2020 не надав свого погодження стосовного подальшого використання майна, вважає недоцільним погоджувати продовження договору оренди приміщень, повідомив про необхідність використання приміщень для власних потреб.

Заявник, вважаючи дії відповідача та третьої особи незаконними, має намір звернутись до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності та визнання договору оренди № 786 продовженим. Отже, предметом майбутнього позову є дві позовні вимоги немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, заявником підставою для вжиття заходів забезпечення позову зазначено необхідність уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. У зв`язку з цим, якщо припустити передачу орендованого майна третім особам, то, на думку заявника, цей факт унеможливить виконання рішення суду про задоволення позову. Як наслідок, заявник не зможе захистити порушені права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема:

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У вирішенні питання про забезпечення позову суду необхідно здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо доцільності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, адекватності заходу до забезпечення позову, тобто його відповідність вимогам, на забезпечення яких він вживається, а також справедливого балансу інтересів сторін у справі.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Відповідно до п. 9 вищевказаної Постанови виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.

Відповідно до абзацу 2, 3 п. 4 постанови Пленуму ВС України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб» , за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

В ході вирішення справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Заявник просить суд заборонити КП «Миколаївська ритуальна служба» Миколаївської міської ради та Управлінню комунального майна Миколаївської міської ради вчиняти певні дії, а саме:

- не допускати представників ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» до нежитлових приміщень загальною площею 216,5 кв.м., розташованих за адресою: м.Миколаїв, вулиця Степова, 35, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі;

- перешкоджати орендарю (ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» ) у виконанні обов`язків щодо збереження орендованого майна, а саме вживати заходи протипожежної безпеки, експлуатації інженерних мереж, санітарії, підтримання режиму безпечної експлуатації електрообладнання, водопроводу, каналізації, газових мереж нежитлових приміщень загальною площею 216,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Миколаїв, вулиця Степова, 35, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі;

- вчиняти дії щодо примусового звільнення нежитлових приміщень загальною площею 216,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Миколаїв, вулиця Степова, 35, від майна, належного ТОВ «ДОВНИК-БІЗНЕС» , до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Як вказано вище, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Предметом майбутнього позову позивачем зазначено визнання протиправною бездіяльності та визнання продовженим договору оренди, який укладено між позивачем та відповідачем.

Третя особа КП «Миколаївська ритуальна служба» Миколаївської міської ради не є стороною договору, натомість майно знаходиться на балансі останньої (п. 1.1 договору).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову (забороною третій особі балансоутримувачу вчиняти будь-які перешкоди щодо користування майном) і предметом позовної вимоги (визнання продовженим укладеного між сторонами спору договору оренди).

Крім того, як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявником не вказано та не надано до неї доказів на підтвердження вчинення Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради дій, спрямованих на порушення законних прав заявника.

До того ж, суд не вважає припущення заявника, які покладено в основу його тверджень щодо загрози передання об`єкту оренди третім особам, достатньо обґрунтованими, оскільки з доданих до заяви доказів наявності такого наміру ані у Миколаївської міської ради ані в Управління комунального майна Миколаївської міської ради не витікає.

Таким чином, подана заява про забезпечення позову не містить жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України, із яким діюче законодавство пов`язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

З огляду на наведене вище, оскільки правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд на даний час не вбачає, тому у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОВНИК-БІЗНЕС» № 09-09-20 від 09.09.2020 (вх. № 11163/20) про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255-257 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська