Постанова

від 17.09.2020 по справі 916/901/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/901/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Одеської області від 01 червня 2020 року (суддя Літвінов С.В.)

у справі № 916/901/20

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишний дворик-2012"

про стягнення 8819,72 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЗАТИШНИЙ ДВОРИК-2012" 8819,72 грн. інфляційних втрат, 3% річних та пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору постачання природного газу № 8098/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р.

29.04.2020р. за вх.. №10805/20 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач позовні вимоги визнав частково, та просив суд позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Крім того, відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір пені до 10% .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01 червня 2020 року (суддя Літвінов С.В.) у справі № 916/901/20 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задоволено частково.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЗАТИШНИЙ ДВОРИК-2012" на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню в розмірі 3150,22 грн. три тисячі сто п`ятдесят грн. 22 коп.), 3% річних в розмірі 1233,79 грн. ( одна тисяча двісті тридцять три грн. 79 коп.), інфляційні витрати в розмірі 1285,50грн. ( одна тисяча двісті вісімдесят п`ять грн. 50 коп.) та 2102 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп. ) судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту несвоєчасного здійснення відповідачем розрахунку за поставлений позивачем природний газ за Договором, внаслідок чого господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та індекс інфляції.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що відповідач повністю оплатив основний борг, АТ ,,НАК ,,Нафтогаз України» не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, господарський суд з урахуванням інтересів всіх учасників справи дійшов висновку щодо можливості зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 01 червня 2020 року у справі №916/901/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 3 150,21 грн., прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення пені у сумі 3150,21 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт заперечує проти зменшення пені, зазначає, що головною підставою зменшення розміру неустойки Відповідач вказує на тяжкий фінансовий стан. Натомість, відповідно до ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань. Сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому вважаємо, що суд неправомірно самостійно визначив розмір пені.

Таким чином, при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь. зобов`язанні. Крім того, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обгрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданою нормою.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

В рішенні зазначено, що суд, зменшуючи розмір неустойки, виходив, серед іншого, з інтересів сторін. Втім, з матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частин: зменшення розміру неустойки. Під час розгляду справи не було враховано інтересі, позивача.

Окрім того, вважаємо за необхідне зазначити, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором постачання природного газу.

Таким чином, на думку скаржника, місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини. які мають значення для справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач не надав Господарському суду належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість суд попередньої інстанції не мотивуючи, а лише своїм внутрішнім переконанням та сухими посиланнями на важкий матеріальний стан Відповідача зменшили розмір нарахованих санкцій, що є грубим порушенням положень ст. 233 ГК України.

Апелянт зазначає, що відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Отже, враховуючи принципи добросовісності, справедливості, приймаючи до уваги мету створення та завдання Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , Позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню Відповідача і вважає рішення Господарського суду в частині зменшення пені незаконним, таким що порушує права Позивача, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 01 червня 2020 року у справі № 916/901/20; постановлено розгляд справи № 916/901/20 здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи).

03.08.2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСББ Затишний дворик-2012 , в якому відповідач вважає рішення суду обґрунтованим та законним.

Звертає увагу суду, що, обґрунтовуючи потребу стягнення з відповідача в повному обсязі, помилковим є посилання позивача в апеляційній скарзі на статтю 42 Господарського кодексу України Підприємництво як вид господарської діяльності , оскільки ОСББ Затишний дворик-2012 , в силу приписів Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку від 29 листопада 2001 року № 2866-ІІІ, є юридичною особою, створеною власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (ст. 1 Закону). Відповідно до статті 4 вказаного Закону Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України (частини 1 та 2).

ОСББ Затишний дворик-2012 є неприбутковою організацією, яка здійснює свою діяльність виключно за рахунок внесків мешканців житлового будинку, платоспроможність яких є вкрай низькою; основний борг за договором постачання природного газу № 8098/1718-ТЕ-23, хоча і з порушенням строків, проте був погашений у повному обсязі.

Отриманий від відповідача природний газ ОСББ використовує виключно на виробництво теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води мешканцям будинку.

Своєчасність та повнота здійснення ОСББ розрахунків за договорами з постачальниками комунальних послуг залежить від своєчасності та повноти сплати внесків всіма мешканцями будинку.

До суду першої інстанції відповідачем надавалися довідки про заборгованість мешканців будинку перед ОСББ. Незважаючи на це, відповідач намагався якнайшвидше здійснити оплату за отриманий природний газ.

Враховуючи, що позивач є монополістом на ринку поставки споживачам природного газу, договори постачання природного газу укладаються виключно на умовах АТ НАК Нафтогаз України , в тому числі щодо умов застосування штрафних санкцій та збільшених строків позовної давності щодо заявлення вимог про їх стягнення та стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того, відповідач зауважує, що на сьогоднішній день введення державою заходів із запровадження карантину з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19, спричинило погіршення стану платоспроможності населення країни, в тому числі через вимушену неможливість працювати, а також втрату роботи громадянами.

З метою зменшення негативних наслідків карантину та попередження остаточного зубожіння населення, держава вживає заходів щодо зменшення податкового навантаження в цей період, виділення коштів з державного бюджету для компенсацій збільшених витрат сімей під час перебування вдома в період карантину, а також підтримки пенсіонерів.

Тобто держава визнає та розуміє негативний вплив процесів, які зараз відбуваються у світі, на платоспроможність населення та вишукує всі можливі ресурси для підтримки людей. Натомість АТ НАК Нафтогаз України , стягуючи з неприбуткової організації - ОСББ і в без того непростий період фінансові санкції, ставить під загрозу нормальне функціонування будинку і взагалі можливість замовлення поставок газу на наступний опалювальний період.

Даний спір не стосується стягнення основної заборгованості відповідача перед позивачем, а є спором про сплату фінансових санкцій, що не є основним доходом позивача та не може впливати на його господарську діяльність, враховуючи майновий стан обох сторін, а також з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін та недопущення ще більшого погіршення стану відповідача, суд першої інстанції мав право зменшити розмір пені.

Клопотання, додаткові пояснення, заперечення до суду не надходили. Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09.10.2017р. між АТ НАК "Нафтогаз України" та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку « ЗАТИШНИЙ ДВОРИК-2012» було укладено договір №8098/1718-ТЕ-23 постачання природного газу, за умовами п.1.1. якого Постачальник зобов`язався поставить у власність споживачеві у 2017-2018 роках природний газ (надалі - газ), а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити цього, на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що газ постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 2.1 Договору Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природній газ орієнтовним обсягом до 67 тис.куб.м. у тому числі по місяцях (тис.куб.м): жовтень 2017 - 4, листопад 2017 - 10, грудень 2017 - 14, січень 2018 - 16, лютий 2018 - 13, березень 2018 - 10.

Відповідно до п.3.7. Договору, приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природнього газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Пунктом 5.1. Договору, ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням.

Пунктом 5.2. Договору, ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4942 грн. крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40грн.

Відповідно до п.6.1. Договору, оплата за природний газ проводиться Споживачем виключно грошовими коштами 100- відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природній газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач вказує, що на виконання умов договору, передав в власність відповідача природній газ на загальну суму 317549,21 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, але Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконував зобов`язання у строк, визначений у Договору, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, п.6.1. Договору.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору за розрахунком, наданим позивачем, складає 6300,43грн.

Окрім того, позивач у позові вказує, що оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача три проценти річних від простроченої суми, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Загальний розмір нарахованих позивачем 3% річних від основного боргу складає 1233,79 грн. та інфляційних витрат складає 1285,50грн.

Отже, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природнього газу №8098/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р., щодо своєчасного розрахунку за отриманий природній газ, АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог мала здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського Кодексів України, які регламентують правовідносини з розрахунків в межах купівлі-продажу, а також інших відповідних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері постачання природного газу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено місцевим судом та не заперечується сторонами в межах апеляційного провадження, відповідач несвоєчасно розрахувався за отриманий природний газ за договором постачання природного газу №8098/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р., що свідчить про неналежне (із допущеним простроченням) виконання ним такого грошового зобов`язання в силу ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Зміст доводів та вимог апеляційної скарги зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягуваної суми пені на 50%, з огляду на таке, колегія суддів переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 8.2 Договору.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 ; річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про арифметично вірний та такий, що відповідає нормам законодавства України, розрахунок пені у розмірі 6300,43 грн., зроблений у відповідності до п.8.2. договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір пені до 10%, посилаючись на те, що невиконання відповідачем договірних зобов`язань виникло з об`єктивних і незалежних від боржника причин та обставин, зокрема, значну заборгованість бюджету за субсидії і пільги споживачів і їх неплатоспроможність, а також врахувати специфіку діяльності підприємства відповідача, ступінь виконання боржником зобов`язань за договором, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення та врахувати майнові інтереси обох сторін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Судова колегія приймає до уваги, що основний борг за договором постачання природного газу № 8098/1718-ТЕ-23, хоча і з порушенням строків, проте був погашений у повному обсязі; отриманий від відповідача природний газ ОСББ використовує виключно на виробництво теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води мешканцям будинку.

Своєчасність та повнота здійснення ОСББ розрахунків за договорами з постачальниками комунальних послуг залежить від своєчасності та повноти сплати внесків всіма мешканцями будинку.

З довідок №28/04/2020 від 28.04.2020, №28/04/2020/2 від 28.04.2020р., №28/04/2020/3 від 28.04.2020р., наданих ОСББ Затишний дворик-2012 вбачається, що станом на 31.12.17, 31.12.18, 31.12.19 існувала заборгованість мешканців будинку перед ОСББ.

Колегія суддів також приймає до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення господарської діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті дій ОСББ Затишний дворик-2012 , вимоги про стягнення збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем умов договору № 8098/1718-ТЕ-23, позивач не заявляв.

Враховуючи, що позивач є монополістом на ринку поставки споживачам природного газу, договори постачання природного газу укладаються виключно на умовах АТ НАК Нафтогаз України , в тому числі щодо умов застосування штрафних санкцій та збільшених строків позовної давності щодо заявлення вимог про їх стягнення та стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, а також в постанові Верховного Суду від 26.03.2019 у справі №913/284/18.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що зменшуючи суму належної до стягнення пені на 50% від розрахованої позивачем пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу, тобто до 3150,22 грн, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором; той факт, що ОСББ є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; складний фінансовий стан відповідача в період здійснення оплати за природний газ.

Слід також приймати до уваги і введені державою заходи із запровадження карантину з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19, що спричинило погіршення стану платоспроможності населення країни, в тому числі через вимушену неможливість працювати, а також втрату роботи громадянами, що слушно взято до уваги судом першої інстанції.

Даний спір не стосується стягнення основної заборгованості відповідача перед позивачем, а є спором про сплату фінансових санкцій, що не є основним доходом позивача та не може впливати на його господарську діяльність, враховуючи майновий стан обох сторін, а також з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін та недопущення ще більшого погіршення стану відповідача, суд першої інстанції мав право зменшити розмір пені.

Судовою колегією відхиляються посилання скаржника на невстановленість місцевим судом винятковості обставин та невірного застосування ст.233 Цивільного кодексу України, адже зауваження скаржника відносно недостатності обґрунтування з боку суду підстав зменшення нарахованих санкцій носять оціночний характер, тоді як частковість задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені як раз вказує на врахування майнових інтересів позивача.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку, та вважає що судом дотримано збалансованість інтересів сторін, враховано ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, баланс інтересів сторін.

З огляду на вищевикладене, враховуючи інтереси обох сторін, приймаючи до уваги ступінь виконання основного зобов`язання відповідачем (на момент звернення до суду з даним позовом - виконано в повному обсязі), поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання (відповідач є неприбутковою організацією та сплачує поставлений позивачем природний газ після надходження відповідних оплат від мешканців будинку), поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків, виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про зменшення нарахованої позивачем пені на 50% - до 3150,22 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 18.06.2019 у справі №924/754/18.

Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення - залишенню без змін.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01 червня 2020 року у справі №916/901/20 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01 червня 2020 року у справі №916/901/20 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Н.М. Принцевська