Рішення

від 15.09.2020 по справі 300/1658/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. справа № 300/1658/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади про визнання протиправним та скасування рішення №2757-45/2020 від 16.03.2020 і зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади №2757-45/2020 від 16.03.2020 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і зобов`язання Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 6,8906 га, розташованої в урочищі Лисаня в селищі Печеніжин, Коломийського району, Івано-Франківської області за межами населеного пункту, кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.11.2019 він звернувся до відповідача із письмовою заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 6,8906 га (кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008), розташованої в урочищі Лисаня в селищі Печеніжин, Коломийського району, Івано-Франківської області за межами населеного пункту. Однак, розглянувши заяву, відповідач прийняв протиправне рішення від 16.03.2020 за №2757-45/2020 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким відкладено вирішення питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби площею 6, 8906 га (кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008), за межами населеного пункту на після проведення громадського обговорення . Вказаним рішенням, як вважає позивач, відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України, статті 13 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та статті 123 Земельного кодексу України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

03.08.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив від 29.07.2020, згідно якого представник відповідача заперечив проти позовних вимог. У відзиві відповідач вказує, що Печеніжинською селищною радою ОТГ 13.12.2019 прийнято рішення сесії №2563-43/2019, яким затверджено Положення про громадські слухання в селах та селищі Печеніжинської об`єднаної територіальної громади. Даний документ передбачає широкі інструменти участі жителів територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення. Це створює додаткові гарантії підзвітності та відповідальності депутатів ради перед виборцями. При цьому, дане Положення є чинне та не було оскаржене, у тому числі, не є предметом оскарження за цим позовом. Враховуючи вищенаведене, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с. 19-20).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

18.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із письмовою заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 6,8906 га (кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008), розташованої в урочищі Лисаня в селищі Печеніжин, Коломийського району, Івано-Франківської області за межами населеного пункту (а.с. 9).

За наслідками розгляду даної заяви, Печеніжинською селищною радою об`єднаної територіальної громади прийнято оскаржене рішення від 16.03.2020 за №2757-45/2020 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким вирішено відкласти вирішення питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 6,8906 га (кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008), розташованої в урочищі Лисаня в селищі Печеніжин, Коломийського району, Івано-Франківської області за межами населеного пункту після проведення громадського обговорення (а.с. 10).

Дане рішення відповідача, на думку позивача, є незаконним, суперечить нормам чинного законодавства, підлягає скасуванню, і, як наслідок, з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся із позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Зі змісту частини 2 статті 19 Конституції України слідує, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, кабінету Міністрів України.

Так, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України від 21.05.1997 за №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування , сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями статті 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 59 Закону №280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЗК України, до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 статті 116 ЗК України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пунктів а - в частини 1 статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

У відповідності до підпунктів 9, 10 пункту б частини 1 статті 33 Закону №280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Частиною 5 статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Згідно із частиною 1 статті 60 Закону №280/97-ВР, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Частиною 2 статті 60 Закону №280/97-ВР установлено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Статтею 122 ЗК України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно з частиною 1 та 4 вищезазначеної статті сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, тоді як центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що в силу приписів Закону №280/97-ВР та Земельного кодексу України саме відповідач наділений виключною компетенцією щодо передачі земельних ділянок територіальних громад у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Вирішення питань про передачу земель територіальної громади у власність чи користування є виключним правом селищної ради як суб`єкта права власності на землю. Як наслідок, саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями комунальної власності в порядку, визначеному чинним законодавством.

У частині 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 вказаної статті Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу (в тому числі земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби), здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (часина 3 статті 124 Земельного кодексу України).

Згідно положень частини 1 статті 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Приписами частини 2 вказаної статті визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

Як встановлено судом, позивач 18.11.2019 подав до відповідача письмову заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в якій зазначив орієнтовний розмір земельної ділянки - 6,8906 га, її адресу місцезнаходження (урочище Лисаня , селище Печеніжин), кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008, та її цільове призначення - для сінокосіння та випасання худоби (а.с. 9).

Згідно частини 3 статті 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз вказаної норми (стаття 123 ЗК України) дає підстави вважати, що нею встановлено чіткий порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі і конкретні підстави для відмови у наданні дозволу на дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Серед них - лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, орган місцевого самоврядування в разі прийняття рішення про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен вказати конкретну підстав, передбачену чинним земельним законодавством, для такої відмови.

Судом встановлено, що розглянувши заяву позивача від 18.11.2019 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 6,8906 га (кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008), розташованої в урочищі Лисаня в селищі Печеніжин, відповідачем оскарженим рішенням №2757-45/2020 від 16.03.2020 відкладено вирішення питання.

Разом з тим, в переліку повноважень, визначених чинним законодавством для органів місцевого самоврядування в даних правовідносинах, відсутнє таке повноваження чи як відкладення вирішення питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби .

Відповідач повинен у місячний строк або надати такий дозвіл або ж надати відмову із зазначенням конкретної підстави, визначеної частиною 3 статті 123 ЗК України.

Як свідчать матеріали справи, оскаржене рішення відповідача не містить визначеної частиною 3 статті 123 ЗК України підстави для відмови у наданні дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби. Крім того, воно прийняте через 4 місяці після звернення позивача до Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача є незаконним, необґрунтованим та прийнятим із порушенням повноважень, наданих відповідачу чинним законодавством.

Щодо посилань відповідача у відзиві на чинне на сьогодні Положення про громадські слухання в селах та селищі Печеніжинської об`єднаної територіальної громади (а.с. 21-27), суд зазначає наступне.

Так, як слідує із долученого відповідачем рішення сесії від 13.12.2019 за №2563-43/2019 про затвердження Положення про громадські слухання в селах та селищі Печеніжинської об`єднаної територіальної громади, його дія вступає в силу з 01.01.2020 (а.с. 21).

Як уже встановив суд, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 18.11.2019, тобто відповідач мав надати йому дозвіл або відмовити у наданні дозволу згідно однієї з підстав визначених у частині 3 статті 123 ЗК України, у місячний строк - до 18.12.2019. Звідси слідує, що Положення про громадські слухання в селах та селищі Печеніжинської об`єднаної територіальної громади на час виникнення правовідносин ще не набрало законної сили.

Крім того, дане Положення прийнято відповідно до статей 13, 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , з метою встановлення єдиних вимог до порядку, проведення громадських слухань, загальних зборів та ініціатив на території Печеніжинської об`єднаної територіальної громади.

Так, згідно частин 1, 4 статті 13 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Тобто обґрунтованими є посилання позивача на те, що оскільки статуту відповідач не має, то і порядок організації громадських слухань Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади не визначений на даний час.

При цьому, згідно частина 1 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Тобто, будь-які прийняті рішення органу місцевого самоврядування, в даному випадку - позивача, не можуть суперечити Конституції України чи іншим законам України, які мають вищу юридичну силу.

Як уже вищезазначено судом, відповідач має у місячний строк або надати такий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж надати відмову із зазначенням конкретної підстави, визначеної частиною 3 статті 123 ЗК України.

Тобто, суд констатує, що прийняте рішення сесії від 13.12.2019 за №2563-43/2019 про затвердження Положення про громадські слухання в селах та селищі Печеніжинської об`єднаної територіальної громади не може порушувати вимог, в тому числі і норми Земельного кодексу України, та порушувати в даному випадку право позивача користуватись земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем рішення №2757-45/2020 від 16.03.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби, суд зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також, згідно практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією; у питаннях, які стосуються основоположних прав, надання дискреції органам виконавчої влади через необмежені повноваження було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією; саме тому законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її здійснення (пункт 67 рішення у справі Котій проти України (Kotiy v. Ukraine) від 05.03.2015, заява №28718/09; пункт 60 рішення у справі Зосимов проти України (Zosymov v. Ukraine) від 07.07.2016, заява №4322/06).

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 за №3-рп/2016).

У Доповіді Верховенство права , схваленій Європейською Комісією За демократію через право на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

Як уже вищевказано судом, відповідно до частини 3 статті 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України Про місцеве самоврядування та Земельного кодексу України, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Тому з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення реального виконання рішення суду, суд вважає за необхідне зобов`язати Печеніжинську селищну раду об`єднаної територіальної громади повторно розглянути заяву позивача від 18.11.2019 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 6,8906 га (кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008), розташованої в урочищі Лисаня в селищі Печеніжин, Коломийського району, Івано-Франківської області, із врахуванням вищенаведених висновків суду, зокрема щодо підстав скасування оскарженого рішення №2757-45/2020 від 16.03.2020.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади (вул. Незалежності 15, селище Печеніжин, Коломийський район, Івано-Франківська обл., 78576, код ЄДРПОУ 40157159) про визнання протиправним та скасування рішення №2757-45/2020 від 16.03.2020 і зобов`язання до вчинення дій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 45 позачергової сесії Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади №2757-45/2020 від 16.03.2020 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Зобов`язати Печеніжинську селищну раду об`єднаної територіальної громади (вул. Незалежності 15, селище Печеніжин, Коломийський район, Івано-Франківська обл., 78576, код ЄДРПОУ 40157159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) від 18.11.2019 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 6,8906 га (кадастровий номер: 2623255700:02:002:1008), розташованої в урочищі Лисаня в селищі Печеніжин, Коломийського району, Івано-Франківської області, із врахуванням вищенаведених висновків суду, зокрема щодо підстав скасування оскарженого рішення №2757-45/2020 від 16.03.2020.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади (вул. Незалежності 15, селище Печеніжин, Коломийський район, Івано-Франківська обл., 78576, код ЄДРПОУ 40157159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) частину сплаченого судового збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.