Рішення

від 17.09.2020 по справі 910/7609/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/7609/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомленд"

про стягнення 10 058, 49 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомленд" (далі - відповідач) про стягнення 10 058, 49 грн., з яких: 8 066,80 грн. - основний борг, 1 082,63 грн. - пеня, 909,06 грн. - 20 % річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір поставки № 86 від 02.04.2018. Відповідно до умов договору позивач зобов`язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар (косметичну продукцію). Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, товар вчасно не оплатив, внаслідок чого виникли підстави для стягнення з нього штрафних санкцій. У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 2 400, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/7609/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

30.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 37 від 25.06.2020, в якому останній заперечив проти пред`явлених до нього позовних вимог з огляду на те, що на момент подачі до суду цієї заяви по суті спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкомленд" у повному обсязі погасило наявну в нього заборгованість перед позивачем за Договором поставки № 86 від 02.04.2018. На підтвердження наведених обставин відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено копії відповідних платіжних доручень.

06.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач визнав факт погашення відповідачем спірної суми заявленого до стягнення основного боргу та підтримав пред`явлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомленд" 1 082, 63 грн. пені, 909, 06 грн. 20 % річних, а також судових витрат у загальному розмірі 4 502, 00 грн.

Інших заяв по суті спору від сторін до суду не надходило.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки продукції № 86 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях/прайс-листах) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами цього Договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.3 Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту укладення представниками сторін накладної, яка засвідчує момент прийому-передачі товару.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна на товар встановлюється на підставі специфікацій/прайс-листів постачальника, що є додатками до цього Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.

Загальна сума цього Договору відповідає загальній сумі всіх накладних, на підставі яких здійснюється постачання товару відповідно до умов цього Договору (пункт 3.2 Договору).

Згідно з пунктом 3.3 наведеного правочину покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. У разі порушення покупцем строку оплати товару, вказаного в цьому пункті, постачальник вправі зупинити наступні поставки до моменту повного погашення покупцем заборгованості за поставлений раніше товар.

Пунктом 8.5 Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 02.04.2019 року, а у фінансовій частині - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 (тридцяти) календарних днів до закінчення терміну дії даного Договору не заявить про наміри його розірвання, цей Договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач згідно з видатковими накладними № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 5 904, 96 грн. та № СРЦ-041706 від 12.11.2019 на суму 4 161, 84 грн. поставив відповідачу погоджений між сторонами товар на загальну суму 10 066, 80 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов`язань.

Проте, в порушення вищевказаних умов Договору відповідач отриманий товар оплатив лише частково, сплативши позивачу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 грошові кошти в загальній сумі 2 000, 00 грн. (05.03.2020 - 500,00 грн.; 10.03.2020 - 1 000, 00 грн.; 13.04.2020 - 500,00 грн.), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями виписок з банківського рахунку позивача, та заборгувавши таким чином останньому 8 066, 80 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 066, 80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 5 904, 96 грн. та № СРЦ-041706 від 12.11.2019 на суму 4 161, 84 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява до господарського суду міста Києва була направлена позивачем засобами поштового зв`язку 27.05.2020 року.

Після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем були надані докази оплати залишку боргу в сумі 8 066, 80 грн. (що становить спірну суму заявленого до стягнення основного боргу), а саме: копії платіжних доручень № 1414 від 02.06.2020 на суму 1 500, 00 грн., № 1458 від 19.06.2020 на суму 3 100, 00 грн., № 1462 від 22.06.2020 на суму 2 000, 00 грн., № 1469 від 23.06.2020 на суму 1 390, 72 грн. та № 1473 від 25.06.2020 на суму 76, 08 грн.

Таким чином, на момент прийняття рішення у даній справі сума спірного основного боргу відповідача перед позивачем сплачена в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Як на тому наголошено у пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Суд вважає за можливе взяти до уваги вказані вище роз`яснення пленуму Вищого господарського суду України та застосувати їх за аналогією до статті 231 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), зважаючи на відсутність будь-яких роз`яснень щодо спірного питання, враховуючи норми ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року № 2147-VIII.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 8 066, 80 грн. була сплачена відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом. У зв`язку з наведеними обставинами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача вищенаведеної суми основного боргу в зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 20 % річних в сумі 909,06 грн. та 1 082,63 грн. пені, суд зазначає наступне.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або укладеним між сторонами договором.

Разом із тим, судом встановлено, що сторонами у пункті 5.3 Договору передбачено інших розмір процентів, ніж визначений у статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, за умовами вказаного пункту Договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника, зокрема, 20 % річних.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

У пункті 5.3 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника, зокрема, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 1 082,63 грн. та 20 % річних у розмірі 909,06 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні кількості днів за відповідні періоди прострочення, що призвело до заявлення вказаних сум у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз статей 549, 625 Цивільного кодексу України свідчить про те, що пеня та проценти річні можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені та вказаних процентів річних.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.

Проте, з наданого позивачем розрахунку пені та 20 % річних судом встановлено, що їх розрахунок було здійснено з урахуванням днів, в який відбулася оплата товару, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 20 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказані останнім періоди, є 907,98 грн., з яких: 365,06 грн. - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 5 904, 96 грн. у період з 13.11.2019 по 04.03.2020; 14,77 грн. - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 5 404, 96 грн. у період з 05.03.2020 по 09.03.2020; 81,84 грн. - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 4 404, 96 грн. у період з 10.03.2020 по 12.04.2020; 64,02 грн. - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 3 904, 96 грн. у період з 13.04.2020 по 12.05.2020; 382,29 грн. - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-041706 від 12.11.2019 на суму 4 161, 84 грн. у період з 27.11.2019 по 12.05.2020.

Крім того, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" за вказані останнім періоди, є 1 082,44 грн., з яких: 458,17 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 5 904, 96 грн. у період з 13.11.2019 по 04.03.2020; 16,24 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 5 404, 96 грн. у період з 05.03.2020 по 09.03.2020; 82,56 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 4 404, 96 грн. у період з 10.03.2020 по 12.04.2020; 55,91 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-039800 від 29.10.2019 на суму 3 904, 96 грн. у період з 13.04.2020 по 12.05.2020; 442,56 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною № СРЦ-041706 від 12.11.2019 на суму 4 161, 84 грн. у період з 27.11.2019 по 12.05.2020.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" підлягає 20 % річних у розмірі 907,98 грн. та 1 082,44 грн. пені. Водночас у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1,08 грн. 20 % та 0,19 пені слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати поставленого товару.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, відповідно до частини 9 цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищенаведені положення, суд, виходячи з розміру позовних вимог, що були обґрунтовано заявлені до стягнення позивачем при поданні даного позову, дійшов висновку про покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору в сумі 2 101,73 грн.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 2 400,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (статті 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Надалі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, зазначивши, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію Договору № 3 про надання правової допомоги від 28.11.2019, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро Богдана Зонова , копію акта виконаних робіт від 13.05.2020, копію звіту (детального опису виконаних робіт) від 12.05.2020, копію рахунку-фактури № СФ-0000006 від 13.05.2020, оригінал платіжного доручення № 9999672266 від 14.05.2020, а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЗР № 21/1754 від 13.11.2018.

Разом із тим, від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи № 910/7609/20, не надходило. Таке клопотання не заявлялося відповідачем й у відзиві на позовну заяву.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.

З доданих до матеріалів справи документів вбачається, що понесені і погоджені адвокатом, у відповідності до умов Договору про надання правової допомоги витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 400, 00 грн. є підтвердженими.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких входять, зокрема. витрати на професійну правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги часткове задоволення вимог позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 399,70 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомленд" про стягнення 10 058, 49 грн. задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомленд" про стягнення 10 058, 49 грн. в частині стягнення основного боргу в сумі 8 066 (вісім тисяч шістдесят шість) грн. 80 коп. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомленд" (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; код ЄДРПОУ 33832919) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41; код ЄДРПОУ 36001805) 20 % річних в сумі 907 (дев`ятсот сім) грн. 98 коп., 1 082 (одну тисячу вісімдесят дві) грн. 44 коп. пені, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 101 (дві тисячі сто одна) грн. 73 коп., а також 2 399 (дві тисячі триста дев`яносто дев`ять) грн. 70 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомленд" в частині стягнення 1 (одна) грн. 08 коп. 20 % річних та 0 (нуль) грн. 19 коп. пені.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 17.09.2020 року.

Суддя В.С. Ломака