Рішення

від 14.09.2020 по справі 910/9032/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2020Справа № 910/9032/20

За позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРБАЛТІНВЕСТ

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АВМОНТАЖ

про стягнення 94 500,00 грн попередньої оплати та 5 859,00 пені, 481,56 грн 3% річних,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРБАЛТІНВЕСТ (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АВМОНТАЖ (відповідач) про стягнення 94 500,00 грн попередньої оплати та 5 859,00 грн пені, 481,56 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі укладеного з відповідачем Договору поставки № 10 від 16.03.2020 переказав на рахунок відповідача 94 500,00 грн передоплати, однак відповідач умови Договору щодо поставки товару у визначені ним строки не виконав. Станом на час звернення позивача з позовом до суду, у позивача відпала необхідність в отриманні зазначеного товару з огляду на прострочення відповідачем строків виконання обов`язку щодо його поставки, а тому позивач просить стягнути з відповідача 94 500,00 грн попередньої оплати та 5 859,00 грн пені, 481,56 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРБАЛТІНВЕСТ залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

10.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРБАЛТІНВЕСТ прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9032/20, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи наявні докази отримання відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2020 про відкриття провадження у справі № 910/9032/20.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/9032/20 було направлене позивачу за адресою: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 47, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження позивача, що підтверджується наявним в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, поштове відправлення з наведеною ухвалою суду та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуте органами зв`язку до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/9032/20 було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто підприємством зв`язку, суд дійшов висновку про те, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

19.08.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), яка діяла до 16.07.2020) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX .

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX та станом на дату ухвалення цього рішення учасники справи не подавали заяви про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до стст 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

16.03.2020 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРБАЛТІНВЕСТ (покупець, позивач) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АВМОНТАЖ (постачальник, відповідач) був укладений Договір поставки № 10 зупинок громадського транспорту (далі - Договір або Договір № 10 від 16.03.2020), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві зупинку громадського транспорту 6000*2000 згідно накладної (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, найменування, асортимент та ціна відображається у рахунку-фактурі, який є невід`ємною частиною Договору (п. 2.1 Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 (п. 12.1 Договору).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір № 10 від 16.03.2020 є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.1 Договору загальна сума цього Договору становить 94 500,00 грн, у т.ч. ПДВ - 15 750,00 грн.

Оплата товару за цим Договором здійснюється безготівковим розрахунком шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата у розмірі 100% проводиться згідно рахунку-фактури, що надається постачальником (пункти 4.2, 4.3 Договору).

На підставі виставленого відповідачем позивачу рахунку-фактури № СФ-0000015 від 16.03.2020 на суму 94 500,00 грн позивачем було сплачено відповідачу 94 500,00 грн 100% передоплати, що підтверджується платіжним дорученням № 180 від 17.03.2020, копія якого наявна в матеріалах справи.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, надане позивачем платіжне доручення є належним доказом сплати грошових коштів відповідачу в якості передплати за товар, що підлягає поставці за Договором № 10 від 16.03.2020.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що позивач належним чином виконав свій обов`язок з оплати товару за Договором на суму 94 500,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно п. 3.1 Договору товар повинен бути повністю поставлений у погоджений з покупцем строк, але не пізніше 30 днів з моменту отримання оплати від покупця.

Таким чином, враховуючи умови Договору та дату здійснення передплати (17.03.2020) поставка товару на суму 94 500,00 грн за Договором мала бути здійснена відповідачем у строк до 16.04.2020 включно.

З підстав не поставки товару за Договором позивач звернувся до відповідача з відмовою № 20-05 від 20.05.2020 від прийняття виконання, відповідно до якої повідомив останнього про втрату інтересу у виконанні відповідачем умов Договору щодо поставки товару та про відмову від прийняття виконання цього зобов`язання. Відповідно до вказаної відмови позивач вимагав впродовж трьох робочих днів з моменту її отримання відшкодувати збитки в розмірі сплаченої вартості товару - 94 500,00 грн та пеню за 32 дні прострочення виконання зобов`язання у розмірі 3 024,00 грн.

Відповідачем у відповіді № 38 від 22.05.2020 на відмову відповідача було зазначено про те, що відповідно до умов Договору ним було доставлено та установлено товар 10.04.2020, тобто без порушення строків поставки, передбачених Договором. Однак, як зазначає відповідач, позивач відмовився підписувати видаткову накладну на отримання товару. Таким чином, відповідач вважає, що позивач безпідставно вимагає від нього повернення коштів у розмірі вартості товару з урахуванням пені за прострочення строків поставки.

У пункті 7 Договору сторони визначили порядок передання товару.

Згідно п. 7.1 Договору з метою уникнення непорозумінь сторони погодили, що прийняття товару покупцем за належною кількістю та якістю, асортименту підтверджується підписом покупця на видатковій накладній та передачею постачальнику довіреності на отримання товару.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що вони не містять жодних належних та допустимих доказів, які свідчили б про виконання відповідачем зобов`язання за Договором № 10 від 16.03.2020 щодо своєчасної поставки товару.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав та не спростував обставини, викладені позивачем у позовній заяві.

Отже, оскільки в порушення умов Договору № 10 від 16.03.2020 відповідач не поставив позивачу оплачений товар та не повернув сплачені позивачем грошові кошти за товар, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приписами ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд взазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару у визначені строки, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару згідно з умовами укладеного Договору № 10 від 16.03.2020 та відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють договірні зобов`язальні відносини.

Також, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з відмовою № 20-05 від 20.05.2020 від прийняття виконання, відповідно до якої, зокрема, вимагав впродовж трьох робочих днів з моменту її отримання відшкодувати збитки в розмірі сплаченої вартості товару - 94 500,00 грн та пеню за 32 дні прострочення виконання зобов`язання у розмірі 3 024,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження дати одержання відповідачем відмови № 20-05 від 20.05.2020, однак факт одержання цієї вимоги відповідачем підтверджується з огляду на посилання останнього на цю відмову у відповіді № 38 від 22.05.2020. Отже, надання відповідачем відповіді № 38 від 22.05.2020 свідчить про одержання відповідачем відмови позивача № 20-05 не пізніше 22.05.2020.

Відтак, враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був виконати обов`язок з повернення коштів позивачу у строк до 27.05.2020 (протягом 3 робочих днів з 22.05.2020), а відповідно з 28.05.2020 виникло прострочення зобов`язання відповідача щодо повернення сплачених позивачем коштів.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази повернення грошових коштів, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про стягнення з відповідача 94 500,00 грн попередньої оплати за товар за Договором № 10 від 16.03.2020.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 859,00 грн за порушення строків поставки товару.

Умовами п. 10.3 Договору сторони погодили, що за прострочення в поставці товару покупець має право вимагати, а постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення в поставці.

Період для нарахування пені позивачем визначено з 17.04.2020 по 17.06.2020.

Разом з тим, за висновками суду вірним періодом для нарахування пені є з 17.04.2020 по 27.05.2020, виходячи з наступного.

Визначене нормою ч. 2 ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару.

Отже, шляхом направлення відмови № 20-05 від 20.05.2020 позивач відмовився від поставки товару та вимагав повернення суми попередньої оплати, з огляду на що з 28.05.2020 припинилось зобов`язання відповідача перед позивачем по поставці товару, водночас у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем щодо повернення сплачених позивачем коштів, тобто грошове зобов`язання.

Згідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України).

За вказаних підстав, за перерахунком суду розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 3 874,50 грн .

Пеню в сумі 1 984,50 грн нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 481,56 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, дійшла висновку щодо можливості застосування положень статті 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Як встановлено судом з огляду на відмову позивача № 20-05 від 20.05.2020, останній відмовився від поставки товару та вимагав повернення суми попередньої оплати, з огляду на що з 28.05.2020 припинилось зобов`язання відповідача перед позивачем по поставці товару, водночас у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем щодо повернення сплачених позивачем коштів, тобто грошове зобов`язання.

За таких обставин та з огляду на прострочення відповідачем грошового зобов`язання щодо повернення сплачених позивачем коштів з 28.05.2020, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин сторін приписів ст. 625 ЦК України.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 481,56 грн 3% річних за період з 17.04.2020 по 17.06.2020.

Разом з тим, за висновками суду вірним періодом для нарахування 3% річних є з 28.05.2020 по 17.06.2020.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга власний розрахунок 3% річних за період з 28.05.2020 по 17.06.2020, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 481,56 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 162,66 грн.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРБАЛТІНВЕСТ .

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2 053,98 грн покладається на відповідача, а судовий збір у сумі 48,02 грн покладається на позивача.

Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АВМОНТАЖ (03134, пр. Корольова, буд. 24-А, кв. 22; ідентифікаційний код 36940945) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРБАЛТІНВЕСТ (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 47; ідентифікаційний код 35254755) 94 500,00 грн (дев`яносто чотири тисячі п`ятсот гривень 00 коп.) попередньої оплати, 3 874,50 грн (три тисячі вісімсот сімдесят чотири гривні 50 коп.) пені, 162,66 грн (сто шістдесят дві гривні 66 коп.) та 2 053,98 грн (дві тисячі п`ятдесят три гривні 98 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 14.09.2020.

Суддя Гумега О.В.