Рішення

від 02.09.2020 по справі 331/1058/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 2/331/927/2020

ЄУН 331/1058/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 вересня 2020 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю : секретаря Постарнак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кравця Олександра Олександровича до товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання припиненими трудових відносин, стягнення середнього заробітку за час затримання видачі трудової книжки,

ВСТАНОВИВ :

19.03.2020р. до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кравця Олександра Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання припиненими трудових відносин, стягнення середнього заробітку за час затримання видачі трудової книжки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно наказу № 1-К від 20.12.2017 року ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК .

Вказаний наказ був прийнятий на підставі рішення загальних зборів ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК , який оформлений Протоколом № 1 від 20.12.2017р.

Згідно з п. 5.7. Статуту ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК виконавчим органом Товариства є Директор. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства. Директор обирається та відкликається зборами учасників товариства.

Зазначає, що наприкінці 2018 року учасники (власники) ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК повідомили всіх працівників про намір ліквідувати вказане Товариство.

З цією метою засновники Товариства запропонували всім найманим робітникам скласти та передати їм заяву про звільнення за власним бажанням.

На виконання вказаної вимоги ОСОБА_1 було складено та передано засновнику ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням, яка була датована 23.11.2018р.

Одночасно з переданням заяви про звільнення ОСОБА_1 було передано засновнику ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК ОСОБА_2 печатку Товариства та всі документи, які стосувались здійснення господарської діяльності цього Товариства.

Після отримання вказаних документів ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що її буде звільнено з посади директора ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК у встановленому законом порядку, у т.ч. буде внесено відповідні зміни до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

На даний момент з дня складання та подання ОСОБА_1 заяви про звільнення минуло понад рік, але з моменту фактичного припинення трудових відносин засновники ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК не провели розрахунок при звільненні у встановленому законом порядку, а також не повернули позивачеві трудову книжку.

Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних ociб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 10.03.2020р. ОСОБА_1 , зазначена як керівник ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК .

Зазначає? що за наявності факту затримки видачі трудової книжки позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в порядку ч. 5 ст. 235 КЗпП України .

Посилаючись на обставини викладені у позовній заяві ОСОБА_1 просить суд визнати припиненими трудові відносини директора ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК з 24 листопада 2018 року у зв`язку зі звільненням з посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України ; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 79 113, 78 грн. середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки; судові витрати покласти на відповідача.

20 березня 2020 року відповідно до положень частини шостої статті 187 ЦПК України судом направлений запит до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради з метою отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів - фізичних осіб. (а.с. 37)

13 квітня 2020 року судом з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 38)

Ухвалою суду від 14 квітня 2020 року зазначену справу прийнято та відкрито провадження. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 39-40)

Ухвалою суду від 03 липня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 135-136).

Представник Позивача надав суду заяву, в якій просить суд розглянути справу за відсутності його та позивача зазначивши, що на позовних вимогах наполягає і просить суд їх задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. (а.с. 164)

Відповідачі по справі у судове засідання не з`явились, хоча про час день та місце слухання справи повідомлялись належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справі поштові відправлення, а також оголошення про виклик на офіційному веб-порталі Судова влада України. Причини неявки суду не повідомили, заперечень стосовно позовних вимог позивача не надали.

Представник третьої особи Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомив. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від нього до суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України , учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.3ст.131 ЦПК України , учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, згідно з вимогами ст.ст. 128 , 131 ЦПК України , відповідачіта третя особа повідомлені про час та місце слухання справи у встановленому законом порядку та не з`явились у судове засідання без поважних причин.

Прийнявши до уваги заяву позивача, суд ухвалою від 02 вересня 2020 року ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення. (а.с. 167-168)

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги заяву представника позивача, приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що згідно наказу № 1-К від 20.12.2017 року ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК . (а.с. 8)

Вищевказаний наказ був прийнятий на підставі рішення загальних зборів ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК , який оформлений Протоколом № 1 від 20.12.2017р.

Пунктом 5.7. Статуту ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК передбачено, що виконавчим органом Товариства є Директор. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства. Директор обирається та відкликається зборами учасників товариства.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 зазначала про те, що наприкінці 2018 року учасники (власники) ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК повідомили всіх працівників про намір ліквідувати вказане Товариство.

З цією метою засновники Товариства запропонували всім найманим робітникам скласти та передати їм заяву про звільнення за власним бажанням.

На виконання вказаної вимоги ОСОБА_1 було складено та передано засновнику ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням, яка була датована 23.11.2018р.

Одночасно з переданням заяви про звільнення ОСОБА_1 було передано засновнику ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК ОСОБА_2 печатку Товариства та всі документи, які стосувались здійснення господарської діяльності цього Товариства.

Після отримання вказаних документів ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що її буде звільнено з посади директора ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК у встановленому законом порядку, у т.ч. буде внесено відповідні зміни до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

На даний момент з дня складання та подання ОСОБА_1 заяви про звільнення минуло понад рік, але з моменту фактичного припинення трудових відносин засновники ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК не провели розрахунок при звільненні у встановленому законом порядку, а також не повернули позивачеві трудову книжку.

Вказані пояснення позивача узгоджуються з наявними в матеріалах справи доказах та не були спростовані відповідачами у встановленому законом порядку.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних ociб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 10.03.2020р. ОСОБА_1 , зазначена як керівник ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК . (а.с.22-24)

Судом встановлено, що на момент розгляду справи за даними Єдиного державного реєстру юридичних ociб, фізичних осіб-підприємців та громадських формуваньДорогокупля О.С. є керівником ТОВ Запорізька ливарна компанія ЗЛК .

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Частиною 1 та п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю передбачено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Згідно з ч. 3 ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Водночас відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, поміж іншого, подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до ЄДРЮОФОП.

Суд враховуючи наведені вище вимоги діючого законодавства приходить до висновку про те, що питання призначення/припинення повноважень директора як виконавчого органу товариства належить до компетенції загальних зборів.

Відсутність відповідного рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом, свідчить про продовження трудових відносин позивача з відповідачем за відсутності у нього бажання ці відносини продовжувати, що свідчить про порушення його конституційних прав.

Згідно з частиною 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру . Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом . Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року).

З урахуванням положень частини 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини слід зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника Товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям приватне життя .

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України , серед яких такі як угода сторін, закінчення строку такого договору, його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника тощо.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України .

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Згідно ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , що ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 , нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Виходячи з вимог ст. 22 КЗпП України , відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до ст.1 КЗпП України кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до ст. 2 цього ж Кодексу право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Відповідно до ст.ст. 4 , 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з п.7 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України ) способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Суд врахувавши вказане вище приходить до висновку про те, що перед зверненням до суду позивач виконав необхідні дії щодо свого звільнення з посади директора ТОВ відповідно до вимог чинного законодавства.

Обраний позивачем спосіб захисту не суперечить закону, а відповідає найбільш ефективному способу захисту трудових прав позивача.

У відповідності до абз. 6 п. 2 ч. 1ст. 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо: скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

В рішенні у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства від 15 листопада 1996 року Європейський Суд з прав людини вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавство.

Написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників Товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі, свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду справи №758/1861/18 у Постанові від 24.12.2019р.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та наявності правових підстав для їх задоволення.

Частиною 5 ст. 235 КЗпП України унормовано, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (із змінами та доповненнями), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку).

Постановою Пленуму ВС України № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів зокрема п. 32 встановлено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з затримкою видачі трудової книжки він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 зі змінами та доповненнями.

З урахуванням зазначеного та за наявності факту затримки видачі трудової книжки позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в порядку ч. 5 ст. 235 КЗпП України .

Судом встановлено, що заробітна плата, яку отримувала ОСОБА_1 у вересні 2018 року становила 3 724,00 грн., у жовтні 2018 року становила 3 724,00 грн.

Таким чином середня заробітна плата для розрахунку в зв`язку з затримкою видачі трудової книжки становить 7 448,00 грн. / 45 робочих днів = 165,51 грн. за день.

Враховуючи попередні розрахунки середнього заробітку, середньоденний заробіток за період вересень-жовтень 2018 року становить 165,51 грн.

Час затримки видачі трудової книжки з 24.11.2018р. по 16.03.2020р. становить 478 днів.

Таким чином, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки складає 165,51 грн. х 478 днів = 79 113,78 грн.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та наявності правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви до суду позивач по справі понесла судові витрати при розгляді справи: а саме судовий збір у сумі 840,80 грн., а тому, оскільки позов задоволено в повному обсязі сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача по справі.

Керуючись статтями 12 , 13 , 259 , 263-265 , 280 -282 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини директора ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з товариством з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК ( місцезнаходження : м. Запоріжжя, вул. Інститутська, буд.4, кв.5 ; код ЄДРПОУ 41826611) з 24 листопада 2018 року у зв`язку зі звільненням з посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК ( місцезнаходження : м. Запоріжжя, вул. Інститутська, буд.4, кв.5 ; код ЄДРПОУ 41826611) на користь ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) кошти в сумі 79 113, 78 грн. ( сімдесят дев`ять тисяч сто тринадцять гривень 78 копійок) середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю Запорізька ливарна компанія ЗЛК ( місцезнаходження : м. Запоріжжя, вул. Інститутська, буд.4, кв.5 ; код ЄДРПОУ 41826611) на користь ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. ( вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Сторонам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України , не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 11 вересня 2020 року.

Суддя : Н.Г.Скользнєва

02.09.2020