Ухвала

від 15.09.2020 по справі 380/7379/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/7379/20

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

15 вересня 2020 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сасевич О.М., розглянувши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства Олеський завод мінеральних вод до Буського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зняття арешту із коштів,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Олеський завод мінеральних вод до Буського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), із вимогою - зняти арешт із коштів Приватного акціонерного товариства Олеський завод мінеральних вод , накладений постановою про арешт коштів боржника від 28.11.2016 року по виконавчому провадженню №52244910.

Пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, виходячи із наступного.

Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін суб`єкт владних повноважень означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

За приписами частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1)спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2)спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3)спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4)спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5)за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6)спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7)спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8)спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9)спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10)спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11)спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони , за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

В межах спірних правовідносин, суд надає оцінку наявності публічно-правового спору, що є необхідним для вирішення питання про предметну юрисдикцію адміністративного суду.

Суд зазначає, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Так, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №805/4506/16-а, від 27.06.2018 року у справі №815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, рішенням Франківського районного суду м.Львова від 23.09.2015 року у справі №465/1916/15-ц було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства Одеський завод мінеральних вод на користь Публічного акціонерного товариства Діамантбанк заборгованість за кредитним договором в сумі 277 026,18 грн. та судовий збір в розмірі 2241,39 грн., а всього разом 279 267,57 грн. У подальшому, державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №52244910, в рамках якого накладено арешт на кошти боржника - Приватного акціонерного товариства Одеський завод мінеральних вод , згідно постанови про арешт коштів боржника від 28.11.2016 року.

21.06.2017 року на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

25.08.2020 року позивач звернувся у виконавчу службу із заявою про зняття арешту, оскільки чинність такого порушує конституційні права позивача на володіння, користування та розпоряджання своїм майном/коштами.

Буським районним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) листом від 04.09.2020 року №9403, на звернення позивача, повідомлено, що дійсно на виконанні у виконавчій службі перебувало виконавче провадження №52244910 щодо примусового виконання виконавчого листа №465/1916/15-ц, виданого 05.02.2016 року Франківським районним судом м.Львова; в межах виконавчого провадження №52244910 державним виконавцем, окрім іншого, була винесена 28.11.2016 року постанова про арешт коштів боржника, а 21.06.2017 року - постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.

Додатково відповідачем зазначено, що станом на 03.09.2020 року виконавчий документ повторно у передбачений законом термін - три роки з дня повернення виконавчого документа не пред`являвся. При цьому, також вказано, що матеріали виконавчого провадження знищені в порядку, що передбачений п.1 розділу III Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 року №1829/5). У знятті арешту з майна відмовлено і рекомендовано звернутися позивачу до суду.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII).

Згідно статті 1 Закону України №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 26 Закону України №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1)звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4)заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5)інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України №1404-VII).

Частинами 1, 2 статті 56 Закону України №1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Підставою для звернення до суду є наявність у позивача суб`єктивного переконання щодо порушення права власності на об`єкти нерухомого майна (коштів), зокрема, у зв`язку із накладенням на нього арешту.

Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України Про виконавче провадження , у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1)отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2)надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3)отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4)наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5)відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6)отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7)погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8)отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9)підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України Про виконавче провадження , рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного (господарського) судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на невизначене майно державним виконавцем у знищеному виконавчому провадженні, що є перешкодою для нього в реалізації законних прав власника на нерухоме майно.

Як слідує з матеріалів справи, виконавче провадження №5224410, у межах якого накладено арешт на кошти позивача, завершене у зв`язку із поверненням виконавчого листа стягувачу та знищено за закінченням строків зберігання. Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, позивач не є стороною виконавчого провадження, у якому вживалися заходи з арешту коштів.

За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, які пов`язані з реалізацією права власності та фактично є різновидом негаторного позову, оскільки позивач, як власник, просить суд усунути безпідставні перешкоди з боку відповідача, що пов`язані із здійсненням юридичною особою прав щодо користування та розпорядження своїм майном/коштами.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі №340/25/19.

Окрім того, суд зауважує, що виконавчий лист №465/1916/15-ц, з виконання якого державним виконавцем вчинялися дії для примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості з позивача, виданий Франківським районним судом м.Львова, тому дана справа підсудна Франківському районному суду м.Львова.

Таким чином, виходячи із суті спору, такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вказане, суд відмовляє у відкритті провадження у даній справі та роз`яснює позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного суду загальної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Стосовно повернення судового збору суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.132 КАС України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Згідно із квитанцією від 10.09.2020 року №ПН516 при поданні позовної заяви Приватним акціонерним товариством Олеський завод мінеральних вод було сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне повернути позивачу судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви.

Керуючись ст.ст.170, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства Олеський завод мінеральних вод до Буського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зняття арешту із коштів.

Повернути Приватному акціонерному товариству Олеський завод мінеральних вод (код ЄДРПОУ 05492060) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп., сплачений згідно квитанції від 10.09.2020 року №ПН516.

Роз`яснити позивачу його право на звернення з цим позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Повторне звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.