Рішення
від 16.09.2020 по справі 910/8758/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2020Справа № 910/8758/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ХІМ ТОРГ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Асго Інтернешинал

про стягнення 41 079,55 грн,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ХІМ ТОРГ (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АСГО Інтернешинал (відповідач) про стягнення 41 079,00 грн заборгованості, з яких: 11 128,06 грн - основний борг, 11 775,26 - грн пеня, 12 533,23 грн - 25% річних, 5 643,00 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Договору поставки № 2002/2019 від 20.02.2019 здійснив на користь відповідача поставки продукції, однак відповідач поставлену продукцію не оплатив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ХІМ ТОРГ залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

28.04.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання у справі № 910/8758/20 про приєднання до матеріалів справи належних, допустимих і достатніх доказів відправлення відповідачу позовної заяви та доданих до неї документів, яким позивач надав докази на виконання ухвали суду від 28.04.2020 про залишення позову без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ХІМ ТОРГ прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8758/20 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

27.07.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. Заява судом задоволена.

18.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд закрити провадження в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 10 987,42 грн, яка виникла через зростання курсу долару США і яку зафіксовано актом погодження ціни від 03.04.2020, у зв`язку із сплатою 12.08.2020 відповідачем на користь позивача цієї суми. Відповідач також просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 140,64 грн основної суми (курсової різниці), яку сторони зафіксували актом погодження ціни від 27.01.2020, у зв`язку з її оплатою до подання позову, та відмовити повністю у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 25% річних та інфляційних втрат. У разі стягнення пені, 25% річних та інфляційних втрат відповідач просив суд зменшити їх розмір до 10% від заявленого позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), яка діяла до 16.07.2020) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX .

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX та станом на дату ухвалення цього рішення учасники справи не подали заяви про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

10.09.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява, згідно якої відповідач просив суд вважати подання відзиву на позов, надісланого відповідачем 12.08.2020 суду та на юридичну адресу позивача, належним і вчасним поданням відзиву, а подання відповідачем 07.09.2020 на другу адресу позивача відзиву від 12.08.2020 вважати додатковою мірою з боку відповідача для належного розгляду справи. У поданій заяві відповідач на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України також заявив, що у разі якщо до ухвалення рішення у справі ним не буде подано всіх необхідних доказів для встановлення кінцевого розміру судових витрат, то такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

20.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ХІМ ТОРГ (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Асго Інтернешинал (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № 2002/2019 (далі - Договір або Договір № 2002/2019 від 20.02.2019), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати та оплачувати продукцію (далі - товар). Поставка товару здійснюється партіями. На кожну партію товару постачальник складає видаткову накладну та/або товарно-транспортну накладну (далі - накладна), яка підписується сторонами при прийманні-передачі товару, та після її підписання стає невід`ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 3.2 Договору товар вважається (поставленим) переданим постачальником та прийнятим покупцем в момент підписання сторонами накладної на товар. Всі ризики випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару переходять до покупця з моменту передачі йому товару. Право власності на партію товару виникає у покупця після оплати ним вартості цієї партії товару.

Приймання товару за кількістю та якістю провадиться покупцем у відповідності до встановленого чинним законодавством України порядку у присутності представника постачальника (п. 3.3 Договору).

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що загальна ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії Договору.

Оплата партії товару здійснюється в українських гривнях в наступному порядку: 100% вартості партії товару покупець оплачує до моменту поставки партії товару на підставі пред`явленого постачальником рахунку-фактури (протягом одного банківського дня з моменту пред`явлення рахунку-фактури покупцю). У всіх платіжних документах посилання на номер та дату цього Договору є обов`язковим.

У пункті 4.4 Договору сторони передбачили, що грошові кошти, які отримані від покупця в межах дії цього Договору, першочергово направляються на погашення заборгованості (у випадку наявності такої) та оплату штрафних санкцій, які застосовуються до покупця, а залишок направляється на оплату вартості товару.

Умовами пунктів 5.3.1 та 5.3.2 передбачено обов`язок покупця прийняти товар з супровідними документами та оплатити товар у порядку і строк, встановлені Договором.

Відповідно до п. 6.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати (не оплати) товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожен день прострочення.

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що за порушення строку оплати товару, встановленого в п. 4.2 Договору, покупець на вимогу постачальника окрім штрафних санкцій (сплата пені згідно п. 6.2 Договору) зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% річних від простроченої суми згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі стст 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналіз умов Договору № 2002/2019 від 20.02.2019 свідчить про те, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 13.11.2019 по 09.12.2019 між сторонами було погоджено та підписано:

1) Додаток № 10 від 13.11.2019, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити відповідачу товар на загальну суму 35 004,00 грн з ПДВ, а відповідач зобов`язався оплатити товар до 13.12.2019.

2) Додаток № 11 від 26.11.2019, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити відповідачу товар на загальну суму 33 000,00 грн з ПДВ, а відповідач зобов`язався оплатити товар до 19.12.2019.

3) Додаток № 12 від 09.12.2019, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити відповідачу товар на загальну суму 176 022,00 грн з ПДВ, а відповідач зобов`язався оплатити товар до 30.12.2019.

Згідно п. 4 Додатків № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019 вартість товару становить суму грошових коштів в еквіваленті до долару США на дату укладання відповідного Додатку.

Умовами п. 6 зазначених Додатків сторони погодили, що, в разі зміни курсу на дату здійснення платежу(ів) по договору більш або менш ніж на 0,5% від курсу, зазначеного в Додатку, ціна договору в гривні підлягає перерахуванню, виходячи з продажу міжбанківського курсу, діючого на дату платежу(ів).

На виконання умов Договору № 2002/2019 від 20.02.2019 та Додатків № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019 на підставі видаткових накладних № РН-0001369 від 13.11.2019, № РН-0001421 від 27.11.2019 та № РН-0001477 від 09.12.2019 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 244 026,00 грн з ПДВ.

Видаткові накладні № РН-0001369 від 13.11.2019, № РН-0001421 від 27.11.2019 та № РН-0001477 від 09.12.2019, копії яких наявні в матеріалах справи, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, що свідчить про прийняття відповідачем у період з 13.11.2019 по 09.12.2019 товару на загальну суму 244 026,00 грн.

Матеріали справи також містять копії рахунків-фактур № СФ-0001276 від 13.11.2019 на суму 35 004,00 грн, № 0001321 від 26.11.2019 на суму 33 000,00 грн та № СФ-0001368 від 09.12.2019 на суму 176 022,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п. 5 Додатків № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019, відповідач був зобов`язаний оплати товар, отриманий згідно видаткової накладної № РН-0001369 від 13.11.2019 у строк до 13.12.2019, згідно видаткової накладної № РН-0001421 від 27.11.2019 у строк до 19.12.2019, а згідно видаткової накладної № РН-0001477 від 09.12.2019 у строк до 30.12.2019.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

По матеріалам справи судом встановлено, що згідно п. 6 Додатків № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019 сторонами було погоджено перерахування сум поставок виходячи з курсу долару США, діючого на дату платежу(ів), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами погодження цін за раніше проданим товаром від 24.12.2019, від 27.01.2020 та від 03.04.2020.

Актом від 24.12.2019 погодження ціни за раніше проданим товаром сторони домовились, що грошові кошти в розмірі 7 641,79 грн, належні до повернення позивачем відповідачу, будуть зараховані в рахунок оплати по рахунку-фактурі № СФ-0001276 від 13.11.2019, який оформлено до Додатку № 10 від 13.11.2019.

Актом від 27.01.2020 погодження ціни за раніше проданим товаром сторони домовились збільшити загальну вартість поставки відвантаженого товару по видаткові накладній № РН-0001421 від 27.11.2019 в гривневому еквіваленті на 140,64 грн. Сторони дійшли згоди, що ціна відвантаженого товару згідно Додатку № 11 від 26.11.2019 по видатковій накладній № РН-0001421 від 27.11.2019 буде становити 33 140,64 грн з ПДВ.

Актом від 03.04.2020 погодження ціни за раніше проданим товаром сторони домовились збільшити загальну вартість поставки відвантаженого товару по видаткові накладній № РН-0001477 від 09.12.2019 в гривневому еквіваленті на 10 987,42 грн. Сторони дійшли згоди, що ціна відвантаженого товару згідно Додатку № 12 від 09.12.2019 по видатковій накладній № РН-0001477 від 09.12.2019 буде становити 187 009,42 грн з ПДВ.

З огляду на зазначене, відповідач був зобов`язаний сплатити:

- 27 362,21 грн за товар, отриманий на підставі видаткової накладної № РН-0001369 від 13.11.2019;

- 33 140,64 грн за товар, отриманий на підставі видаткової накладної № РН-0001421 від 27.11.2019;

- 187 009,42 грн за товар, отриманий на підставі видаткової накладної № РН-0001477 від 09.12.2019.

Всього, з урахуванням положень актів погодження цін за раніше проданим товаром від 24.12.2019, від 27.01.2020 та від 03.04.2020, відповідач був зобов`язаний сплатити на користь позивача 247 512,27 грн.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов`язання щодо здійснення розрахунків за отриманий товар виконав лише частково та з порушенням строків, передбачених Договором № 2002/2019 від 20.02.2019 та Додатками № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019.

З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що у період з 27.12.2019 по 03.04.2020 відповідачем було частково сплачено заборгованість за Договором № 2002/2019 від 20.02.2019 в сумі 236 524,85 грн. Наведене підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями № 438 від 27.12.2019 на суму 35 004,00 грн, № 448 від 27.12.2019 на суму 20 000,00 грн, № 464 від 27.01.2020 на суму 13 000,00 грн, № 503 від 14.02.2020 на суму 50 000,00 грн, № 508 від 17.02.2020 на суму 50 000,00 грн, № 515 від 21.02.2020 на суму 15 000,00 грн, № 537 від 04.03.2020 на суму 12 827,44 грн, № 470 від 03.04.2020 на суму 40 552,77 грн, № 471 від 03.04.2020 на суму 140,64 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку із порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар, позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 11 128,06 грн заборгованості за Договором № 2002/2019 від 20.02.2019 (основний борг).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вимоги позивача про стягнення 11 128,06 грн заборгованості за Договором № 2002/2019 від 20.02.2019 грунтуються на підписаних обома сторонами актах погодження ціни від 27.01.2020 та 03.04.2020, якими зафіксовано збільшення вартості товару, у зв`язку із зростанням курсу долару США. Однак, відповідач звертає увагу суду на те, що ним 03.04.2020 було сплачено 140,64 грн суми, на яку збільшилась заборгованість відповідно до акту погодження ціни від 27.01.2020. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що сума заборгованості зменшилась до 10 987,42 грн (11 128,06 грн - 140,64 грн = 10 987,42 грн). Вказана сума також була сплачена відповідачем 12.08.2020 після відкриття провадження у справі № 910/8758/20. На підтвердження здійснення вказаних оплат відповідачем додано до відзиву копії платіжних доручень № 471 від 03.04.2020 на суму 140,64 грн та № 643 від 12.08.2020 на суму 10 987,42 грн.

Враховуючи зазначене, відповідач у відзиві просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 10 987,42 грн та відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 140,64 грн основного боргу, у зв`язку з її оплатою до подання позову.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 12.08.2010 (тобто після відкриття 16.07.2020 провадження у даній справі) відповідачем було сплачено за поставлений позивачем товар 10 987,42 грн. Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням № 643 від 12.08.2020.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Таким чином, спір в даній справі припинив своє існування в частині суми основного боргу в розмірі 10 987,42 грн під час розгляду справи, у зв`язку зі сплатою відповідачем 10 987,42 грн заборгованості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на вищенаведене, у зв`язку з тим, що відповідач сплатив позивачу частину пред`явленої до стягнення заборгованості в сумі 10 987,42 грн після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 987,42 грн основного боргу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 140,64 грн основного боргу, то, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на їх безпідставність та необгрутованість, оскільки позивачем не було враховано, що 03.04.2020 відповідач платіжним дорученням № 471 перерахував вказану суму на рахунок позивача.

З огляду на викладені обставини справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача 140,64 грн основного боргу (11 128,06 грн - 10 987,42 грн = 140,64 грн) задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 11 775,26 грн.

Умовами п. 6.2 Договору сторони погодили, що, у випадку несвоєчасної оплати (не оплати) товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожен день прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що приписом частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення Договору № 2002/2019 від 20.02.2019 не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Згідно статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Зі змісту розрахунку пені, доданого позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що позивач здійснив його по кожному Додатку окремо. Так, позивачем нараховано пеню у розмірі:

- 318,54 грн згідно Додатку № 10 від 13.11.2019 за період з 14.12.2019 по 26.12.2019;

- 877,80 грн згідно Додатку № 11 від 26.11.2019 за період з 20.12.2019 по 26.01.2020;

- 10 578,92 грн згідно Додатку № 12 від 09.12.2019 за період з 31.12.2019 по 03.04.2020.

Всього позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11 775,26 грн пені за несвоєчасну оплату товару, поставленого позивачем.

У відзиві на позовну заяву, відповідач звертає увагу суду на те, що при здійсненні розрахунку пені позивачем не було враховано здійснені відповідачем часткові оплату боргу і, як наслідок, невірно визначено загальну суму пені, яка підлягає стягненню. Відповідач у відзиві на позов наводить власний розрахунок пені, на підставі якого останній вважає, що стягненню підлягає загальна сума пені в розмірі 7 743,15 грн.

Суд перевірив наведені позивачем та відповідачем розрахунки пені і встановив, що розрахунок позивача виконаний без урахування здійснених відповідачем часткових оплат у період з 27.12.2019 по 03.04.2020, а розрахунок відповідача містить помилки у визначені вірних періодів нарахування пені.

З огляду на зазначене, судом було визначено вірні періоди нарахування пені з урахуванням часткових оплат та здійснено власний розрахунок суми пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у загальному розмірі 8 094,42 грн (розрахунок здійснений за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга ).

Враховуючи зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 775,26 грн пені підлягають частковому задоволенню в сумі 8 094,42 грн .

Щодо вимог позивача про стягнення 25% річних в сумі 12 533,23 грн та інфляційних втрат в сумі 5 643,00 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами п. 6.3 Договору сторони погодили, що за порушення строку оплати товару, встановленого в п. 4.2 Договору, покупець на вимогу постачальника окрім штрафних санкцій (сплата пені згідно п. 6.2 Договору) зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% річних від простроченої суми згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву відповідачем наведено власний розрахунок інфляційних втрат та 25% річних, зі змісту якого вбачається, що обгрунтованими сумами інфляційних втрат та 25% річних, які підлягають стягненню, відповідач вважає 451,53 грн та 7 968,73 грн відповідно, а не 5 643,00 грн та 12 533,23 грн як зазначає позивач. Однак, відповідач також зазначив, що не погоджується із вимогами позивача про стягнення 25% річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне.

По-перше, відповідач вважає, що позивачем було порушено умови п. 6.3 Договору в частині не надання вимоги щодо сплати 25% річних та інфляційних втрат.

По-друге, відповідач вважає, що ним не було порушено п. 4.2 Договору, а тому у позивача відсутні підстави для застосування санкцій, визначених п. 6.3 Договору, які за умовами Договору, на думку відповідача, можуть застосовуватись лише у разі порушення п. 4.2 Договору. Відповідач стверджує, що, оскільки сторонами у Додатках № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019 було змінено умови оплати, а саме: 100% передоплату змінено на оплату після здійснення поставок, то ним не було порушено умови п. 4.2 Договору. Натомість, відповідачем було порушено строки оплати, передбачені п. 5 Додатків № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019.

По-третє, відповідач стверджує, що позивачу належить відмовити у стягненні інфляційних втрат, оскільки в обгрунтування заявлених до стягнення інфляційних втрат позивач посилається на положення п. 6.3 Договору, умови якого прив`язані до ст. 625 ЦК України. Відповідач вважає, що норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. З огляду на зазначене, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Проаналізувавши заперечення відповідача та дослідивши матеріали справи, суд не приймає доводи відповідача, з огляду на таке.

В українському законодавстві діє презумпція добросовісності та розумності здійснення особою свого цивільного права.

Норма статті 6 ЦК України визначає співвідношення договору з актами цивільного законодавства, яке ґрунтується на положеннях принципу свободи договору і поширюється взагалі на будь-який правочин (що випливає з ч. 4 ст. 6 ЦК України).

Стаття 6 ЦК поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом.

У зв`язку з цим на положення ГК України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Цивільний кодекс України в частині третій статті 6 закріплює положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше.

В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.

Однак законодавець обмежує право сторін договору відступити від положень актів цивільного законодавства трьома випадками, коли: це прямо заборонено таким актом; обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із їх змісту; обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із самої суті відносин між сторонами.

Обов`язковість положень актів цивільного законодавства може випливати із їх змісту слід розглядати таким чином, що сторони не можуть відступити від змісту актів законодавства, якщо нормотворець зазначає на обов`язок діяти відповідно до цього акта.

Основне юридичне значення ст. 6 ЦК України полягає в закріпленні презумпції диспозитивного значення актів цивільного законодавства, що проявляється в наданні сторонам права в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини за згодою між собою.

При цьому норми актів цивільного законодавства мають імперативне значення лише тоді, коли це прямо передбачено відповідними спеціальними правилами. Законодавче закріплення положення про диспозитивний (за відсутності застереження) характер цивільно-правових норм ЦК певною мірою ускладнює правозастосування та вирішення цивільно-правових спорів. Однак загалом такий підхід є виправданим, його не слід розглядати як невдалий, оскільки застосування імперативного значення норм (за відсутності застереження) доцільно до випадків, де законодавець вважає за особливо важливе надати пріоритет врегулюванню договірних відносин способом, встановленим імперативною нормою. В цих випадках законодавець, якщо це необхідно, формулює диспозитивні застереження ( якщо інше не передбачено договором ) .

Правовий аналіз змісту частини 2 статті 625 ЦК свідчить, що зазначена в ньому норма щодо сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є імперативною, тобто носить обов`язковий зобов`язальний характер.

Це свідчить про те, що законодавчо передбачена сплата суми боргу з урахуванням 3% річних є обов`язковою, однак законодавець дозволяє змінювати у сторону збільшення або зменшення тільки розмір цих процентів.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд враховує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.

З умов п. 6.3 Договору вбачається, що сторонами було погоджено збільшення відсотків річних. Крім того, судом встановлено, що в подальшому, укладаючи Додатки № 10 від 13.11.2019, № 11 від 26.11.2019 та № 12 від 09.12.2019, сторонами вказаний пункт Договору змінений не був.

Зазначене свідчить, про те, що, підписуючи Договір та Додатки до нього, відповідач погодився з усіма пунктами, зазначеними в них та зобов`язався виконувати їх належним чином та в повному обсязі.

З огляду на зазначене, суд вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві, щодо стягнення 25% річних та інфляційних втрат безпідставними та такими, що суперечать положенням чинного законодавства України та Договору, укладеному між сторонами.

Суд також вважає безпідставними доводи відповідача про те, що в порушення договірних зобов`язань, позивач не звертався до відповідача з претензійною вимогою щодо сплати 25% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Враховуючи, що розрахунок 25% річних був здійснений позивачем без урахування здійснених відповідачем часткових оплат у період з 27.12.2019 по 03.04.2020, а розрахунок відповідача містить помилки у визначені вірних періодів нарахування, судом було здійснено власний розрахунок за визначені ним періоди.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 25% річних у загальному розмірі 8 100,55 грн (розрахунок здійснений за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга ).

Враховуючи зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 533,23 грн 25% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 8 100,55 грн .

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань, суд встановив, що обґрунтованою є сума інфляційних нарахувань у розмірі 602,57 грн.

Враховуючи зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 643,00 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 602,57 грн .

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 25% річних та інфляційних втрат до 10% суд відзначає наступне.

В силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, суд, оцінивши, в т.ч. з огляду на викладені критерії, обставини даної справі та мотивування поданого відповідачем клопотання, не вбачає правових підстав для його задоволення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до стст 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, розмір яких становить 9 985,44 грн. Відповідач також зазначив, що необхідні підтверджуючі документи будуть надані додатково до закінчення розгляду справи.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідачем не було подано жодних належних доказів, які б підтверджували розмір, зазначених ним судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 1 421,76 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 231, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі № 910/8758/20 в частині позовних вимог про стягнення 10 987,42 грн основного боргу.

2. В частині вимог про стягнення 30 092,13 грн позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Асго Інтернешинал (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, буд. 20, оф. 4; ідентифікаційний код 38260185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ХІМ ТОРГ (07101, Київська обл., м. Славутич, Центральна площа, буд. 2; ідентифікаційний код 39790801) 8 094,42 грн (вісім тисяч дев`яносто чотири гривні 42 коп.) пені, 8 100,55 грн (вісім тисяч сто гривень 55 коп.) 25% річних, 603,27 грн (шістсот три гривні 27 коп.) інфляційних втрат та 1 421,76 (одну тисячу чотириста двадцять одну гривню 76 коп.) судового збору.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 16.09.2020.

Суддя Гумега О.В.

Дата ухвалення рішення16.09.2020
Оприлюднено18.09.2020

Судовий реєстр по справі —910/8758/20

Рішення від 29.09.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гумега О.В.

Рішення від 16.09.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гумега О.В.

Ухвала від 16.07.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гумега О.В.

Ухвала від 30.06.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гумега О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні