Рішення

від 16.09.2020 по справі 910/10161/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2020Справа № 910/10161/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/10161/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Інюрконсалт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.ПІЦА"

про стягнення 92664,26 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Інюрконсалт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.ПІЦА" про стягнення 92664,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору фінансової допомоги № 30/10 від 30.10.2018, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 60 000,00 грн., за прострочення сплати якої також нараховані інфляційні втрати в сумі 3561,44 грн., 3% річних - 2727,12 грн. та пеня в сумі 26375,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

06.08.2020 від позивача надійшов розрахунок судових витрат.

Відповідач ухвалу суду про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 23.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

30.10.2018 між позивачем (за договором - Позикодавець) та відповідачем (за договором - Позичальник) було укладено договір про надання фінансової допомоги № 30/10 (далі - Договір), у відповідності з п. 1.1 якого Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику безвідсоткову фінансову допомогу на зворотній основі у сумі та валюті, визначених пунктом 1.2 цього договору, а Позичальник зобов`язується повернути кошти, надані йому Позикодавцем, у строки та порядку, визначені цим договором.

Згідно п. 1.2. Договору, Позикодавець надає Позичальнику грошові кошти у національній валюті України в розмірі 60 000,00 грн (шістдесят тисяч гривень 00 коп.) шляхом перерахування цієї суми на рахунок Позичальника, який вказаний у пункті 7 цього договору.

У п. 1.3. Договору сторони дійшли згоди, що за користування грошовими коштами, наданими Позикодавцем на виконання цього договору, Позичальник не сплачує винагороду у вигляді відсотків або іншій формі, передбаченій чинним законодавством. Позикодавець має право вимагати за цим договором від Позичальника кошти понад суму, вказану у пункті 1.2 цього договору, лише у випадку, коли йдеться про сплату пені, передбаченої пунктом 3 цього договору.

Грошові кошти, визначені пунктом 1.2 Цього договору, надаються Позичальнику на строк до 30 грудня 2018 року включно і підлягають поверненню в порядку та на умовах, визначених у пункті 2 цього договору. Позичальник має право повернути кошти достроково (п. 1.4. Договору).

Відповідно до п. 2.2. Договору, Позикодавець зобов`язується перерахувати кошти, визначені у пункті 1.2 цього договору, на рахунок Позичальника в термін 7 днів з моменту підписання даного договору.

Згідно п. 2.3. Договору, Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кошти, отримані ним згідно пункту 2.2 цього договору - узгодженими траншами та в погоджені терміни згідно листів від Позичальника , а у повному обсязі не пізніше 30 грудня 2018 року включно, якщо між Позичальником та Позикодавцем не буде узгоджене рішення про подовження терміну дії цього договору, яке буде оформлене додатковою угодою до даного Договору.

За порушення строків перерахування коштів, визначених у пункті 2.3 цього договору, Позичальник сплачує Позикодавцю пеню, розмір якої розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який вона стягується, від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п. 6.4., договір набуває чинності з моменту його підписання належним чином уповноваженими представниками Сторін та діє до 30.12.2018 року

З матеріалів справи вбачається факт виконання позивачем зобов`язань за договором щодо надання фінансової допомоги загалом в сумі 60 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №143 від 02.11.2018.

Відповідач отриману фінансову допомогу у встановлений Договором строк не повернув.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача 60 000,00 грн фінансової допомоги, за прострочення повернення якої нараховані інфляційні втрати в сумі 3561,44 грн., 3% річних - 2727,12 грн. та пеня в сумі 26375,70 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За своєю цивільно-правовою природою договір поворотної фінансової допомоги є договором позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття1046 Цивільного кодексу України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1052 Цивільного кодексу України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, уклавши вказаний договір, позивач та відповідач реалізували своє право на вільний вступ у договірні відносини, вибір контрагента, визначення умов договору та встановлення його змісту, зокрема, погодили предмет договору, взаємні права і обов`язки, суму договору, строк повернення позичальником фінансової допомоги, строк дії договору, відповідальність сторін та інші умови.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, відповідач зобов`язаний був повернути отримані грошових коштів до 30.12.2018.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав відповідачу фінансову допомогу, обумовлену договором, а відповідачем не надано доказів повного повернення грошових коштів в сумі 60 000,00 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача фінансової допомоги в сумі 60 000,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписом частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що він неправильний, оскільки пеня має бути нарахована за період з 02.01.2019 по 02.07.2019, тобто в межах шестимісячного строку.

За перерахунком суду з урахуванням викладеного розмір пені становить 10 658,63 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині піддягають задоволенню на вказану суму.

Слід зазначити, що за період з 03.07.2018 по 06.07.2020 пеня не підлягає задоволенню, оскільки нарахована у строк понад шість місяців, тобто з порушенням приписів частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він не є вірним, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення.

Як зазначалось судом вище, відповідач мав повернути отримані грошові кошти до 30.12.2018.

Отже, першим днем прострочення оплати є 02.01.2019 (враховуючи, що 31.12.2018 та 01.01.2019 припадали на вихідні дні).

За перерахунком суду, з врахуванням викладеного, розмір 3% річних становить 2 719,66 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 3 057,99 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 3 057,99 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором щодо повернення фінансової допомоги у встановлений строк належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Також, позивач просить покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8450,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат позивач надав договір про надання правничої допомоги від 03.07.2020; акт виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 20.07.2020 та платіжне доручення № 17 від 27.07.2020 на суму 8450,00 грн.

Водночас, як вбачається з акту виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 20.07.2020 позивачем до складу витрат на правничу допомогу включено організацію направлення засобами поштового зв`язку копії позовної заяви стороні, складання опису поштового вкладення, що за своєю суттю не є правничою допомогою та пов`язано з дотриманням норм процесуального законодавства, а відтак позивачем безпідставно включено до витрат на правничу допомогу 650,00 грн, які пов`язані з діями по направленню поштової кореспонденції.

Таким чином, судові витрати позивача по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.ПІЦА" (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 39; ідентифікаційний код 40021115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Інюрконсалт" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, кв. 5; ідентифікаційний код 34528080) основний борг у сумі 60 000 грн, пеню в сумі 10 658 грн 63 коп, інфляційні втрати в сумі 3 057 грн 99 коп., 3% річних в сумі 2 719 грн 66 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 733 грн 88 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 434 грн 01 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.09.2020.

Суддя А.І. Привалов