Рішення

від 17.09.2020 по справі 910/6563/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/6563/20 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранспорт Україна"

про стягнення 13 118,28 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранспорт Україна" про стягнення 13 118,28 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки №11250-02/2017 від 05.05.2017 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по сплаті поставленого товару, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.05.2020 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

27.05.2020 до канцелярії суду через Електронний суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків з доданими документами.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.06.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 09.06.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №01054 71630566.

30.06.2020 року до канцелярії суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, в якій просить суд прийняти відмову товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранспорт Україна" суми основного боргу в розмірі 12 600,00 грн. та закрити в цій частині провадження, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранспорт Україна" пеню в сумі 306,01 грн., 12-ть процентів річних в сумі 212,26 грн., судовий збір в розмірі 2 102,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн., що загалом становить 8 620,28 грн. Також, зазначено, що про наслідки прийняття відмови від частини позовних вимог та закриття провадження в цій частині стороні позивача відомі та зрозумілі.

01.07.2020 року електронною поштою від відповідача надійшло клопотання про надання додаткового строку для відзиву (зокрема, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо встановлення на всій території України карантину та необхідність укладення договору із адвокатом).

03.07.2020 року до канцелярії суду надійшло аналогічне (що і електронною поштою) клопотання відповідача про надання додаткового строку для відзиву

06.08.2020 року через електронний суд від ОСОБА_1 надійшла заява про вступ у справу як представника, в якій просить суд залучити його у справу в якості представника відповідача, прийняти відзив та приєднати до матеріалів справи, надати доступ до електронної справи №910/6563/20 в підсистемі Електронний суд .

Вищезазначена заява задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до п. 17.1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції після 15.12.2017) визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Таке оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи опубліковано 01.12.2018 в газеті "Голос України" № 229 (6984).

Тобто, функціонування роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи мало розпочатись з 01.03.2019, та відповідно, до початку її функціонування, подання процесуальних документів (в тому числі позовної заяви) та інших документів, доказів здійснюватись в паперовій формі.

Оскільки позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" подана 08.05.2020 в паперовій формі то розгляд справи № 910/6563/20 розпочато в паперовій формі.

Відповідно до п. 18 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 справи, розгляд яких розпочато та не закінчено за матеріалами у паперовій формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, продовжують розглядатися за матеріалами у паперовій формі .

Слід зазначити, що 01.03.2019, на виконання рішення Вищої ради правосуддя № 624/0/15-19 від 28.02.2019, в газеті "Голос України" (№ 42 (7048) від 01.03.2019) опубліковано повідомлення про відкликання Державною судовою адміністрацією України оголошення, опублікованого в газеті "Голос України" (№ 229 (6984) від 01.12.2018) щодо створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Таким чином, після публікації цього оголошення зміни, передбачені Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", пов`язані з початком функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, не набувають чинності.

07.08.2020 року до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на заяву (попередній) в якому просить суд надати час для ознайомлення з матеріалами справи та надання додаткових доказів, отримання яких потребує додатково часу - зокрема доказів в підтвердження обставин непереборної сили. Прийняти даний відзив на позовну заяву та приєднати до матеріалів справи. Визнати поважними підстави пропуску строків для подання такого відзиву із урахуванням розділу X Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України. Відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Частинами 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 " Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Відповідно до частини 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно з частиною 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

З огляду на вищенаведене, суд поновлює відповідачу строк на подання відзиву та приймає даний відзив на позовну заяву.

Також, суд відмовляє в наданні додатково часу для надання додаткових доказів у зв`язку з необґрунтованістю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд закриває провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 12 600,00 грн. та вважає, що позовні вимоги позивача в іншій частині позову підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

05.05.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агротранспорт Україна" (покупець) укладено договір поставки №11250-02/2017.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріалі (далі - товар), а також виконувати шино монтажні послуги. Покупець, зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

За умовами пунктів 1.2 та 1.3 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару. Загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії договору.

Згідно з пунктом 2.4 договору, ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.

Поставка товару здійснюється за погодженням сторін на умовах пункту 2.5 оговору: 1) ЕХW - склад постачальника (товар переходить у власність покупця з моменту його передачі покупцю на складі постачальника); 2) FСА - франко-перевізник (товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару постачальником перевізнику. Оплата послуг перевізника здійснюється постачальником за рахунок покупця.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 15 600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №SI0002188483 від 24.02.2020 року на суму 15 600,00грн.

У вищезазначеній накладній наявне послання на рахунок НОМЕР_1 від 24.02.20 та, зазначено, що сплатити до 25.03.20.

Також, в матеріалах справи наявний рахунок НОМЕР_1 від 24.02.20 на суму 15 600,00 грн.

Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що товар за домовленістю продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.

Відповідно до п.3.1 договору оплата згідно договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

Судом враховано п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань в якому зазначено, що якщо у договорі виконання грошового зобов`язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов`язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов`язання буде 1 серпня 2014 року.

05.05.2020 року відповідачем сплачено 3 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2149 від 05.05.2020 року

Звертаючись до суд позивач просив суд стягнути суму основного боргу в розмірі 12 600,00 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

30.06.2020 року до канцелярії суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, в якій просить суд прийняти відмову товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранспорт Україна" суми основного боргу в розмірі 12 600,00 грн. та закрити в цій частині провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи;

3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Подана заява позивача про відмову від позову від 30.06.2020 р. підписана адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем, який діяв на підставі договору №1/06/0/2020 про надання правової (правничої) допомоги від 06.05.2020 року та довіреності б/н від 06.05.2020р.

Так, в довіреності товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (як довіритель) наділив адвоката ОСОБА_2 всіма правами, передбаченими Господарського процесуального кодексу України для позивача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши те, що вказана дія не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд приймає заяву товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" про відмову від позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд закриває провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 12 600 грн. у зв`язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 306,02 грн. нараховану за період з 28.03.2020 року по 08.05.2020 року, 12 проценти річних в розмірі 212,26 грн. за період з 28.03.2020 року по 08.05.2020 року.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що в разі прострочення платежу більше 3-х днів, покупець сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 306,02 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.5.3 договору на підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що при нарахуванні 12 відсотків річних позивачем не враховано, що 2020 році 366 днів.

У зв`язку з чим, за перерахунком суду загальний розмірі 12 процентів річних становить 210,88 грн. та підлягає задоволенню в цій частині.

Вимога позивача в частині стягнення 12 процентів річних в розмірі 1,38 грн. не підлягає задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Пунктом 5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно з ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Водночас, відповідно до ч.9 ст.129, ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач сплатив суму основного боргу в повному обсязі після звернення позивача з відповідним позовом до суду. Відтак, суд дійшов висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, внаслідок чого судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 102,00 грн. слід покласти на відповідача.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:

- договір про надання правової (правничої) допомоги №1/06/05/2020 від 06.05.2020 року укладений між адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем та товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (клієнт), відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати необхідну правову допомогу клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів у Господарському суді м. Києва шляхом здійснення позовної роботи у відповідності до Господарського процесуального кодексу України відносно контрагента товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспорт Україна (код ЄДРПОУ 41012908, місцезнаходження: 04208, м. Київ, проспект Правди, буд 66-а, офіс 2) щодо стягнення з останнього на користь клієнта суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання такої правової допомоги.

Відповідно до п.4.1 договору за правову допомогу, передбачену пунктом 1.2 договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначену в додатковій угоді до цього договору за розрахунковою ставкою 1 200,00 гривень за 1 годину витраченого часу адвоката.

Додатковою угодою (п.1.1) від 06.05.2020 року сторони домовили, що розмір винагороди за надання послуг за основним договором становить, зокрема, за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Господарського суду м. Києва позовної заяви - 6 000,00 грн. (згідно опису наданих послуг, що додається).

Винагорода, згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди сплачується клієнтом на умовах 100% попередньої оплати (п.2 додаткової угоди).

- опис наданий послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №1/06/05/2020 від 06.05.2020 року на суму 6 000,00 грн.;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК №001709 від 08.11.2019 року,

- докази оплати на суму 6 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №493 від 08.05.2020 року, №494 від 08.05.2020 року та №495 від 08.05.2020 року.

За висновками суду, заявлений відповідачами до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям, що наведені у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з чим, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000, грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 129, 191, 231, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Прийняти заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" про відмову від позову в частині суми основного боргу в розмірі 12 600,00 грн.

2. Закрити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 12 600,00 грн.

3. В іншій частині позов задовольнити частково.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранспорт Україна" (04208, м. Київ, проспект Правди, будинок 66 А, офіс 2, код ЄДПОУ 41012908) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вулиця Закревського, будинок 16, код ЄДРПОУ 37141112) пеню в розмірі 306 (триста шість) грн. 02 коп., 12% річних в сумі 210 (двісті десять) грн. 88 коп., судовий збір в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий