Рішення

від 17.09.2020 по справі 902/273/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" вересня 2020 р. Cправа № 902/273/20

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС СЕРВІС ПЛЮС" (вул. Зоряна, 7, с. Саливонки, Васильківський р-н, Київська обл., 08665)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРНЕР АГРО" (вул. Соснова, 17, с. зарванці, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23223)

про стягнення 324275,34 грн.

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС СЕРВІС ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРНЕР АГРО" про стягнення 324275,34 грн. заборгованості, з яких 281978,56 грн - основний борг та 42296,78 грн - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №ЗЗР-ІТ-19 від 15.04.2019, в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою суду від 25.03.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/273/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву. При цьому такі строки були продовжені на строк дії карантину відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX.

Вказана ухвала вручена усім учасникам справи, що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи.

17.04.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву на позов на строк дії карантину.

01.06.2020 до суду від відповідача надійшла заява про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи, шляхом направлення скан-копій матеріалів судової справи на електронну адресу відповідача.

Суд, супровідним листом від 02.06.2020 №902/273/20/739/20, відповідно до ст. 42 ГПК України, листа Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 та наказу голови Господарського суду Вінницької області від 17.03.2020 №9-АГП, для ознайомлення з матеріалами справи № 902/273/20, надсилав скан-копії матеріалів судової справи на електронну адресу відповідача o.shytov@gmail.com.

Разом з тим, у визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло. При цьому суд враховує, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX, закінчилися через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 №731-IX.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

15 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС СЕРВІС ПЛЮС" (позивач, за договором Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОРНЕР АГРО" (відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 10 ЗЗР-ІТ-19 (надалі Договір).

Згідно з предметом Договору Постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві засоби захисту рослин та іншу продукцію (надалі товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1. Договору).

Загальна кількість та асортимент товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення, упаковка та маркування, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатками до цього Договору), які є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1. Договору).

Ціна товару та загальна вартість Товару вказується в специфікаціях. Покупець оплачує товар у строки, зазначені у специфікаціях (п. 4.1. та 4.2. Договору).

На виконання умов договору між сторонами підписано 11 Специфікацій за період з 15.04.2019 по 02.08.2019 на загальну суму 2047643,59 грн (а.с.13-24).

На підставі видаткових накладних № 26, 22 та 25 від 06.05.2019, № 35, 36, 37, 38 від 29.05.2019, № 45 від 31.05.2019, № 52 від 03.06.2019, № 53 від 04.06.2019, № 54 від 06.06.2019, № 50 від 07.06.2019, № 61 від 01.08.2019 та № 62 від 02.08.2019 позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 2047643,59 грн (а.с. 25-38).

Граничним строком для оплати відповідачем отриманого товару за вказаними специфікаціями є 10.10.2019.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 890336,15 грн, що стверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 25.04.2019 по 21.11.2019 (а.с. 39-52).

Крім цього, частину боргу відповідача перед позивачем в сумі 686436,88 грн було переведено на третіх осіб, що стверджується наявними в матеріалах справи угодами про переведення боргу від 29.01.2020 на суму 190934,18 та від 30.01.2020 на суму 495502,70 грн (а.с. 53-54).

Також, згідно накладної на повернення №4 від 27.02.2020 відповідач повернув позивачу частину товару на суму 188892,00 грн.

Станом на 27.02.2020 у відповідача рахується заборгованість перед позивачем в сумі 281978,56 грн, яка визнана відповідачем, що стверджується обопільно підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 27.02.2020 (а.с. 56).

В зв`язку з не сплатою відповідачем заборгованості позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 324275,34 грн. заборгованості, з яких 281978,56 грн - основний борг та 42296,78 грн - штрафу.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов`язання по оплаті товару.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару, за якими згідно зі ст. 712 ЦК України одна сторона продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобов`язання за Договором в частині проведення розрахунків за поставлений товар, відповідачем виконано не вповному обсязі.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 281978,56 грн. правомірною та обґрунтованою.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 42296,78 грн - штрафу.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 6.8. Договору за невиконання чи/або неналежне виконання даного договору Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 15% від суми заборгованості.

Таким чином, оскільки заявлений до стягнення розмір штрафу є передбаченим сторонами в умовах договору та є арифметично вірним (281978,56 грн х 15% = 42296,78 грн), вимога позивача про стягнення з відповідача 42296,78 грн - 15% штрафу підлягає задоволенню.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог, в тому числі щодо здійснення повної оплати за поставлений товар.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРНЕР АГРО" (вул. Соснова, 17, с. зарванці, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23223, код ЄДРПОУ 39963661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС СЕРВІС ПЛЮС" (вул. Зоряна, 7, с. Саливонки, Васильківський р-н, Київська обл., 08665, код ЄДРПОУ 42603240) 281978,56 грн - основного боргу, 42296,78 грн - 15% штрафу та 4864,13 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 17 вересня 2020 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул. Зоряна, 7, с. Саливонки, Васильківський р-н, Київська обл., 08665);

3 - відповідачу (вул. Соснова, 17, с. зарванці, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23223)